Екологічні проблеми розвитку вугледобувної галузі України

Україна є однією із найбільших європейських держав із потужнім людським, природними та сировинними ресурсами відтворення та збереження яких – одна із головних передумов сталого розвитку країни. В її надрах виявлено понад 20 000 родовищ 95 видів корисних копалин, з яких 8081 мають промислове значення. За обсягами розвіданих запасів наша держава належить до провідних країн світу, зокрема запаси вугілля відносно світових становлять 7,5 %, а видобуток вугілля – 1,5 %. Необхідно зазначити, що перевага вугіллю надається серед викопних енергоносіїв тому, що розвідані його запаси значно перевищують запаси нафти та газу.

Щорічно з надр землі видобувають 80 млн. т вугілля, понад 20 млрд.м3 газу. На сьогодні загальний обсяг видобутої породи сягнув 16 млрд. т, а територія розробки надр займає площу понад 20 тис. км2, це близько 3,5 % площі держави [1]. На видобуток і переробку мінеральних ресурсів, сьогодні, в Україні припадає близько однієї третини виробничих фондів, 20 % зайнятості, і 25 % ВНП країни. Видобувна галузь домінує у структурі ВНП України, хоча для порівнянні у США вони становлять 2,6 % ВНП, Німеччини – 1,1 %, Франції – 0,8 %, Японії – 0,6 %.
Особливе значення для України має розвиток вуглевидобувної галузі, тому що у XXI столітті вугілля, як паливний ресурс, стає головним, а надалі – основним енергоносієм. До найбільших вугільних регіонів України відносять Донецький, Львівсько-Волинський кам’яновугільний і Дніпропетровський буровугільний басейни. Загальна площа яких становить 3 % площі України.
Масштабне використання енерго- та ресурсоемних технологій, виснажливе природокористування призвело до значного техногенного навантаження на усі природні екосистеми держави та забруднення довкілля. Навіть за часів незалежності, при зменшенні цього навантаження, спостерігаються деструктивні процеси у довкіллі, які становлять загрозу для навколишнього природного середовища та населення держави.
Ситуація, яка на сьогодні склалася у видобувній галузі України вимагає забезпечення стабільним фінансуванням, впровадження дієвих програм по її реструктуризації та розвитку і що саме головне, врахування в цих програмах екологічної складової. Оскільки, стан довкілля у гірничодобувних регіонах України оцінюється, як незадовільний. Адже вугільна галузь – надзвичайно складний багатогалузевий виробничо-господарський комплекс, який представляє собою важку промисловість не лише за змістом, але й за рівнем підвищеної небезпеки для навколишнього середовища. Видобуток вугілля пов’язаний з деструктивним впливом на атмосферу, земельні та водні ресурси, флору та фауну, яке проявляється в обваленні гірського масиву над очисними виробками, в осушенні водоносних горизонтів, засоленні та забрудненні ґрунтів, ґрунтових і поверхневих вод та ін. [2].
Видобувна галузь України відноситься до основних забруднювачів атмосферного повітря держави. Викиди галузі становлять 19,6 % від загальних. Так, в Донецькій області обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря підприємствами добувної промисловості складають 421,272 тис. т, або 27,61 %, а в Луганській – 196,7 тис.т. (38,7 % від загальнообласного об’єму викидів). Щільність викидів шкідливих речовин від стаціонарних джерел забруднення у розрахунку на квадратний кілометр становить – для Донецької області 57,5 т проти 52 т у 2010 році, а на одну особу – 309,7 кг та Луганської – 17,7 тонн, що на 1,5 тонн (7,8 %) менше, ніж аналогічний показник 2010 року (19,2 т/км2) [3, 4].
На територіях Донбасу, західного Донбасу та Кривбасу внаслідок впливу гірничих виробок діючих шахт та шахт що ліквідовані, підвищився рівень підземних вод, активізувалися процеси просідання земної поверхні, спостерігаються процеси підтоплення. Так, до прикладу, в межах Кривбасу у 2011 році глибина рівня підземних вод змінилась з 43,62 м до 178,0 м. В зоні впливу закритих шахт, в результаті припинення водовідливу, глибина середньорічного рівня підземних вод у 2011 році змінився з 37,8 м до 93,32 м. За період з 2010 року по 2011 рік по окремих свердловинах підвищення рівня досягнуло 1,11 м, а за період з 1996-2011 рр. – до 167,5 м [5].
Необхідно зазначити, що протягом десятиріч питанню очищення стічних шахтних вод на гірничих підприємствах не приділялося належної уваги, зокрема, практично цілком було відсутнє фінансування будівництва, реконструкції, технічного переозброєння очисних споруд, як з боку підприємств, так і з боку держави.
Значний вплив на формування якості поверхневих вод здійснюють води шахтного водовідливу. Всього за 2011 рік у природні водні об’єкти на території Луганської області скинуто 181,5 млн. м3 шахтних вод, із них 51,89 млн. м3 віднесено до категорії забруднених, в Донецькій області відповідно – 259,3 млн. м3/рік зворотних вод, з них забруднених 251,1 млн. м3/рік (48 %).
Також, у вуглевидобувних регіонах внаслідок невпорядкованого складування промислових відходів, інфільтрації токсичних речовин у підземні води з атмосферними опадами у 2011 році, як і у попередні роки спостерігалося забруднення підземних вод, що призвело до підвищення рівня мінералізації для деяких горизонтів до 2600 мг/дм3, жорсткості до 25,8 мг-екв/дм3 та вмісту сульфатів до 1528 мг/дм3.
В цілому, щорічно в процесі підземного видобутку вугілля в Україні на поверхню піднімається біля 400 млн. м3 породи. За понад 200 річний період розробки вугільних родовищ в Україні утворилось 1100 териконів, під якими зайнято 6300 га родючих земель. На кожен мільйон тон українського вугілля необхідно близько чотирьох гектарів землі для зберігання породи. Відсутність рослинності на породних відвалах зумовлює їх ерозію, як водну так і повітряну, що в подальшому призводить до негативного впливу на довкілля.
Забруднення атмосферного повітря, у тому числі продуктами горіння породних відвалів, наносить значну шкоду довкіллю. Оскільки, під час відкритого горіння породних відвалів в атмосферне повітря потрапляють оксиди та діоксиди вуглецю, оксиди азоту та сірки, а також поліароматичні вуглеводи. Один породний відвал, що інтенсивно горить є джерелом виділення в атмосферне повітря від 25 до 250 т/рік забруднюючих речовин, концентрація яких в десятки разів перевищує гранично допустимі норми. За добу, в атмосферне повітря з одного породного відвалу, виділяється – 10 т окису вуглецю, 1,5 т сірчистого ангідриду, а також значна кількість інших газів та важких металів. Забруднення атмосферного повітря, у тому числі продуктами горіння породних відвалів, наносить значну шкоду довкіллю.
Так, на даний час за даними Мінекоресурсів в Донецькому регіоні знаходиться більше 600 породних відвалів вугільних шахт і збагачувальних фабрик, з них 114 горять. У Луганській області розташовано 537 порідних відвалів вугільних шахт і збагачувальних фабрик, з них продовжують горіти 66 порідних відвалів, у Донецькій – 68 териконів, 30 з них горять. На території Львівсько-Волинського вугільного басейну нараховується 55 териконів шахт і збагачувальних фабрик, 26 з них відноситься до тих що горять. Значну небезпеку становлять терикони висота яких понад 50 м, зокрема на Львівщині знаходиться один із найвищих териконів Європи – породний відвал Червоноградської збагачувальної фабрики його висота становить 68 м.
Осідання земної поверхні над гірничими виробками є одним з найзначніших проявів впливу гірничих робіт на геологічне середовище. З розвитком цього процесу пов’язано зниження інженерно-геологічної стійкості порід, розущільнення масивів порід, що залягають над підземними виробками, перерозподіл напруги навколо виробленого простору. Внаслідок осідання земної поверхні над гірничими виробками виникають інші небезпечні процеси, такі як підтоплення та заболочення земель. Руйнування масиву гірських порід зі зменшенням його механічної та сейсмічної стійкості викликає прискорену фільтрацію в гірський масив підземних вод й інтенсифікацію карстових і суфозійних процесів. Для підтримки гірничих робіт проводиться інтенсивна відкачка підземних вод, як наслідок, утворюється депресійні воронки. Це викликає активізацію карстового процесу з утворенням провалів, порушеннями та деформаціями земної поверхні. Крім того, внаслідок руйнації каналізаційних систем і систем відводу шахтних вод та вимивання ґрунтовими водами токсичних компонентів з порід шахтних відвалів, які широко використовуються у регіонах для підсипання підтоплених територій, ґрунтові води стають забрудненими і непридатними для господарсько-питного забезпечення [2].
Проведений аналіз екологічної ситуації у вугледобувних регіонах України свідчить про необхідність впровадження наступних системних заходів направлених на її покращення:
- впровадження в технологічний процес вуглевидобутку сучасних технології, які дозволяють проводити закладку породи у відпрацьований простір гірничих виробок;
- використання твердих відходів вуглевидобутку і збагачення для будівництва доріг, штучних захисних споруд (дамб), виготовлення будівельних матеріалів тощо;
- проведення детальних хімічних аналізів породи, яка буде використовуватися для сільськогосподарської рекультивації та інших потреб;
- покращення роботи ставків (накопичувачів, відстійників), на яких обов’язково повинна проводитись додаткова очистка шахтних вод (нейтралізація, демінералізація, флотація тощо).
При ліквідації шахт обов’язковим повинно стати проведення рекультиваційних робіт з озелененням лісонасадженнями та посівом багаторічних трав, оскільки це дозволить зупинити деформаційні процеси на териконах та подальше забруднення довкілля токсичними компонентами породних відвалів.
В межах кожного вугільного басейну необхідно впроваджувати системний екологічний контроль за станом довкілля, не лише за допомогою фізико-хімічних аналізів, але й біологічних методів.
Таким чином, для вирішення екологічних проблем гірничодобувної галузі України та забезпечення її сталого функціонування необхідно:
- проводити постійне вдосконалення системи управління охороною навколишнього природного середовища шляхом впровадження системних підходів і передових технологій;
- проводити вдосконалення технологічних процесів і устаткування для зниження негативного впливу вугільних підприємств на навколишнє середовище та здоров’я населення;
- досягати мінімізації негативного впливу на навколишнє середовище за рахунок використання нових методів екологічного контролю;
- розробляти і реалізовувати короткострокові і довгострокові екологічні програми;
- дотримуватися вимог природоохоронного законодавства.
Впровадження технологій екологізації вугледобувних комплексів дозволить знизити обсяги викидів і скидів в навколишнє середовище, поліпшити екологічну ситуацію та знизити рівні захворюваності населення в вугледобувних регіонах.
Список літератури
1. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2011 році. – К. : Міністерство екології та природних ресурсів України, LAT & K. – 2012. – 258 с.
2. Gorova, A., Pavlychenko, A. & Kulyna, S. Ecological problems of post-industrial mining areas. Geomechanical processes during underground mining. Leiden, The Netherlands : CRC Press / Balkema. 2012. – Рр. 35 -40.
3. Регіональна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Луганській області у 2011 році (Електронний ресурс)
4. Регіональна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Донецькій області у 2011 році (Електронний ресурс) .
5. Еколого-ресурсні та еколого-техногенні загрози національній безпеці України / Є.О. Яковлєв, Ю.М. Скалецький, С.П. Іванюта, Л.М. Якушенко. – 2-е вид., доп. – К.: НІСД, 2011 – 32 с.

Екологічні проблеми розвитку вугледобувної галузі України [Електронний ресурс]  / [Горова А.І., Павличенко А.В., Кулина С.Л.] // Режим доступу: http://eco.com.ua/content/ekologichni-problemy-rozvytku-vugledobuvnoyi-galuzi-ukrayiny

Оцінка: 
0
No votes yet