Сьогодні говорити про ресурсо- та енергозбереження в Україні стало правилом гарного тону і це можна лише вітати. Водночас, щодо реальних кроків у цьому напрямі, то за 20 років незалежності зроблено надзвичайно мало. Ні один уряд не спромігся розробити та втілити в життя відповідну державну програму з наданням їй пріоритетного значення. На жаль, не є виключннням і діючий нині уряд, який розпочав свою роботу з амбітних заяв про необхідність реформування економіки. Однак, аналізуючи його реальні кроки, стає очевидним, що робиться чергова спроба реанімувати ІІІ економічний уклад (індустріальний розвиток), що наразі є безперспективним і не зможе забезпечити Україні задекларований вихід на рівень провідних держав світу. Знову замість диверсифікації джерел енергогенерування та енергопостачання, жорсткої економії енергоресурсів за рахунок інтенсивного впровадження інноваційних ресурсо- та енергозберігаючих технологій в усіх галузях господарського комплексу, робляться активні спроби отримувати імпортні вуглеводневі енергоносії за заниженими цінами. Між тим за низьких цін на енергоресурси впровадження заощаджуючих технологій при високій вартості останніх в короткостроковій перспективі за ринкових умов господарювання є економічно невигідним. Саме це, а також спротив основних гравців на енергетичному ринку України широкому впровадженню альтернативної енергетики, є основною причиною низької ефективності спроб знизити енергоємність економіки. Недалекоглядність такої політики є очевидною, оскільки енерговитрати є основним компонентом собівартості продукції, що впливає на її конкурентоздатність на світовому ринку.
Протягом більш ніж півстоліття свого існування концепція сталого розвитку користується широкою популярністю серед наукової громадськості. На сьогоднішній день її ідеї присутні у більшості соціально-економічних, екологічних та політичних програмах розвитку як на регіональному так і на державному рівнях. Сталий розвиток декларується як новий імператив для нашого та наступного поколінь, нова сходинка розвитку на яку повинно зійти людство у своєму поступі, що вимагає переосмислення існуючих цінностей, кардинальної зміни світогляду, пріоритетів, етичних і інших норм та форм раціональності. За цей час дослідженню даної проблеми присвячені сотні праць як вітчизняних так і за рубіжних вчених [1;2;3;4]. Розроблено ряд документів (концепцій, декларацій та ін..) [5;6], про перехід тієї чи іншої країни на засади сталого розвитку.
Метою державної Національної програми "Освіта" ("Україна ХХІ ст.") є виведення освіти в Україні на рівень розвинутих країн світу, що можливо лише за умов відходу від авторитарної педагогіки і впровадження сучасних інноваційних технологій.
Нажаль, сьогодні більшість цих інноваційних підходів базується на використанні комп’ютерних технологій, що не зовсім відповідає потребі підготовки висококваліфікованих фахівців в галузі охорони навколишнього середовища. Причому, більшість з них базується на використанні мультимедійного обладнання та в рідких випадках стандартних офісних програм.
Проблема накопичення твердих побутових і промислових відходів перетворюється у вагомий небезпечний чинник, що впливає на якість життя людей та стає однією з реальних загроз екологічній безпеці. Виходячи з даної ситуації, Радою Національної безпеки і оборони України 15 січня 2010 року було прийняте рішення «Про державне регулювання у сфері поводження з відходами», в якому зазначається нагальність вирішення проблем утилізації та переробки побутових і промислових відходів на основі наукового аналізу з врахуванням місцевої специфіки, шляхом реалізації проектів, націлених на розв’язання проблем поводження з відходами, організації роздільного збирання твердих побутових відходів у малих містах і застосування необхідної системи стимулів для суб’єктів господарської діяльності, які впроваджують ресурсозберігаючі та утилізаційні технології.
Важливим питанням у реалізації концепції сталого розвитку стало виявлення її практичних і вимірюваних індикаторів. Індикатори забезпечують надзвичайно важливу основу для прийняття рішень у багатьох напрямках оскільки сприяють перекладу знань у фізичних і соціальних науках у керовані інформаційні блоки, які оснащують процес прийняття рішень [1]. Індикатори синтезуються на основі показників, які у свою чергу, поставляються системою моніторингу. Неопрацьовані або статистичні дані не є показниками й вимагають проведення спеціального їхнього аналізу.
Якісна інженерна освіта з економо-еколого-соціальною спрямованістю підготування майбутніх фахівців є запорукою сталого розвитку держави. Застосування знань у науці, інженерії та технології (НІТ) є рушійною силою сталого розвитку та життєво важливим для забезпечення основних потреб людини та подолання бідності, оскільки сприяє безпечному і сталому розвитку, попередженню надзвичайних ситуацій і природних та антропогенних інцидентів, реагуванню і відновленню, інтегруванню знань та міжкультурній взаємодії [1].
Відоме кантівське запитання: “що таке людина?”, яке розкривається відповіддю на три інші запитання: “що я можу знати?”, “що я можу робити?” і “на що я можу сподіватися?” [10, с. 332], не лише не втратило своєї актуальності, але й набуло в ХХ – на початку ХХІ ст. ще більшої, драматичнішої гостроти і носить вже не лише теоретичний, а й практичний характер.
Екологічна ситуація в Україні вимагає зосередження всіх наявних сил на розробленні та впровадженні єдиних підходів до екологізації освіти. Адже вже сьогодні жертвами забруднення природи стали практично всі, хто проживає в Україні. Джерелами забруднення є не тільки заводи, підприємства, що мають справу з хімічними речовинами. Хоч їх і прийнято вважати джерелом всіх негараздів, пов’язаних з екологією. Проте не вони засмічують вулиці, бо декому ліньки підійти до урни, є не свідомі люди, які отруюють вуличних тварин, знущаються з них, зривають молоді пагони дерев чи квітки – лише заради розваги. В чому причина такого відношення до природи і яким чином це можна змінити ?
В даний час якість сировини для виробництва будівельних матеріалів і самих будівельних матеріалів, що визначається ДСТУ та ТУ, в основному оцінюється за технологічними і технічними характеристиками і лише невелика доля окремих гігієнічних вимог, що стосуються охорони праці і транспортування, подається у вигляді показників, що практично не дозволяють оцінити міру їх небезпеки для здоров'я населення. Для комплексної екологічної оцінки матеріалів необхідно знати всю сукупність негативних властивостей і їх вплив на здоров'я людини, тобто його гігієнічну безпеку на всіх стадіях життєвого циклу матеріалу, а в даному випадку, перш за все, на стадії його експлуатації, оскільки від вибору матеріалу для інтер'єру залежить не лише безпека житла, але і його комфорт.
Природні ландшафти України знаходяться на межі стійкого функціонування, а їхнє подальше руйнування може призвести до повної втрати самовідновлюючих біосферних функцій природи. На теренах України площа техногенних ландшафтів займає понад 220 тисяч гектарів, із них близько 70% порушено внаслідок відкритого видобутку покладів корисних копалин. При застосуванні цього способу знищується рослинний та ґрунтовий покрив, а забруднене повітря пригнічує ріст рослин, знижуючи їх життєздатність та довговічність [1,2].
Сьогодні говорити про ресурсо- та енергозбереження в Україні стало правилом гарного тону і це можна лише вітати. Водночас, щодо реальних кроків у цьому напрямі, то за 20 років незалежності зроблено надзвичайно мало. Ні один уряд не спромігся розробити та втілити в життя відповідну державну програму з наданням їй пріоритетного значення. На жаль, не є виключннням і діючий нині уряд, який розпочав свою роботу з амбітних заяв про необхідність реформування економіки. Однак, аналізуючи його реальні кроки, стає очевидним, що робиться чергова спроба реанімувати ІІІ економічний уклад (індустріальний розвиток), що наразі є безперспективним і не зможе забезпечити Україні задекларований вихід на рівень провідних держав світу. Знову замість диверсифікації джерел енергогенерування та енергопостачання, жорсткої економії енергоресурсів за рахунок інтенсивного впровадження інноваційних ресурсо- та енергозберігаючих технологій в усіх галузях господарського комплексу, робляться активні спроби отримувати імпортні вуглеводневі енергоносії за заниженими цінами. Між тим за низьких цін на енергоресурси впровадження заощаджуючих технологій при високій вартості останніх в короткостроковій перспективі за ринкових умов господарювання є економічно невигідним. Саме це, а також спротив основних гравців на енергетичному ринку України широкому впровадженню альтернативної енергетики, є основною причиною низької ефективності спроб знизити енергоємність економіки. Недалекоглядність такої політики є очевидною, оскільки енерговитрати є основним компонентом собівартості продукції, що впливає на її конкурентоздатність на світовому ринку.
Метою державної Національної програми "Освіта" ("Україна ХХІ ст.") є виведення освіти в Україні на рівень розвинутих країн світу, що можливо лише за умов відходу від авторитарної педагогіки і впровадження сучасних інноваційних технологій.
Проблема накопичення твердих побутових і промислових відходів перетворюється у вагомий небезпечний чинник, що впливає на якість життя людей та стає однією з реальних загроз екологічній безпеці. Виходячи з даної ситуації, Радою Національної безпеки і оборони України 15 січня 2010 року було прийняте рішення «Про державне регулювання у сфері поводження з відходами», в якому зазначається нагальність вирішення проблем утилізації та переробки побутових і промислових відходів на основі наукового аналізу з врахуванням місцевої специфіки, шляхом реалізації проектів, націлених на розв’язання проблем поводження з відходами, організації роздільного збирання твердих побутових відходів у малих містах і застосування необхідної системи стимулів для суб’єктів господарської діяльності, які впроваджують ресурсозберігаючі та утилізаційні технології.
Екологічна ситуація в Україні вимагає зосередження всіх наявних сил на розробленні та впровадженні єдиних підходів до екологізації освіти. Адже вже сьогодні жертвами забруднення природи стали практично всі, хто проживає в Україні. Джерелами забруднення є не тільки заводи, підприємства, що мають справу з хімічними речовинами. Хоч їх і прийнято вважати джерелом всіх негараздів, пов’язаних з екологією. Проте не вони засмічують вулиці, бо декому ліньки підійти до урни, є не свідомі люди, які отруюють вуличних тварин, знущаються з них, зривають молоді пагони дерев чи квітки – лише заради розваги. В чому причина такого відношення до природи і яким чином це можна змінити ?
В даний час якість сировини для виробництва будівельних матеріалів і самих будівельних матеріалів, що визначається ДСТУ та ТУ, в основному оцінюється за технологічними і технічними характеристиками і лише невелика доля окремих гігієнічних вимог, що стосуються охорони праці і транспортування, подається у вигляді показників, що практично не дозволяють оцінити міру їх небезпеки для здоров'я населення. Для комплексної екологічної оцінки матеріалів необхідно знати всю сукупність негативних властивостей і їх вплив на здоров'я людини, тобто його гігієнічну безпеку на всіх стадіях життєвого циклу матеріалу, а в даному випадку, перш за все, на стадії його експлуатації, оскільки від вибору матеріалу для інтер'єру залежить не лише безпека житла, але і його комфорт.
Природні ландшафти України знаходяться на межі стійкого функціонування, а їхнє подальше руйнування може призвести до повної втрати самовідновлюючих біосферних функцій природи. На теренах України площа техногенних ландшафтів займає понад 220 тисяч гектарів, із них близько 70% порушено внаслідок відкритого видобутку покладів корисних копалин. При застосуванні цього способу знищується рослинний та ґрунтовий покрив, а забруднене повітря пригнічує ріст рослин, знижуючи їх життєздатність та довговічність [1,2].
