Моніторинг атмосферного повітря

 

Атмосферне повітря — це природна суміш газів приземного шару атмосфери, що склалася в ході еволюції Землі.  Товщина повітряної оболонки, яка оточує земну кулю, не мен­ше тисячі кілометрів, це майже чверть земного радіуса. Маса цієї оболонки приблизно складає 5×1015 (п’ять квадрильйонів) тонн. Хоча це еквівалентне менш ніж одній мільйонній частці маси Землі, без атмосфери життя на планеті було б неможливе. Вдихаючи щохвилини від 5—100 л повітря, людина за добу споживає 12—15 кг, а це значно перевершує середньодобову потребу в їжі і воді.                                                                                                                      Атмосфера, крім того, надійно оберігає людину від численних небезпек, що загрожують їй з космосу: затримує метеорити, захищає землю від перегріву, відміряє сонячну енергію в необхідній кількості, нівелює перепад добових температур.                                                                                                                         Газова оболонка охороняє Землю від надмірного охолодження і нагрівання. Завдяки їй на Землі не буває різких перепадів від морозів до спеки і навпаки. Якби Земля не була оточена повітряною оболонкою, то протягом тільки однієї доби амплітуда коливань температури досягала б 200°С: удень стояла б сильна жара (більше 100°С), а вночі мороз (-100°С). Ще більша різниця була б між зимовими і літніми температурами. Саме завдяки атмосфері середня температура на Землі складає близько 15°С.                                                                                               Газова оболонка рятує все живе на Землі від згубних ультрафіолетових, рентгенівських і космічних променів. Верхні шари атмосфери частково поглинають, частково розсіюють ці промені.                                                                                       Велике значення атмосфери й у розподілі світла. Повітря атмосфери розбиває сонячні промені на мільйон дрібних променів, розсіює їх і створює те рівномірне освітлення, до якого ми звикли.                                                                               Атмосфера є середовищем, у якому поширюються звуки. Без повітря на Землі панувала б тиша, неможлива була б людська мова.                                                  Атмосферне повітря — невичерпний ресурс. Але в окремих регіонах земної кулі він потрапляє під такий сильний антропогенний вплив, що виникає проблема якісного складу атмосфери, особливо у великих промислових центрах.               Атмосферне повітря забруднюється шляхом привнесення в нього або утворення в ньому забруднювальних речовин у кон­центраціях, що перевищують нормативи якості або рівня природного вмісту.                                               Забруднювальні речовини — домішки в атмосферному повітрі, які чинять при певних концентраціях несприятливий вплив на здоров’я людини, рослинний і тваринний світ та інші компоненти навколишнього природного середовища або спричиняють збитки матеріальним цінностям.                                                           Основні антропогенні джерела забруднення атмосфери: теплове та енергетичне устаткування, промислові підприємства; сільське господарство, транспорт.                                                                                                                          До атмосфери надходять газоподібні речовини. Під час перебування в атмосфері їхні температура, властивості й стан можуть істотно змінюватися. Ці зміни проявляються у вигляді випадання в осад важких фракцій, розпаду на компоненти, хімічних і фотохімічних реакцій. Внаслідок цього в атмосфері можуть утворюватися компоненти, властивості й поведінка яких не завжди відповідатиме вихідним даним.

Актуальність роботи полягає в тому, що атмосферне повітря має важливе значення у життєдіяльності людини.

Метою курсової роботи є дослідження атмосферного повітр

Об’єктом вивчення у даній роботі є атмосферне повітря.

 
1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОБЛЕМИ  ЗАБРУДНЕННЯ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ

1 КОРИСНІ КОПАЛИНИ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

Досить широка гама різних типів родовищ корисних копалин на території області обумовлена наявністю тут цілого ряду різновікових комплексів гірських порід та довгим, навіть в планетарному масштабі часу, періодом їх формування. Окремі види корисних копалин, як правило, пов'язні з певними комплексами гірських порід, що утворилися на різних етапах геологічнго розвитку регіону.

До найбільш древніх порід кристалічного фундаменту - гранітів, гнейсів та близьких до них утворень, приурочені родовища і проявлення заліза (Петриківське), апатиту (Троповське), гранату (Слобідське, Іванівське), флогопіту (Лукашівське); будівельних матеріалів: облицювального каменю, сировини для виробництва щебеню; а також проявлення жильного флюориту, міді, рідкісних та радіоактивних елементів, польовошпатової сировини та іншого. З ними пов'язана радонова мінералізація відомих лікувальних вод Хмільника, Немирова та специфіка складу значної частини родовищ столових і питних вод. В цьому ж комплексі порід, не виключено, можуть бути виявлені корінні родовища алмазів, уламки яких знайдені в ряді районів області, та золота - на зразок родовищ виявлених в інших областях. Це найбільш перспективний, як за різноманітністю мінералізації, так і за масштабами поширення, комплекс гірських порід щодо виявлення нових родовищ рудної і нерудної сировини.

В наступному за віком комплексі пізньопротерозойських відкладів - пісковиків, глинистих сланців та вулканічних лав і туфів зосереджені родовища флюориту (Бахтинське), мінеральних вод (Бронницьке, Садковецьке), будівельних матеріалів: пісковиків для різноманітних виробів та щебеню (Ямпільське, Озаринецьке); проявлення міді, цинку, фосфоритів.

З мезозойським комплексом кори вивітрювання кристалічних порід пов'язані унікальні за запасами та якістю сировини родовища первинних каолінів (Глуховецьке, Великогадоминецьке), а з процесами їх перевідкладення - проявлення бокситів (Великокісницьке) [1].

В товщі відкладів крейдового віку зосереджені: родовища фосфоритів (Бернашівське, Жванське); крейдоподібних вапняків і опок для випилювання стінових блоків (Немійське, Іванковецьке), фосфатної крейди та крейди для вапнування грунтів (Бахтинське, Гальжбіївське), високоякісного трепелу (Могилів-Подільське, Шлишковецке). В цих же відкладах формується знаменита вода "Регіна".

Палеогенові відклади містять пласти бурого вугілля (Бруслинівське, Оратівське, Філіопільське родовища).

З неогеновим періодом пов'язано утворення значних покладів різного типу вапняків, які використовуються для розпилювання на стінові блоки (родовища Джуринської, Горячківської групи, Стінянське, Дмитрашківське та інші), виготовлення вапна, в цукровій промисловості (Ізраїлівске, Рівське, Студенівське); будівельного каменю та щебеню (Джугастрянське, Одаївське); вторинних каолінів (Паланківське). Окремі верстви неогенових глин - якісна сировина для виготовлення будівельної кераміки (Вендичанське родовище).

Піски використовуються для будівельних цілей (Тиврівське родовище). До вапняків та пісків, що їх підстеляють, приурочені родовища якісних столових та питних вод (води "Шумилівська", "Барчанка", "Княжна").

 Найбільш перспективні детально розвідані родовища,
що не експлуатуються приведені у таблиці 1.1.

До найбільш молодих - четвертинних відкладів приурочені родовища торфу (Згарське, Войтівецьке, Рівське) численні родовища цегельної сировини - суглинків - (Південно-Вінницьке, Северинівське, Гайсинське, Погребищенське), будівельних пісків (Вендичанське, Ладижинське), гравію (Цекинівське).

 

Таблиця 1.1 - Найбільш перспективні детально розвідані родовища,
що не експлуатуються.

 

 

 

Продовженя  табл.1.1

                                                                                                                         

Гайсинський

Кузьминецьке

граніт

14 915

Калинівський

Павлівське

граніт

6 500

Іллінецький

Дашівське

граніт

5 900

Ямпільський

Цекинівське

галька, гравій

1 020

СИРОВИНА ДЛЯ КЕРАМІЧНОЇ ЦЕГЛИ, БЛОКІВ ТА ЧЕРЕПИЦІ

Немирівський

Скричанське

шамотна глина

1500

Могилів-Подільський

Вендичанське-2

глина

2 026

Жмеринський

Тартацьке

глина

4 849

Жмеринське

глина

766

Піщанський

Дмитрашків-Трудівське

глина

3 358

Козятинський

Козятинське

суглинок

1 129

Калинівський

Іванівське

суглинок

782

Бершадський

с. Вовчок

глина

225,0

с. Сумівка

глина

160

Літинський

Бруслинівське

суглинок

461

Дашковецьке

суглинок

324

Соснівське-2

суглинок

216

Уладівське

суглинок

228

Селищанське

суглинок

1112

ПІСКИ ДЛЯ БУДІВЕЛЬНИХ РОБІТ

Вінницький

Бохоницьке

пісок

1 706

Липовецький

Приборівське

пісок

1 828

Гайсинський

Гунчанське

пісок

687

ПІЩАНО-ГРАВІЙНІ СУМІШІ

Ямпільський

Цекинівське

пісок, гравій, галька

1 020

ПІСКИ ДЛЯ СИЛІКАТНИХ ВИРОБІВ ТА ПІНОБЕТОНІВ

Липовецький

Халявинське

пісок тонкозернистий

1 561

Могилів-Подільськ.

Ізраїлівське

пісок тонкозернистий

657

Т О Р Ф

Літинський

Згарівське (діл.Згар2)

торф низинний

2 005

Кулигське

(2 ділянки)

торф

362000

Хмільницький

Войтівецьке (Центральна част.)

торф низинний

1 019

Барський

Рівське (діл.”Н-1”)

торф низинний

258

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Продовження табл.1.1

                                                                                        

ПРІСНІ ПІДЗЕМНІ ВОДИ

Вінницький

Вінницьке

вода прісна

16 900

Жмеринський

Жмеринське (д.Жуків.,Південна)

вода прісна

2 000

Гайсинський

Гайсинське (діл.Північна)

вода прісна

12 200

Козятинський

Козятинське (д.Вернигор., Сокол.)

вода прісна

12 10

Липовецький

Липовецьке

вода прісна

3 800

Погребищенський

Погребищанське (д.Ляхів.,Білаш.)

вода прісна

7 600

Тростянецький

Тростянецьке (діл. Летківка)

вода прісна

4 00

Тульчинський

Тульчинське

вода прісна

6 200

ВУГІЛЛЯ

Літинський

Бруслинівське

буре вугілля

16

 

Вінницька область багата нерудними корисними копалини. Господарське значення мають родовища каолінів і будівельного каменю. Найбільші з них - Глуховецьке родовище каоліну, Турбівське родовище каоліну, Великогадоминецьке родовище каоліну. На території області виявлено близько 50 родовищ гранітів, гнейсів, піщанників, найбільші з них, - Вітовське, Гніванське, Стрижавське, Жежелівське. Є також родовище фосфоритів (Жванське), крейди, гіпсу, глин, піску. Паливні ресурси області обмежені і представлені торфом і бурим вугіллям. Ці ресурси мають місцеве значення. На території області відкриті джерела мінеральних вод - в Хмільнику (радонові води), с.Житники, поблизу м.Козятин і в с.Липовці. Таким чином, мінерально-сировинні ресурси Вінницької області створюють хорошу базу для швидкого розвитку її промисловості.

 

1.1      Кольорові та інші метали

 

На сьогодні достовірно відома природа алмазів, що зустічаються неподалік Липовця. Вони утворилися саме тут десятки чи сотні мільйонів років тому, в результаті падіння величезного метеорита. Алмази в метеоритних кратерах відомі і в інших місцях планети. Однак це дуже дрібні кристали, які ще не знайшли промислового застосування.

Окрім цього, в титано-цирконієвих розсипах центральної частини українського щита знайдено десятки тисяч мікрокристалів алмазу розміром від 0,1 до 0,5 мм. В окремих місцях, в тому числі і на Вінниччині, іх вміст настільки високий, що не виключається можливість попутного промислового видобутку цих алмазів при розробці титано-цирконієвих родовищ [1].

На території області відомі також проявлення і точки з аномальним вмістом молібдену, вольфраму, нікелю, кобальту, ртуті та інших металів, а також графіту, рідкоземельних та радіоактивних елементів.

Поклади титану і цирконію відомі на території Оратівського району. Тут зустрічаються піски з високим вмістом ільменіту (титанова руда) та цирконію. Родовища аналогічного типу інтенсивно розробляються на Житомирщині та Дніпропетровщині. Високоякісна алюмінієва сировина - боксити - виявлена свердловинами поблизу с. Велика Кісниця Ямпільського району.

Залізні руди виявлені свердловинами біля с. Петрик Літинського району та ще в декількох місцях. Однак, в порівнянні з відомими в Україні унікальними родовищами заліза, ці, незначні за обсягом поклади, практично не можуть мати промислового значене

 

1.2  Буре вугілля

 

На території області виявлено декілька родовищ бурого вугілля, сумарні запаси яких становлять близько 50 млн.тонн. Ці родовища належать до відомого Дніпровського буровугільного басейну і розташовані на його північно-західній окраїні.

Найбільші і найбільш вивчені -  Оратівське і Бруслинівське родовища. Оратівське родовище детально розвідане, однак більша його частина знаходиться на території сусідньої Черкаської області. Бруслинівське родовище - пласти бурого вугілля залягають на глибині від 20 до 76 м. Їх потужність від долей метра до 6 м. і більше. Часто пласти розділені на декілька пропластків. Залягання пластів - горизонтальне. Вугілля перекрите піщано-глинистими породами. Середня потужність пласта в контурі підрахунку запасів - 3,7 м. середня глибина залягання  -  41 м.

Буре вугілля придатне як для енергетичних цілей, так і для переробки методами напівкоксування, гідрогенізації (переробки на рідке паливо і масла), екстрагуваня, а також для одержання ряду цінних хімічних продуктів.

Родовища бурого вугілля Вінниччини, за потужністю вугільних пластів і особливо за запасами палива, поступаються кращим родовищам Дніпровського буровугільного басейну. Однак, для підрахованих запасів на час їх розвідки була попередньо обгрунтована рентабельність їх експлуатації. Відсутність значного інтересу до цих родовищ перш за все пов'язана з наявністю в Україні великих запасів бурого вугілля (близько 3 млрд.тонн) та значної кількості родовищ з кращими показниками [2]. 

Флюорит, чи плавиковий шпат - iндустрiальна сировина багатоцiльового призначення. За хiмiчним складом це - фторид кальцiю CаF2 (Сa - 51,2 %, F - 48,8 %). Головними споживачами флюоритових концентратiв є чорна та кольорова металургiя, оскiльки їх добавка значно понижує температуру плавлення руд, сприяє текучостi шлакiв, переводу домiшок сiрки i фосфору в шлак.

Флюорит використовується також в електролiтичному виробництвi алюмiнiю, хiмiчнiй промисловостi, електронiцi, медицинi, реактивнiй, лазернiй технiцi, радiотехнiцi та iнших (близько 30 ) галузях.

Проблему забезпечення, в першу чергу, чорної металургiї України власним кусковим флюоритом на тривалий час може вирiшити введення в дiю плавиковошпатового пiдприємства на базi Бахтинського родовища флюоритових руд, розташованого в Мурованокуриловецькому районi. На сьогоднi це найбiльше в Українi родовище флюориту з розвiданими запасами руди понад 10 млн.тонн та прогнозними ресурсами близько 100 млн.тонн. Друге розвiдане родовище - Покрово-Киреївське, розташоване на Донеччинi, поступається Бахтинському за запасами в декiлька разiв, однак вiдзначається бiльш багатими рудами та значною їх потужнiстю. Бахтинські руди, по суті, являють собою середньо-крупнозернистий кварц-польовошпатовий пісковик щільно зцементований тонкозернистим флюоритом.

Рудні тіла пластоподiбнi, середньою потужнiстю близько 1 м. Залягають горизонтально серед кварц-польовошпатових пiсковиків, утворюючи переважно два горизонти з вiдстанню мiж ними 0,5-5 м. Глибина залягання в залежностi вiд рельєфу - 40 - 120 м. Вмiст CаF2 в рудах коливається вiд 11 до 41% i становить в середньому вiд 17,1 до 20,6 % для окремих рудних тiл. Середній хімічний склад бахтинських руд та концентратів приведений у таблиці 1.2.

Родовище комплексне - крiм флюориту супутними корисними компонентами є кварц та лужний польовий шпат, який застосовується в порцеляново-фаянсовiй, керамiчнiй, електротехнiчнiй, склянiй та iнших галузях промисловостi.

 Розроблена флотацiйна схема збагачення руд забезпечує одержання високоякiсного флюоритового, двох польовошпатових концентратiв i кварцового продукту.

Флотацiйний флюоритовий концентрат мiстить 1,8 % кремнезему, 1,5 % кальциту, менше 0,2 % сiрки i може використовуватися в чорнiй металургiї, при виробництвi алюмiнiю, в склянiй промисловостi, для виробництва електродiв i зварних флюсiв загального призначеня.

 Вихiд концентратiв з руд Бахтинського родовища становить: флюоритового - 19,1 %, польовошпатового - 16,7 %, кварц-польовошпатового - 5,5 %, кварцового - 45,5-50 %. Вiдходи складають тiльки близько 7 – 10 %. Попередні техніко-економічні показники освоєння Бахтинського родовища флюориту приведенні у таблиці 1.3.

 

Таблиця 1.2 -  Середній хімічний склад бахтинських руд та концентратів.

 

 

Таблиця 1.3 - Попередні техніко-економічні показники освоєння Бахтинського родовища флюориту.

 

Показники

Одиниця виміру

Величина показника

Експлуатацiйнi ресурси руди

млн.тонн

14,4

Рiчний об'єм видобутку руди

тис.тонн

500

Термiн вiдпрацювання оцiнених запасiв

рокiв

29

Рiчне виробництво товарної продукцi: 

- флюоритовi обкатишi

тис.тонн

82,5

- польовошпатовi концентрати

тис.тонн

111,5

- кварцовий пiсок

тис.тонн

273,0

Капiталовкладення (в цiнах на 2007р.)

млн.грн.

82,86

Рентабельнiсть до виробничих фондiв

%

29,6

Теж, з врахуванням транспортних витрат

%

32,1

Термiн окупностi капiталовкладень

років

3,8

 

 

1.3 Конкреційні, або “кулясті” фосфорити

 

 Для покладiв "кулястих" фосфоритiв характерна незначна потужнiсть продуктивної верстви - переважно 10 - 30 см, представленої здебiльшого одним - двома шарами конкрецiй. Мiсцями потужнiсть суттєво збiльшується i кількiсть шарiв складає 3 - 4, а в окремих випадках - близько 10. З одного квадратного метра площi штолень, на кращих родовищах, видобували до 1000-1800 кг фосфоритiв.

На даний час невiдпрацьованi залишки запасiв на найбiльш вiдомих родовищах, що розроблялися, складають по 40-80 тис.тонн. На iнших родовищах i перспективних дiлянках вони оцiнюються в межах до 300-500 тис.тонн. Однак продуктивнiсть цих покладiв не перевищує 300 кг на 1 м2 площi виробки.

Проблеми родовищ "кулястих" фосфоритiв подiлля полягають також в несприятливих для пiдземного видобутку умовах залягання фосфоритоносної верстви - пiд шаром переважно кременистих порiд. Вiдкритий видобуток, в промислових масштабах, практично не реальний, оскiльки фосфорити залягають на глибинi 50 - 120 м i виходять на поверхню тiльки на крутих схилах рiчкових долин. За таких умов рентабельнiсть розробки родовищ "кулястих" фосфоритiв є досить сумнiвною.

 

          1.4 Фосфатна крейда

 

Понад двi третини грунтiв Вiнниччини представленi опiдзоленими чорноземами, сiрими лiсовими та дерново-пiдзолистими грунтами з пiдвищеною кислотнiстю. На таких грунтах окрiм штучних фосфорних добрив, наприклад суперфосфату, практично з такою ж ефективнiстю можна використовувати фосфоритне борошно - продукт розмелювання окремих вiдмiн природних фосфоритiв. Окрiм того, цi грунти потребують обов'язкового вапнування, що є не менш важливим, нiж внесення добрив. 

Польовими дослiдами проведеними Iнститутом цукрових бурякiв ААН України пiдтверджено, що фосфоритно-крейдяне борошно, одержане шляхом простого подрiбнення фосфатної крейди одного з родовищ Вiнниччини, при разовому внесеннi за ефективнiстю дiї на урожай цукрових бурякiв i їх цукристiсть не поступається сумарнiй дiї штучних фосфорних добрив - суперфосфату чи амофосу та традицiйних мелiорантiв - вапнякового борошна чи дефекату. Випробування проводилися на типових для Вiнниччини сiроземах та опiдзолених чорноземах.

Практично в усiх дослiдах, де вивчалися якiснi показники продукцiї, спостерiгалося їх покращення, часом досить значне.

 Так, наприклад, в картоплi, вирощенiй з використанням такого борошна, вмiст крохмалю та вiтамiну C вищий вiдповiдно на 22 та 20 %, а нiтратiв - нижчий в пiвтора рази в порiвняннi з картоплею, вирощеною з використанням суперфосфату.

Для досягнення однакової урожайностi фосфоритно-крейдяне борошно рекомендується вносити в кiлькостi, еквiвалентнiй однiй, а частiше - пiвтора-двом дозам дiючої речовини (P2O5), розрахованим для штучних добрив. Так, для забезпечення ефекту рiвного внесенню 60 - 120 кг/га Р2О5 (0,3-0,6 тонни суперфосфату), необхiдно внести 3 - 8 тонн фосфоритно- крейдяного борошна з вмiстом 3 % Р2О5. Однак, на вiдмiну вiд швидкорозчинних штучних добрив, внесене один раз борошно ефективно дiє на протязi не менше двох-трьох рокiв, не потребуючи повторного внесення. Такi об'єми внесення цiлком спiвпадають з об'ємами внесення вапнякових мелiорантiв - в середньому 5-6 тонн/га. Один раз на декiлька рокiв [3].

Поклади фосфатної крейди у Вiнницькому Приднiстров'ї залягають в сприятливих для видобутку умовах. В окремих мiсцях вони навiть розробляються разом з iншими крейдоподiбними породами як мiсцевий будiвельний матерiал. В областi наявний досвiд видобутку таких порiд, як вiдкритим, так i пiдземним способом - штольнями, в тому числi з використанням вуглевидобувного комбайна в комплексi з колгоспним автосамоскидом.

 Переробка крейдоподiбної породи на борошно, простiша i менш енергоємка, нiж значно мiцнiших вапнякiв, що використовуються для цих цiлей. Розрахункова собiвартiсть тонни фосфоритно-крейдяного борошна, в залежностi вiд умов видобутку сировини, складає  $ 2-7. Вартiсть тiльки дiючої фосфорної речовини, що мiститься в 1 тоннi борошна з вмiстом 3 % Р2О5, при нинiшнiх цiнах в Українi на фосфорнi добрива - не менше $ 15, вапнякової - ще $ 2-3.

Процес виробництва та використання фосфоритно-крейдяного борошна є досить екологiчно чистим, оскiльки не передбачає хiмiчної чи термiчної обробки сировини. Фосфоритне борошно, на вiдмiну вiд хiмiчних добрив, практично не вимивається з грунту i не забруднює поверхневi та пiдземнi води.

 

 

 

1.5 Каоліни

 

Каолін - біла глиниста порода складена мінералом каолінітом, що утворюється в певних умовах за рахунок гранітів та інших кристалічніх порід.

 Розрізняють первинні каоліни, що залягають безпосередньо на місці їх утворення і вторинні - перевідкладені водяними потоками.

Первинні каоліни, окрім власне мінералу каолініту, в значній кількості (від 30 до 60 %) містять інші мінерали материнських порід, переважно кварц.

Вторинні каоліни - це збагачені природним способом в процесі перемивання первинні каоліни.

Вони складені майже одним каолінітом, більш тонкодисперсні однак, на відміну від первинних, для них часто характерний більш високий вміст шкідливих компонентів, зокрема заліза, нижчі показники білизни. Вторинні каоліни з домішками інших глинистих мінералів називають вогнетривкими глинами.

Первинні каоліни після збагачення використовують переважно як наповнювачі при виробництві паперу, гуми, пластмас, іншої продукції, в меншій мірі в керамічній промисловості. Вторинні каоліни використовують без збагачення для виготовлення вогнетривких матеріалів, різноманітної кераміки, фаянсу і фарфору.

 

1.5.1 Первинні та вторинні каоліни

 

В пiвнiчнiй частинi областi розташований, так званий, Глухiвецько - Турбiвський каолiновий район, в межах якого знаходяться: Великогадоминецьке, Глухiвецьке, Жежелiвське, Турбiвське, Чубинське, Гурінське, Туча-Миколаївське та iншi родовища, в яких зосереджено близько половини розвіданих запасiв первинних каолiнiв України.

Державним балансом запасів корисних копалин на території області враховано 4 родовища: Глуховецьке, Турбівське, Жежелівське і Великогадоминецьке. Хiмiчний склад каолiнiв (сировини і концентратів) і характеристика родовищ первинних каолінів приведенні у таблицях 1.4 і 1.5.

Попередньо оцінено запаси каолінів Чубинського (770 млн.тонн), Гурінського (180 млн.тонн) та Туча-Миколаївського родовищ. Вони займають значні площі і детально не вивчені.

Якість сировини та умови її залягання в різних місцях різні.

В Тиврівському районі попередньо розвідане родовище каолінів із запасами близько 2 млн.тонн. Каоліни відзначаються досить високою білизною та хорошими керамічними властивостями. Умови видобутку сприятливі.

В Козятинському, Калинівському, Липовецькому, Іллінецькму, Оратівському, Вінницькому, Тиврівському, Немирівському, Гайсинському, Бершадському та деяких інших районах вивчені прояви первинних каолінів (переважно по одній чи декількох свердловинах або кустарних кар'єрах). Окремі - досить високої якості.

 

 

 

Таблиця 1.4 -  Характеристика родовищ первинних каолiнiв.

 

Показники

 

Родовища

Великогадо-минецьке

Глуховецьке

 

Жежелiвське

Турбiвське

Балансовi запаси каолiну, тис.тонн:

- розвiданi по категорiях А+В+ С1;

 - оцiненi по категорiї С2

 

 

 

 

 

83050

 

227672

 

 

 

 

 

55921

 

161208

 

 

 

 

 

5307

 

18783

 

 

 

 

 

6935

 

6212

Потужнiсть каолiну, м:

- вiд - до;

- середня

 

 

2-89

24

 

 

2-52

16

 

 

2,6-36

28,5

 

 

2-25

13

Потужнiсть розкривних порiд, м:

-вiд - до;

- середня

 

 

 

3-30,8

17,8

 

 

 

15

 

 

 

1,2-18

8,5

 

 

 

0,5-21,4

11

Вихiд калiнового концентрату (клас - 0,056 мм), %:

- вiд - до;

- середнiй

 

 

 

 

 

41-80

59,7

 

 

 

 

 

35,4-89,3

 

 

 

 

 

35,4-89,3

65,8

 

Бiлизна концентрату,%: - вiд - до;

- переважно;

- середня

 

 

66,1-90,9

80-85

82

 

 

74-96

78-84

80

 

 

58,2-88,4

 

80

 

Ступінь освоєння родовища,

ким експлуатується,

№ ліцензії

Підготовка до освоєння,

"Укркаолін", ліц.№

Розробляється Глухове-цьким ГЗКК, ліц.№

Підгот. до осв. ЗАТ "Жежелів-ський каолін", ліц№

Розроблялося Турбівським каоліновим заводовм

 

 

 

 

Таблиця 1.5 - Хiмiчний склад каолiнiв (сировини і концентратів).

 

Показники

Х i м i ч н i   к о м п о н е н т и, %

SiO2

Al2O3

F2O3

TiO2

CaO

MgO

K2O

Na20

SO3

в.п.п

ВЕЛИКОГАДОМИНЕЦЬКЕ РОДОВИЩЕ

Каолiн-сирець по:

- гранiтах i мiгматитах

-аплiт-пегматоїдних гранiтах

 

 

 

68,6

 

 

63,8

 

 

 

22,5

 

 

26,1

 

 

 

0,15

 

 

0,23

 

 

 

0,43

 

 

0,57

 

 

 

0,05

 

 

0,05

 

 

 

0,05

 

 

0,07

 

 

 

0,21

 

 

0,22

 

 

 

0,03

 

 

0,03

 

 

 

0,02

 

 

0,02

 

 

 

7,58

 

 

8,85

ГЛУХОВЕЦЬКЕ РОДОВИЩЕ

Концентрат:

- вiд

- до

 

46,1

47,5

 

35,3

37,1

 

0,21

0,8

 

0,42

1,27

 

0,20

0,65

 

cл.

0,32

 

cл.

0,20

 

сл.

0,32

 

сл.

0,04

 

13,2

13,8

ЖЕЖЕЛIВСЬКЕ РОДОВИЩЕ

Концентрат:

- вiд

- до

 

45,1

47,4

 

36,2

38,2

 

0,19

1,0

 

0,46

1,2

 

0,06

0,28

 

0,04

0,22

 

0,091,

18

 

0,03

0,09

 

0,01

0,17

 

12,9

14,6

ТУРБIВСЬКЕ РОДОВИЩЕ

Концентрат:

- вiд

- до

 

47,3

47,4

 

35,3

37,5

 

0,21

3,00

 

0,71

2,82

 

1,29

1,61

 

0,03

1,01

 

0,10

0,18

 

0,02

0,07

 

0,03

0,05

 

13,2

13,3

        

Унiкальне за запасами i якiстю каолiну Великогадоминецьке родовище розташоване на територiї Козятинського району Вiнницької i Бердичiвського району Житомирської областi. На Житомирську частину родовища із запасами близько 2,5 млн. тонн видана ліцензія на її експлуатацію. Вінницька частина родовища, в якій зосереджено близько  70 % запасів, більш доступна для видобутку (значно менша потужність розкривних порід), однак вона менш детально розвідана. Тут, при певній деталізації, можливий вибір окремих ділянок з запасами до 5-10 млн.тонн на малоцінних схилових землях, де каолін виходить майже на поверхню.

Каолiновий концентрат з цього родовища вiдзначається високою бiлизною: 80 – 84 % i навiть 88 – 90 % по лейкометру. Понад 80 % запасiв сировини вiдповiдає вимогам, якi пред'являють до вищих сортiв каолiну для паперової промисловостi. Характерна також висока природна дисперснiсть каолiнового концентрату.

Висока бiлизна i дисперснiсть каолiнового концентрату з родовищ Вінниччини визначають основнi напрямки його використання: для наповнення i покриття вищих сортiв паперу, а також як наповнювач бiлої i кольорової гуми. Встановлена придатнiсть його для виробництва радiотехнiчних виробiв, ультрамарину, електротехнiчного силумiну, недротяних резисторiв. У зв'язку з низькою механiчною мiцнiстю, у виробах тонкої електрокерамiки каолiн може використовуватися, в основному, як добавка (20-50 %) до бiльш мiцного, наприклад, просянiвського каолiну.

Україна, з найбiльшими запасами каолiнiв серед країн СНД (70 % запасiв i 80 % видобутку), через вiдсутность пiдприємств з сучасною технологiєю збагачення сировини, продає каолiни за середньою цiною

$ 40. За умови будiвництва сучасного збагачувального комбiнату на базi, наприклад, Великогадоминецького, Глуховецького чи Жежелівського родовища, iснує реальна можливiсть отримувати від експорту збагачених каолінів $ 150-180 за тонну.

Не зважаючи на значне поширення первинних каолінів, розвідані запаси вторинних каолінів на території області вкрай обмежені.

На Вінниччині відомі поклади вториних каолінів поблизу сіл Миколаївки, Тучі, Черепашинець, Красненького, Вороновиці, м.Калинівки та інших. Однак вони дуже мало вивчені. Хiмiчний склад вторинних каолінів Паланківського родовищапиведений у таблиці 1.6.

 

Таблиця 1.6 - Хiмiчний склад вторинних каолінів Паланківського родовища.

 

№

зразка

Вміст основних хімічних компонентів, %

SiO2

Al2O3

F2O3

TiO2

CaO

MgО

K2O

Na2O

SO3

в.п.п

1

45,27

38,26

0,92

0,49

0,30

сл.

0,20

сл.

0,22

14,24

2

44,16

38,71

1,90

0,85

0,28

0,05

0,11

0,05

0,35

14,02

        

Серед інших відомих проявів заслуговують уваги поклади вторинних каолінів поблизу смт.Вороновиці, де каоліни з вмістом піскуватої фракції 3-5 % залягають на значній площі на глибині 2-10 м. при потужності пласта 5-6 м; м.Калинівки, де вони виявлені на глибині 2-3 м. при потужності близько 13 м; с.Черепашинець - на глибині 7-13 м. при потужності 6-9 м. Хімічний склад та білизна каолінів не вивчені, запаси не підраховувалися [4].

 

1.6 Декоративно-облицювальний камінь

 

1.6.1 Граніти та інші кристалічні породи

 

Гранiти та близькi до них кристалiчнi породи поширенi майже на всiй територiї областi, їх запаси практично невичерпнi. Однак, за ресурсами монолiтного каменю, придатного для виколювання крупних блокiв з наступним розпилюванням на облицювальну плитку чи iншi вироби, Вiнниччина поступається насамперед сусiднiй Житомирщинi та ще декільком областям. Це пояснюється тим, що на територiї областi переважають гранiтоїднi породи метаморфiчного походження i вiдсутнi крупнi магматичнi комплекси, в межах яких зосереджена переважна бiльшiсть родовищ блочного каменю України.

Жежелiвський кар'єр не вiдзначається високим виходом блочної продукцiї, а сам камiнь - гранiт бердичiвського комплексу - досить посереднiй за декоративнiстю, проте вiн вiдносно легко пiддається розпилюванню та обробцi. Залишок розвіданих запасів блочного каменю на родовищі становить близько 6100 тис.м3.

Ендербiти та чарнокiти Тиврiвщини використовуються, переважно, для монументальних виробів. Розвідані запаси Тиврівського, Рахни-Полівського та Івонівецького родовищ становлять відповідно 2542, 1159 та 1096 тис.м3. Видобуток каменю ведеться епізодично в незначних обсягах

( до 1-2 тис.м3 на рік)

Значний iнтерес можуть становити гранiти Хмiльницького масиву. Світло-сірі мілкозернисті граніти тут, місцями, залягають майже на поверхні, відзначаючись витриманістю фізико-механічних параметрів, відсутністю мікротріщин та сприятливим розташуванням макротріщин. Для гранітного масиву характерний розвиток трьох, близьких до перпендикулярних, систем тріщин. Така система тріщинуватості дозволяє виколювати блоки довжиною 3-4 м, шириною 1,5-2 м при висоті близько 1,5 м, об'ємом 5-8 м3 і більше. Вихiд блокiв оцiнюється в понад 30 %, при переважаннi крупних i середнiх за об'ємом. Гранiт добре розколюється по рiвних площинах, пiддається ударнiй обробцi i сприймає полiровку. Свого часу, з гранiтiв цього масиву була виготовлена значна частина бортових дорожних каменiв для Вiнницi, плит для схiдцiв та iнших архiтектурних деталей. Ресурси блочного каменю на Березнянській ділянці оцінено в понад 3 млн.м3.

В Немирівському районі неподалік сіл Семенки і Гвоздів відомі ділянки, де майже на поверхні залягають оригінальні темно-червоні мігматити із задовільною блочністю. В центральній та південній частині області зустрічаються масиви червоних з голубим відтінком гранітів. Поблизу села Бубнівки Гайсинського району виявлено граніти, які за кольором та малюнком дуже близькі до знаменитих капустинських гранітів Кіровоградщини, що впевнено займають перше місце в Україні як за рівнем цін на блочну продукцію, так і за обсягами експорту [1].

За фізико-механічними параметрами практично всі граніти та інші кристалічні породи області відповідають вимогам до облицювального каменю, за виключенням в окремих випадках, підвищеної радіоактивності деяких відмін гранітів і магматитів.

 

1.6.2 Пісковики та інші осадові породи

 

В Ямпільському районі розробляються Ямпільське та Глибочанське родовища пісковиків. Виробляєтся облицювальна плитка з фактурою "скала", накривочні плити, бортові камені, архітектурні деталі та монументальні вироби. Раніше для аналогічних цілей розроблялося також Букатинське родовище в Могилів-Подільскому районі.

Заслуговують на увагу пiсковики Порогського родовища поблизу Ямполя, яке вiдзначається високою монолiтнiстю каменю. Із 230 тис.м3 оцінених запасів блочного каменю близько половини складає досить рiдкiсний щiльний мiлкозернистий пiсковик бiлого кольору.

На Наддністрянщині в окремих місцях розробляються плитчасті відміни пісковиків, що легко розколюються на плити товщиною 2 - 4 см. і використовуються в якості дешевого облицювального матеріалу.

В околицях Могилева-Подiльського розвiдано два родовища опоковидних порiд. Опоки верхнiх горизонтiв - бiлого кольору, легко пiддаються розпилюванню та обробцi. За фiзико-механiчними властивостями вони вiдповiдають вимогам до м'яких відмін облицювального каменю (таблиця 1.7). Декiлька десятилiть тому на одному з родовищ кустарним способом виготовляли облицювальну плитку.

 

Таблиця 1.7 - Фізико-механічні властивості пісковиків Наддністрянщини.

 

Параметри

 

Одиниця

Вимоги стандарту до:

Фактично:

виміру

пісковиків

опок

пісковики

опоки

Об'ємна маса

кг/м3

-

-

2193-2290

1340-1490

Водопоглинання

%

-

-

3,78-5,78

28-30

Границя мiцностi при стисканнi:

- в сухому станi

- у водонасиченому станi

 

 

кг/см2

 

кг/см2

 

 

не менше 300

-

 

 

50

 

-

 

 

303-660

 

263-550

 

 

95-120

 

65-104

Коєфiцiєнт розмокання

-

не менше 0,7

0,65

0,77-0,98

0,66-0,87

Морозостiйкiсть

цикли

не менше 25

25

25 і більше

25 і більше

 

1.6.3 Камінь для пильових стікових

 

Собiвартiсть стiнових блокiв, виготовлених з податливих до розпилювання пористих відмін природного каменю, зокрема вапняка-черепашника, в 1,5-3 рази нижча собiвартостi керамiчної цегли.

До того ж такi блоки мають кращi, нiж звичайна цегла, теплоiзоляцiйнi властивостi, а їх застосування значно прискорює процес будiвництва. Найбiльш ефективною є розробка порiвняно великих родовищ пиляного каменю вiдкритим способом з використанням високопродуктивних каменерiзних машин та засобiв механiзацiї вантажних і допоміжних робіт [5].

 

1.6.4 Вапняки - черепашники

 

Переважна бiльшiсть родовищ пиляного каменю Вiнниччини може розроблятися тiльки пiдземним способом. Однак, за 10 км. вiд Томашполя розташоване одне з найбiльших відкритих родовищ в Україні - Стiнянське, розвідані запаси якого становлять понад 50 млн.м3 потужнiсть придатного для розпилювання каменю тут складає близько 30 м; розкривних порiд - переважно вiд 0 до 5 м.

Іншим, перспективним для вiдкритої розробки об'єктом, є одна з дiлянок Деребчинського родовища в Шаргородському районi, на якiй 15-метрова товща пильного каменю залягає на глибинi вiд 0 до 10 м. і частково вже розкрита. Дiлянка вiдзначається високим виходом блочної продукцiї та якiстю. На родовищi переважає сировина марок "35", "50", "75". Майже увесь видобуток пиляного каменю в областi зконцентровано в Шаргородському, Крижопiльському та Пiщанському районах.

 

1.6.5 Крейдоподібні вапняки і опоковидні породи

 

Крейдоподiбнi вапняки i опоковиднi породи поширенi на пiвднi областi, у виглядi смуги шириною до 20 - 30 км. Вздовж лiвого берега Днiстра. Загальна їх потужнiсть тут сягає 30 - 60 м. На водороздiлах вони залягають на глибинi 60 - 80 м., а на схилах долин i рiчкових терасах часто виходять на поверхню.

Цi високопористi породи дуже легко пiддаються розпилюваню та обробцi рiзним iнструментом, вiдзначаються високими теплоiзоляцiйними властивостями і цiлком задовiльною мiцнiстю та стійкістю (таблиця 1.8).

Завдяки структурним особливостям вони навiть при мiцностi, що вiдповiдає маркам "50" - "100", розпилюються легше нiж традиційні вапняки-черепашники марки "25" - "35".

 

Таблиця 1.8  -  Фізико-механічні параметри різних типів пиляного каменю.

 

 

Крейдоподiбнi вапняки i опоковиднi породи вiдзначаються бiлим кольором, гладкою без каверн, чи iнших дефектiв, поверхнею виробiв, що дозволяє використовувати камiнь для кладки зовнiшнього - облицювального шару будiвель.

Опоковиднi породи вiдзначаються ще бiльшою мiцнiстю та стiйкiстю. Випробуванi блоки Могилiв-Подiльських "опок" (що за складом значно ближчі до крейди ніж до справжньої опоки) з будiвель, яким понад 100 рокiв, за мiцнiстю вiдповiдають марцi "100" i вище, хоча природна мiцнiсть каменю на кар'єрi переважно "50" - "75".

В області розвiдано три родовища крейдоподiбних вапнякiв та опоковидних порiд. Ще два родовища: Оксанівське та Іванківецьке в Ямпільському районі розвідуються. На останньому ведеться дослідно-промисловий видобуток блоків з крейдоподiбних вапнякiв пiдземним способом. Вiдомо ряд перспективних дiлянок вiд Могилева-Подiльського на Заходi до Великої Кiсницi на Сходi.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2  ПЕРЕРОБКА КОРИСНИХ КОПАЛИН У ВІННИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ

 

Розвиток господарства будь-якої території не може бути ефективним без відповідного рівня розвитку паливно-енергетич­ного комплексу. Наявність палива та забезпеченість ним спожи­вачів є необхідною умовою функціонування економіки та життє­діяльності населення. Паливна промисловість створює матеріа­льну основу для функціонування енергетики. Як відомо, основ­ними видами палива є вугілля, нафта, газ. Використовуються та­кож буре вугілля, горючі сланці, дрова. У Вінницькій області існують значні диспропорції між наявністю власних паливних ресурсів та потребою в них, що обумовлює значну залежність області від довізних ресурсів. Паливом власного виробництва область практично не забезпечена.

Основні паливні ресурси, що використовувались в області у 2007 р., — кам'яне вугілля (2152 тис.т), газ природний (1159 млн. м3 ), паливо дизельне (171 тис. т), мазут топковий (68 тис. т), бензин автомобільний (66 тис. т), газ скраплений (2 тис, т), дрова (17,3 тис. м3). В структурі споживання паливних ре­сурсів переважають кам'яне вугілля (43,1 %) та газ природний (42,0 %) [7].

Споживання палива в області характеризується перетворен­ням значної частки його на теплову та електричну енергію - 69,4 % загальної кількості; на витрати в цілях кінцевого спожи­вання — 28,5 % (з них на транспорт — 6,1 % виробництво сільськогосподарської продукції — 5 %, на виробництво промис­лової продукції — 2 %, комунально-побутове споживання — 2,8 %, інші потреби — 12,6 %). У 2007 р. на виробництво теплової та електричної енергії було витрачено 94,6 % спожитого кам'яного вугілля, 95,0 % мазуту топкового, 62,6 % газу природного, 23,0  палива пічного побутового та інші види палива. На кінцеве спо­живання були використані всі бензини автомобільні, паливо ди­зельне, весь кокс та коксовий дріб'язок, 83,3 % дров паливних, 77,0 % палива пічного побутового, 34,0 % газу природного, 90,0 % газу скрапленого та інші. На комунально-побутове споживання підприємствами та організаціями області було використано 84 тис. т кам'яного вугілля, 27 млн.м3 природного газу, 10,5 тис. щільних м3 дров паливних, 149 т. коксу та коксового дріб'язку, 182,4 т. палива дизельного, 1174,1 т. мазуту топкового, 430,5 т. палива пічного побутового. Отже, для виробництва теп­лової та електричної енергії необхідна значна кількість палив­них ресурсів, це обумовлює необхідність їх ввезення з-за меж області. Найбільшими споживачами палива в області є промис­ловість (66,3 %), транспорт і зв'язок (14,6 %).

   Напрям виробничої діяльності та масштаби розвитку економіки, система розселення впливають на величину та структуру споживання паливних ресурсів в районах області. Найбільшими споживачами газу природного залишаються такі райони: Трос тянецький (31,3 %), Барський (20,2 %), Гайсинський (11,5 %), м Вінниця (11,8 %); кам'яного вугілля — Тростянецький (93,1 %) мазуту топкового — Бершадський (32,0 %), Крижопільськиї (11,5 %), Тростянецький (10,0 %); дров паливних — Бершадсь кий (5,6 %), Іллінецький (4,0 %), Барський (3,6 %); палива дизе льного — Козятинський(10,2 %), м. Вінниця (7,0 %), Бершадський (5,9 %); бензинів автомобільних — м. Вінниця (13,9 %), Бершадський (5,9 %); Козятинський (5,9 %).

Упродовж 2007 р. підприємствами і організаціями області було використано 2,7 млн. т. умовного палива. (За умовні паливо прийнято коксівне вугілля, при спалюванні 1 кг. якого( виділяється 7800 ккал тепла; 1т. нафти дорівнює 1,4 т. умовного палива , 1м3 газу — 1,2 т у.п., 1т. торфу — 0,4 т. у.п.).

Базовою галуззю індустріально-будівельного комплексу Він­ниччини є промисловість будівельних матеріалів, яка спираєть­ся на потужну сировину базу.

З кристалічним фундаментом пов’язані поклади гранітів, магматитів, гнейсів. Важливого значення цей вид мінеральної сирови­ни набув у зв'язку із значними запасами, заляганням на невеликій глибині, зручними гірничими і гідрогеологічними умовами, високи­ми фізико-технічними показниками. На території області відомо близько 100 родовищ гранітів, серед яких найбільшими є Гніванське, Стрижавське, Браїлівське, Сабарівське, Тиврівське, Губницьке, Ладижинське. Дещо менше значення мають Лознянське, Пифарівське, Черепашинське, Іванівське, Демидівське та інші [8].

З породами осадового походження пов'язані будівельні піски, різноманітні глини і суглинки та вапняки. На Вінниччині відомо близько 10 великих родовищ будівельних пісків (Бохоницьке, Губ­ницьке, Коло-Михайлівське, Ладижинське, Гриборівське та інші) а також десятки невеликих розробок. Вони використовуються для виготовлення будівельних розчинів силікатних матеріалів, бетону, грубої кераміки. Глини і лесуваті суглинки є важливою сировиною для виготовлення цегли і черепиці. Найбільше значення для виро­бництва різних марок цегли і черепиці мають Северинівське родо­вище глин Вінницьке, Гайсинське, Журавлівське та Хмільницьке родовища лесуватих суглинків.

Найбільшими родовищами вапняків на території області є Рівське (запаси понад 10 млн. т.) та Антонівське (в стадії розвід­ки). Вони переважно використовуються для одержання бутового каменю, вапна, цементу.

Серед неметалевих руд важливе значення належить каолі­нам. Найбільшими родовищами є Турбівське, Глухівське, Самго-родоцьке, Лозівське, Райківське. Найстаріше з них Турбівське родовище первинних каолінів. Загальні запаси становлять 4 млн. т. Каолін використовується у виробництві гумових виробів, шту­чних шкір, лінолеуму та інших покрівельних матеріалів.

До складу промисловості будівельних матеріалів входить 85 підприємств, з них 56 — малі. Продукція цих підприємств досить різноманітна — це залі­зобетонні конструкції, стінові матеріали, облицювальні вироби, плитка керамічна, нерудні будівельні матеріали тощо.

Аналіз розвитку промисловості будівельних матеріалів з останні десять років свідчить про загальний спад виробництва основних видів продукції. Виробництво збірних залізобетопни конструкцій і виробів з 711,2 тис.м3 в 1997 р. зменшилос до 77,5 тис.м3 в 2007р., стінових матеріалів з 662,8 млн. шт. умовної цегли до 145,6 млн. шт. відповідно, нерудних будівельних матеріалів з 10,1 млн. м3 до 1,4 млн. м3. Ливарне виробництво керамічної фасадної плитки, яке в 1997 році становило 0,2 тис. м3, зросло в 2007 році до 8,9 тис. м3.

Структура виробництва продукції промисловості будівельних матеріалів характеризується такими даними: виробницті скла та виробів зі скла — 4 %, виробництво цегли і черепиці глини — 24 % ( виробництво виробів з бетону і гіпсу— 68 %, виробництво іншої мінеральної продукції — 4 % .

Підприємства промисловості будівельних матеріалів розміщуються рівномірно по території області. Зокрема, стінові блоки виробляють ТОВ Джуринське шахтоуправління та приватне виробничо-наукове підприємство "Будініціативи". Значна кількість великих і малих підприємств виробляють будівельну цеглу, керамічну черепицю і плитку. Вони представлені Вінницьким відкритим акціонерним товариством заводоуправління "Керамік". Вінницьким ВАТ "Будматеріали", ВАТ Ладижинський завод селікатної цегли, що використовує золу від спалювання вугілля на місцевій ДРЕС, Бершадським колективним підприє ством "Будматеріали". В Жмеринському районі діє товариство обмеженою відповідальністю "Конкорд", в Браїлові — цегельний завод, який є дочірним підприємством акціонерного товариства відкритого типу "Кристал". Будівельну цеглу виробляють Т'ОВ "Іллінцібудматеріали", Літинський, Немирівський, Уланівський, Ямпільський цегельні заводи.

Тенденція до зменшення обсягів продукції характерна для виробництва збірних залізобетонних конструкцій та виробів. Здебільшого галузь локалізується в містах масового споживання продукції. У Вінниці і Вінницькому районі розміщується ВАТ Вінницький обласний завод залізобетонних виробів і конструкцій, відокремленний структурний підрозділ управління виробничого забезпечення ВАТ "Південьзахідшляхбуд".

В місті Ладижин (Тростянецький район) діють два підприємства з виробництва збірних залізобетонних конструкцій: лективне підприємство завод "Буддеталь" і ВАТ завод залізобетонних конструкцій, з орієнтацією на споживача готової про­дукції розміщуються завод "Спецзалізобетон" у Гнівані, ВАТ за­вод залізобетонних виробів у Кирнасівці (Тульчинського райо­ну), заводи залізобетонних виробів у Погребищі і Хмільнику.

Глухівецький та Городецький заводи з виробництва залізо­бетонних виробів мають периферійну локалізацію відносно зон збуту продукції.

На випуску облицювальних виробів з природного каменю спеціалізується Вінницький комбінат з видобутку і обробки ка­меню. За 2000 р.було вироблено

8,3 тис. м3 облицювальних ви­робів. Ніздрюваті наповнювачі до бетону, зокрема керамзит, ви­робляє ВАТ Вінницький завод керамзитового гравію. В 2000 р. в області було вироблено 11,3 тис. м3 цієї продукції. Промисло­вість нерудних будівельних матеріалів у своєму розміщенні орі­єнтується на родовища мінерально-будівельної сировини [9].

У виробництві нерудних будівельних матеріалів спостеріга­ється тенденція до зменшення випуску продукції: в 1997 році їх було видобуто 10062 тис.м3 , 1999р. — 1604 тис.м3, а в 2007 р. лиіне 1405 тис.м3. Основним виробником продукції є підприємс­тва підпорядковані ВО "Укрбудматеріали". Вони забезпечують 66 % виробництва продукції. Діючі гранітні і піщані кар'єри та щебеневі заводи розміщені в Ладижині, щебеневий завод в Бершаді, колективне підприємство будматеріалів у Вінниці. Вироб­ництво нерудних матеріалів представлено відкритими акціонер­ними товариствами Стрижавським, Сабарівським, Гніванським кар'єрами, ЗАТ Демидівським "Гранкар'єром", Іллінецьким спецкар'єром акціонерного товариства "Південьзахідшляхбуд", ВАТ Іванівським спецкар'єром. Продукцією кар'єрів є щебінь, будівельні деталі і вироби, будівельний пісок. Основні споживачі — заводи залізобетонних виробів, будівельні підприємства Він­ниці та інших областей України.

Видобутком вапнякового каменю, переважно для цукрової промисловості, займається Мурафський кар'єр (Шаргородський район).

ВАТ Турбівський каоліновий завод та два підприємства в Глухівцях (гірничозбагачувальний каоліновий комбінат і ЗАТ каоліновий завод) здійснюють видобуток каолінів (в 2007р. — 11,3 тис.т.). Підприємства забезпечують потреби країн СНД у наповнювачах для виробництва паперу, шин. Висока якість глуховецьких каолінів (їх білизна 78-80 %) забезпечує поставки ка­олінового концентрату в країни далекого зарубіжжя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3 ЯКІСТЬ ВОДНИХ БАСЕЙНІВ ПОБЛИЗУ РОДОВИЩ ТА ПЕРЕРОБНИХ КОМБІНАТІВ

 

      Основний забруднювач Дністра — стічні води, значна кількість яких надходить від стаціонарних і дифузних джерел. До стаціонар­них джерел належать підприємства з переробки сільськогосподар­ської продукції — цукрозаводи, масло-олійно-жирові, сиро-молоч­ні, плодоовочеконсервні та м'ясокомбінати, а також комунально-по­бутові й господарсько-побутові стічні води. До дифузних — ерозійні сільськогосподарські угіддя, стоки з тваринницьких ферм, літніх та­борів худоби (гноєсховищ й гноєнакопичувачів), машинно-трак­торних парків, необлаштованих складів для зберігання мінеральних добрив й непридатних пестицидів, сільських населених пунктів, несанкціонованих звалищ промислових і побутових відходів, терико­нів, хвостосховищ. Це спричиняє зміни сольового складу, підвищен­ня мінералізації й вмісту амонійного азоту, органічних речовин, на­фтопродуктів, фенолів, заліза, цинку й міді. Особливо забрудненими є притоки Дністра: Тисмениця, Свіча, Чечва, Бистриця-Слотвинська, Золота Липа, Коропець, Серет, Смотрич — амонійним і нітратним азотом, фенолами і сполуками міді й цинку.

Одним з небезпечних факторів, який впливає на екологічний стан річки Дністер є переробка полімінеральких калійних руд, яка зосе­реджена на Калушському калійному заводі та Стебницькому ДГХП "Полімінерал". Вона здійснюється, за даними Мальованого М.С. (2007), без впровадження комплексної технології переробки руд, за­міни енерго — й екологобезпечного технологічного устаткування, утилізації нагромаджених відходів. Видобуток руди проводять дво­ма рудниками на відповідних шахтних полях, кожне з яких розкри­то пятьма всртикальними стволами. Переробку руди здійснюють на збагачувальній фабриці. В процесі флотації калійних руд як ре­агенти використовують жирні кислоти ряду     С7-С9 поліакриламід, кисле рідке скло, луги. Відходи хімічного виробництва складують у хвостосховищі загальною площею 130 га. На сьогодні у хвостосховищ, яке обмежене земляною дамбою з максимальною висотою 22 м й загальною довжиною 2700 м, заскладовано 2,8 млн. м3 рідкої та 10,05 млн. м3 твердої фази відходів виробництва, вміст солей у розсолах становить 335 г/л. Через тривалу експлуатацію калійних рудників без дотримання екологічних вимог, та за рахунок просочування по верхневих вод й щорічного їх від помпування відбулось утворення біля 3 млн.м3 розсолів. Вони містять K, Na, Mg та ряд мікроелементів, які можна використати для отримання цінних продуктів, зокрема, харчової солі та калійно-магнієвих добрив [10].

За вмістом головних йонів вода верхньої течії Дністра належить до гідрокарбонатного-кальцієвого класу другого типу. Природна міне­ралізація вод, що стікають з гір, невелика (240-260 мг/дм3), але ниж­че промислових підприємств й населених пунктів вона збільшується і часто перевищує 450 мг/дм3 . Скидання різних видів неочищених і недостатньо очищених стічних вод буває настільки великим, що гідрокарбонатно-кальцієвий клас води змінюється на сульфатно-каль­цієвий, Серед факторів, що визначають токсикологічний стан води водотоків гірської частини водозбірної площі Дністра, певна роль належить і транскордонному переміщенню забруднюючих речовин з повітрям, яке надходить із Західної і Східної Європи, зокрема: хло­риди, сульфати, сульфіти, нітрати й відповідні кислоти. Ці полютанти, затримуючись у Карпатах, випадають з атмосферними опадами, обумовлюючи забруднення водозбірної площі.

В 2007 році Подільською гідрогеологічною партією продовжувались роботи з моніторингу підземних вод та прогнозу зміни гідрогеологічної обстановки. Моніторинг ґрунтових та міжпластових підземних вод проводився по закладеній мережі спостережних пунктів, яка сформована із свердловин і колодязів, облаштованих на різні водоносні горизонти.

В 2007 р. в природних та слабопорушених умовах по всій території області відбулося зниження середньорічних рівнів ґрунтових вод четвертинних відкладів від 0,04 до 1,22 м. Виняток становить пост № 5 "Хмільник" - свд.З (верхньочетвертинні алювіальні відклади - (Qlll), де рівень піднявся на 0,02 м в порівнянні з 2006 роком.

Переробні комбінати викидають у воду багато шкідливих речовин, зкрома: NH4OH ( c=0,22 C), CO2 (c=2 моль/л), NO2 (c=1 моль/л), кіптява (с=4 моль/л), деяких об’ємів, наприклад: V1=165,3 л., V2=150,9 л., V3=150,9 л.

На постах в порушеному режимі середньорічний рівень в 2007 році також знизився. Так на водозаборах "Іванівський" (м.Бар) відбулося пониження від 0,39 до 1,26 м (свд № 1184 - центральна частина водозабору); пост "Ямпіль" (верхньопротерозойський водоносний горизонт – РR2) відбулося зниження на 0,21 м., Немирів (Скіфський водозабір – PR1) і Бершадь (Берладинський водозабір - докембрійський водоносний комплекс) відповідно на 0,05 і 0,11 м. На водозаборах, які експлуатують сарматський водоносний горизонт – N1S, зниження майже не спостерігалось: пост "Тульчин" (водозабір "Журавлівка") і пост "Крижопіль" (водозабір "Голубече"). Це свідчить про те, що дані водозабори працюють в нормальному режимі.

На посту № 42 "Серебрія", де спостерігається вплив поверхневих вод р.Дністер на підземні води, в 2007 році зафіксовано зниження рівня на 0,14 м. (верхньоалювіальний водоносний горизонт) [11].

В проведених хімічних аналізах забруднення виявлені майже в усіх свердловинах, які облаштовані на четвертинні водоносні горизонти, що залягають перші від поверхні і являються незахищеними або слабо захищеними. Особливо слід відзначити забруднення в свд. № 312 на посту №39 (ст.Липовець), де вміст нітратів у воді 223 мг/дм3, що в 5 разів перевищує ГДК.

Забруднення виявлено на водозаборі м.Ямпіль. Забруднений верхньопротерозойський водоносний горизонт. В спостережній свердловині № 150 (розташована в парку м.Ямпіль) вміст нітратів складає 57 мг/дм3, а нітритів - 40 мг/дм3 при нормі 0,05 мг/дм3.

Загальна кількість зсувів на території Вінницької області станом на 01.01.2008 р. становить 338. Загальна площа зсувів - 1653,8 га. За результатами виконаних робіт в 2007 році встановлено, що всі обстежені зсуви знаходились в фазі стабілізації. Розвиток нових зсувів на території області не зафіксований.

 

 

 

3.1 Розрахунок коефіцієнту розведення основних шкідливих речовин Вінницької області.

 

Визначення коефіцієнту розведення води поблизу комбінатів, що переробляють корисні копалини: 1) NH4OH; 2) СО2 ;3) NO2; 4) кіптява: для приведення значень до величини ГДК.

                                                                (3.1)

    ,                     (3.2)

отже потрібно 16,53м3  води потрібно для того, щоб концентрація NH4OH не перевищувала ГДК.

                             ,                                                      (3.3)  

у даному випадку додатковий об’єм води непотрібний,бо концентрація СО2 не перевищує ГДК.

                                                           (3.4)

    ,               (3.5) 

отже потрібно 1614,63м3 потрібно води для того, щоб концентрація NO2 не перевищувала ГДК.

                                                           (3.6)

     ,              (3.7)

отже потрібно 3259,44м3 потрібно води для того, щоб концентрація кіптяви не перевищувала ГДК.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

         Для зменшення шкідливого впливу на навколишнє середовище Вінницької області, в курсовій роботі були дослідженні надра Вінницької області і те що вони багаті нерудними корисними копалини. Господарське значення мають родовища каолінов і будівельного каменя. Найбільші з них - Глуховецьке родовище каоліну, Турбівське родовище каоліну Великогадомінецьке родовище каоліну. На території області виявлено близько 50 родовищ гранітів, гнейсів, піщанників, найбільші з них, - Вітовське, Гніванське, Стрижавське, Жежельовське. Є також родовище фосфоритів, крейди, гіпсу, глин, піску. Паливні ресурси області обмежені і представлені торфом і бурим вугіллям. Ці ресурси мають місцеве значення. На території області відкриті джерела мінеральних вод - в Хмільнику, с.Житники, поблизу м.Козятин і в с.Липовці. Таким чином, мінерально-сировинні ресурси Вінницької області створюють хорошу базу для швидкого розвитку її промисловості.

 Встановленно, що основними паливними ресурсами, що використовувались в області у 2007 р., є: кам'яне вугілля, газ природний, паливо дизельне, мазут топковий, бензин автомобільний, газ скраплений, дрова. В структурі споживання паливних ре­сурсів переважають кам'яне вугілля та газ природний . Ці природні паливні ресурси спричиняють глобальний вплив на довкілля Вінниччини,зокрема збільшення з кожним роком автотранспорту, Ладижинської ТЕС,котелень міст та багато іншого, призводить до утворення оксидів C, N, S, які шкодять флорі і фауні області, а також погіршують фізичний стан мешканців великих міст і маленьких містечок.

Розрахувала коефіцієнт розведення води поблизу комбінатів, що переробляють корисні копалини: 1) NH4OH; 2) СО2 ;3) NO2; 4) кіптява: для приведення значень до величини ГДК.

 

        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

 

1)     Екологічний паспорт Вінницької області. Аналітично-статистичний довідник Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Вінницькій області за 2007 рік .

2)     Загальна гідрологія: навчальний посібник / С.С. Лемківський,                  В.К. Хільчевський, О.Г Ободовський. - Київ. – 2000.- 262с.

3)     Екологія: навчальний посібник / Н.М. Чернова, О.М. Билова.- Київ : Вища школа, 1986. – 230с.

4)     Екологія: навчальний посібник /  В.П. Кучерявий. – Львів : Світ 2000. – 500с

5)     Основи загальної екології  / Г.О. Білявський, М.М. Падун, Р.С. Фурдуй. – 2-ге видання. - Київ : Вища школа, 1995. – 458с.

6)     Основи екологічних знань / Г.О. Білявський, Р.С., І.Ю. Костіков. - Київ : Вища школа, 2000. – 532с.

7)     Екологія / Д. Гайнріх, М. Гергт. – Львів : Світ, 2001. – 546с.

8)     Екологія /  C. І. Дорогунцов, К.С. Коценко, О.К. Балова. - Київ : Вища школа, 1999. - 329с.

9)     Екология / Ю. Одум: В 2 т. – Москва ’Генеза’, 1986. – 342с.

10)Основы общей екологии / Р. Риклефс. – Москва ’Генеза’, 1979. – 321с.

    11)  Екология / А.С. Степановських. – Москва ’Генеза’ , 2001. – 437с.