Оцінка пакувальної тари та її вплив на довкілля та людину та довкілля

Скачати

       Пакувальні матеріали відіграють важливу роль у формуванні асортименту товарів, їх іміджу, забезпеченні, зберігаємості в процесі товаропросування. Ринок України диктує поступовий розвиток промисловості й сільського господарства в напрямку створення якісних товарів у надійній упаковці. Сучасна ефективна та приваблива упаковка трансформувалась в активний ринковий інструмент.
      Споживачі швидко реагують на функції упаковки, зокрема на її зручність у користуванні, привабливий дизайн, форму, колір, наявну інформацію на упаковці. Упаковка сприяє швидкому засвоюванню нових ринків відомими товарами і забезпечує зорове пізнання через дизайн, колір, логотип тощо.
      За останні роки спостерігається інтенсивний розвиток ринку пакувальних матеріалів, пакувальних технологій, а також тари та упаковки. З розвитком техніки та технології отримання пакувальних матеріалів розширюються функції упаковки. Крім створення інертного бар’єра між продуктами та оточуючим середовищем, упаковка все активніше перетворюється у виробничу операцію. За її допомоги можна регулювати температуру нагрівання харчових продуктів в мікрохвильових печах, формувати оптимальне газове середовище всередині упаковки, направлено змінювати склад продукту (біологічно активні матеріали з іммобілізованими ферментами, їстівні плівки тощо).
      При створенні «активних упаковок» вітчизняні вчені випробували захисні покриття безпосередньо на продуктах харчування (твердих та плавлених сирах, варено-копчених і сирокопчених ковбасах, делікатесній та ординарній м’ясній продукції).
      Новим спрямуванням є включення до складу полімерних пакувальних матеріалів ферментів. Біологічно активні пакувальні матеріали з іммобілізованими  на полімерному носії ферментами дають змогу регулювати склад, біологічну цінність продуктів харчування, інтенсифікувати технологічні процеси.
      У харчовій промисловості використовуються нові пакувальні матеріали, у тому числі такі, що містять антибактеріальні  речовини, ферменти  тощо.
      Перспективними вважаються «активні» оболонки, як їстівні покриття. В них плівкоутворюючою основою є поліцукри (похідні крохмалю та целюлози). Їстівні плівки захищають продукти від втрати маси і створюють певний бар’єр кисню та інших речовин ззовні, завдяки чому гальмують небажані зміни продукту. Вони характеризуються високою сорбційною здатністю, особливо щодо іонів металів, радіонуклідів та інших шкідливих сполук. Завдяки введенню в їстівну плівку ароматизаторів і барвників можна регулювати органолептичні властивості харчових продуктів. Їстівна плівка здатна утримувати біологічно активні речовини (макро- і мікроелементи, вітаміни тощо) і відповідно збагачувати продукти харчування необхідними нутрієнтами.

                    

 

 

1 СТАН І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПАКУВАЛЬНОЇ ІНДУСТРІЇ В УКРАЇНІ І СВІТІ

     Упаковка є невід’ємною частиною продовольчих і непродовольчих товарів. Вона забезпечує їх збереження, дотримання санітарних і естетичних вимог, норм, зручність продажу й користування, сприяє конкурентоспроможності продукції, захищає права товаровиробника і споживача на ринку. У багатьох країнах світу упаковка товарів набула такого самого значення, як і самі вироби, що містяться в ній.
      В Україні історично сформувалась ідеологія, за якою виробництво упаковок для харчових продуктів сприймалось як другорядна проблема і пакування не розглядалось як самостійний сектор економіки.
      В умовах ринку значенні упаковки різко зростає при експерті товарів. Чимало вітчизняних підприємств змушені купувати  імпортне обладнання і пакувальні матеріали, щоб завдяки якісній  упаковці забезпечити вихід своєї продукції на світовий ринок і конкурувати із зарубіжними товарами.
      В Україні прийнято програми «Державна програма розвитку виробництва тари й пакувальних матеріалів до 2000 року» і «Нові матеріали та технології фасування і упаковування харчових продуктів». Крім того, розроблено цільову багатогалузеві науково-технічну комплексну програму «Тара й упаковка для харчових продуктів». Для виконання широкого комплексу заходів була залучено ряд організацій і підприємств різних форм власності й джерел фінансування, а також наукові та науково-дослідні заклади (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 – Принципова схема реалізації багатогалузевої науково-технічної програми ” Тара і упаковка для харчових продуктів ”

 

Розробка сучасних видів тари, таропакувальних матеріалів та пакувального обладнання

 

 

- НДДКР з розробки та оформлення тари
- НДДКР з таропакувальних матеріалів
- НДДКР з фасувально-пакувального обладнання
- НДДКР з екологічного забезпечення та сертифікації
- Розробка сертифікаційних матеріалів

 

 Впровадження у виробництво

 

 

Забезпечення тарою і таропакувальними матеріалами

 

 Випуск таропакувальних матеріалів в Україні

 

- паперово-картонні матеріали
- полімерні матеріали і тара
- металеві матеріали і тара
- скляна тара
- закупорювальні засоби
- тарообладнання

 

 Випуск сировини в Україні
 Закупівля високоякісних матеріалів за кордоном

Забезпечення фасувально-пакувальним обладнанням

 

 Випуск
 Випуск
 Закупівля

 

 

Поліграфічне оформлення тари і упаковки

 

Друкування в Україні
- централізоване
- децентралізоване
Закупівля друкованих матеріалів за кордоном
Переоснащення вітчизняних підприємств
Випуск вітчизняних фарб і поліграфічних матеріалів
Випуск вітчизняного поліграфічного обладнання

 

 

 

 

Організаційні та економічні роботи

 

Створення організаційних структур (АТ, ПФГ, регіональних центрів)

- інформаційне забезпечення
- інформаційний банк даних
- постійно діюча виставка
- маркетингова діяльність
- рекламно-видавнича діяльність, журнал
- фінансування програми
- національна та міжгалузеві програми
- позабюджетні фонди
- кошти підприємств

 

Підготовка та перепідготовка кадрів
Міжнародне співробітництво

      З метою вишукування додаткових фінансових ресурсів Міністерства економіки України проводить певну роботу щодо залучення іноземних інвестицій для підприємств-виробників тарно-пакувальних матеріалів і сировини, необхідної для їх виробництва. Можливим є створення спільних підприємств і залучення іноземних фірм до участі в приватизації.
      Згідно з угодою між урядом України і Європейським Союзом, англійська фірма закінчила роботу над проектом програми ТАСІС «Генеральний план розвитку промислового планування харчової продукції України». Головною метою його є розробка напрямів промислового пакування харчової промисловості продукції в Україні, бізнес-планів для конкретних підприємств з метою залучення інвестицій з боку Європейського банку реконструкції і розвитку.
      На першому етапі передбачалося організувати в Україні виробництво тарно-пакувальних матеріалів найширшого асортименту, які раніше не виготовлялися. До них належать 23 паперово-картонні пакувальні матеріали. Уже налагоджено виробництво під пергаменту й різного виду паперу: з латексним покриттям для термозварювання, вологостійкого для сиру, для пакування цукру-рафінаду, високо тліючого цигаркового й парафінованого паперу із застосуванням очищеної суміші твердих вуглеводів, паперу типу «пергафоль», тонкого металізованого, обгорткового паперу, етикетково-пачкового з одностороннім крейсуванням, а також пачково-коробкового картону зниженої масоємкості й водостійкої картонної тари. Планується виготовлення паперу для  пакування кондитерських виробів типу «Каурекс», паперу тонкого крейдованого підвищеної якості і з одностороннім крейсуванням, картонної тари з парафіновим анти бактерицидним покриттям. На Понінківському картонно-паперовому комбінаті проведено реконструкцію цеху для випуску підпергаменту.
       Дніпропетровською паперовою фабрикою виконано експериментальні дослідження щодо виробництва етикеткового паперу. На Жидачівському целюлозно-паперовому комбінаті, Рубіжанському КТХ, підприємстві «Прогрес Т» (м. Харків) налагоджено виробництво гофротари. УкрНДІ паперу виконано науково-дослідні роботи щодо нанесення вологостійкого покриття на гофрокартон. Визначено також основні вимоги до напівфабрикату з соломи і розроблено технологію виробництва з нього паперу для внутрішніх шарів гофрокартону.
      Розпочато виготовлення біоорієнтованої та металізованої поліпропіленових плівок, а також тонкої термоусадкової плівки. Композиції із застосуванням полівінілхлорид них (ПВХ)-плівок для пакування харчових продуктів виготовляють АТ Донецький хімзавод, ВАТ Слов’янський завод «Торепласт».
      ВО «Укрпластик» пропонує ПВХ-плівки зі «стреч-ефектом» і «твіст-ефектом» марки «Термові» для упаковки свіжого м’яса, птиці, овочів і фруктів, сиру, напівфабрикатів, булочних і кондитерських виробів. Плівка має антистатичні властивості, на неї легко наноситься друк, характеризується високим ступенем непроникності газів і водяної пари. Її можна переробляти майже на всіх типах пакувальних автоматів. Пріоритетне виробництво полімерної тари обумовлено тим, що значна частина вітчизняної та імпортної техніки розрахована на використання полімерних матеріалів.
      Виробниками полімерних пакувальних матеріалів в Україні є спеціалізовані заводи з переробки пластмас: Київський, Харківський, Прилукський і Сімферопольський, які випускають продукцію різної ширини і товщини, з друкованим малюнком і без нього, в тому числі термоусадкову, а також мішки і пакети на основі поліетиленової плівки. Поліпропіленові мішки виготовляє  ВКФ «Гала» (м. Дніпропетровськ) та СП «Житомир-Полісак». Видувну полімерну тару із поліетилену у вигляді пляшок, бочок, каністр місткістю до 5 л виробляють Харківський, Прилукський, Луцький і Сімферопольський заводи.
      Литу полімерну тару у вигляді банок виробляють Харківський, Прилукський, Луцький і Сімферопольський заводи.
      В останні роки Харківський завод став виробником пляшок із поліетилентерефталату (ПЕТФ), освоїв ряд нових видів пакувальних матеріалів, таких як розтягу вальні (стретч) плівки на основі поліетилену, поліетиленових мішків із застібкою.
      Досить складним є освоєння випуску таких пакувальних матеріалів, як поліетилен низького тиску, алюмінієва фольга, біла жерсть та композити на основі ПВХ-плівки [1].
      Україна має певні досягнення у виробництві склотари. Для повного забезпечення харчових підприємств склотарою передусім необхідна інформація про її потреби. Сьогодні в державі немає єдиного централізованого розподілу продукції між споживачами, що робить ринок збуту хаотичним.
      Першочерговим завданням в Україні є оновлення  склотарних виробництв, впровадження нового покоління  склоформуючого обладнання, зокрема лінійно-секційних машин типу ІС. У найближчі роки на Херсонському заводі скловиробів планується здати в експлуатацію цех по виготовленню склотари для продуктів дитячого харчування на трьох лініях ІС потужністю 135 млн. штук на рік. Заплановано також реконструювати виробництво пляшок на Костянтинівському і Херсонському заводах скловиробів, на Пісківському й Рокитнянському склозаводах впровадили чотири лінії ІС. Скляну упаковку різного призначення виготовляє Гостомельський склозавод.
      Раціональним у збільшенні випуску сучасної склотари є налагодження тісної співпраці між харчовими підприємствами і виробниками склотари, що дасть можливість забезпечити конкурентоспроможність продукції та поєднати цикл виготовлення і реалізації.
      Перспективним є виготовлення металевої упаковки  з білої жерсті з повноцінною літографією місткістю від 0,5 до 5,0 л, яку освоїло СП «Хімпак» (Україна-Польша) та ТОВ «КБК» (Київ). Розпочато роботу щодо створення рецептур вітчизняних лакофарбових матеріалів, призначених для покриття консервної тари.
      В Україні для виготовлення різних видів нових упаковок необхідне і певне устаткування. У зв’язку з цим значна увага приділяється розробці важливого технологічного обладнання.
      При розробці та виготовленні пакувального обладнання визначено таку напрямки: обладнання для випуску тарно-пакувальних матеріалів, тари та упаковки, устаткування для фасування, пакування та закупорювання продукції, групового пакування, формування одиноких та укрупнених транспортних одиниць, машин для транспортування продукції, агрегат для утилізації та переробки відходів.

      1.1 Класифікація пакувальних матеріалів

      Пакувальний матеріал – це матеріал, з якого виробляють тару і який забезпечує можливість повторного використання тари чи екологічно чистого її зниження. Вони повинні захищати товари від шкідливого впливу, втрат, пошкоджень, поліпшувати ефективну доставку, транспортування, реалізацію та споживання товару, захищати навколишнє середовище від забруднення.
     Пакувальні матеріали класифікують за такими ознаками: призначенням, походженням, станом та конфігурацією матеріалу, технологією виробництва, декором матеріалу.
      За призначенням виокремлюють: тароматеріали, основні й допоміжні пакувальні матеріали (ДМП).
      За походженням – природні (дерев’яні, металеві, паперові та ін.), синтетичні (полімери, синтетичні смоли та ін.).
      За станом та конфігурацією матеріалу – порошкоподібні, пастоподібні, гранульовані, рідкі, метали з певною конфігурацією та ін [1].
      За технологією виробництва – пилині, стругані, вилиті, екструдовані, пресовані, прокатні.
      За декором матеріалу - колір, текстура, фактура, оформлення.
      Критеріями якості пакувальних матеріалів є: об’єктивно вимірювані (розмір, маса), об’єктивно спостережувані, але не вимірювані (здатність до склеювання, закручування), суб’єктивно сприятливі але не вимірювані (колір, якість друку).

      1.2 Матеріали з паперу

      Папір вважаються перспективними пакувальними матеріалами для виготовлення споживчої і транспортної упаковки. У багатьох країнах об’єм використання цих матеріалів для пакувальних цілей коливається від 25 до 40 %, оскільки основна сировина для їх виготовлення відноситься до відтворюваного джерела. Вони екологічно безпечні і мають найменше навантаження на довкілля. Цим зумовлена значна увага українських виробників харчових продуктів і різноманітних товарів до паперу й картону та упаковок із них.
     Папір як пакувальний матеріал давно використовується людиною. У життєдіяльності роль паперу важко переоцінити. Маса 1м2 паперу близько 250 г.
      Основними видами паперу, що використовуються для виробництва тари, є: типографський (білизна, хороше сприйняття друку), обгортковий (висока міцність та гнучкість, стійкість до проникнення вологи, олій та жирів), пергамент та під пергамент (висока міцність, в’язкість, напівпрозорість, водо- та жиростійкість), пергаментний папір (жиростійкість та здатність не пропускати ароматичні речовини).
      Допоміжні паперові пакувальні матеріали: технічний папір та папір, на основу якого нанесено розплав.
      Підприємства харчової промисловості України використовують широку гаму видів паперу для пакування різних продуктів.
      Пергамент займає вагоме місце у пакуванні жирів і жировмісних продуктів (вершкове масло, маргарин, сири, м’ясні вироби тощо). Пергамент і спеціальні види пергаменту завозять з інших країн. У багатьох випадках використання пергаменту та інших видів паперу недоцільне, оскільки вони характеризуються значною світло-, кисне- і паропроникністю.
      Комбінування цих матеріалів у вигляді пергаменту, кашированого фольгою, паперу, ламінованого полімерними матеріалами або їх металізація суттєво підвищують паро-, газо-, світло- і ароматонепроникність.
      Пергамент, каширований фольгою, відрізняється високою паро-, світло- і газонепроникністю, широко використовується для пакування вершкового масла, маргарину, чаю, кави, кондитерських виробів [3].

        1.3 Металеві матеріали і тара

       Металеві пакувальні матеріали замають вагову частку в загальному виробництві. Перші відомості про організацію виробництва білої жерсті в Німеччині беруть початок з ХІХ століття. Захисні олов’яні покриття на залізному листі були відкриті ще наприкінці ХІ століття у Богемії. Помислів випуск тари з білої жерсті розпочався після 1810 року.
      У ХІХ ст. результати наукових досліджень Мечнікова та Пастора стали поштовхом для виготовлення консервованих харчових продуктів. Водночас у 1825 році було відкрито спосіб виробництва алюмінію. Наступний електролітичний метод дав змогу знизити вартість алюмінію майже у 500 разів. Завдяки цьому підвищилась конкурентна спроможність алюмінієвої тари.
      На даному етапі широко використовуються алюмінієві банки а пивоварній, м’ясній, рибній, лакофарбовій промисловостях, алюмінієві туби – у фармацевтичній і харчовій промисловостях, алюмінієва фольга – для згортання шоколаду та інших кондитерських виробів.
      Для пакування продовольчих і непродовольчих товарів у великій кількості використовується біла жерсть, частка якої досягає 93 % усієї жерсті. Біла жерсть – це тонкий, м’який сталевий лист, який покрито тонким шаром олова з обох боків. Чорна жерсть без олова використовується тільки у виготовленні ящиків чи банок для різних технічних масел або мастил. З інших видів жерсті можна виділити хромовану, яка не може використовуватись для контакт з харчовими продуктами. 
      Світове виробництво білої жерсті становить приблизно 14 млн. т. Основну частку у ньому займають США (40 %), Японія (19 %), Німеччина (10 %), Франція (10 %), Канада (6 %), Італія (5 %). Найбільшим імпортером білої жерсті вважається Японія.
      В Україні недостатньо виробляється білої жерсті необхідного асортименту та якості. Запорізький завод використовує гаряче лудження з великими затратами олова.
      Тара із жерсті забезпечує тривале зберігання харчових продуктів. Вона стійка до різних механічних дій, не руйнується під впливом статичних та динамічних навантажень при складанні, транспортуванні та споживанні продукції. Ця тара зручна для повторної переробки і в розвинутих країнах цей показник переробки досягає 60-80 %.
      При  оцінці властивостей жерсті важливим є раціональне її використання. Для цього виготовляють жерстяні банки з тонкими стінками, зі збереженням параметрів міцності та корозійної стійкості . Прикладом можуть служити нові види надтонкої жерсті товщиною нижче 0,18 мм. Їх отримують методом подвійного  холодного прокатування, диференційованим покриттям шарами різної товщини обох сторін жерсті. Виробництво м’якої жерсті для виготовлення банок здійснюється глибоким витягуванням.
      Завдяки зміні форми упаковки досягається економія жерсті на одиницю продукції. Гнучка оболонка з квадратним дном має ребра жорсткості і надто тонкі стінки. Для цього використовують жерсть товщиною 0,12 мм і маса такої упаковки зменшується на 15 %.
      Нанесення на жерсть під час виготовлення тонкого шару олова гарячим або електролітичним лудженням дає змогу покращити її зовнішній вигляд, підвищити корозійну стійкість, забезпечити наступне паяння. Гальванічне лудження зменшує витрати олова з 17 до 4-5 кг на 1т білої жерсті, яка становить основну частку у світовому виробництві [5].
      Раціональним є комбінування різних марок жерсті з картоном та полімерами, на основі новітніх технологій виготовлення упаковки. Так, розроблений новий матеріал Ferrolite що є комбінацією плівок поліпропілену (ПП) або ПЕТФ з шаром сталі, який загартували. Банки для соусу, виготовлені з цього матеріалу, мають вищий ступінь корозійного захисту і фони привабливіші.
      Останнім часом жерстяним банкам складають конкуренцію упаковки з алюмінію і полімерів. 

      1.3.1 Основні та допоміжні матеріали у виробництві металевої тари

     Для виготовлення металевої тари використовують основні матеріали чорної та кольорової металургії. Підприємства чорної металургії випускають такі види жесті:

  • чорна холоднокартна лакована;
  • біла холоднокартна гарячого лудження;
  • біла   холоднокатана електролітичного лудження;
  • алюмінірована.

      Жерсть чорна холоднокатана лакована буває чорна (звичайна) і чорна тонка, які поділяються на марки: ЧЖ-1 (чорна жерсть нормальної твердості), ЧЖ-2 (чорна жерсть підвищеної твердості) та ЧЖ-3 (чорна жесть загального призначення).
     Жерсть білу гарячого лудження отримують шляхом занурення листів жерсті у розплавлене олово.
     Їх класифікують за ступенем твердості стальної основи залежно від товщини покриття олова. За станом поверхні та дефектів форми їх поділяють на класи, групи, марки (табл. 1.2)

Таблиця 1.2 – Класифікація білої жерсті гарячого лудження

Залежно від товщини покриття

За ступенем твердості стальної основи

Залежно від стану поверхні та дефектів  форми


Класи

Групи

Марки


І клас

ІІ клас

Група А

Група Б

ГЖК

ГЖР

Примітки
1 ГЖК – гарячелуджена жерсть консервна;
2 ГЖР – гаряче луджена жерсть різна

    Жерсть білу електролітного лудження отримують шляхом електролітичного лудження жерсті в лужних, кислих та галогенідних електролітах. Електролітне лудження порівняно з гарячим – значно продуктивніше; забезпечує більш рівномірне покриття оловом, товщину якого можна регулювати диференційовано, покриттям олова зрізних сторін жерсті.
    Білу жерсть електролітного лудження класифікують залежно від стану поверхні та дефектів форми листів і штаб, від товщини нанесеного шару олова з кожної сторони листа або штаби, від твердості сталевої основі і поділяються на класи, марки, види (табл. 1.3)

Таблиця 1.3 – Класифікація білої жерсті електролітичного лудження

Залежно від стану поверхні та дефектів форми листів і штаб

 

Марки

 

ЕЖК-електролуджена жерсть консервна

 

ЕЖР-електролуджена жерсть різна

 

Залежно від твердості сталевої основи

 

Жерсть А

 

Жерсть нормальної твердості

Жерсть В,С,Д

Жерсть підвищеної твердості

 

 

Залежно від товщини нанесеного олова

 

Класи

 


І

0,38 мкм

ІІ

0,75 мкм

ІІІ

1,15 мкм

 

Залежно від товщини шару олова з кожної сторони листа або штаби

 

Види

 

Жерсть з нормальним покриттям

Жерсть з диференційованим покриттям

     Хромована лакована жерсть - це холоднокатана електролітно-хромована жерсть, яка з обох боків покрита шаром лаку або сумішшю масел. Переваги хромованого покриття порівняно з іншими видами покриттів - хромове покриття по відношенню до стальної основи жерсті являє собою катодне покриття , обмежує міграцію хрому в товар. На цьому виді жерсті не спостерігається «мармотизація», що має особливе значення при виробництві харчових консервів, а хромована лакована літографована жерсть має високі декоративні властивості.
     Алюмінірована жерсть являє собою холоднокатану низько вуглецеву чорну жерсть, на поверхню якої у вакуумі з обох сторін нанесено металевий алюміній.Алюмінієва жерсть поділяється на класи – Al-1,   Al-2 , Al-3,  Fl-4, Al-5. Ця жерсть має достатню корозійну стійкість, хороші механічні властивості, високу теплопровідність, легкість, не токсичність, здатність відображати теплові та світлові промені.
       При виробництві тари використовують лакофарбовані ущільнювачі і матеріали для пайки металевої поверхні [5].
     До лакофарбованих матеріалів належать: лаки для внутрішнього і зовнішнього покриття металевої тари, емалі та фарби, друкувальні фарби для металевих поверхонь.
      Друковані фарби для металевих поверхонь можуть бути: безбарвні та золотисті грунтлаки,  білі та кольорові грунт-емалі, кольорові друкувальні фарби, прозорі безбарвні покривні лаки.
      Ущільнюючі пасти бувають водно-аміачні (наносяться методом наливу через розливне соплс) і розчинні (наносяться методом штемпелювання).
       Лаки, призначені для внутрішнього покриття металевої тари, повинні відповідати санітарно-гігієнічним вимогам: Мати високу хімічну стійкість до упакованого в тару товару і високу  адгезію до металевої поверхні, бути без пористими, механічно міцними, еластичними, твердими та теплостійкими, і стійкими під час тривалого  зберігання.
      Лаки для зовнішнього покриття металевої тари мають бути з високим ступенем білизни пігментованих матеріалів та стійкими до пожовтіння, придатними до друку фарбами на жерсті, стійкими до деформації та витирання, стерилізації та пастеризації, дії навколишнього середовища, сумісними із покривними лаками.
       Ущільнюючі пасти не повинні містити шкідливі доміжки, мати однорідну консистенцію, стабільну в’язкість, достатньо механічну міцність, добру адгезію до металевої поверхні.
        Для припоїв важливими є висока міцність, твердість, пластичність і однорідність.
         Паяльні рідини (флюси) використовують каніфольні і олеїнові. Основними компонентами їх є: каніфоль + етиловий гідролізний спирт; каніфоль + бензин + конопляна олія; бензин + олеїнова кислота; каніфоль +олеїнова кислота + етиловий спирт; янтарна кислота + етиловий спирт; етиловий спирт + олеїнова кислота + бензойна кислота.

       1.3.2 Класифікація та характеристика видів металевої тари

       Основними класифікаційними ознаками металевої тари є: функціональне призначення, матеріал, з якого виробляється тара, конструкція і технологія виробництва.
      За функціональним призначенням металева тара поділяється на транспортну, споживчу, виробничу, спеціальну. До транспортної відносять ящики, бочки, барабани, фляги, каністри, контейнери, піддони; споживчої – пляшки, туби, банки, коробки; виробничої – ящики, піддони, лотки, контейнери; спеціальної – збірна, штампована, комбінована тара.
      За матеріалом виготовлення тара буває: із чорної лакованої жерсті, із білої жерсті гарячого лудження. Із білої жерсті електролітичного лудження, із хромованої лакованої жерсті, із алюмінію та його сплавів, комбінована.
      За особливостями конструкцій металева тара буває прямокутна, циліндрична, кругла і фігурна.
      За особливостями технології виробництва – збірна і суцільна (штампована).
      За станом захисного покриття – нелакована, лакована і літографована.
      Найбільша частка на ринку металевої тари належить банкам для напоїв і герметично упакованим стерилізованим продуктам. Виробляється також велика кількість інших не менш важливих різновидностей металевої тари.
      Металева споживча тара широко застосовується в кондитерській, консервній промисловості, при пакуванні молочних, м’ясних, рибних продуктів, олії, жирів, напоїв, плодів. Завдяки металевій споживчій тарі подовжується термін зберіганні харчових продуктів, забезпечується перевезення на далекі відстані.
      Перевага цільноштампованої тари є відсутність прикатаного дна. Оскільки банка штампується разом з дном, немає необхідності в пайці і упакуванні. Розповсюджені цільноштамповані банки в рибоконсервній промисловості. Виготовлення ж кришок для цих банок аналогічне тому. Як це робиться для збірних банок.
      Велика жерстяна банка. Великі жерстяні циліндричні банки  місткістю 3 л та 8 л виготовляються із жерсті товщиною 0,28-0,40 мм на спеціальних напівавтоматах. Перевірку великих банок на герметичність здійснюють за допомогою водяних тестерів при тиску 0,5-0,6 атм.
      Ці банки здебільшого використовують для розфасовки не стерилізованої продукції – томат-пасти, томат-пюре, повидла, згущеного молока, джему, продуктів харчоконцентратної промисловості (сухі овочі, порошкоподібні продукти).
      Банки жерстяні для консервів виготовляють з таких видів жерсті:
- білої листової марки ЖК;
- білої лакованої листової або рулонної марки ЖК;
- білої електролудженої;
- білої електролудженої лакованої;
- чорної лакованої.
      Консервні банки виготовляють двох типів:
 І тип : циліндричні, збірні, збірні з язичком і цільноштамповані;
 ІІ тип : фігурні, цільноштамповані прямокутні, овальні та епілептичні.
      Залежно від розмірів і типів банок можуть бути лаковані й нелаковані.
       Цільноштамповані банки №8, які використовують для розфасовки стерилізованих рибних консервів, мають бути з лакованою внутрішньою поверхнею.

      1.4 Скло і скляна тара

     1.4.1 Скло і склотарна галузь

      Значну питому вагу в товарообігу займає скляна тара. Скляною тарою називають групу скляного посуду, яка призначена для фасування, транспортування, зберігання і використання при споживанні різних продуктів. Скляна тара є незамінною для упакування багатьох харчових продуктів і напоїв.
     Скло має ряд особливо цінних переваг:
- хімічна нейтральність забезпечує збереження харчових продуктів без суттєвих змін;
- прозорість особливо цінна для деяких харчових продуктів, хоча вимагає додаткового захисту від дії світла; для більшості видів;
- міцність та стійкість до навантажень забезпечує розливання, закупорювання, в окремих випадках – вакуумування;
-  стійкість до внутрішнього тиску дає змогу випускати газовані напої та аерозольні товари;
- стійкість до нагрівання. Скло витримує температуру до 500оС, хоча різка зміна температури не повинна бути надвеликою та швидкою. Значна кількість товарів фасується в нагрітому стані або після фасування проводиться їх стерилізація.
      Серед недоліків скла можна виділити крихкість та велику питому вагу. За останні роки маса скляних пляшок та банок значно зменшилась, проте транспортні витрати порівняно вищі, ніж в інших упаковках.
      Для скла характерні технологічні властивості (в’язкість, поверхневий натяг, кристалізаційна здатність) та експлуатаційні (оптичні, термічні, хімічні, механічні).
      Згідно з гідролітичною класифікацією існує п’ять класів скла:
- І клас – скло, яке не розчиняється водою (кварцове скло);
- ІІ клас – стійке скло (хіміко-лабораторне скло та окремі види тарного скла);
- ІІІ клас – тверде апаратне скло (більшість тарного скла та промислове скло)
- ІV клас – м’яке апаратне скло;
- V клас – нестійке скло (легко розчиняється у воді).
      Для виробництва тарного скла використовуються такі основні матеріали – кварцовий пісок, сода, сульфат, доломіт, вапняк, глинозем, польові шпати. Допоміжними матеріалами  при виробництві скла є: освітлювачі, знебарвлюючі речовини, барвники, окислювачі, відновлювачі.
      Виробництво тари зі скла в Україні має давні традиції. На її території розміщено 68 підприємств, які включають близько 150 скловидних печей, загальною потужністю майже 1млн.т. скломаси на рік. Наприкінці 80-х років і Україні вироблялось 2202,3 млрд. умовних (у перерахунку на 0,5л) пляшок та банок.
      Склотарна галузь помітно розвивається завдяки підвищенню попиту на пиво і лікеро-горілчані вироби. Важливим стимулом у цьому можна вважати визначеним фактором покупки безпеку для здоров’я споживача, а екологічні аспекти тари і упаковки віднесено до першочергових пріоритетів вибору.
      За призначенням скляну тару поділяють на: пляшки для харчових продуктів, банки для харчових продуктів, пляшки і банки для дитячого харчування, пляшки і банки для товарів побутової хімії, банки і флакони для парфумерно-косметичної продукції, тара скляна для лікарських засобів [6].

      1.5 Полімерні матеріали

     Полімерні матеріали класифікують за такими ознаками:
- за походженням – природні (целюлоза, бітуми тощо) і синтетичні (поліолефіни, полістирол, полівінілхлорид тощо);
- за стійкістю до температури – термопластичні, які при нагріванні чи охолодженні змінюють свої властивості у зворотному напрямку та термоактивні. Останні при зміні температури набувають незворотних властивостей;
- за методами синтезу виділяють полімеризаційні та поліконденсаційні;
- за складом основного ланцюга бувають карболанцюгові, що складаються з атомів вуглецю, гетеро ланцюгові – крім вуглецю, включають атоми металів та елементоорганічні сполуки, які містять атоми металів, бору, кремнію тощо;
- за деформаційно-міцністними характеристиками виділяють жорсткі (М>400мПа), м’які (М>20мПа) та еластичні (М<мПа).

       1.5.1 Плівкові полімерні матеріали

     Поліетиленові матеріали. За своєю безпечністю плівка не є токсичним матеріалом. Використання її в нормальних умовах не вимагає заходів пререстороги. Безпека плівки в умовах, що перевищують температуру плавлення поліетилену, допускає виділення оксиду вуглецю, ненасичених вуглеводів, органічних кислот, альдегідів та інших токсичних продуктів.
      Поліпропіленові матеріали. Поліпропілен (ПП) за своїми властивостями наближається до поліетилену високої густини. Він відрізняється від нього меншою густиною, значною механічною міцністю, жиро- й теплостійкістю, але значно поступається у морозостійкості.
      Поліаміди. Це група пластмас з товарними назвами «капрон», «нейлон», «аніт» та ін. У складі макромолекул поліамідів присутній амідний зв'язок і метиленові групи, які повторюються від 2 до 10 разів.
      Поліаміди – це полімери, що кристалізуються. Вони є жорсткими матеріалами із високою міцністю на розрив, мають високу температуру розм’якшення, витримують стерилізацію водяною парою з температурою до 140оС. поліаміди зберігають еластичність за низьких температур. Для них характерним є високе водопоглинення, хоча після висушування відновлюються їх початкові властивості.
     Нітрилові полімери. Містять функціональні групи ціану й нітрилу. При співполімерилізації поліакрилонітрилу з акриловими та стирольними полімерами одержують матеріал з високими експлуатаційними властивостями. Цей полімер уперше синтезований в США і відомий під товарною маркою Barex 210. Він відрізняється низькою газо- і жиропроникністю, стійкий до дії органічних розчинників і має високу світлопроникність.
      Полімери на основі целюлози.  Найбільш поширеним є целофан і полімери на основі складних ефірів целюлози, переважно ді- і триацетати.
      Целофан є найдешевшим пакувальним матеріалом. Формування целофанової плівки відбувається коагуляцією з наступним хімічним розкладанням утворюваного складного ефіру целюлози. Плівку ретельно промивають, видаляють сірку, що утворюється внаслідок розкладання ефіру, і при потребі відбілюють. Промислові партії целофану містять 10-12 % гліцерину, 7-10 % води і 74-78 % целюлози. Целофанова плівка стійка до жирів, має низьку газопроникність. Разом з тим вона характеризується підвищеною гігроскопічністю і схильністю до набухання у воді.
        Поліефіри.  Використовуються з середини ХХ століття і найвідоміший серед них поліетилентерефталат, який займає четверту сходинку між товаропакувальними полімерними матеріалами. Він являє собою складний поліефір, який випускається в Росії під назвою «лавсан», за кордоном – «майлар», «терилен».Завдяки присутності атомів кисню в ланцюгові маромолекули ПЕТ полімер характеризується  високою морозостійкістю (-70оС), а наявність бензольного кільці – високою теплостійкістю.
      Термоусадкові і стретч-плівка. Термоусадкова – це полімерна плівка, що скорочується під дією температури, вищої за температуру розм’якшення полімеру. Її одержують розтягуванням полімерного матеріалу у високо еластичному нагрітому стані з наступним охолодженням. Унаслідок цього відбувається направлена орієнтація молекулярних ланцюгів полімеру та виникнення в них напруги. При охолодженні, затвердіння ці деформації і напруги фіксуються у матеріалі. Повторне нагрівання в таких плівках зумовлює релаксаційні процеси, а матеріал прагне повернутися до своїх початкових розмірів. Цю властивість зворотного повернення називають «пам’яттю полімеру» або термоусадкою [7].

         1.6 Дерев’яна тара

        1.6.1 Характеристика деревини – як матеріалу тари

       Однією із давно відомих і досі необхідною для виготовлення тари є деревина, яка застосовується у найрізноманітніших формах. Хоча в деяких сферах упаковки її почали витісняти високотехнологічні матеріали, деревина все ще відіграє важливу роль у виробництві транспортної тари для перевезень крупно габаритних вантажів і крихких предметів будь-яких розмірів, які вимагають жорсткої і міцної упаковки.
      Для виробництва тари використовують деревину хвойних і листяних порід. За своєю твердістю вона поділяється на м’яку (липа, ялина, сосна, осика, ялиця, кедр), дуже тверду (самшит, тис) і тверду (дуб, модрина, береза, бук).
      Щільність дерева складає від 0,88 до 3,2 г/см3. Важчі види деревини мають більшу міцність, а також кращу фіксацію цвяха, але гірше піддаються обробці (усаджуються, розтріскуються). Виокремлюють чотири групи деревини, яка придатна для виготовлення ящиків, залежно від її міцності і фіксації цвяхів:
- І група включає хвойні дерева з м’якою деревиною і листяні породи із деревиною невеликої щільності – сосна, ялина, кедр, каштан, липа;
- ІІ група – листяні породи з більшою фіксацією цвяхів, але при цьому вони схильні до розтріскування. Тому при використанні цих видів деревини слід застосовувати цвяхи менших розмірів і забивати їх на більшій відстані один від одного;
- ІІІ група деревини із середнім ступенем твердості (ясень, в’яз тощо). Такий матеріал має близьку до ІІ групи фіксованість цвяха і міцність, але при цьому менш здатний до розтріскування і найбільш підходить для виготовлення дна та планок ящиків. Така деревина частіше застосовується для виготовлення армованих дротяних і фанерних ящиків;
- ІУ група деревини найбільш тверда (дуб, клен тощо). Вона важко обробляється і застосовується для виготовлення найбільш міцних армованих дротяних і фанерних ящиків.
      Найбільш придатною вважається деревина, яка містить близько 15 % вологи. Розмір сучків на пиломатеріалах не повинен перевищувати третину від ширину дошки. Сучки не допускаються в місцях вбивання цвяхів. Серед інших дефектів, які допускаються лише в певних межах, можна віднести тріщини, щілини, нахил волокон, а також ділянки гнилі і пошкоджені комахами.
     Основними матеріалами для виробництві дерев’яної тари є: пиломатеріали, фанера і деревинноволокнисті плити.
      Серед пиломатеріалів розрізняють: пиломатеріал з деревини хвойних порід ІІ, ІІІ та ІV сортів; пиломатеріал з деревини м’яких порід і берези ІІ та ІІІ сортів; тарні дощечки спеціального розпилювання з деревини ІІІ та ІV сортів. Фанера буває: підвищеної водостійкості, склеєна фенол формальдегідним клеєм (ФСФ); середньої водомісткості, склеєна карбамід ним або альбуміноказеїновими клеями (ФК і ФБА); обмеженої водостійкості.
      Серед допоміжних матеріалів виокремлюють цвяхи, скоби, шурупи, дріт, кутники, сталеву стрічку, клей.
     Композит вважається новим матеріалом для транспортної упаковки. У ньому міститься 80-90 % деревини і 10-20 % зв’язуючих добавок на клейовій основі.
      Застосування композиційних матеріалів із відходів деревини, з додаванням різних клейових композицій, дає змогу вирішити багато проблем, пов’язаних з виробництвом тари і упаковки для продукції спеціального промислового і оборонного значення.

       1.7 Транспортна тара

      1.7.1 Класифікація, стан, перспективи

      Тара вважається елементом упаковки або її різновидом для розміщення продукції, транспортування, укладання і виконання логістичних операцій. Це засіб або комплекс засобів, які забезпечують захист продукції від пошкодження чи втрат під час транспортування, укладання, перевантажень. Вони полегшують виконання відповідних логістичних операцій. Функціональна тара поділяється на споживчу і транспортну. Окрему групу становить тара-обладнання, яка служить для розміщення, транспортування, зберігання і продажу із неї товарів методом самообслуговування.
      Транспортна тара повинна відповідати таким вимогам: гарантувати збереженість вантажу і його якість, мати достатню міцність при перевантаження, укладанні у штабелі. Розміри і міцністні характеристики повинні забезпечувати механізовану обробку при вантажно-розвантажувальних роботах, а зовнішні габарити і конструкція тари – укладання вантажів у щільні транспортні пакети на піддонах або без них.
     Частка основних видів тари в Україні складає, %:
- дерев’яні й картонні ящики – 50-60;
- паперові, тканинні та полімерні мішки – 30-40;
- бочки і барабани – 5-6;
- інші види – 4-10
      Класифікація транспортної тари проводиться за рядом ознак і враховує різноманітність продукції, функцій, конструкцій, матеріалів
      За умовами використання транспортну тару поділяють на виробничу, складську і транзитну. Виробнича тара використовується для внутрішньозаводських і міжзаводських технологічних та логістичних операцій. Складська тара призначена для приймання, розміщення, зберігання і комплектації продукції на склад. Транзитна тара поділяється за особливостями конструкції на багаторазову, інвентарну (власність підприємства) і разову.
      Багаторазова тара розрахована на багаторазове використання при перевезенні продукції, без пошкоджень елементів при її відкриванні. Цю тару використовують тоді, коли у пунктах приймання продукції є умови накопичення звільненої тари в кількості, достатній для повного заповнення транспортних засобів і повернення відправнику.
      За останні роки в Україні різко скорочується частка дерев’яної тари із пиломатеріалів і відповідно зростає кількість тари із гофрокартону [5].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2 ЯКІСТЬ І БЕЗПЕКА ПАКУВАЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ
І ТАРИ

      2.1 Санітарний нагляд і контроль за безпекою застосування полімерних матеріалів і тари, призначених для контакту з продовольчими товарами

     Санітарно-гігієнічне законодавство приділяє особливу увагу полімерним і комбінованим матеріалам, оскільки вони за природою і технологією можуть мати у своєму складі низькомолекулярні включення, мономери, стабілізатори, пластифікатори, модифікатори, пігменти, наповнювачі тощо. Ці речовини можуть мігрувати при певних умов у продукт, змінювати його якість і погіршувати стан здоров’я людей.
      Мета санітарного нагляду і контролю щодо застосування полімерних матеріалів і тари, які контактують із харчовими продуктами – забезпечити безпеку продовольчої сировини і продуктів харчування через  дотримання санітарно-гігієнічних вимог до цих матеріалів. Основною законодавчо-нормативною базою для цього є закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», «Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини», Гігієнічні нормативи ГН 2.3.972-00 «Гранично допустимі кількості хімічних речовин, які виділяються із полімерних матеріалів, які контактують з харчовими продуктами» (з доданим до них списком усіх діючих на даний момент документів санітарно-гігієнічного характеру), «Перелік матеріалів, виробів і обладнання, дозволених МОЗ для контакту з харчовими продуктами і середовищами».
      Санітарний нагляд та контроль за полімерними матеріалами і тарою для продовольчих товарів необхідний у зв’язку з тим, що при порушення технології їх виробництва, умов зберігання і застосування виникає реальна вірогідність міграції у продукти компонентів полімерних матеріалів і тари. Вони можуть зміцнювати органолептичні властивості харчових продуктів, а при довготривалому надходженні в організм викликати інтоксикацію, а також виявляти алергічний, ембріотоксичний, тератогенний і мутагенний ефекти. Ризик забруднення продуктів харчування суттєво підвищують компоненти полімерів при вище допустимих рівнях у їх композиційному складі допоміжних речовин і добавок, наявності мономерів, продуктів деструкції компонентів полімерів (у результаті неповної полімеризації або співполімеризації), дії різних фізичних і хімічних факторів, старінні матеріалу. Крім того, у сировині для виготовлення полімерів можуть бути забруднювачі.
     Ступінь контамінації харчових продуктів побічними сполуками із полімерів залежить від їх розчинності, технології синтезу полімерів, умов їх експлуатації. Наприклад, важливе місце займає кратність використання, температура, терміни зберігання полімерних матеріалів, тривалість контакту матеріалу з продовольчими товарами, дія сонячного світла, ступінь агресивності середовищ, з якими контактують полімерні матеріали і тара.
         До основних заходів, які дають змогу знизити ризик контамінації продуктів компонентами полімерів, відносять:
- удосконалення технологічного процесу їх виробництва;
- випуск полімерних матеріалів і тари відповідно до гігієнічних вимог, що ставляться до них;
- експлуатація і зберігання виробів згідно з призначенням, температурно-вологісними режимами та іншими умовами їх використання;
- посилення державного санітарного нагляду і виробничого контролю за випуском та експлуатацією полімерних матеріалів і тари, які контактують з харчовими продуктами.
      Органами Держсанепіднагляду уточнені гігієнічні вимоги до полімерних матеріалів з урахуванням досягнень гігієнічної науки і практики:
- до рецептури полімерного матеріалу не повинні входити речовини, які характеризуються високою токсичністю і специфічною дією на організм – канцерогенною, мутагенною, алергенною тощо;
- технологія виробництва повинна забезпечити отримання полімерних матеріалів зі стабільними гігієнічними показниками;
- вироби із полімерних матеріалів при контакту з харчовими продуктами і модельними середовищами не повинні змінювати їх органолептичні властивості, а також виділяти хімічні речовини, що входять до рецептури полімерного матеріалу, у кількостях, які перевищують допустимі рівні
- при дії модельних розчинів, що імітують харчові продукти, а також при контакті з продовольчими товарами під час дослідної експлуатації зовнішній вигляд виробів не повинен змінюватись.
      У деяких випадках ураховують також вимоги до полімерних матеріалів і їх компонентів, як відсутність стимулюючої дії на розвиток мікрофлори, хімічних  реакцій або інших взаємодій з харчовими продуктами.
      У «Переліку матеріалів, виробів обладнання, дозволених МОЗ для контакту з харчовими продуктами і середовищами» наводяться допустимі температура, вологість, кислотність, концентрація жиру і алкоголю в продуктах і напоях, призначених до контакту з конкретними полімерними матеріалами і їх марками. Для частини полімерних матеріалів строго лімітовані терміни їх експлуатації і зберігання.
      До основних напрямів удосконалення Держсанепіднагляду за полімерними матеріалами належать:
- гігієнічна оцінка нових полімерних матеріалів, які раніше не використовувались в харчовій промисловості;
- гігієнічна оцінка полімерних матеріалів, які випускаються вітчизняною промисловістю і які надходять по імпорту;
- поточний санітарний нагляд за критичними контрольними точками виробництва полімерних матеріалів.
      Важливим аспектом удосконалення Держсанепіднагляду повинні стати нові умови видачі гігієнічного висновку на допуск до виробництва, постачання, реалізації і застосування виробів із полімерних матеріалів, призначених для контакту з харчовими  продуктами. Відповідно до наказу МОЗ гігієнічний висновок видається на основі експертизи представлених документів та результатів проведених  досліджень. Особливо важливим є органолептичні, хімічні, в окремих випадках – мікробіологічні показники, а також дослідження біологічної активності речовин, які виділяються із полімерних матеріалів. У разі повної відповідності виробів вимогам санітарного законодавства видається гігієнічний висновок.
      При гігієнічній оцінці враховують допустимі межі та умови застосування виробів із полімерних матеріалів, призначених для контакту з харчовими продуктами. В окремих випадках їх можуть доповнювати вимогами до процесів виробництва, зберігання, транспортування та експлуатації.
      Гігієнічні висновки видаються:
- на визначений вид виробів із полімерних матеріалів, які контактують з харчовими продуктами;
- на окрему номенклатурну одиницю виробів;
- на зміну складу, рецептури, технологічного процесу виробництва, нормативної або технічної документації на вироби;
- після закінчення терміну дії раніше виданого висновку;
- на дослідну партію виробів із полімерів;
- на партію імпортних виробів з полімерних матеріалів при відсутності нормативної і технічної документації на продукцію, яка ввозиться на територію України.
      При видачі гігієнічного висновку на окремі види вітчизняних виробів із полімерних матеріалів, що контактують з харчовими продуктами, обов’язковим є: оцінка умов виробництва з виданням гігієнічного висновку на них, узгодження виробника з Держсанепідслужбою нормативної бази або технічної документації після аналізів результатів гігієнічної оцінки з подальшою видачею висновку на готові полімерні вироби.
      Гігієнічний висновок на полімерну продукцію для продовольчих товарів повинен містити таку інформацію:
- У графі «Найменування продукції» вказується його найменування, назва марки (якщо вона є), матеріал, з якого виготовляється виріб, марка матеріалу. Запис, який містить лише найменування матеріалу, з якого виготовляється виріб (наприклад, «пляшки із поліетилентерефталату», «стаканчики із полістиролу»), не допускається.
- Графи «Організація-виробник нормативної документації», «Організація-виробник», «Одержувач гігієнічного висновку» повинні містити відомості про конкретні організації (найменування, юридична адреса) або фізичні особи.
- У графі «Нормативна і технологічна документація» зазначаються номери нормативно-технічної (ДСТУ, РСТ, ТУ) і технічної документації (технічні інструкції) з вказівкою про діючі зміни, а також нормативні документи, на відповідність яким проведена гігієнічна оцінка (ГН). Проведення гігієнічної оцінки вітчизняних видів продукції неможливе без наведення нормативної документації разом з переліком показників якості, які контролюються, у тому числі і гігієнічних, а також технологічного регламенту їх виробництва.
- У графі «Протокол досліджень» вказується номер протоколу із зазначенням дати видачі, найменування організацій, які проводять дослідження. 
- У графі «Реквізити імпортної продукції» робиться посилання на документи (сертифікати, декларації), які підтверджують, що даний матеріал або виріб допущений у країні-експортері. У разі відсутності цих документів, сертифікат видається терміном на один рік.
- У графі «Гігієнічна характеристика продукції» повинні бути відображені основні гігієнічні показники, які притаманні даному виду продукції і за якими повинен здійснюватись періодичний гігієнічний контроль.
- «Сфера застосування» характеризується конкретними типами продуктів харчування (сухі, волого- або жировмісні), які допущені для контакту з даним матеріалом (виробом). Якщо виріб дозволяється до контакту з алкогольними напоями, то вказують максимально допустиму міцність алкогольної продукції.
- «Необхідні умови використання, зберігання, транспортування і заходи безпеки» – повинні бути вказані конкретні  умови використання матеріалу (виробу) – можливість одно- або багаторазового застосування, максимальна температура продукції, яка контактує з продовольчими товарами, час контакту.
- «Інформація, що наноситься на етикетку» – повинна включати заходи перестороги при транспортуванні, зберіганні та експлуатації продукції.
- При заповненні графи «Термін дії» гігієнічного висновку необхідно мати на увазі, що він встановлюється в залежності від виду продукції, кількості супроводжуючої документації, ступеню вивчення об’єкта дослідження. Максимальний термін дії гігієнічного висновку – п’ять років. Якщо застосовують партію для дослідного випробування і відсутні документи на імпортну продукцію, гігієнічні висновки видаються на один рік. За новим положенням, гігієнічні висновки Держсанепіднагляду вважаються підставою для видачі Держспоживстандартом сертифікату відповідності.
      Згідно із законом «Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини» передбачено обов’язкову державну реєстрацію полімерних матеріалів, що є важливою умовою для їх реалізації.
      Останнім часом внесено зміни щодо порядку подання документації і зразків для хімічної оцінки, у правилах відбору проб для лабораторного дослідження, підготовку проб для аналізу, проведення санітарно-хімічних досліджень, виборі контрольних показників і методів їх визначення та оцінювання отриманих результатів. Наприклад, у ГН 2.3.3.972-00 наведено нові дані про основні види матеріалів, які дозволені для контакту з продуктами харчування, основні хімічні речовини-мігранти властиві конкретним полімерним матеріалам, які слід контролювати при проведення типових санітарно-хімічних досліджень.
      Введено положення про те, що для ідентифікації речовин, значення ДКМ якого не встановлено чи відсутнє, слід керуватися ГДК відповідної хімічної речовини у питній воді. При проведення санітарно-хімічних досліджень виробів, які призначені для контакту із сухими продовольчими товарами, оцінка хімічних речовин, що визначається у повітряному середовищі, проводиться згідно з ГН 2.3.3.972-00, виходячи із середньодобової ГДК.
      До пріоритетних напрямків удосконалення безпеки полімерних матеріалів і тари належать:
- збір і аналіз даних про можливість міграції речовин полімерів як при виробництві і переробці матеріалу, так і при експлуатації;
- розробка єдиних методик для проведення токсикологічних досліджень, єдиних методик і критеріїв безпеки для застосування нових полімерів і науково-гігєнічних показників;
- гігієнічне обґрунтування можливостей заміни полімерних матеріалів більш перспективними;
- гігієнічна експертиза імпортних полімерних матеріалів, які застосовуються для тари й упаковки, в обладнанні й технологічних лініях фасування продуктів;
- розв’язання проблем допустимих доз речовин, які мігрують із полімерів, при одночасному їх надходженні в організм із харчовими продуктами, повітрям, водою, а також крізь шкіру;
- вивчення пливу полімерних матеріалів, які контактують із продовольчими товарами, на метаболізм харчових продуктів у організмі;
- виявлення механізму і особливостей дії полімерів на окремі функції організму;
- оцінка етапів та умов забруднення речовинами, які мігрують із полімерів і продукції різних галузей харчової промисловості;
- дослідження ефективності миття полімерної тари багаторазового і тривалого використання;
- удосконалення діючих інструктивно-методичних і нормативних документів з урахуванням сучасних вимог науки і практики;
- розробка гігієнічної класифікації матеріалів щодо ступеня безпеки для здоров’я населення;
- розв’язання проблеми застосування комп’ютерних методів прогнозування біологічних ефектів полімерних матеріалів, які контактують з продовольчими товарами;
- вивчення можливостей використання вторинних матеріалів для контакту з продовольчими товарами.
      В цілому нові директиви і нормативні документи дають змогу удосконалювати державний санітарний нагляд відносно забезпечення безпеки використання полімерів в харчовій промисловості.
      Чисельними дослідженнями пакувальних матеріалів, які використовувались у Данії протягом п’яти років, більш ніж у 1000 досліджень екстрактів проб полістиролу, поліпропілену, поліетилентерефталату і полівілхлориду виявлено виявлено понад 50 різних домішок. У пробах полівінілхлориду в значних кількостях знайдено діетиленгексиладипат, динонілфталат та інші похідні фталевої кислоти. Разом з тим у 69 % зразків піки домішок не перевищували допустимого рівня.
      Проведено модельне санітарно-гігієнічне і токсикологічне вивчення показників безпеки заливок рибних пресервів. Для цього готові упаковки із поліпропілену заливали 6 %-м розчином оцтової або лимонної кислотиз додаванням 2-5 % кухонної солі, імітуючи заливку пресервів. Через 10, 15 і 30 днів визначали органолептичні властивості, вміст формальдегіду і токсичних елементів (мідь, свинець, кадмій, цинк, миш’як). Виявлено тенденцію до накопичення токсичних елементів у заливках, вміст яких не перевищував гранично допустимих. Висока концентрація формальдегіду спонукала авторів до наступних досліджень різних концентрацій оцтової кислоти і солі у заливках при використанні упаковок із поліпропілену для рибних пресервів.
      Досліджено 24 пластикові пляшечки для дитячого харчування, які в домашніх умовах піддавались стерилізації. Полікарбонат, із якого виготовлено тару, стерилізували парою, обробляли хімічними реактивами або промивали в машині водою з поверхнево-активними речовинами при температурі 65оС. Використання дуже чутливого методу ВЕРХ (Про 0,03 мг/кг) не дало можливості встановити присутність біофенолу А у продуктах,  які зберігались у пляшках.
      Хімічне і ветеринарне дослідне відомство Штутгарду (Німеччина) перевірило 50 комбінованих плівок на наявність у них ізоціанатів, які утворюють у вологовмісних харчових продуктах канцерогенні сполуки. У 30 % плівок ізоціанати містились у кількості, значно нижній, ніж нормовано Європейським законом, - 1мг/кг, а в 70 % плівок – їх не виявили [5].

       2.2 Упакування риби і морепродуктів

      Сегмент ринку риби і морепродуктів постійно розвивається в умовах ринкової економіки. Така динаміка зростання обсягу і якості продукції диктує свої підходи і до упаковки. Вона повинна задовольняти вимоги виробника, продавця і покупця.
      Фірма  ЗАТ  «Укрриба» поставляє в торгівельну мережу оселедці та скумбрію холодного та гарячого копчення в полімерних ящиках по 5,8 кг та 10 кг. Кілька чорноморська холодного копчення фасується на поліпропіленові піддони під стреч-плівку.
      Морську капусту фасують у полімерні прозорі, невеликого об’єму (140-300 г) контейнери і полімерні відра на 5 кг з яскраво синіми кришками.
      Різні делікатеси, нарізані шматочками, випускають у вакуумній упаковці із картону, покритого фольгою. Це зручний вид упаковки, який відповідає вимогам торгівлі й купівельного попиту.
      Риба у вакуумних пакетах без піддону зручна для споживача.
      Пресерви  випускають у полімерних контейнерах і відерках.
      Оселедці, палтус, форель морожену пакують у пінопластові коробки з наступним укладанням в картонні ящики.
      Деякі підприємці випускають солену і копчену рибу у вакуумній упаковці, що закупорюється термозварюванням, нарізані вироби – у «скін»-упаковці, ікру мойви і судака пастеризовані – у скляних банках типу «твіст-офф».
      В Європі упаковані рибо- і морепродукти замають майже четверту частину ринку харчових продуктів, загальною кількістю 5 млрд. одиниць. Частка консервів у жерстяних банках становить 65 % упаковки для риби в Європейських країнах і вона поступово збільшується.
      Для виробництва банок компанії «Corus Packaging Plus» запропонувала поєднувати жерсть з полімерним покриттям. Вони стійкі при товаропросуванні, а жерсть з полімерним покриттям гарантує збереженість смакових якостей і свіжість продукту.
      Нові жерстяні консервні банки для риби мають спеціальну кришку (ЕРОL), яка зручна і безпечна для відкривання.
      Запропоновано новий вид упаковки для рибних консервів – легко відкриваюча система закупорювання, яка дозволяє здійснювати стерилізацію консервів. Упаковка відрізняється міцністю і легкістю. Матеріал упаковки може використовуватись повторно.
      «Protakt» – матеріал з полімерним покриттям, який можна удосконалювати. Полімерне покриття на основі поліетилентерефталату добре характеризує упаковку і гарантує безпеку продукту.
      Жерсть «Protakt» здатна до формування і нанесення друку завдяки своєму верхньому шару, що створює унікально пристосовану поверхню. Існує також екологічна перевага матеріалу «Protakt». Завдяки попередньому покриттю жерсті полімером відпадає необхідність у внутрішніх покриттях.
      В Україні випускають рибні товари в жерстяних, скляних, пластикових банках, вакуумній упаковці, скін-упаковці, стретч-упаковці з піддоном. Упаковці з поліетиленової плівки і блістерній упаковці.
      Консерва в жерстяних банках за останній період склала  до 50 % обсягу українського ринку рибних продуктів (з урахуванням імпорту).
      Банки для рибної продукції виготовляють із білої жерсті (товщина 0,2-0,25 мм), спеціальної лакованої жерсті (покритої тонким шаром відповідних лаків і емалей). Вони бувають циліндричні і фігурні (прямокутні, овальні, епілептичні), а за конструкцією – збірні або цільноштамповані. Збірні складаються із корпуса з повздовжнім швом і кінців – дно і кришка, однакових за формою і розмірами. Цільноштамповані банки не мають шва, їх штампують із лакованого алюмінію товщиною 0,5 мм, а кришку виготовляють окремо. Вони використовуються переважно в тих випадках, коли потрібно зберегти певну форму продукту (шпроти).
      Алюмінієва тара захищає продукт від проникнення газів, води, ароматичних речовин, жирів, світла, не накопичує електростатичних зарядів; зберігає механічну міцність у широкому діапазоні температур; добре формується методами глибокого витягування, прокатування, штампування; має низьку питому вагу, привабливий вигляд і можливість нанесення друку.
      Скляні банки в основному використовують для консервування ікри, а іноземні виробники – для мідій. У такій тарі добре видно стан, колір і розмір зерен ікри.
      Пластикові банки і контейнери виділяють продукцію не лише етикеткою (самоклеючою), але й формою ємності (кругла, овальна, квадратна).Завдяки цьому формується стиль торгової марки, яку легко впізнати, що сприяє загальному просуванню продукції конкурентного виробника.
      У пластиковій упаковці для пресервів можна виокремити пресерви преміям-сегмента через встановлення етикетки всередину пластику безпосередньо в процесі лиття. В Україні спостерігається тенденція збільшення місткості пластикових банок і відер (більше 1 л) – для сімейного споживання.
      Вакуумна упаковка широко використовується для пакування крабових паличок, тушок солоної, копченої, мороженої риби, нарізки, шматочків і пресерви.
      Скін-упаковка – це остання  пропозиція для рибного ринку, яку умовно можна назвати удосконаленої вакуумною упаковкою. Російські підприємства використовують скін для рибних паличок (смужки в’яленої риби). Верхню (скін) плівку зовсім не помітно на продукті.  З використанням модифікованого середовища тривалість зберігання рибних товарів при температурі +4 - +6 оС можна продовжити до 4-5 тижнів.
      «Укрпластик» пропонує упаковку «Dоy-Pack» для рибних пресервів. Стоячий пакет є альтернативою пластиковій пляшці і вакуумній упаковці з піддоном. У випадку забезпечення Pack  спеціальним замком (зіппером), можна досягти безмежної кількості вікривань-закривань пакета.
      Пакування у стретч-піддони можна проводити безпосередньо в супермаркетах.
      Піддони із вспіненого полістиролу, у тому числі і гнучкі, випускають різних кольорів. Свіжа риба ефектно виглядає на чорному фоні, копчена і в’ялена – на жовтих піддонах.
      Поліетиленова плівка переважно застосовується для свіженмороженої риби. При цьому тушки спочатку фасують, а потім заморожують. Для крупної риби ще застосовують загортання тушки стретч-плівкою.
      Блістери  використовують для рибної пасти.
      Транспортною упаковкою для рибної продукції служать пластикові ящики.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3 УТИЛІЗАЦІЯ ВИКОРИСТАНОЇ ТАРИ І ПАКУЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ

      3.1 Проблема утилізації використаної тари та пакувальних матеріалів

      Щороку в Україні накопичується близько 600 тонн мільйонів відходів, в тому числі значна частина використаної тари та упаковки.
      Швидкий розвиток пакувальної індустрії, прагнення виробників виготовляти конкурентноспроможну продукцію в сучасній упаковці, масовий ввіз упакованої продукції і таропакувальних матеріалів із-за кордону, відсутність в Україні єдиного, комплексного відпрацьованого механізму збирання, утилізації та переробки використаних таропакувальних матеріалів створюють загрозу для екологічної безпеки нашої держави. Європарламент ще 1991 року прийняв Європейську директиву щодо упаковки, в якій було чітко встановлено завдання прийняти особливі правові та адміністративні заходи для захисту довкілля, забезпечити рівні умови для конкуренції в галузі упаковки. Згідно з цією директивою  в кожній розвиненій країні виробники та споживачі тари й пакувальних матеріалів несуть відповідальність за забруднення території відходами тари та упаковки, відшкодовують витрати на збір, сортування, переробку та утилізацію цих відходів.
      Директивою поставлено завдання: до прийняття державами власних законів забезпечити переробку не менше 50 % кожного із пакувальних матеріалів, а 25 % відходів – використовувати як сировину при вторинній переробці.
      У кожній розвиненій країні діє система з переробки й утилізації використаної тари та пакувальних матеріалів, у ряді країн прийняті й успішно діють спеціальні національні програми: у Бельгії (Fost Plus), у Данії (Action Plan for West and Recicling 1993-1997), Німеччині (Grun Punkt), Австрії (ARA), Франції (Eco- Embballages), Іспанії (Punto Eko-Embfilges), Польщі (BIS System) тощо.
      Лідерами з переробки та воринного використання відходів упаковки є Німеччина (переробляється більше 70 % відходів), Нідерланди (65 %), Австрія (60 %).
      Щорічно в Німеччині утворюється майже 12 млн. тон відходів упаковки. Розв’язання цієї проблеми через спалювання не відсортованого сміття чи складування його на звалищах виявилось неефективним. Звалища та сміттєспалювальні заводи займають значні території  і окраїнні зони  міст та селищ, концентруючи забруднення ґрунту та води в кількостях, що загрожують здоров’ю людей. Збільшення обсягів спалення відсортованого сміття призводить до забруднення повітряного басейну, у тому числі й такими отруйними продуктами, як діоксин.
      Економічно неспроможною виявилась і схема збирання, сортування та переробки пакувальних відходів – у Німеччині цим займались муніципальні служби, ряд фірм. Зібрані та відсортовані відходи виявилися в більшості випадків дорожчими, ніж первинна сировина (картон, папір, скло, полімери, метали). Тому сортували та утилізували лише 25-30 % відходів упаковки, інші скидали на звалища чи спалювали.
      Система, яку законодавче було підтримано «Законом про відходи»  і постановою бундестагу «Про уникнення відходів» поєднала в собі такі складові частини: обов’язковий збір, сортування та утилізація використаної тари й упаковки, обов’язкова сплата послуг усіма суб’єктами за збору й переробки упаковки; високий рівень технології та утилізації.
      На практиці «Дуальна система» централізовано взяла на себе цю комплексну роботу. Фірми, що використовують пакувальні матеріали для фасування продукції, сплачують згідно із затвердженими тарифами послуги зі збирання та утилізації і одержують ліцензію «Зелена крапка». Якщо продукція не виробляється в Німеччині, а завозиться на її територію, то плату за ліцензію сплачує компанія, яка завозить продукцію.
      «Дуальна система» укладає контракти із спеціалізованими фірмами, як правило, приватними чи комунальними підприємствами на збирання сортування відходів упаковки. На муніципальні підприємства припадає лише 30 % контрактів, а на приватні – 70 %. Таким чином підтримується конкуренція, що забезпечує низькі ціни за збирання та сортування відходів упаковки. Ці  стадії – найбільш витратна частина діючої системи. На це витрачається 80 % усіх коштів, що надходять від виробників та постачальників продукції в упаковці.
      Відсортовані відходи направляють на підприємства, що здійснюють переробку та виробляють вторинну сировину. Для фінансової підтримки цих підприємств використовують 15 % усіх коштів, одержаних «Дуальною системою». Для функціонування самої компанії залишається 5 % коштів. Діяльність товариства охоплює всі землі та міста Німеччини. Завдяки діяльності товариства одержано інвестиції, створено понад 17 тисяч додаткових робочих місць та 320 сортувальних пунктів. Сама компанія згідно зі Статутом, погодженим Антимонопольним  комітетом Німеччини, - безприбуткова організація.
     Щорічно в розрахунку на одного мешканця збирають 65,5 кг відходів використаної тари та упаковки,  з яких скло – 31,5 кг, папір та картон – 15,4 кг, полімерні відходи – 18,7 кг.
      В основі різних європейських систем лежать такі фактори:
- застосування тари і пакувальних матеріалів з найменшою екологічною безпекою;
- система й механізм компенсаційних відшкодувань, витрат на збирання, сортування, переробку й утилізацію використаної тари та пакувальних матеріалів;
- жорстка адміністративна й матеріальна відповідальність за забруднення навколишнього середовища;
- наявність незалежної від конкретних підприємницьких структур організації, яка узагальнює й контролює цю проблему;
- значна інвестиційна робота з технічного переоснащення галузі збирання, сортування, переробки та утилізації використаних тари і упаковки.
     Попри всі розбіжності, у підходах різних систем спільним для них є: матеріальна відповідальність виготовлювачів тари й пакувальних матеріалів за забруднення навколишнього середовища й фінансова допомога підприємствам та організаціям, що займаються збиранням, сортуванням, переробкою та утилізацією використаної тари та упаковки. Розміри й обсяги цієї допомоги різні, але без такої допомоги навести порядок у даній справі неможливо. Згідно з євро стандартами до кожної пакувальної одиниці, яка надходить на європейський ринок, висуваються 5 основних вимог: скорочення відходів за рахунок економії матеріалу; можливість повторного використання упаковки; можливість рісайклінга  матеріалу; можливість відтворення енергії; органічне відтворення  (біологічні розкладання).
      Розроблено 5 проектів стандартів для членів СС. Досвід, досягнутий європейськими країнами, дуже корисний і заслуговує на застосування в українській економіці.
      Наявні вітчизняні виробничі системи збирання та переробки відходів з урахуванням економічного стану країни власними силами вирішити це питання не можуть. Надходжень від закордонних постачальників тари, пакувальних матеріалів та продукції в упаковці немає. Відсутність відповідного законодавства  й системи призводить до значних збитків у нашій країні.
      Коли в Україну у великих обсягах завозять тару, пакувальні матеріали та продукцію в упаковці, то іноземний виробник має подвійну користь. По-перше, він не сплачує за послуги з утилізації у своїй країні, що досягає великих розмірів. По-друге, він не сплачує кошти за утилізацію і в нашій країні.
     Таким чином, вартість утилізації відходів завезеної упаковки повністю лягає на українських громадян. До того ж така «економіка» дає змогу іноземному  виробникові ще й за цей рахунок продавати свою продукцію з неабиякою вигодою для себе, ставити цим самим вітчизняного виробника у нерівні конкурентні умови.
      Тому в Україні потрібно терміново вжити заходів щодо створення та втілення в життя гарантованої системи збирання, сортування, переробки та утилізації відходів тари й упаковки.
      Постановою Кабінету Міністрів України ( від 28.06.1997р. №668) затверджено програму «Використання відходів виробництва і споживання тари до 2005 року». Згідно з цим документом необхідно розробити й задіяти вітчизняну систему переробки та утилізації використаної тари й пакувальних матеріалів. Мінекономіки розпочало розробку цієї системи. При цьому виникає багато питань , пов’язаних зокрема і з виробниками харчової продукції.
      Екологічні висновки залишають без змін погляди промисловців щодо поширення різних упаковок , і лише прибуток може змінити ставлення до проблеми переробки та знищення використаної тари й упаковок.
      Кількість таких відходів тари у Європейському Союзі досягла величезних розмірів( 5 млн. т. ).На переробку надходить лише 18 %. У  США щорічно накопичується близько 22 млн т коробок з гофрованого картону, 1,22 млрд. м.  деревяних піддонів і 65 тис. т термоусадкової й розтягу вальної полімерної обгорткової плівки. Тому законодавці ЄС наполягають на застосуванні регенерованих або повторно використаних упаковок і тари. Пропозиціями з цього питання передбачено переробку половини використаних упаковок.
      З погляду екології, найкращі характеристики упаковок – тривалий строк експлуатації, багаторазове використання, незалежність від сировини  у процесі переробки. Один із недоліків упаковок – висока початкова вартість. Упаковки багаторазового використання у п’ять разів дорожчі.
       До основних факторів, що визначають придатність повторно використовуваних упаковок, належить кількість пунктів відправлення й розподілу, ціна одно- і багаторазового застосування упаковок і вартість їх перевезення до місця повторного використання.
       Якщо вартість міцних упаковок багаторазового використання з тривалим строком експлуатації надто висока, то можна застосувати менш міцні альтернативні упаковки. Так, на одному із заводів компанії Ford використовують тришарові фанерні пакувальні короби, розміщені на пластмасових піддонах. Такий фанерний короб вантажопідйомністю 500 кг використовують 30 разів.
        У нас мало приділяють уваги проблемам створення системи збору, сортування та переробки використаної тари й упаковки, питанням виховання населення країни для особистої участі у вирішенні проблеми, як однієї з важливих щодо нашого майбутнього.
      На державному рівні було прийнято кілька важливих актів, зокрема Верховною Радою України – Закон «Про відходи». Для його виконання прийнято постанову уряду «Про створення державної компанії  «Укртарапереробка», а постановою уряду №408 регламентовано механізм збирання, сортування, транспортування переробки і утилізації тари та упаковки. Враховуючи труднощі, повязані з виконанням згаданої постанови, уряд призупинив її дію.
        В Україні щороку збирається близько 6 млн. т. відходів, серед яких половина – це відходи використаної тари та упаковки. На жаль, майже зовсім зруйновано систему збору та утилізації відходів, яка існувала у минулі часи. А тоді за допомогою цієї системи перероблялося 1,5 млн. т. вторинних ресурсів на рік. Держава не має вільних коштів для фінансування заходів для вирішення цієї проблеми.
         Світове виробництво пакувальних матеріалів досягає 1 млрд. 350 млн.  т , у тому числі паперу та картону – 500 млн. т, полімерів – 300 млн. т, скла – 40 млн. т, металу – 150 млн. т. Розроблено технології та обладнання для переробки і вторинного використання майже всіх відомих пакувальних матеріалів. Важливо розробити систему, яка була б зрозуміла та сприйнята всіма, хто виробляє, продає, споживає продукти і товари та використовує сучасну упаковку. Вона може зменшити відходи товарів та продуктів за рахунок кращого їх зберігання. Таке розуміння та сприйняття мають бути розвинені на ринкових відносинах, які принесли б економічну вигоду всім виробникам тари та упаковки товарів, торговельним організаціям, переробникам тари і упаковки та споживачам.
        Щорічно в світі накопичується 10 млрд. т сміття, і половину з нього становлять відходи упаковки. У Китаї, наприклад, виробляють 15 млн. т пакувальних виробів, із яких 70 % становлять відходи, а щорічний приріст такого сміття складає 7 %. У Китаї пропонують такі заходи утилізації відходів:
      - пропаганда серед населення про необхідність повторного використання тари як засобу боротьби за екологію і укріплення економіки. Подібна пропаганда вже ведеться у Франції і Японії.
      - прийняття і впровадження законодавчих актів, які б сприяли відновленню і зберіганню відходів упаковки, як у більшості західних країн. Заохочення підприємств, які виготовляють тару із відходів;
      - відновлення і утилізація різних видів упаковки із паперу, скла, алюмінію і пластмаси на прикладі Швейцарії, США, Канади, Німеччини і Франції;
      - заводи повинні регенерувати відходи за власною ініціативою, створювати спільні центри з переробки використаної тари на прикладі фірми Coca-Cola і Північно - Американської з переробки відходів. Пластмасові пляшки переробляють тут у кількості 100 тис. т. щорічно, із них виготовляють лавки в парках, квіткові горщики тощо;
       розробляючи новий вид упаковки, необхідно враховувати фактори екології, можливості її повторної утилізації;
       - популяризація  виробів із відходів  упаковки. У Німеччині, наприклад, перероблені відходи використовують як папір для друкування газет (50-60 %), для виготовлення скляних пляшок (50 %), алюмінієвих корків (35  %).
       - використання теплової енергії від спалювання відходів. Таким чином спалюється 75-80 % сміття. У США побудовано спеціальні установки, що дозволяють одержувати 525 кВт-рік енергії від спалювання однієї тонни відходів.

      3.2  Утилізація полімерної упаковки

      Полімери становлять вагому і все зростаючу частку у виготовленні пакувальних матеріалів. Їх використання негативно впливає на довкілля. Це пов’язано з тим, що в основному полімерні матеріали виробляються із природно - невідновлюючої сировини: нафти і газів. Їх запаси помітно вичерпуються ,тому виникає необхідність у використанні полімерів, які б виготовлялися із природно - відновлюючих джерел сировини, наприклад дерев, рослин тощо.
      Важливим фактором , який впливає на погіршення екологічної обстановки, є повільний темп асиміляції відходів полімерних матеріалів при виробництві і після використання. Приблизно протягом 80 років під дією світла, тепла, вологи і мікроорганізмів полімерний матеріал може деградувати настільки, що його компоненти будуть засвоєні природою.
      Всесвітня організація GREENPECE веде боротьбу проти застосування полівінілхлориду, оскільки залишки мономеру, які в ньому містяться, канцерогенні. Звалище полівінілхлориду – екологічна бомба повільної дії. У Німеччині щорічно на звалище вивозиться не менше300 тонн кадмію у вигляді використаних упаковок.
      З екологічної точки зору, краще використовувати в упаковках харчових продуктів полімерні пластифікатори, міграція яких в упакований продукт у 20 разів менша, ніж наприклад, ефірів адипінової кислоти. Тобто поліолефіни містять менше пластифікаторів, ніж полівінілхлорид.
      Шкідливі екологічні наслідки використаних упаковок харчової продукції на довкілля можна знизити різними способами: збиранням і вторинною переробкою використаних упаковок традиційними способами, застосуванням полімерних композицій, здатних переходити в розчин і підлягати вторинній переробці, розробкою і використанням біорозкладувальних полімерних матеріалів. Також запропоновано використовувати спеціальні нешкідливі речовини, які наносять на поверхню готових до вживання продуктів або напівфабрикатів, що виконують роль захисних упаковок. Дослідженнями Академії прикладної біотехнології (м. Москва) встановлено, що застосування покриття із водних дисперсій полімеру на сирах порівняно з традиційними дозволяє знизити трудові затрати виготовлення ситру на 10 % скоротити втрати продукції на 2 % і отримати суттєвий  економічний ефект.
      До складу речовин, які виконують роль захисних упаковок, можуть також входити натуральні органічні сполуки типу целюлози або протеїнів. Нанесення їх здійснюється напилюванням, «забризкуванням» або «занурюванням» у розчин. Після приготування страви плівку можна не видаляти, оскільки вона їстівна. Ведеться пошук  шляхів ефективного використання вторинних полімерів із  використаних упаковок.
      Особливу увагу приділяють питанням збирання і повторного використання упаковок із поліетилентерефталату (ПЕТ). Підприємства в Нідерландах подрібнюють таку тару в гранули і поставляють в інші країни для переробки на волокна, нитки. Крім цього, розроблено автоматичне  сортування і збір ПЕТ-упаковок, з побутового сміття. З використаного ПЕТ виготовляють лотки, ящики для пляшок, упаковки для непродовольчих товарів,  пляшки для кетчупу.
      На розробку і застосування полімерних композицій, здатних розчинятись у воді та піддаватися вторинній переробці, направлені зусилля дослідників різних країн. Так, наприклад, у США створений новий полімер Enviroplast  для заміни таких пакувальних матеріалів, як ПС, ПВХ і папір. Цей матеріал не містить крохмалю і піддається біорозкладанню. Enviroplast допущений до контакту з харчовими продуктами, швидко розчиняється  у гарячих органічних речовинах.  Із нього можна виготовляти кришки для пляшок з питною водою або використовувати у поєднання з восковим покриттям.
      На ринках деяких країн  Західної Європи, США. Японії з’вились плівки, пляшки, литі вироби, які здатні розчинятись у воді за 15-45 хвилин. Ці полімерні матеріали виготовляють на основі полівінілового спирту (ПВС). Вони одержали торгову назву Vіnex.
      У США розроблено нову технологію виробництва саморозкладувальних полімерів. Для цього підвищили температуростійкість. ПВС, а Vіnex синтезували із вінілового спирту і вінілацетату. Він випускається у вигляді «таблеткового» матеріалу, легко піддається утилізації за допомогою  вологи і широко розповсюджених мікроорганізмів та використовується при загортанні товарів, які не містять вологи, а також для ламінованого паперу.
      В Італії з’явився саморозкладу вальний полімер, до складу якого входить поліамід, поєднаний з полімерними сполуками. Довільне розкладання забезпечує введення до складу полімерної плівкової композиції полігідроксибінітрату і полігідроксибутіратвалєрату. Механічна міцність готових виробів практично така сама, як і звичайного ПЕ.
      Розробка біорозкладувальних полімерів базується також на використанні як наповнювач крохмалю. Наприклад, у Канаді планується виготовлення плівкових виробів виробів з поліпропілену  (ПП) з крохмальним наповнювачем. Це сприяє саморозкладанню ПП під дією оточуючих факторів.
     У США створено новий термопластичний полімер Novon, який здатний до біодеградації в аеробних і анаеробних умовах у присутності вологи. Він переробляється у вироби екструзією, литтям і порливом. Застосовується для одноразових упаковок як саморозкладувальний матеріал для харчової промисловості та інших галузей. За своїми механічними властивостями він  займає проміжне місце між ПС і ПП.
      Фірма  Biologische Verpackungssysteme  (Німеччина) виробляє полімерний матеріал Біофак (Віорас). Він застосовується у виробництві упаковок і виготовляється із промислового крохмалю без введення нафтохімічних компонентів. Упаковка з цих матеріалів є еластична і стабільна, може перфоруватися, нарізатися, маркуватися.  Цей матеріал знаходить широке застосування при упакуванні хлібобулочних виробів, сухих продовольчих товарів, яєць. Ба опак широко застосовується в Німеччині, Австрії, США, Швейцарії.
      У Німеччині розроблено і організовано промислове виробництво плівки з біополімерного матеріалу, який являє собою поліетилен високої густини (LDPE), до складу якого входять вуглеводи і жирні кислоти. Поверхня матеріалу пориста і на неї можна наносити флексографський друк.
     Після використання упаковок  із цієї плівки матеріал розкладається під дією мікроорганізмів і вологи, які добре проникають крізь пористу поверхню плівки. В умовах аеробного компостування процес розкладання біоплівки проходить дуже швидко і не впливає на грунтові води. При згорянні біоплівки не утворюються токсичні гази, це не супроводжується виділенням неприємних запахів. Процес зберігання упаковок із біоплівки в традиційних складських умовах довготривалий.
      Розроблено фоторокладувальні полімерні плівки з регульованим терміном експлуатації, особливістю яких є здатність після певного часу розкладатись під дією світла на дрібні фрагменти. Остання потім руйнуються мікроорганізмами грунту і включаються в загальний біологічний цикл. Застосування фоторозкладу вальних плівок дозволить виключити трудомісткий процес збору і переробки використаної плівки. Розроблено і впроваджено у виробництво процес одержання плівки на їх основі. Термін служби таких плівок становить 3-3,5 місяці.
      Компанія ІСІ Amerikan ins. Виробляє термопластик, який піддається природному, біологічному розкладанню. Він має властивості, схожі з поліпропіленом. Це лінійний поліефір РНВV, який виробляється шляхом ферментації цукру за допомогою бактерій Alcaligenes entrophys. Розкладання цього матеріалу відбувається під дією мікроорганізмів, які знаходяться в грунті.
      На підприємствах комунальних служб міст відходи упаковки харчових продуктів можуть спалювати разом з іншим сміттям або використовувати як домішки до основного виду палива.

       3.3 Утилізація  алюмінієвої тари

      У розвинутих країнах збільшуються обсяги повторної переробки алюмінієвих банок.  Тому споживачі прогнуть придбати харчові продукти, фасовані в таку тару, яку після використання вмістимого можна здати за гроші.
      В США майже 90 %  населення надає перевагу продуктам, фасованим в алюмінієву тару, а не в жерстяну. В даний час банки, повністю виготовлені із алюмінію , широко застосовуються в США для упакування різних напоїв. Для іншої харчової продукції використовують в основному жерстяні банки (95 % із білої жерсті та 5 % із алюмінію).
      Переробка використаних алюмінієвих банок значно простіша за утилізацію жерстяних (відпадає необхідність видалення поздовжнього шва), а розроблені технології дозволяють практично переробляти всю використану тару. У США 95 % тари для фасування напоїв виготовляють із алюмінію, із них 80 % утилізують, внаслідок чого одержують 950 тис. тонн вторинного алюмінію. У Франції 27 % усього алюмінію, що випускається, одержують із вторинної сировини, в Японії –
40 %, у Німеччини – лише 30), а в Швеції більше 90 %.
      В Італії щорічно споживається 1 млрд. алюмінієвих банок з прохолоджуючими напоями. В країні функціонують фірми і об’єднання, які займаються збутом і переробкою вторинної тари, по всій території країни розміщено 36 тис. контейнерів для збирання, і розроблено спеціальні заходи щодо стимулювання цього. Розробка і пресування алюмінієвих банок у блоки проводиться у ряді міст Італії, потім блоки направляються в центр переробки. Досвід показав, що вторинний алюміній придатний для повторного виготовлення харчової тари за тією самою те6хнологією, за якою виготовляються нові банки із первинного алюмінію.

      3.4 Екологічна безпека при утилізації пакувальних матеріалів і тари

      Шляхи і засоби стимулювання виробництва екологічно безпечних видів упаковки потребують двох аспектів. Самі пакувальні матеріали можуть різними шляхами сприяти охороні довкілля. Наприклад, на упаковці може міститися важлива інформація, необхідна для безпеки споживача, присвячена охороні довкілля, особливо в аварійних ситуаціях, повторного використання, для здійснення тих чи інших видів регенерації, рециркуляції. З іншого боку, пакувальні матеріали можуть значною мірою сприяти виникненню проблем, пов’язаних з організацією процесу видалення відходів. Адже пакувальні відходи становлять від 15 до 50 % загальної маси побутових відходів у різних країнах.
      В окремих країнах передбачені відповідальні розцінки і тарифи на послуги із збиранням використаної упаковки
     Більшість розвинутих країн Європи тільки через 7-10 років досягли рівня 45-65 % утилізації відходів упаковки, що відповідає вимогам Директиви європейського парламенту.
      Східноєвропейські країни – нові члени ЄС, відповідно до Директиви ЄС досягли рівня 15-25 %, і тільки до 2012 року повинні досягти рівня 60 % використаної упаковки.
      Раніше ПЕТ використовували тільки у вигляді  орієнтованих волокон і плівок, а зараз – при виготовлення споживчої тари для упакування різних рідких продуктів: мінеральної води, безалкогольних напоїв, олії, оцту, пива тощо. Поширені три основних методи переробки відходів ПЕТ-матеріалів у вироби тривалого користування:
      1. Хімічна переробка (гідроліз, гліколіз або метаноліз), отримання вихідних речовин (диметилд-фталату, терефталевої кислоти, етиленгліколю) і використання їх як сировини для поліконденсації або як добавки до первинних матеріалів.
     2. Переробка однорідних за складом відходів ПЕТ передбачає збір, сортування і миття двовісно орієнтованих ПЕТ-пляшок, які після подрібнення, гранулювання, кристалізації і сушки можуть використовуватися для повторної переробки.
      3. Переробка з іншими полімерними матеріалами.
      Найбільш перспективними визнано метод отримання гранульованого матеріалу з якісними показниками, які мало відрізняються від звичайної сировини. Відходи, що переробляються, багаторазово перекристалізовують і екстрагують у глибокому вакуумі. ПЕТ для пляшок відрізняється за властивостями від ПЕТ для волокон і плівок: він має більш високу молекулярну масу, в’язкість і санітарно-гігєнічні показники (більш низький вміст ацетальдегіду).
      Технологічні відходи за своїми властивостями мало відрізняються від вихідної сировини, але містять більше вологи і пороху.
      Пакувальні матеріали можуть бути придатними лише для визначеного методу регенерації, циркуляції і повторного використання. Наприклад, придатний для спалювання поліетилен біологічно не розкладається і тому не може бути використаний для компостування.
      Екологічна сумісність полімерних упаковок значною мірою залежить від типу полімеру або від того, чи підлягає він повторному використанню. Якість повторно використаних матеріалів погіршується із збільшенням у них частки домішок. Полімерні компоненти, які підлягають переробці, мають певні обмеження гігієнічних норм, оскільки їх очищення трудомістке.
      Пластичні матеріали, як правило, не здатні до біохімічного розкладання і тому непридатні до компостування. Деякі пластмаси містять стабілізуючі речовини або забарвлені пігменти, які часто включають метали. Хімічний склад пластичних матеріалів значною мірою визначає можливості їх спалювання, а також рівень викидів токсичних речовин. Наприклад, в результаті повного спалювання поліетилену і поліпропілену утворюється лише вода і окис вуглецю без будь-яких інших залишків.
      Полівінілхлорид, який також є одним із видів термопластмас, більш ніж наполовину складається з хлору і тому при його спалюванні утворюється соляна кислота. Неповне спалювання призводить до утворення різних видів токсичного диму, наприклад, із вмістом хлор вуглеводню, яки при спалюванні полівінілхлориду, а також до утворення ціанідів, якщо спалюється поліуретан.
     Повторне використання тари для напоїв суттєво скорочує кількість відходів, а також сприяє збереженню сировини і енергії. Наприклад, скляні пляшки можуть бути використані багато разів, у той час як полімерна і металева тара дозволяє лише забезпечити регенерацію відповідного матеріалу.
      Тому одним із критеріїв екологічної безпеки є більш широке використання багаторазових упаковок, які підлягають поверненню.

 

 

 

ВИСНОВКИ

      У курсовій роботі я визначила що щороку в Україні накопичується близько 600 тонн мільйонів відходів, в тому числі значна частина використаної тари та упаковки.
     Екологічні висновки залишають без змін погляди промисловців щодо поширення різних упаковок, і лише прибуток може змінити ставлення до проблеми переробки та знищення використаної тари й упаковок.
      З погляду екології, найкращі характеристики упаковок – тривалий строк експлуатації, багаторазове використання, незалежність від сировини  у процесі переробки. Один із недоліків упаковок – висока початкова вартість. Упаковки багаторазового використання у п’ять разів дорожчі.
     Розробляючи новий вид упаковки, необхідно враховувати фактори екології, можливості її повторної утилізації;
       - популяризація  виробів із відходів  упаковки. У Німеччині, наприклад, перероблені відходи використовують як папір для друкування газет (50-60 %), для виготовлення скляних пляшок (50 %), алюмінієвих корків (35  %).
       - використання теплової енергії від спалювання відходів. Таким чином спалюється 75-80 % сміття. У США побудовано спеціальні установки, що дозволяють одержувати 525 кВт-рік енергії від спалювання однієї тонни відходів.
      Тому одним із критеріїв екологічної безпеки є більш широке використання багаторазових упаковок, які підлягають поверненню.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Сирохман И.В., Задорожный И.М. „Ассортимент кондитерских изделий. Справочник”. – К.: Техника, 1992. 300 с.
2. Пономарьов П.Х., Сирохман І.В. „Безпека харчових продуктів і продовольчої сировини” К.: Лібра, 1999 р. 625 с.
3. Сирохман І.В., Завгородня В.М., Демкевич Л.І. „Тара і упакування продовольчих товарів. Львів: Видавництво ЛКА, 2001. 546 с.
4. Завгородня В.М., Сирохман І.В. „Товарознавство пакувальних матеріалів”. Львів: Коопосвіта Видавництво ЛКА, 2003. 215 с.
5. Задорожний І.М., Гаврилишин В.В. „Продовольчі товари і продовольча сировина. Світове виробництво, споживання, експорт, імпорт”. – Львів: ЛКА, 2002 р. 465 с.
6. Сирохман І.В., Лозова Т.М. „Якість і безпечність зерно борошняних товарів” Київ, ЦНЛ, 2006 р. 395 с.
7. Пономарьов П.Х., Донцова І.В., Гірняк Л.І. „Товарознавство тропічних і субтропічних фруктів”. Київ: ЦНЛ, 2006 р. 440 с.

Скачати

Види навчальних матеріалів: 
Оцінка: 
0
No votes yet