Проблеми охорони довкілля України, прогноз екологічних ризиків і шляхи їх подолання

Охорона навколишнього природного середовища з кожним роком стає актуальнішою, адже загроза його деградації набуває не локального, а біосферного характеру. Проте, сьогоднішній світ, висуваючи нові проблеми, вирішує їх на засадах старої ідеології щодо перебудови мислення згідно виклику природних збурень і людської діяльності. В зв’язку з цим нині перед сучасною спільнотою мусить бути поставлене завдання щодо організації системного моніторингу за довкіллям, прогнозування ближніх і віддалених ризиків з означеним здійсненням формули сучасної екології: «Думай глобально, дій локально».

Для розв’язання поставленої проблеми нами розроблено системний підхід, що базується на методології та методиках порівняльного аналізу природознавства – статистичного, соціологічного, пошукового, експериментального, правового та ін. Весь хід роботи пов’язано з екологічним станом довкілля, можливими ризиками і пошуку шляхів їх усунення.
Екологічна ситуація, що склалася на початку третього тисячоліття, має всі ознаки системної кризи біосфери в цілому. Не винятком є і Україна. Ступінь освоєння земельного фонду України становить близько 60 % ( у 5-6 разів більше ніж у США та РФ), а розораність сільськогосподарських угідь – 82 %, тоді як у країнах Європейського Союзу – 20-30 %. Внаслідок цього третина площі орних земель (близько 11 млн га) зазнає сьогодні ерозії, зокрема понад 20 % – вітровoї. Середньорічні втрати верхнього шару ґрунту становлять 15 т/га, а гумусу – близько 20 млн т з орної площі земель. Прямі та непрямі збитки від ерозії коливаються в межах 10-15 млрд у.о., що дорівнює вартості всієї валової продукції АПК [3]. Створення на території України штучних “морів” поглинуло майже 740 тис. га земельних угідь, а довжина меліоративних водоводів перевищила 40 тис. км. Площа підтоплених земель перебуває за межею 1 млн га, а затоплених – 760 тис. га. Від водосховищ дніпровського каскаду відбувається підвищення рівня підґрунтових вод на 8-10 м на відстані до 50-100 км. Підтоплення від них зазнає близько 20 тис. населених пунктів.
Серйозною екологічною проблемою для багатьох великих міст України виявилось їх підтоплення ґрунтовими і техногенними водами, що охоплює від 30 до 50 % їх території. Якщо у 90-х роках ХХ ст. підтоплення зазнало 244 міста, то нині – 540 міст і великих селищ.
У спадщину від тоталітарної системи нам дісталися техногенно опустелені землі, що охоплюють територію 1,8 млн га, з них у Донецькому басейні – 1,5 млн га. Під відвалами, звалищами і хвостосховищами поховано близько 160 тис. га, а загальна кількість відходів становить 25 млрд т, щороку збільшуючись на 2 млрд т.
Але особливого значення в сучасній екологічній політиці набуває деградація басейнів середніх і малих річок, що торкнулось всіх елементів їх складових – русел, заплав, терас і водорозділів. В Україні налічується близько 63 тис малих річок з яких 15 тис вже втратили свої водотоки, більшість із них меліоровано і перетворено у стічні канави, ступінь замулення становить більше ніж 1,5 м над базисом ерозії [1,4]. В силу встановлених стереотипів існує територіальний, а не басейновий підхід щодо природоохоронних заходів. В зв’язку з цим, на території України постійно зростають ризики повеней, підтоплення, заболочування, вторинного засолення земель. Цього можна уникнути завдяки цілеспрямованому і системному відтворенню басейнів малих річок [3].
Крім екологічних негараздів, викликаних техногенною діяльністю в наше життя владно втручаються кліматичні зміни, пов’язані з глобальним потеплінням на планеті. За останні 100 років температура повітря на планеті в середньому підвищилась на 0,5–0,7 0С за рік, зокрема в Україні – на 0,5 0С, що супроводжується стихійними лихами, зокрема повенями, до яких ми виявилися непідготовленими. Ми живемо у перехідну епоху від голоцену до наступного періоду, і кліматичні негаразди орієнтовно до 2025 року є невідворотними, про що свідчать системні збурення в біосфері. Сучасна цивілізація ще досі не усвідомила значимість цих змін.
Екологічна ситуація в Україні, як і в будь-якій іншій державі, вимагає комплексного підходу до наземних і водних екосистем на її території та постійного моніторингу за якістю навколишнього природного середовища. Потрібне сучасне обстеження ґрунтового покриву, проведення паспортизації малих річок і розроблення нової екологічної політики, побудованої на принципах басейнового підходу з розумінням того, що басейн малої річки – основна таксономічна одиниця будь-якого ландшафту, де людина повинна поводитись згідно законів природи. Попереду розроблення концептуальних засад, прийняття нових законів України, системне наукове вирішення проблеми, здійснення інженерних, культуртехнічних, агро-,  хемо-, фіто- і біомеліорацій в басейнах малих річок з тим, щоб досягти екологічної безпеки і відтворення родючості ґрунтів України.
Прогнозування ризиків. Прогноз можливих екологічних ризиків випливає з реального стану моніторингу навколишнього природного середовища. Категорія ризику визначається як ймовірність настання небажаних подій і наслідків, зокрема, й непередбачуваних.
Екологічні порушення внаслідок людської діяльності посилюється у силу технічного озброєння людини за 7-рівневою шкалою [1] розрізняють «прогнозуючу», «загрозливу» і «вражаючу» екологічну небезпеку, що стосується робочого місця (І рівень), підприємства до 1000 осіб (ІІ рівень),  міста 300-500 тис. чоловік

(ІІІ рівень), області 3-5 млн. чол (ІV рівень) держави до 50 млн. чол., (V рівень), континенту 500 млн. чол.

(VІ рівень), всієї біосфера (VІІ рівень).
Для України є характерними всі сім рівнів екологічної безпеки, з них спорадичними можна вважати

1-4 рівні. До 5-го рівня ризиків слід віднести спорудження каскаду Дніпровських водосховищ, що несуть у собі загрозу 6-го рівня ризиків, знищені, замулені і забруднені русла малих річок України, що несуть загрозу системного затоплення і підтоплення земель і населених місць, деградація наземних екосистем в басейнах малих річок. До 7-го рівня екологічної небезпеки слід віднести катастрофу на Чорнобильській АЕС. Проте, системний підхід до усунення ризиків свідчить про можливість встановлення екологічної рівноваги в Україні.
Шляхи усунення екологічний ризиків. Проведення біосфероцентричної політики в Україні здійснюється шляхом системного відтворення навколишнього природного середовища в басейнах малих річок. Організаційно передбачається відпрацювання ідеї на моделях не менше 3  річок у різних ґрунтово-кліматичних зонах держави з метою розроблення методології та методики наукового і технологічного супроводу. В подальшому, у міру створення нормативної бази, кадрового й технічного забезпечення, мережа відновлення басейнів малих річок розширюватиметься й набуде системного характеру. Основою для реалізації програми є екологічне законодавство України, що вже нині передбачає дотримання нормативів щодо відведення водоохоронних зон і протиерозійного захисту. Системні зміни уможливлять виконання Методичних рекомендацій Мінагрополітики: “Вилучення з інтенсивного обробітку малопродуктивних земель та їхнє раціональне використання” (2002), згідно з якими виведенню з розряду орних земель і переведенню їх у природні кормові угіддя підлягає 8,6 млн га, що знизить розораність земельних угідь від 78,4 до 57,9 %, яка все ще залишається найвищим показником у Європі.
Програмні положення охорони довкілля в Україні. Вилучення з інтенсивного обробітку малопродуктивних земель у загальнодержавному масштабі повинно узгоджуватися з політикою басейнового підходу до проблеми й супроводжуватися створенням наукової, нормативної та матеріальної бази для її втілення в життя. Ця програма складова частина еколого-біосферної концепції відтворення природо-і землекористування. Пропозиції з відтворення довкілля:
1. Попередній моніторинг наземних екосистем і гідромережі – масове ґрунтово-екологічне обстеження земельного покриву зі створенням Державного реєстру в комп’ютерній системі України, картографічного та описового матеріалу з доведенням його до кожного землекористувача, проведення паспортизації середніх і малих річок України. На основі цих матеріалів здійснюватиметься виведення земель з обробітку та визначатимуться шляхи контурно-меліоративного облаштування  територій.
2. Визначення басейну малої річки як основної таксономічної одиниці будь-якого ландшафту України і створення наукових і виробничих умов для їх відновлення, що забезпечується розробленням методології та методик, й нормативної бази відновлення басейнів малих річок та правовим регулюванням механізму вилучення земель з обробітку для еколого-врівноваженого функціонування біогеоценозів у їх басейнах.
3. Проведення реформ спрямованих на  єдність і економічних та екологічних інтересів. Створення Державного Комітету охорони земель і біосфери та єдиного іпотечного Земельного банку України, із зосередженням у ньому коштів екофондів та плати за землю за цільовим використанням фінансів в агросфері і охороні природи.
4. Державна політика екологічної безпеки полягає у пріоритетності екологічного напрямку в партійному будівництві будь-яких політичних рухів; реформуванні освіти і науки з прищепленням екологічної освіченості від дитячого садочка – до школи, вузу, державних і недержавних установ; піднесенні ролі засобів масової інформації у вихованні екологічного мислення населення; підвищенні ролі громадських і релігійних організацій у питаннях охорони природи.
5. В процесі відтворення басейнів малих річок виникне необхідність у  реформуванні частини збройних сил України в Екологічну армію з наданням їй функцій охорони природи та Батьківщини; підвищенні ролі самоврядних козацьких формувань у впровадженні технологій відновлення басейнів малих річок, а також проведення адміністративних реформ зі створенням структурних адміністративних одиниць (громада, повіт, район, область, край) за принципом еколого-ландшафтного облаштування в басейнах малих, середніх і великих річок України і розроблені Екологічного Кодексу України для правової реалізації проекту Національної концепції земле- і природокористування
6. Вирішення організаційних питань щодо відтворення басейнів малих річок: 
- згідно підготовленої законодавчої і нормативної бази – розроблення бізнес планів з відновлення басейнів малих річок  і  їх здійснення на моделях 1-2 об’єктів з подальшим поступовим тиражуванням в басейнах інших річок;
- створення потужної вітчизняної технічної бази для екологічно-врівноваженого облаштування басейнів малих річок (меліоративна, землерийна, ґрунтообробна, посівна, збиральна) та інша техніка;
- на базі обласних інститутів сільського господарства, інших аграрних установ організація насінництва багаторічних злакових і бобових та дикорослих трав для залуження виведених з обробітку земель і лучних угідь у басейнах малих річок із метою задоволення потреб у насінні на основі вітчизняного виробника та розширення площ розсадників для лісових, фруктових і декорослих порід дерев і кущів;
- упровадження на землях в обробітку в басейнах малих річок відновлювальної системи землеробства, що відповідає критерію простого або розширеного відтворення родючості ґрунтів, проведення хімічних меліорацій кислих і засолених ґрунтів за рахунок Державного бюджету;
- проведення на землях  в обробітку і в природних фітоценозах необхідних культур-технічні робіт, а також здійснення агро-, хемо-  біо і фітомеліорації;
- правове регулювання механізму вилучення земель з обробітку для еколого-врівноваженого функціонування біогеоценозів у басейнах малих річок.
7. Розроблення стратегічних напрямів нової біосферної політики. Проведення державної політики єдності економічних та екологічних інтересів. Створення  Державного комітету охорони земель і біосфери та єдиного іпотечного Земельного банку України, із зосередженням у ньому коштів екофондів і використанням фінансів за призначенням в агросфері охорони природи.
8. Організація на базі обласних інститутів АПВ, інших аграрних установ, насінництва багаторічних злакових і бобових та дикоростучих трав для залуження виведених з обробітку земель і лучних угідь у басейнах малих річок із метою задоволення потреб у насінні на основі вітчизняного виробника та розширення площ розсадників для лісових, фруктових і декорослих порід дерев і кущів.
9. Створення при мисливських організаціях звіро- і птахо- та інших ферм для розведення корисних видів тварин, птахів, риб, комах для поширення на залужених і заліснених землях та у природних біоценозах.
10. Організація Державної системи екологічного моніторингу за станом навколишнього природного середовища в басейнах малих річок України.

Список літератури

  • Барабашова Н. Правове забезпечення екологічної безпеки: роль масштабного фактора //Право України, 1999. – №3. С.47-49.
  • Вишнівський В.І. Річки і водогіни України стан і використання.  К.: Вікол, 2000.  –  375 с.
  • Дегодюк Е.Г. , Дегодюк С.Е. Еколого-техногенна безпека України. К.: ЕКМО, 2006. – 305 с.
  • Яцик А.В. Екологічна безпека України. К. Генеза, 2001. – 375 с.

 

Проблеми охорони довкілля України, прогноз екологічних ризиків і шляхи їх подолання [Електронний ресурс]  / [Дегодюк С.Е., Дегодюк Е.Г., Літвінова О.А.] // Режим доступу: http://eco.com.ua/content/problemy-ohorony-dovkillya-ukrayiny-prognoz-ekologichnyh-ryzykiv-i-shlyahy-yih-podolannya

Оцінка: 
0
No votes yet