Вода, водний кодекс

Самой крупной отраслью водопользования является гидроэнергетика. При сооружении равнинных ГЭС затопление огромных территорий отрицательно влияет на естественные условия окружающей природной среды. Для сокращения площади затопляемых земель необходимо сооружение защитных дамб. Для ГЭС характерно изменение гидрологического режима рек – происходит изменение и перераспределение стока, изменение уровневого режима, изменение режимов течений, волнового, термического и ледового. Скорости течения воды могут уменьшаться в десятки раз, а в отдельных зонах водохранилища могут возникать полностью застойные участки [1-3]. В значительной степени воздействие гидроэнергетических комплексов отражается на условиях устьевых областей рек. Общая площадь устьевых областей составляет менее 0,4 % поверхности Мирового океана, однако они обладают самой высокой удельной биопродуктивностью из всех экосистем на планете, выше продуктивности впадающих рек и прилегающего моря, и дают более 4 % всей первичной продукции океана. Устьевые области, выполняя роль биофильтра, где задерживаются биогенные вещества, приносимые сюда с речным стоком, имеют важнейшее экологическое и экономическое значение [4].

За офіційними даними водозабезпечення Миколаївщини дуже обмежене (у 35 разів нижче середньодержавного рівня). Найбільшими споживачами води є промисловість (49,4 %), об’єкти житлово-комунального господарства (32,5 %) та зрошення (9,5 %). Підземні води, які добуваються на території Миколаївської області, головним чином йдуть на задоволення господарсько-побутових та питних потреб населення. Для Миколаївської області є актуальною проблема забруднення водних ресурсів в результаті скиду стічних вод через відсутність мереж централізованого водовідведення та якісної очистки господарсько-побутових і виробничих стоків. При цьому головними забруднювачами поверхневих вод в області визначено ряд підприємств, в т.ч. МКП «Миколаївводоканал», КП «Міський водоканал» (м. Баштанка), КП «Первомайський міський водоканал» та БГКП «Сирена».

Територіальними органами державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ України здійснюється вибірковий контроль показників хімічного, радіологічного та бактеріологічного забруднення, які мають вплив на здоров’я населення.

У Директиві ЄС (EU Water Framework derective 2000/60/EC) з водної політики біотична складова є головною. Основними критеріями оцінки визначені видовий склад та кількісні показники гідробіонтів [1]. У Центральної геофізичної обсерваторії гідробіологічна лабораторія в складі відділу спостережень за станом хімічного забруднення природного середовища була організована у вересні 1974 року. На мережі спостережень гідрометслужби України визначення гідробіологічних показників було розпочато у 1975 році. Спочатку, з 1975 р. по 1979 р. були проведені обстеження 13 річок басейну Дніпра, а на 21 водному об’єкті були організовані режимні гідробіологічні спостереження. З роками кількість водних об’єктів зростала, була проведена велика робота по організації та підготовці працівників мережевих підрозділів (спостерігачів, гідрологів, гідрохіміків). Мережа гідробіологічних спостережень розвивалась, зокрема у 1978 р. гідробіологічні групу було організовано у Лисичанській хімлабораторії, а у 1980 році – і при хімлабораторії Світловодської гідрометеорологічної обсерваторії. Але, через труднощі у підборі фахівців – гідробіологів вже на початку 90-х років ХХ століття гідробіологічні групи при цих лабораторіях було розформовано і одночасно розширена гідробіологічна лабораторія ЦГО, яка на сьогоднішній день є єдиною на мережі гідрометслужби.

Різне для кожної з країн, господарське значення Дніпра, не применшує того факту, що Дніпро – це річка, яка є колискою трьох слов’янських народів. Крім цього, це ріка, басейн якої з його природним потенціалом, народами, що  його населяють, з виробничою і соціальною інфраструктурою має високу економічну, соціальну та екологічну цінність.

Проблема, про яку йдеться у даній роботі, дуже важлива не тільки для нас, а й для прийдешніх поколінь, адже функціонування екосистеми р. Дніпро значною мірою обумовлює стан довкілля та умови життєдіяльності на територіях трьох сусідніх держав: Росії, Білорусі та України. Значне антропогенне навантаження на водні ресурси Дніпра, а також недостатня увага, яка приділяється питанням охорони його водних ресурсів, є причиною забруднення цієї ріки та її приток. Тому питання якості води в басейні ріки є досить актуальним.

Екологічний стан р. Дніпро дуже складний. Внаслідок техногенної діяльності  води забруднені радіонуклідами, сполуками важких металів, азоту, фекаліями, нафтопродуктам, пестицидами тощо. На територію України із сусідніх держав та внаслідок діяльності на території нашої країни Дніпро несе до Чорного моря велику кількість шкідливих речовин, на основі даних про концентрацію яких ми і можемо оцінити якість води у необхідних нам пунктах спостереження. Серед речовин, концентрації яких перевищують ГДК відмічаємо присутність БСК5, азоту амонійного, нітритів, нафтопродуктів, фосфатів, марганцю та інших [1].

Важливим завданням сьогодення є забезпечення населення якісною питною водою та збереження цінних водних ресурсів для майбутніх поколінь. Адже вода – це невід’ємна частина екосистеми, обмежений і вразливий ресурс, благо, що має соціально-економічне і стратегічне значення [1]. Однак, в умовах техногенезу якісний стан водних ресурсів, особливо поверхневих джерел, постійно погіршується, зростає водний дефіцит. Здавалося б, стратегічним ресурсом залишаються підземні води, що менш уразливі до антропогенного забруднення, але сучасний їх стан на багатьох територіях є вкрай незадовільним.