Класифікація об'єктів природно-заповідного фонду України

       У Законі України "Про природно-заповідний фонд України" подано класифікацію територій та об'єктів ПЗФ України (стаття 3) та форм власності на території на об'єкти природно-заповідного фонду (стаття 4).
       До складу природно-заповідного фонду України входять (рис. 4.2) як природні, так і штучно створені території та об'єкти.

      Державний природно-заповідний фонд - це складна система, яка включає в себе чотири підсистеми:
1) природоохоронну та науково-дослідну (біосферні заповідники, заповідники і пам'ятки природи);
2) природоохоронну та рекреаційну (національні парки і пам'ятки садово-паркового мистецтва);
3) природоохоронну та ресурсновідновну (заказники природи);
4) науково-дослідну та природоохоронну (ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки).
      Залежно від рівня наукової і природоохоронної цінності заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва отримують статус державного або місцевого значення

      Залежно від походження та інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками природи, заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, геологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні; пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

      Станом на 1 січня 2004 р. природно-заповідна мережа України охоплювала 7023 територій та об'єктів загальною площею понад 2,7 млн га.

      Природні заказники й заповідники, яких в Україні найбільше і які займають найбільшу площу охоронних територій, обмежені як територіально, так і функціонально. Як правило, вони займають невеликі за площею території без наявності буферних зон. 

      Обмеження будь-якої діяльності на суміжних територіях зводиться лише до рекомендацій не розміщувати поблизу об'єктів природно-заповідного фонду екологічно небезпечне виробництво. Це веде до незахищеності периферійних ділянок із статусом суворого заповідання від впливу сільськогосподарської, лісогосподарської, рекреаційної діяльності та промислового виробництва (табл. 4.2): 

Таблиця 4.2.
Біосферні та природні заповідники України

      Жорстке обмеження будь-якого господарського використання резервованих територій викликає негативне відношення місцевого населення і супроводжується частими порушеннями природоохоронного законодавства. Функціональні обмеження, зокрема проведення лише науково-дослідної та природоохоронної діяльності ставлять установу в жорстку залежність від державного фінансування, яке знаходиться далеко не на належному рівні. Окрім цього, збережені найбільш цікаві природні утворення держави є практично недоступними для відвідування як закордонними, так і вітчизняними громадянами.

      Працівники природних заповідників, розуміючи складність цієї проблеми, часто проводять краєзнавчу екскурсійну діяльність, мотивуючи це необхідністю проведення екоосвітньої та ековиховної роботи, яка є однією з додаткових функцій цих природоохоронних установ. Проте, ця діяльність є можливою лише під керівництвом працівників заповідника на спеціально облаштованих екологічних стежках, створення яких вимагає додаткових коштів.

      Натомість, серед туристів дедалі більшої популярності набувають установи природно-заповідного фонду, які передбачають поліфункціональне використання територій. Це національні природні парки й регіональні ландшафтні парки. У структурі їхньої діяльності рекреаційне природокористування займає одне з чільних місць (табл. 4.3): 

      
      Національні парки поряд із природоохоронною функцією виконують рекреаційну. Саме завдяки цій категорії на національному рівні практично розв'язується суперечність між збереженням природної краси та її рекреаційним використанням.

      Залежно від цільового призначення, природоохоронного статусу, територіальної і ландшафтної структури заповідних об'єктів, С. М. Стойко виділив їх основні функції:

      Науково-дослідна функція. Полягає у можливості проведення в заповідних територіях систематичних стаціонарних досліджень, результати яких використовують при науковому обґрунтуванні раціонального природокористування, рекреаційного навантаження тощо.

      Екологічна функція. Надання платних екологічних, соціальних і рекреаційних послуг туристам та екскурсантам відіграє важливу роль у формуванні власних фінансових ресурсів установ ПЗФ в умовах ринкових відносин.

      Соціальна функція. Властива національним паркам, охоронним ландшафтним районам, паркам-пам'ятникам садово-паркового мистецтва. В умовах існуючих темпів урбанізації перед ними стоїть важливе завдання - забезпечення рекреаційними ресурсами населення міст й індустріально-промислових агломерацій.

      Природо-пізнавальна функція. Властива екосистемам як природного, так і культурного походження. Природні екосистеми дають змогу ознайомитись туристам і краєзнавцям з визначними пам'ятками та явищами природи, красивими пейзажами; відвідати екологічно чисті об'єкти; побачити екзотичний тваринний і рослинний світ; відвідати історичні місця і споруди; познайомитись з інтродукованими видами рослин і тварин та їх адаптацією до нових екологічних умов.

      Культурно-освітня та дидактична функція. Полягає у сприянні розвитку загальноосвітньої сфери людини, розширенні її природничого і краєзнавчого світогляду, вихованні природоохоронної активності та відповідальності за стан природи як національного, так і загальнолюдського багатства. Історичний аналіз взаємодії суспільства й біосфери свідчить про значення природних багатств не лише для біологічного виживання людини, але й для її інтелектуального і духовного розвитку.

      Ландшафтно-естетична функція. Розуміючи важливе значення навколишньої природи, людина здавна прагнула зберегти не лише корисні для неї природні ресурси, а й естетично вартісні ландшафти. Саме завдяки цьому в Україні у XIX ст. створювалися прекрасні ландшафтні парки (Софіївка, Олександрія, Тростянець тощо), ботанічні сади, бралися під охорону мальовничі скелі, старі дерева й урочища. 

 

1. Барановський В. А. Екологічний атлас України. - К.: Гео-графіка, 2000. - 40 с
2. Бейдик О. О. Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування. - К.: Київ, ун-т, 2001. - 395 с.
3. Борейко В. История заповедного дела в Украине. - К., 1995. - 181 с.
4. Генсирук А. С, Нижник М. С, Возняк Р. Р. Рекреационное использование лесов. - К.: Урожай, 1987.
5. Гетьман В. І. Основні завдання і проблеми розвитку еко-туризму в національних природних парках і біосферних заповідниках України / Гори і люди (у контексті сталого розвитку): Матеріали міжнар. конф. 14-18 жовтня. - Рахів, 2002. - С. 304-313.
6. Гетьман В. І. Платні рекреаційні послуги установ природно-заповідного фонду України: законодавчі норми та економічні можливості // УГЖ. - 2002. - № 1. - С 58-64.
7. Гетьман В. І. Туризм і збереження довкілля Українських Карпат // Географія та основи економіки в школі. - 2000. - №3. - С 48-52.
8. Долишний М. И., Нудельман М.С., Ткаченко К.К. и др. Карпатский рекреационный комплекс. - К.: Наукова думка, 1984. - 184 с.
9. Забелина Н. Национальный парк. - М.: Мысль, 1987.
10. Заповедники СССР: Заповедники Украины и Молдавии / Отв. ред. В.Е.Соколов, Е. Е. Сыроечковский. - М.: Мысль, 1987. - 271 с.
11. Заповідники і національні природні парки України. - К.: Вища школа, 1999.
12. Заставний Ф.Д. Географія України: У 2 кн. - Л.: Світ, 1994.
13. Кукурудза М.М. Менеджмент національних парків: Навч. посіб. - Л.: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. -127 с.
14. Маценко Г. О. Книга рекордів України. Природа навколо нас. - Тернопіль: Навчальна книга "Богдан", 2000.
15. Мироненко Н. С, Твердохлебов И. Т. Рекреационная география. - М.: Изд-во МГУ, 1981. - 207 с.
16. Національні природні парки: проблеми становлення та розвитку: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. - Яремча, 2000.
17. Недашкивская Н.Ю. Рекреационная система Украинских Карпат. - К.: Вища школа, 1983. - 117 с.
18. Огульчанский А. Я., Иванченко А. В., Федоренко Н. Я. Заповедники Приазовья: Путеводитель. - Днепропетровск: Преминь, 1978. - 64 с.
19. Природно-заповідний фонд України загальнодержавного значення: Довідник. - К., 1998. - 240 с.
20. Природные национальные парки Украины / П. Т. Яценко, Е. М. Гребенюк, Л. А. Тасенкевич и др.; ответ, ред. С. М. Стойко. - Л.: Вища школа, 1988.
21. Реймерс Н. Ф., Штилъмарк Ф. Р. Особо охраняемые природные территории. - М.: Наука, 1978.
22. Рекреационные ресурсы и охрана природы Украинских Карпат. - Л., 1976.
23. Рутинсъкий М.Й. Врахування ландшафтного різноманіття у функціональному зонуванні національних природних парків України / Ландшафти і сучасність: 36. наук, праць. - Київ; Вінниця: Гіпаніс, 2000. - С 98-102.
24. Стойко С, ГадачЕ., ШимонТ. ma ін. Заповідні екосистеми Карпат. - Л.: Світ, 1991.
25. Стойко СМ. Эталоны природы. - Л.: Вища школа, 1980.
26. Фодор С. С, Терлецъкий В. К., Гладун Я. Д. Екзоти Карпат. - Ужгород: Карпати, 1982.
27. Царик Л. П., Чернюк Г. В. Природні рекреаційні ресурси: методи оцінки й аналізу. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2001.