Методологія сертифікації якості навколишнього природного середовища

Концепція якості життя, як один із аспектів еколого-врівноваженого розвитку, потребує сертифікації якості навколишнього природного середовища, від стану якого залежить і здоров’я населення.
       Реалізація курсу нашої держави на вступ до СОТ та на багатосекторну співпрацю з економічними партнерами вимагає натепер прискорення підготовки вітчизняних підприємств до жорстких умов міжнародних ринків, що може бути досягнуто тільки через застосування сучасних інструментів менеджменту якості, екологічного менеджменту, безпеки життєдіяльності, охорони здоров’я тощо.
       Натепер виникає наднаціональний інформаційний простір, що потребує відкритості про економічні, екологічні, соціальні та інші реалії щодо складних природно-антропогенних комплексів. Забезпечення інформацією бізнесу, громадськості, державних структур згідно міжнародних стандартів в тому числі гармонізованих в Україні, гарантує сертифікація. Так, наприклад, якість продукції, послуг, систем менеджменту якості (за ДСТУ ISO 9 000 “Управління якістю”),  систем екологічного менеджменту (за ДСТУ ISO 14 000 “Управління навколишнім середовищем”), систем управління професійної безпеки та здоров’я (за OHSAS 18001).
       В ринкових умовах глобалізації, інтегрування інформаційно-комунікаційних технологій бізнесу, та  в цілому держави не будуть такими захищеними та ізольованими, як це було раніше (що є актуальним для України).  Розширення  використання ресурсів зовнішнього фінансування створює чинник більшої взаємозалежності фірм та країн одна від одної.  За таких умов високотехнологічні організації заключають контракти з ISO сертифікованими фірмами, використовують сировину, що вирощена, наприклад, на сертифікованих сільськогосподарських угіддях, закуповують деревину (лісоматеріали) із сертифікованих лісів і т.д.
       Тобто екологічна сертифікація поширюється на все більше об’єктів довкілля, а в перспективі за  системно-екологічним підходом (вимоги стандартів серії ДСТУ ISO  14 000 “Управління навколишнім середовищем”) будуть стосуватися цілісних ландшафтів, територій, адміністративних одиниць тощо. Як і сертифікація продукції, послуг, систем менеджменту, так і територій є добровільною, але створює інвестиційно-інноваційну  привабливість, відбуватиметься на рівні узгоджених  світових стандартів, сприятиме формуванню інформаційного середовища  про екологічний, економічний, соціальний стан території (адміністративної одиниці), буде важливим  підґрунтям для розвитку інноваційної сфери у галузях народного господарства регіонів (адміністративних одиниць).
       Окрім того,  екологічна сертифікація територій володіє і натепер такими перевагами: поєднує державні і ринкові механізми в економіці;  контроль господарського використання (плата за  скиди і викиди); залучення інвестицій та бізнесу до виробництва екологічно чистої продукції; екологічна сертифікація окремих підприємств, а в подальшому і територій сприятиме зменшенню антропогенного навантаження на довкілля через свідоме, підкріплене економічними вимогами його використання взагалі та складових елементів зокрема (ліс, земельні ресурси); сприяє технологічному вдосконаленню і модернізації виробництв розміщених на адміністративній території; мета, процедура, методики екологічної сертифікації логічно підпорядковуються до створення методологічних засад якості життя (новітній інтегральний напрям в оцінці розвитку суспільства чи держави); поєднання регуляторів стимулювання, компенсування і примусу та ін.
       Сутність екологічної сертифікації  полягає в тому, що така система ставить за мету забезпечення захисту не тільки споживачів від неякісної продукції, а й самого навколишнього середовища від шкідливого впливу як цієї продукції, так і  деструктивної діяльності людини.
       Теоретичні та практичні засади екологічної сертифікації узагальнюють та включають принципи європейської програми з якості (наприклад,  гармонізація правил  забезпечення якості, безпеки та охорони довкілля, інтеграція систем (баз) даних).
 
Методологія сертифікації якості навколишнього природного середовища / Скрипчук П.М. // І-й Всеукраїнський з’їзд екологів: міжнар. наук.-техн. конф.: тези допов. – С. 315.
МНПК “Перший Всеукраїнський з’їзд екологів”
Вінницький національний технічний університет
Секція 7 “Соціально-економічні проблеми сталого розвитку. Екологічна освіта, виховання і культура”
Скачати в форматі pdf: 
Оцінка: 
0
No votes yet