Методологічні та організаційні основи екологічної освіти і виховання студентів

Скачати реферат з екології у форматі doc:

Методологічні та організаційні основи екологічної освіти і виховання студентів
В.Г.Бардов, І.В.Сергета, Б.Р.Бойчук
Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця,
Вінницький державний медичний університет ім. М.І.Пирогова,
Тернопільська державна медична академія ім. І.Я.Горбачевського
THE METHODOLOGICAL AND ORGANIZATIONAL PRINCIPLES OF ECOLOGICAL EDUCATION AND STUDENTS TRAINING
V.H.Bardov, I.V.Sergeta, B.R.Boychuk
National Medical University by O.O.Bogomolets,
Vinnytsa State Medical University by M.I.Pirogov,
Ternopil State Medical Academy by I.Ya.Horbachevsky

     Незаперечним чинником підвищення ефективності професійного навчання та гуманітарного виховання студентів у медичних навчальних закладах є всебічна екологізація освіти, що передбачає розширення та вдосконалення системи природоохоронної діяльності та підготовки молоді, переведення її на якісно новий рівень відповідно до вимог сьогодення, головним елементом якої слід вважати здатність молодих фахівців розв’язувати проблеми антропогенного та техногенного забруднення навколишнього середовища, до числа яких віднесені принципи екологічного імперативу, або екологічної відповідальності особистості, науково-теоретичний, або екологічного мислення, гуманітарний, або екологічної культури, економічний, або екологічної розсудливості, прикладний, або екологічної безпеки та педагогічний, або екологічного всеобучу.
     Серед організаційних основ використання екологічної освіти і виховання як невід’ємного компонента навчально-виховного процесу у медичних навчальних закладах визначальне місце належить створенню єдиної безперервної екологічної освіти, проведенню наукових досліджень у галузі екологічної освіти та інформації, комплексної екологічної оцінки наслідків впливу навколишнього середовища на здоров’я населення, створенню інформаційної системи щодо висвітлення питань стану довкілля, налагодженню співробітництва з центрами екологічної освіти та інформації різних регіонів України та інших країн.

     The universal system of comprehensive ecological education is an incontroverbal factor to make trade education and students’ humanitarian training at medical instituties of higher education more effective. The system has to provide the extension and improvement of environmental protection activities and young people training. It is necessary to bring the system up to standard meeting the today’s requirements as well as to consider ability of young experts purposefully to solve problems connected with antropogeneous and technogeneus environment contamination as a leading criterion of the system.
     The ecological imperative principle or ecological responsibility of a person in other words as well as principles of scientifically theoretical or ecological thinking, humanitarian or ecological culture, economic or ecological prudence, applied or ecological safety, and pedagogical or ecological universal schooling are determined to be the leading methodological principles for introducing the universal system of comprehensive ecological education and training into medical institutes of higher education.
     Such fundamentals of introducing ecological education as creating the uniform continuous ecological training process, carrying out research studies in the field of ecological education and information systems, complex ecological evaluation of environment influence on public health, creating the information system to throw light upon the problems concerning the environment protection, arranging cooperation with ecological education and information centers throughout the Ukraine and abroad are of great importance as the imprescriptible parts of the teaching and educational processes.
     Вступ. Відсутність єдиної державної стратегії у галузі запровадження екологічної освіти, виховання та інформації зумовлює необхідність визначення, розробки та наукового обгрунтування пріоритетних положень природоохоронної діяльності людини як у масштабі держави, так і в окремих економічних регіонах та навіть в окремих навчальних закладах. Значно ускладнюють ситуацію невизначеність у підході до розв’язання проблем формування екологічної свідомості, відсутність чіткої наукової концепції щодо місця людини у біосфері, недосконалість природоохоронногоорганізаційно-економічного механізму в народному господарстві, незацікавленість у підготовці висококваліфікованих фахівців екологічного профілю, відомчий егоїзм у вирішенні конкретних питань збереження довкілля [3].
     Саме тому у медичних навчальних закладах до числа першочергових слід віднести завдання широкої екологізації системи освіти і виховання, що дозволить ефективно вирішувати проблемні питання у галузі охорони довкілля і чітко керувати екологічними системами на основі знання основних принципів їх функціонування та взаємодії з суспільством [4, 5].
     Основна частина. Розглядаючи основні аспекти ефективного та адекватного запровадження екологічної освіти і виховання як невід’ємного компонента навчально-виховного процесу в медичних навчальних закладах, необхідно зупинитися на двох провідних проблемах: методологічній та організаційній.
     Аналіз методологічних аспектів запровадження екологічної освіти свідчить про те, що її метою в сучасних умовах є зміна у ставленні людини як до власного здоров’я, так і до “здоров’я” довкілля, формування глибинної екологічної свідомості, високої екологічної грамотності та відповідальності за стан навколишнього середовища. 
     Враховуючи ці пріоритетні положення, слід підкреслити, що екологічна освіта повинна сприяти перебудові діяльності людини, її взаємовідносин з довкіллям, визначати найдієвіші та найдоцільніші засоби і прийоми його оздоровлення.
     Розглядаючи методологічні основи екологічної освіти, необхідно відмітити і деякі провідні принципи її запровадження, а саме:
• Принцип екологічного імперативу, або екологічної відповідальності особистості, який, безперечно, є одним із фундаментальних і передбачає визначення провідних природних та антропогенних факторів ризику, тобто чинників, котрі слід кваліфікувати як умови, що збільшують ймовірність розвитку зрушень у стані здоров’я та формування захворювань, несприятливого їх перебігу та закінчення і, таким чином, запускають або посилюють патологічний процес [6]. Подальша оцінка факторів ризику, що були визначені, повинна зумовлювати встановлення та врахування закономірностей формування різноманітних зміну стані здоров’я, внаслідок впливу несприятливих чинників довкілля, в першу чергу, таких, як зниження резистентності та погіршання функціонального стану організму, поширення гострих та хронічних захворювань, дисгармонізація фізичного розвитку, збільшення частоти множинної та поєднаної патології [7]. Зрештою, екологічна відповідальність, як особистісний прояв відношення індивідуума до умов перебування, неможлива без широкого використання у повсякденній діяльності численних запобіжних заходів, запровадження засобів первинної та вторинної профілактики.
• Науково-теоретичний принцип, або принцип екологічного мислення, забезпечує усвідомлення наявності безпосередньої прямої залежності між станом довкілля та станом здоров’я людини. Він визначає пріоритетні питання щодо вивчення особливостей впливу навколишнього середовища на здоров’я населення (погіршання морфофункціонального стану організму, зростання рівня захворюваності та погіршання перебігу патологічних процесів у несприятливих умовах, визначальна роль окремих чинників у поліфакторному впливі на організм людини середовища перебування). Вказує на зміни окремих діагностичних (соціально-значущих: тривалість життя, працездатність, репродукція, морально-психологічний комфорт; медико-статистичних: фізичний розвиток, фізична підготовленість, морбидність; морфофункціональних: критеріальні характеристики окремих органів та систем) показників здоров’я внаслідок цього впливу. Розробляє та обгрунтовує прогноз стану здоров’я, залежно від ступеня зрушень у стані довкілля, які передбачаються [2].
• Гуманітарний принцип, або принцип екологічної культури, що декларує основні шляхи формування індивідуального стилю поведінки, невід’ємним елементом якого є розв’язання екологічних проблем. До основних напрямків цього процесу слід віднести художньо-естетичний підхід, тобто вироблення гармонійних форм цілісного сприйняття довкілля; моралістичний підхід, тобто встановлення та усвідомлення певних норм взаємин між людиною та природою, виключення будь-яких елементів конфронтації та силового розв’язання спірних питань екологічного змісту, моральна турбота про прийдешні покоління, атакож патріотичний підхід, тобто виховання переконань у тому, що захист та збереження природи є однією з найважливіших державотворчих задач.
• Економічний принцип, або принцип екологічної розсудливості, який зумовлює необхідність ретельного та виваженого врахування у взаєминах “людина-довкілля” різних пріоритетів як фінансово-промислового, так і гуманістичного звучання.
• Прикладний принцип, або принцип екологічної безпеки, що визначає коло питань, які складають узагальнене поняття про планетарні кризи, передусім, проблеми води, грунту, енергії, забруднень, кліматичних змін, глобального моніторингу тощо, а також зумовлює врахування провідних положень концептуальної схеми оцінки еколого-гігієнічної безпеки окремих територій, а саме: необхідність визначення і обгрунтування критеріїв оцінки якості навколишнього середовища, рівня забруднення середовища, який безпечний для здоров’я населення і стану екологічних систем, конкретних шляхів щодо оцінки екологічного стану окремих територій та їх ранжирування [8]. Такий підхід пропонує запровадження комплексних показників еколого-гігієнічної небезпеки, що полягають у встановленні рівня забруднення навколишнього середовища щодо прийнятих гігієнічних нормативів або фонових величин для умов ізольованого, комплексного, комбінованого та поєднаного впливу; визначення рівнів впливу шкідливих чинників середовища перебування, які зумовлюють нагромадження токсичних речовин та їх метаболітів в організмі людини, безперервний та всебічний аналіз змін у стані здоров’я населення та зрушень у стані довкілля, насамперед з боку природних екологічних систем, виявлення ступеня необоротних змін окремих їх елементів, а також ефекту трансформації токсичних речовин з утворенням ще більш небезпечних сполучень [5, 9, 10].
• Педагогічний принцип, або принцип екологічного всеобучу, який зумовлює досягнення загальної екологічної грамотності, подолання панування ідеології споживання та незаперечної виправданості підпорядкування довкілля потребам населення, встановлення універсальних взаємовідносин у системі “людина-навколишнє середовище”.
     Отже, смислове ядро екологічної освіти визначають ціннісні орієнтації екологічного характеру, екологічний імператив, екологічна безпека та реальні екологічні проблеми ХХ століття, які знаходять місце у її структурі, категорійно-понятійному апараті, закономірностях та постулатах [11]. Водночас, системність ідей і принципів екологічної освіти полягає в їх комплексності та міждисциплінарності, обов’язковому виході у сферу практичних рішень і дій, що зумовлюють необхідність оволодіння основами здорового способу життя як найважливішого критерію ефективності навчання та виховання. Проте, весь масштаб труднощів екологічного навчання, проблеми вибору стратегії екологічного виховання чітко та наочно виявляються тоді, коли постають нагальні питання: як навчати, що закладати у навчальний процес. Дійсно, незважаючи на те, що на теренах колишнього СРСР існувало понад 500 академічних навчальних закладів та науково-дослідних установ екологічного профілю, нині мета і зміст екологічної освіти достатньою мірою не реалізовані на всіх рівнях навчання, починаючи від дошкільного і закінчуючи вузівським та навіть рівнем післядипломної підготовки.
     Однак, реалії сьогоднішнього дня потребують негайного формування глибокої екологічної свідомості та високої екологічної культури, провідними критеріями яких слід вважати: знання загальних закономірностей взаємоіснування та розвитку довкілля і суспільства; визначення соціальної зумовленості взаємовідносин людини і природи; подолання споживацького ставлення до природи як джерела матеріальних вигод; вміння передбачати наслідки впливу діяльності людини на біосферу планети та її підпорядкування вимогам раціонального природокористування. 
     Зрештою, слід підкреслити, що екологічна свідомість особистості найбільш адекватно формується саме в процесі виховання та навчання. Причому, її характерна риса — наскрізне пронизування етичними принципами, що передбачає за словами Нобелівського лауреата А. Швейцера, “безмежну відповідальність людини за все, що живе”.
     Розглядаючи організаційні аспекти проблеми запровадження екологічної освіти, слід зазначити, що серед пріоритетних завдань реалізації питань використання адекватних таефективних методів екологічного виховання під час вивчення медичних дисциплін визначальні місця належать створенню єдиної безперервної системи вивчення екологічних проблем. Перше — у ході розгляду найважливіших навчальних питань в різних областях медичної науки. Друге — у систематичному та оперативному інформуванню студентів про стан довкілля регіона, де розташований навчальний заклад. Третє — у проведенні наукових досліджень у галузі екологічної освіти та інформації, а також комплексній екологічній оцінці наслідків впливу забрудненого навколишнього середовища на стан здоров’я населення. Як результат цього — формування у студентів навичок приймати оптимальні, екологічно вірні рішення в галузі природокористування під час виконання безпосередніх професійних обов’язків. 
     Природно, що особливе місце у структурі екологічної освіти і виховання сучасного студентства повинно належати кафедрам та курсам, які викладають основи загальної гігієни, тобто науки, що вивчає закономiрностi впливу навколишнього середовища на органiзм людини та суспільне здоров’я з метою обгрунтування гiгiєнiчних нормативiв, санiтарних ноpм і правил та профілактичних заходiв, реалiзацiя яких забезпечує оптимальнi умови для життєдiяльностi людини, збереження та змiцнення її здоров’я та попередження виникнення різноманітних захворювань. Знання методології гігієнічних досліджень, провідних законів науки, а саме законів про рушійні сили зрушень у стані здоров’я людей, про негативний вплив на навколишнє середовище діяльності людей та природних екстремальних явищ, а також концептуальних основ збереження та зміцнення здоров’я людини шляхом охорони та оздоровлення навколишнього середовища, підвищення стійкості організму до впливу його несприятливих чинників, безумовно, є ключовим елементом організаційних підходів до підвищення екологічної свідомості кожної людини [4].
     Створення єдиної безперервної системи екологічної освіти у ході навчання в медичних навчальних закладах передбачає: запровадження у діяльність навчальних закладів елементів освіти в області природоохоронної діяльності; використання як обов’язкових, такі факультативних занять з питань екологічного виховання; забезпечення комплексної інтеграції діяльності кафедр навчальних закладів у питаннях екологічної освіти і виховання; розробку методичних посібників, методичних рекомендацій, навчально-дидактичних матеріалів, підручників, науково-популярних видань, що розкривають зміст, сучасні форми та методи екологічної освіти і виховання; розвиток міждисциплінарних підходів до післядипломної підготовки з питань раціонального природокористування.
     Проведення комплексних наукових досліджень у галузі екологічної освіти та інформації, комплексної екологічної оцінки наслідків впливу навколишнього середовища на здоров’я населення зумовлює: запровадження екологічного моніторингу стану навколишнього природного середовища, що передбачає спостереження за станом довкілля та прогнозування його змін, забезпечення студентів систематичною та оперативною інформацією про стан оточуючого середовища; проведення наукових досліджень щодо екологічної, медичної та гігієнічної оцінки стану здоров’я населення різних регіонів у зв’язку з впливом несприятливих чинників навколишнього середовища; соціологічну оцінку стану екологічної освіти й інформації. 
     Створення інформаційної системи щодо висвітлення питань стану довкілля передбачає: забезпечення швидкого та систематичного збирання даних відносно стану навколишнього середовища та їх висвітлення у засобах масової інформації; обмін досвідом про особливості підготовки кадрів у галузі раціонального природокористування між навчальними закладами та окремими фахівцями-екологами.
     І, зрештою, налагодження співробітництва з центрами екологічної освіти та інформації різних регіонів України та зарубіжних країн зумовлює: накопичення досвіду раціональної природоохоронної діяльності інших регіонів країни і зарубіжних країн та запровадження його провідних досягнень у повсякденну практику екологічної роботи, поширення власного досвіду діяльності у галузі екологічної освіти, виховання та інформації тощо.
     Отже, запропонований підхід дозволяє вирішити найважливіші глобальні проблеми екологічної освіти та виховання сучасних студентів; забезпечити високий ступінь їх ерудованості, компетентності та підготовленості до розв’язання питань охорони довкілля; збільшити рівень екологічної свідомості; формувати гігієнічну та екологічну грамотність молодих фахівців, уміння визначати основні джерела забруднення, проводити постійний контроль основних параметрів забруднювачів, аналізувати динаміку їх змін, визначати тенденції щодо зростання або спаду, розробляти та реалізовувати програми і заходи запобіжного змісту та характеру. 
     Висновки.
     1. Провідними методологічними принципами запровадження екологічної освіти і виховання у медичних навчальних закладах слід вважати принципи екологічного імперативу, або екологічної відповідальності особистості, науково-теоретичний, або екологічного мислення, гуманітарний, або екологічноїкультури, економічний, або екологічної розсудливості, прикладний, або екологічної безпеки, та педагогічний, або екологічного всеобучу.
     2. Серед організаційних основ використання екологічної освіти і виховання як невід’ємного компонента навчально-виховного процесу у медичних навчальних закладах визначальне місце належить створенню єдиної безперервної системи екологічної освіти, проведенню наукових досліджень у галузі екологічної освіти та інформації, комплексної екологічної оцінки наслідків впливу навколишнього середовища на здоров’я населення, створенню інформаційної системи щодо висвітлення питань стану довкілля, налагодженню співробітництва з центрами екологічної освіти та інформації різних регіонів України та інших країн.
Література
1. Проблеми підготовки медичних та фармацевтичних кадрів в Україні / Мат. доповідей наук.-метод. конф. — Київ-Полтава, 1998. — 448 с.
2. Захарченко М.П., Гончарук Е.И., Кошелев Н.Ф., Сидоренко Г.И. Современные проблемы экогигиены — К.: Хрещатик, 1993. — Ч. 1. — 175 с.; Ч. 2. — 155 с.
3. Сердюк А.М. Медико-екологічне буття України: реалії та прогнозні оцінки // Здоров’я та відтворення народу України. — К.: Здоров’я, 1997. — С. 72-76.
4. Гончарук Є.Г., Кундієв Ю.І., Бардов В.Г. і ін. Загальна гігієна: пропедевтика гігієни. — К.: Вища школа, 1995 — 552 с.
5. Сердюк А.М. Екологічна безпека України // Довкілля та здоров’я. — 1996. — № 1. — С. 4-7.
6. Звиняцковский Я.И., Бердник О.В. Факторы риска и здоровье населения, проживающего в различных условиях окружающей среды // Довкіллята здоров’я. — 1996. — № 1. — С. 8-11.
7. Бржезовский М.М. Методологические аспекты изучения факторов риска неинфекционных заболеваний у детей // Педиатрия. — 1990. — № 3. — С. 67-72.
8. Dzichichi A. Planetary emergencies // Довкілля та здоров’я. — 1996. — № 1. — С. 2-3.
9. Сердюк А.М., Бердник О.В., Антамонов М.Ю. Методические вопросы создания мониторинга “Окружающая среда — здоровье населения Украины” // Довкілля та здоров’я. — 1997. — № 2. — С. 54-55.
10. Пирожков С.І. Концепція ризику та екологічна безпека // Довкілля та здоров’я. — 1996. — № 1. — С. 12-15.
11. Окружающая среда и охрана здоровья. Европейская хартия и коментарии / Материалы I Европейской конф. по окружающей среде и охране здоровья. — Копенгаген - ВОЗ, 1990. — Сер. 35. — 171 с.
 
Скачати реферат з екології у форматі doc:

Види навчальних матеріалів: 
Оцінка: 
0
No votes yet