Нова концепція щодо появи зими та літа на Землі

Сучасне уявлення про Всесвіт не дозволяє людині помітити зв’язок між окремими його елементами. Навіть будова Сонячної системи основана на взаємодії доцентрових та гравітаційних сил, які діють у пустоті [1–3]. Такий підхід до розуміння цієї проблеми дозволяє виникати різноманітним теоріям, не отримуючи достовірної відповіді.
Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується дана стаття. Весна настає тоді, коли середньодобова температура зростає від 0 °С до +10-15 °С, літо – період з температурами понад +15 °С, осінь – коли температура знижується з +10-15 °С до 0 °С, а зима – період з добовими коливаннями температури, нижчими від 0 °С. У тропічному кліматичному поясі середні температури повітря влітку +30°С, взимку +16 °С. Ці явища пов’язуються з кількістю сонячного тепла, яке надходить на поверхню Землі впродовж календарного року при русі Сонця по еліпсоїдній орбіті.
Аналізуючи денне та нічне світло в контексті науки і релігії [6] нами виявлені рухи теплородних потоків водневої матерії з космосу до Сонця і вуглецевої – з Сонця до оболонки Сонячної клітини. Тому можна стверджувати, що водень є паливом для синтезу на Сонці, а вуглець (сажа) є продуктом відходів процесу синтезу, який квантами світла виноситься за межі Сонця. Квант світла це атом вуглецю у якого озоновий шар оболонки Землі відбирає ядрову частину. У протилежному випадку поверхня нашої Землі згоріла б і стала непридатною для життя органічного світу, як поверхні інших планет. Отже, наша Земля омивається теплородними потоками, де зміна пір року, на нашу думку, пов’язана з швидкістю руху теплородів. Ця концепція академічною наукою не розглядається по причині відмови від теплороду.
Обговорення результатів досліджень. Теплород – по поширених в XVIII – початку XIX століття переконанням є невагомою матерією, яка присутня в кожному тілі і є причиною теплових явищ. Притік теплороду в тіло повинний викликати його нагрів, вихід – охолоджування. Кількість теплороду у всіх теплових процесах повинна залишатися незмінною [4, 5]. Проте, М.В. Ломоносов [5] вважав, що природа теплоти полягає в русі молекул тіла, які він називав корпускулами, так як вони створюють обертальний рух. Унаслідок передачі свого руху корпускули гарячого тіла сповільнюють рух, і тіло охолоджується, а обертання корпускул холодного тіла прискорюється, і воно нагрівається. Як наслідок, гіпотеза теплороду була відкинута, що послужило передумовою для ухвалення молекулярно-кінетичної теорії в середині XIX століття. Проте, на нашу думку, для розуміння суті проведених дослідів необхідно простежити рух теплородної матерії рисунок 7, а саме: водяної пари+кисню → води → льоду. В цьому виникає запитання: «Якщо з нічого не виникає ніщо, то звідкіля взялася водяна пара+кисень?». З рис. 1 чітко простежується стрибкоподібний при певних температурах, синтез відомих нам речовин.


Рис. 1. Рух Сонячного теплородного тороїда і його синтез на Землі

Тому, якщо вважати, що кисень, вода і лід є речовиною не земного походження, то виникає запитання: «Звідкіля вони взялися?». Відповідь однозначна – матеріалізувалися з якоїсь речовини або антиречовини.
Ми вважаємо, що Сонце, як ядро Сонячної клітини, випускає додатній теплород, який складається з продуктів відходу від синтезу і транспортується за допомогою сонячних тороїдів.

Теплород, потрапляючи на енергетичні рівні планет, поповнює запаси кисню, води та льоду [6]. Тому можна стверджувати, що теплород це нульовий стан матерії, який потрапляє на Землю. А природа маючи механізм перетворення в подальшому, як ми висвітлили в своїй роботі [7] потужним ударом (громом) синтезує теплород у водяний пар+кисень → воду → лід. Це великий кругообіг темної матерії (антиречовини) і її синтез у речовину в межах Сонячної системи. Отже, теплород це нульовий стан матерії, який на земному рівні може синтезуватися в газоподібний, рідкий і твердий стани матерії та навпаки.
Сонячна система складається з величезної маси клітин, які ми спостерігаємо під астрономічним мікроскопом на певному енергетичному рівні, де на кожному з них знаходиться свій тип клітин, яких змістити не можливо [8, 9]. А отже, розглядати «відкритий космос» як пустоту не варто? Так як він заповнений матерією нульового стану – теплородом, який рухається по спіралі з досить великою швидкістю і саме він омиває усі планети Сонячної системи і нашу Землю, зокрема. Але для Сонячного синтезу на Сонце рухається теж теплород протилежного знаку. Тому єдиною різницею між цими станами матерії є напрямок обертання та будова простору в якому знаходяться протилежні теплороди. Саме будова простору не дозволяє теплородам змінити напрямок руху. Отже, переполяризуватися теплороди без «деформації» перебудови свого простору не можуть. Адже від’ємний простір розтягнутий і несе інформацію матерії водню, а додатній простір збитий і несе інформацію матерії вуглецю. Це і є головні матеріальні складові клітини простору Сонячної системи, де в додатному просторі Сонячної системи (Сонце – Юпітер) рухається по розщеплених каналах від’ємний теплород і знаходяться планети Меркурій, Венера, Земля та Марс. З цього і потрібно розпочинати розгадку будови Всесвіту.
Якщо уявити рух теплородної маси, яка омиває якийсь об’єкт природи, який теж певним чином рухається, то може виникнути три варіанти співвідношення швидкостей між загальним потоком теплороду і рухом об’єкту.

  • коли швидкість теплороду більша від швидкості руху об’єкту, то внаслідок тертя теплород буде розганяти рух об’єкту. Виникає ніби прискорююча сила;
  • коли швидкість теплороду менша від швидкості руху об’єкту, то внаслідок тертя теплород буде гальмувати рух об’єкту. Виникає ніби гальмівна сила;
  • коли швидкості руху однакові, об’єкт залишається ніби непомітним в просторі і рух його завмирає. Наука цей стан називає по-різному: стан невагомості, вільне падіння, відкритий космос, біологічна неврівноваженість та потенційна яма.

Саме на останньому визначенні, на нашу думку, доречно зупинитись. Потенційна яма – це стан об’єкту в який він постійно намагається потрапити [4, 5]. А отже, постійно до неї рухається. Тут необхідно зауважити, що у першому випадку йде ріст об’єкту, а в другому – його розпад. А через потенційну яму відбувається перехід з одного стану в інший. Тому в природі об’єкт постійно коливається навколо потенційної ями. У потенційній ямі рухається і наша планета – Земля, створюючи в Сонячній системі один із дев’яти головних енергетичних рівнів, так як в своїй будові вона має дев’ять планет. І щоб зрозуміти головні процеси, що відбуваються в нашому макросвіті, потрібно знати, що нас оточує (рис. 2).

Рис. 2. Додатній простір Сонячної клітини на рівні Землі:
V3 – третя група сонячного теплороду;
V7 – розщеплена зона в якій рухається сьома зона від’ємного теплороду;
V4 – четверта група сонячного теплороду.

Земля знаходиться в сьомій групі від’ємного теплороду, що рухається на Сонце між третьою і четвертою групами додатного теплороду. Оскільки цей рух знаходиться в додатному просторі клітини Сонячної системи, то прийнято, що сонячний додатний теплород рухається за годинниковою стрілкою, а від’ємний теплород – проти годинникової стрілки.
Коли ж помістити Землю в розщеплену зону від’ємного теплороду, то обертання земного теплороду не можна пов’язати з додатним простором Сонячної системи, бо вона знаходиться в каналах від’ємного простору. А отже, від’ємний теплород у від’ємному просторі має такий же напрямок обертання як і додатний теплород у додатному просторі. Слід також зазначити, що найвища швидкість V7 від’ємного теплороду знаходиться на осі розщепленої зони, так як по краях йдуть зустрічні потоки. Але не варто забувати, що ці потоки розділені забороненою зоною і важко сказати щось про гальмівні закони в цій зоні. Тепер слід розглянути будову планети Земля. Вона подібна до всіх інших планет Сонячної системи [1, 4, 5, 7].
Проте, не слід забувати, що вона знаходиться у від’ємному просторі Сонячної системи, який, подібно корінням рослин, пронизує додатний простір клітини Сонячної системи.


Рис. 2. Головні зони Землі

Зовнішня оболонка Землі обертається в тому ж напрямку, що й додатна оболонка в додатному просторі клітини Сонця. А весь навколишній теплород планети розділений на три головні зони і утворює ніби три незалежні теплородні групи, які можуть обертатися з різними швидкостями обертання (рис. 2). Необхідно зазначити, що температура залежить лише від обертання теплороду. Коли швидкість від’ємного теплороду, який несе холод, зменшується – температура підвищується. А коли додатній теплород зменшує швидкість обертання, його температура понижується.

Тому, якщо помістити Землю у від’ємний простір Сонячної системи з віссю нахиленою до Сонця у Північній півкулі, то ми бачимо, що сонячний теплород і земний теплород мають зустрічні напрямки руху в точці дотику А (рис. 3).

Рис. 3. Напрями руху сонячного і земного теплородів у поворотних точках А і В


Рис. 4. Поворотні точки А1 і В1  зміни руху теплороду

А отже, Сонячний теплород гальмує обертання від’ємного земного теплороду, уповільнюючи швидкість його обертання, тому температура у Північній півкулі підвищується. А так як точка дотику постійно знаходиться з боку Сонця, то найбільше нагрівання відчувається вдень. Інша справа відбувається в Південній півкулі Землі. Тут, теплород Сонця і теплород Землі співпадають за напрямками обертання, тому сонячний теплород ніби прискорює від’ємний земний теплород, розганяючи його. Від цього швидкість земного теплороду збільшується, а температура знижується, так як це теплород холоду. Коли ж вісь обертання Землі відходить, то змінюються і точки теплородного тертя (рисунок 4). У Північній півкулі Землі теплород починає збільшувати швидкість і настає похолодання. Ми відмічаємо це як прихід зими. І навпаки, в Південній півкулі Землі розпочинається процес лобового зіткнення теплородів, де земний теплород сповільнює свій рух і температура зовнішнього середовища зростає – настає літо. Це механізм появи зими і літа як явища природи.
Розглянувши в такий спосіб механізм винекнення зими та літа, слід відмітити поворотні точки року, в яких відбуваються ці зміни. Коли ми розглядаємо наш календар, то помічаємо, що він побудований на матеріалістичних визначеннях: „Що відчуваю, те й сприймаю?”. Якщо тепло – то це літо, а коли холодно – зима.
Щоб це процвітало, то до нашого розуміння вводяться поправки: електричне, магнітне та гравітаційне поля, яких ми не бачимо, але вони існують, а це вже стан антиречовини. І чомусь нас це задовольняє. Ми вперто не хочемо спостерігати за навколишнім середовищем.
Висновки
1. Теплород це нульовий стан матерії. Це невагома, прозора і невідчутна матерія клітинної структури, яка присутня на всіх енергетичних рівнях Сонячної системи але різної густоти і яка постійно знаходиться в русі.
2. Сонце, як продукт свого синтезу, випускає теплородні тороїди, які розсіюються по планетам з енергетично густого в енергетично рідші середовища. Теплородні тороїди несуть кожній планеті для їх життєдіяльності, свої стани речовини. Для Землі водяної пари+кисню → води → льоду, де вода виконує роль каталізатора хімічних сполук, які Сонце, на зворотному русі теплородного тороїда, збирає з усіх планет своєї системи.
3. Механізм зміни пір року на Землі об’єктивно пов’язаний із додатним та від’ємним просторами Сонячної системи. Від’ємний простір розтягнутий і несе інформацію матерії водню – , а додатній простір збитий і несе інформацію матерії вуглецю – . У зміні пір року задіяні додатний теплород, який рухається із Сонця і земний теплород, який захищає Землю і обертається разом із нею.
4. Омиваючи планети теплородна матерія є причиною зміни пір року, де літні та зимові зміни температур на Землі формуються лише в результаті її рухів як по еліпсоїдній орбіті, так і навколо своєї вісі, що зумовлює зміну швидкості обертання сонячного і земного теплородів. Так як по краях йдуть зустрічні потоки теплороду, то найвища швидкість теплороду знаходиться на осі розщепленої зони.
5. Теплород Землі розділений на три головні зони і утворює ніби три незалежні теплородні групи, які обертаються з різними швидкостями, де температура залежить лише від обертання теплороду. Коли швидкість від’ємного теплороду, який несе холод, зменшується – температура підвищується. А коли додатній теплород зменшує швидкість обертання, його температура понижується.
6. Якщо сонячний теплород гальмує обертання від’ємного земного теплороду, уповільнюючи швидкість його обертання, то температура підвищується. Коли теплород Сонця і теплород Землі співпадають за напрямками обертання, то сонячний теплород прискорює від’ємний земний теплород, розганяючи його. А так як швидкість земного теплороду збільшується, то температура знижується.
7. Коли вісь обертання Землі відходить, то змінюються і точки теплородного тертя, теплород починає збільшувати швидкість і настає похолодання. Це прихід зими. Коли розпочинається процес лобового зіткнення теплородів, де земний теплород сповільнює свій рух, то температура зовнішнього середовища зростає. Це прихід літа.

Список літератури

  1. Климишин І.А. Астрономія / І.А. Климишин. – Львів: Світ, 1996. – 248 с.
  2. Курс общей метеорологии. Физика атмосферы : [Учебное по- собие] / Л.Т. Матвеев. – Л.: Гидрометиздат, 1984. – 751 с.
  3. Метеорология и климатология : 4-е изд. : [Учебник] / С.П. Хромов, М.А. Петросянц – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1994. – 455 с.
  4. Советский энциклопедический словарь: терминол. слов. : в 2-х т. /  [гл. ред.: А.М. Прохоров]. – М.: Совет. энциклопедия, 1989. –  1632 с.
  5. Большой энциклопед. словарь : [Физика]. – М.: БРЭ, 2003. – 944 с.
  6. Шлапак В.П. Денне та нічне світло в контексті науки і релігії / В.П. Шлапак, В.В. Шлапак // Наукові праці Лісівничої АН України: зб. на­ук. праць. – Львів: РВВ НЛТУ Ук­ра­їни. – 2009. – Вип. 7. – С. 21‑26.
  7. Шлапак В.П. Відкриті питання у виникненні  грози та її наслідків / В.П. Шлапак // Наукові праці Лісівничої академії наук України: зб. на­ук. праць. – Львів: РВВ НЛТУ Ук­ра­їни, 2011. – Вип. 9. – С. 215‑220.
  8. Шлапак В.П. Алегорична наука як вершина геніальності Великого і Святого пророка Мойсея // ІПШІ / В.П. Шлапак. – Донецьк: ІПШІ «Наука і освіта». – 2009. –  № 1. – С. 188-123-133.
  9. Шлапак В.П. Наука і релігія: фізика життя на Землі / В.П. Шлапак // Науковий вісник НЛТУ України: зб. наук.-техн. праць. – Львів: РВВ НЛТУ України. – 2010. – Вип. 20.1. – С. 315–325.

Нова концепція щодо появи зими та літа на Землі [Електронний ресурс]  / Шлапак В.П. // Режим доступу: http://eco.com.ua/content/nova-koncepciya-shchodo-poyavy-zymy-ta-lita-na-zemli

Оцінка: 
0
No votes yet