Еколого-економічна оцінка водокористування в басейні ріки Південний Буг

Скачати

Водні ресурси є національним багатством кожної держави, важливим природним ресурсом і визначають можливості розвитку більшості галузей господарського комплексу України. В даний час, на фоні збільшення водоспоживання та підвищення вимог до якості води, спостерігається тенденція до зниження в Україні запасів прісних вод та їх прогресуючого забруднення шкідливими стоками, що порушило рівновагу екологічних систем та призвело до втрати їх самовідновної здатності. Погіршення екологічного стану водних об’єктів спричинило виникнення таких гострих соціальних, економічних і екологічних проблем, як непридатність для використання без додаткового очищення переважної більшості природних водних ресурсів, зростання затрат на очищення стічних вод, незацікавленість водокористувачів у впровадженні водозберігаючих технологій та ін. Вирішення цих проблем залежить передусім від удосконалення еколого-економічного управління водогосподарським комплексом, організації збалансованого механізму використання, відтворення й охорони водних ресурсів. Широкомасштабне освоєння річкових басейнів і залучення великих обсягів водних ресурсів у господарський обіг спричинило кризовий екологічний стан багатьох водних об’єктів України і призвело до зниження якості водноресурсного потенціалу країни. Сучасні водогосподарські та гідроекологічні проблеми набули не тільки загальнодержавного, але й міжнародного значення. Водний фактор став одним з головних чинників національної безпеки України. Екологічна криза, що збіглася за часом з економічною зумовила активізацію досліджень еколого-економічних проблем природокористування та наукового обгрунтування збалансованого розвитку природно-господарських комплексів.
У зв’язку з цим актуальною постає розробка наукових основ оцінки і обгрунтування допустимої межі антропогенного впливу на водноресурсний потенціал. Конструктивний підхід до вирішення еколого-економічних проблем полягає у визначенні критеріїв взаємодії та взаємозв´язку різноякісних функціональних процесів, що виникають при формуванні водних ресурсів та їх використанні. Об’єктивне усвідомлення цих процесів, які за генезисом виявляються в межах реального водного басейну, висуває як важливу передумову удосконалення методологічної і методичної бази еколого-орієнтованого розвитку регіональних водогосподарських комплексів
Інтенсивна антропогенна перебудова природного середовища, великі об’єми залучення у господарський обіг водних ресурсів, забруднення їх відходами виробництва призвели до низки протиріч між традиційним водокористуванням і вимогами екологічно збалансованого природокористування. Результати аналізу водогосподарської й екологічної ситуації в Україні зосереджують увагу на необхідності перебудови державної політики на засадах сталого соціально-економічного розвитку та забезпеченні екологічно збалансованого водокористування, поліпшенні якості водопостачання населення і галузей економіки на найближчу та подальшу перспективу.
Метою даної роботи є дослідження еколого-економічних аспектів водокористування в басейні  р. Південний Буг  та економічна оцінка екологічно безпечного водокористування у процесі урбанізації.
Для досягнення мети в роботі поставлено такі завдання:
1) дослідити еколого-економічні проблеми водокористування водно-господарського комплексу Південного Бугу;
2) дати еколого-економічну оцінку водно-господарського комплексу;
3) проаналізувати економічні аспекти екологічно безпечного водокористування.
Використання водних ресурсів без дотримання екологічних вимог в процесі економічного та соціального розвитку України призвело до корінної перебудови водних систем, зниження стійкості екосистем річкових басейнів, їх здатності до самоочищення і самовідновлення.
Методологічною основою роботи є фундаментальні положення економічної теорії, економіки природокористування та охорони навколишнього природного середовища, дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених стосовно механізмів використання та охорони вод і ресурсозбереження.
1 ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ ВОДОКОРИСТУВАННЯ

ВОДНО-ГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ ПІВДЕННОГО БУГУ

 

    • Теоретико-методичні основи формування еколого-економічних

моделей водокористування

Дослідження всієї сукупності реакцій водного об’єкта на змінні антропогенні навантаження і природні умови базуються на моделюванні виробничої діяльності в рамках екологічно збалансованого природокористування. У відповідності з можливими варіантами стратегій розвитку (в межах промислового комплексу, басейну чи ділянки річки) створено ряд еколого-економічних моделей водокористування з метою пошуку шляхів раціонального управління розвитком виробництва як комплексу природно-технічних об’єктів, сукупності виробничих процесів, системи з обробки та утилізації відходів тощо.
Методологічні основи оцінки водокористування у промисловості передбачають визначення системи показників, які відображають стан, процеси і проблеми водокористування у промисловості. Основними характеристиками впливу промислового виробництва на водні ресурси басейну є показники забору води з поверхневих водних об’єктів і підземних джерел з урахуванням повернення води та концентрації забруднюючих речовин, скинутих зі стічними промисловими водами у водний об’єкт. Показники водоємності продукції, існуючі норми водокористування і водовідведення є важливою складовою порівняльного аналізу окремих підприємств, галузей економіки та регіонів на національному і міждержавному рівнях, основою для обґрунтування спецводокористування, розробки норм водокористування і водовідведення на базі науково-технічних досягнень.
При проведенні водозберігаючих і водоохоронних заходів на виробництві доцільно дотримуватись наступних етапів вирішення задачі: проведення екологічного аудиту суб’єкта природокористування; формулювання основних цілей заходу; відбір найбільш вагомих чинників впливу і формування на цій основі параметрів еколого-економічної моделі; визначення методів і інструментів знаходження рішення; економіко-екологічне прогнозування, передбачення ходу реалізації планованих капіталовкладень; вибір оптимальних проектів і варіантів вкладення коштів; вироблення управлінських рішень.
У процесі дослідження конкретизовано теоретико-методичні підходи до формування еколого-економічних моделей водокористування у промисловості з метою визначення шляхів мінімізації сукупних витрат виробництва в результаті залучення водного ресурсу. Промисловість розглядається як основний учасник водогосподарського комплексу, що впливає на формування водного режиму і водозабезпечення території, еколого-економічну цінність водних ресурсів басейну, перш за все, за показниками виснаження (водозабір, безповоротне використання вод) і забруднення (скид стічних вод, кількість забруднюючих речовин) вод. Регулювання, управління і контроль за діяльністю досліджуваного об’єкта залежить від ефективності функціонування економічних інструментів стимулювання раціонального природокористування (системи платежів і штрафів, дієвості ринкових, фінансових, фіскальних інструментів). Дана модель сприяє розробці стратегічних водогосподарських програм суб’єктами господарювання для обґрунтування об’ємів і пріоритетних напрямів інвестування у природоохоронні заходи.
Використовуючи фактичні і розрахункові показники водокористування і водовідведення в результаті виробничої діяльності запропоновано цільову функцію управління водокористуванням за критерієм водозбереження, що характеризується як процес вибору шляхів мінімізації використання і відведення вод у промисловості, перш за все, за показниками водоємності, рівня зносу основних виробничих фондів природоохоронного призначення та часткою забруднених стічних вод. Визначення рівня ефективності водокористування на виробництві доцільно проводити за коефіцієнтом використання вод наступним чином:

,                                        (1.1)
,    ,                                 (1.2)
де: W – об’єм  валових  водопотреб,  Wс – загальний об’єм скинутих стічних вод, Q – обсяг виробленої продукції у рік, Kd і Kz – коефіцієнти використання питної води та забруднених стічних вод, W1 – об’єм фактично використаної прісної води, Wd і Wz – об’єми фактично використаних питних та скинутих забруднених стічних вод.
Економія питної води у виробничих процесах та зменшення об’ємів забруднених стічних вод відбуватиметься за умови, коли Kd і Kz наближатимуться до одиниці. Отримані за даною формулою результати дозволяють визначати оптимальні шляхи зменшення обсягів використання вод галузями промисловості.

1.2 Еколого-економічні основи організації існуючого водокористування
в населених пунктах України

Все більш широкий розвиток техногенного середовища, взаємодія якого з природним середовищем набуває нових форм і призводить, як правило, до порушення екологічної рівноваги між природою і суспільством. Це призводить до погіршення стану природних водних ресурсів, що є однією з найбільш гострих екологічних проблем нашої країни. Причиною значного дефіциту водних ресурсів є не тільки кількісна їх обмеженість, але і якісне виснаження внаслідок незадовільної еколого-водогосподарської ситуації на більшості поверхневих водних об'єктів.
Одним з найістотніших чинників, що негативно впливають на якість поверхневих вод, є їх антропогенне евтрофування (“цвітіння”), яке на відміну від природного, є наслідком діяльності людини і полягає у швидкому підвищенні трофності водойм внаслідок надходження до них біогенних елементів і органічних речовин у кількостях, що значно перевищують звичайні природні рівні. При масовому розвитку і відмиранні водоростей у воду надходить значна кількість метаболітів, деякі з них мають токсичні, алергенні та канцерогенні властивості.
На сьогодні вирішення водогосподарських задач неможливо виконати без забезпечення стабільного функціонування екосистем водних об'єктів, без збереження їх цілісності та стійкості. Це можливе лише за умов високого рівня їх вивченості як об’єктів із складною структурою та розгалуженою системою природних і господарських зв’язків, наявністю вірогідної інформації щодо їх екологічного стану, яка необхідна для своєчасного прийняття управлінських рішень, розроблення прогнозів і обґрунтування комплексу водоохоронних заходів.
При такій постановці питання потрібне як підвищення теоретичного рівня досліджень, так і збільшення їх практичної результативності на базі усвідомлення нових концептуальних підходів щодо вибору ефективних екологоорієнтованих управлінських рішень.
У ринкових умовах водні ресурси стають товаром, який має свої специфічні особливості (рис. 1.1).

Рисунок 1.1 – Схема формування ціни на водні ресурси як на товар

Його слід характеризувати з двох боків: кількісного та якісного. Кількісна характеристика визначає доступні обсяги водних ресурсів, які можливо використовувати для потреб користувачів конкретних населених пунктів з дотриманням рівня асимілюючої спроможності водних об’єктів.
Якісна характеристика - це відповідність водних ресурсів потребам користувача за своїми фізичними, гідрохімічними, гідробіологічними та іншими показниками.  На сьогодні відповідно до екологічного законодавства ЄС зростають вимоги щодо забезпечення населення якісною питною водою та суттєвого зменшення впливу стічних вод населених пунктів (НП) на водні екосистеми.
У цих умовах актуальною стає задача виявлення резервів щодо поліпшення роботи системи водокористування в НП за рахунок удосконалення системи її організації та управління.
Організація і управління як водоспоживанням, так і водовідведенням у НП, ґрунтується на трьох нерозривних складових: дотриманні існуючої нормативно-правової бази, організації контролю за якістю виконання процесів водокористування та виборі необхідних технологій  (див. рис. А.1, додаток А).
З усієї множини проблем водопостачання розглядаються лише ті, що пов’язані з високим рівнем евтрофування водних об’єктів, при якому підготовка питної води традиційними засобами (коагуляцією, відстоюванням, фільтруванням) не забезпечує необхідну її якість. Ці засоби не зменшують вміст у воді розчинених токсичних речовин, які є наслідком розпаду синьозелених водоростей. Крім того, сучасні методи контролю за рівнем евтрофування не дозволяють оперативно приймати управлінські рішення для забезпечення ефективного захисту населення від цього природно-антропогенного явища.
Завданням водовідведення з території НП є приймання стічних вод у місцях їх утворення, транспортування їх до очисних споруд, очищення та скид у водні об’єкти. У дослідженні обґрунтовано напрями удосконалення існуючого водовідведення, до яких віднесено: організація спільних підходів щодо управління водовідведенням та водоспоживанням на рівні НП; розробка стратегії управління роботою системи водовідведення для штатних умов та аварійних ситуацій, пов’язаних з залповими скидами високозабруднених виробничих стічних вод у систему водовідведення НП; застосування спеціальних еколого-соціальних досліджень впливу водного фактора на життєдіяльність населення; здійснення вибору варіантів удосконалення систем водовідведення з урахуванням еколого-економічних факторів (див. додаток А).
На підставі викладеного можна дійти до висновку, що виходячи із сучасного стану водокористування в НП, яке зазнало суцільної руйнації в процесі їх урбанізації, перспективною є стратегія екологічно безпечного водокористування. Тому впровадження в Україні системи екологічно безпечного водокористування є необхідною умовою екологізації національної та регіональної політики.

1.3  Основні напрямки збалансованого розвитку водно-господарського

комплексу Південного Бугу

Під сталим розвитком водно-господарського комплексу розуміють постійне підтримування такого стану водних об’єктів, гідротехнічних споруд, водопостачального, водоохоронного і водозахисного устаткування, який відповідає вимогам екологічної та економічної безпеки країни, а саме:

  • гарантоване водопостачання населення  і галузей економіки;
  • стабільне відтворення водних ресурсів, відновлення і охорона водних об’єктів;
  • збереження водних екосистем як унікальних складових природного середовища.

Для реалізації стратегії переходу до сталого розвитку ВГК басейну Південного Бугу має бути усунена несприятлива дія таких основних факторів:

  • невідповідність рівня господарського освоєння окремих територій природній забезпеченості водними ресурсами;
  • прогресуюче погіршення якості води у водних об’єктах;
  • зношеність виробничих фондів та низький технологічний рівень галузевих систем водного господарства;
  • нестабільність фінансового стану водокористувачів і водогосподарських підприємств;
  • недосконалість господарського механізму, заснованого на бюджетному фінансуванні.

Поряд з тим необхідне вирішення проблем специфічних для водного господарства. Серед них:

  • реалізація басейнового принципу управління водогосподарською і водоохоронною діяльністю за регламентованими рівнями навантаження на водні джерела;
  • підвищення інвестиційної активності з ціллю будівництва нових і реконструкції існуючих водогосподарських і водоохоронних об’єктів;
  • активізація інноваційної діяльності з ціллю підвищення технічного і технологічного рівня водного господарства;
  • створення ефективного економічного механізму регулювання водних відносин, відповідного ринковим умовам, що дозволяє достатнє фінансування водогосподарської і водоохоронної діяльності.

Взаємозв’язок усіх видів водних ресурсів, залежність їх стану від структурно-функціональної організації господарського комплексу зумовлює необхідність регламентованого управління водним господарством за басейновим принципом. Це, по-перше, викликано постійним зростанням ролі водного фактора, від якого залежить розвиток і розміщення виробничих об’єктів на різних частинах річкового басейну. По-друге, в межах басейну замикаються кругообіги речовин, тобто реалізується більшість природних балансів. Організацією басейнового управління водно-господарським комплексом Південного Бугу пропонується здійснювати на двох рівнях. Перший – басейновий комітет  – колективний орган, що складається з представників водокористувачів, місцевих органів влади, водогосподарських і природоохоронних органів, громадських організацій. Басейновий комітет визначає водну політику, розробляє екологічні регламенти водокористування з урахуванням самовідновлюваної спроможності водних систем, розглядає регіональні нормативи плати за воду і забруднення водних ресурсів та питання формування басейнового фонду і фінансування проектів тощо. Другий рівень – басейновий виконавчий орган, який через свої територіальні підрозділи, обласні водогосподарські органи у співпраці з природоохоронними та місцевими органами влади, водокористувачами реалізує водогосподарські і водоохоронні програми. Басейнові виконавчі органи повинні здійснювати свою діяльність за рахунок плати за воду і надані послуги. Економічною основою водогосподарської і водоохоронної діяльності має стати плата за воду і відповідна частина плати за забруднення водних ресурсів та порушення водного законодавства, а також добровільні внески, іноземні інвестиції та інші надходження, які спрямовуються на утворення басейнового фінансового фонду і повинні забезпечувати цільове використання фінансових ресурсів згідно басейнових інноваційних програм.

 

2 ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА ВОДНО-ГОСПОДАРСЬКОГО
КОМПЛЕКСУ ПІВДЕННОГО БУГУ

2.1 Методологічні та методичні підходи до еколого-економічної оцінки
водокористування

Сутність еколого-економічної оцінки об`єктів водокористування полягає у визначенні їх цінності, з одного боку, як джерел природних умов життєзабезпечення людини, засобів виробництва, просторового базису розміщення виробництва, а з другого – як комплексу природних умов, що зумовлюють формування і розвиток біорізномаїття гідроекосистем.
Під об`єктом водокористування нами розглядається водний басейн, що являє собою просторово обмежений комплекс, який включає гідрографічну мережу (річки, водотоки, водосховища, ставки та інші об`єкти водного фонду) і водозбірну площу, що мають безпосередній екологічний і економічний взаємозв`язок і взаємообумовленість. А відтак, водокористування слід розглядати як об’єктивний процес, що здійснюється між суспільством і природою та спрямований на освоєння і використання водних ресурсів і водного режиму; тобто це процес безпосереднього впливу на водні екосистеми. За таким його розумінням передбачається не тільки використання водноресурсного потенціалу, але його відтворення і охорона. В роботі виділяються такі види водокористування: руслове - без вилучення води з джерела; позаруслове - з вилученням води з джерела; відтворення водних ресурсів - оборотне та замкнуте водопостачання, очистка стічних вод; перебудова водного режиму - гідромеліорація, регулювання стоку водосховищами, ставками, каналами; охорона водозбірних площ і водних об´єктів. Основна увага приділена еколого-економічній оцінці позаруслового використання водних ресурсів. З цією метою визначена експлуатаційна складова водних ресурсів, обсяг якої залежить від призначення розмірів руслових водопотреб. До них належать потреби гідроенергетики, рибного та рекреаційного господарства, водного транспорту, витрати води для підтримання належних екологічних умов, у тому числі для розбавлення забруднених стічних вод.
Еколого-економічну оцінку водокористування пропонується  здійснювати за двома групами показників. Перша група – це відносні показники, що характеризують еколого-економічну ефективність використання води на підприємствах, їх сукупність за галузевими чи регіональними ознаками. Оцінюються безповоротні втрати води, скиди забруднених стоків, економія води за рахунок оборотних систем водопостачання, ефективність роботи очисних споруд. Друга група показників характеризує рівень негативного впливу водокористування на водні ресурси, що формуються у відповідному річковому басейні, його частині, адміністративному утворенні. Розрахунки рекомендується виконувати відносно водних ресурсів розрахункового маловодного року, що відповідає найнесприятливішим умовам водозабезпечення і екологічного стану водних систем. Основні показники оцінки – забезпеченість загальних водопотреб ресурсами; безповоротне вилучення річкового стоку з джерела; спроможність річкового стоку до самоочищення (через коефіцієнти розбавлення стічних і забруднених вод, що скидаються в річку).
Економічна оцінка наслідків забруднення водних ресурсів базується на визначенні збитків від скидів забруднених речовин за рівнянням:

ЗЗ = S( НБі МЛі + кп НБі МПі) кт,

(2.1)

де ЗЗ – збиток від забруднення водних ресурсів; НБі – базовий норматив плати за скидання 1 т і - ї забруднюючої речовини, грн/т; МЛі – маса річного скиду і – ї забруднюючої речовини в межах ліміту, т; кп – коефіцієнт кратності врахування збитків за понадлімітні скиди забруднюючої речовини; МПі – маса понадлімітного річного скиду  і – ї забруднюючої речовини, т; кт – регіональний (басейновий) коефіцієнт, що враховує територіальні еколого-економічні умови функціонування водного господарства.
      Оцінку економічного збитку від кількісного виснаження водних ресурсів, що спричиняється безповоротними втратами води в процесі її транспортування і використання, пропонується здійснювати за формулою:

ЗВ  = WБВ РД ,

(2.2)

де ЗВ – збиток від кількісного виснаження водних ресурсів, WБВ – безповоротні втрати води, які виключаються з ресурсної складової водних ресурсів для господарського використання і забезпечення мінімально необхідних екологічних умов у водному джерелі в даний проміжок часу;  РД – діючий тариф за використання 1 м3 води.
Для оцінки еколого-економічної ефективності функціонування ВГК і водокористування використовуються показники водоємності ВВП і питомі показники скиду забруднених стоків на одиницю ВВП, які об’єктивно відображають зв’язок водних ресурсів з виробництвом. Ними можна користуватись при розробці збалансованих прогнозів на перспективу, при встановленні лімітів і видачі дозволів на водокористування, удосконаленні і уточненні галузевих технологічних нормативів водокористування.
Для оцінки сучасного рівня і перспектив розвитку водного господарства запропоновано показник навантаження та індекс впливу водокористування на водноресурсний потенціал, які визначаються відповідно за формулами:

WH  = WCB + WЗ к + WБВ ,

(2.3)

де WН - сумарне навантаження на водні ресурси; WСВ – об’єм використання свіжої води, млн. м3; WЗ – об’єм забруднених стічних вод, що скидаються у водний об’єкт; к – кратність розбавлення забруднених вод; WБВ – безповоротні втрати води;

WВПЛ = WЗ + WБВ / Wм.в.р.,

(2.4)

де WВПЛ – індекс впливу водокористування на водні ресурси; Wм.в.р. – водні ресурси річкового стоку у дуже маловодний рік.
З урахуванням загального об’єму водних ресурсів, на який здійснює вплив те чи інше підприємство, і самоочисної здатності водного джерела можна вибрати найоптимальніший варіант розміщення водокористувача та обгрунтувати ліміти водозабору і скиду забруднених стоків. На цій основі створюються умови для екологічного збалансування і сталого розвитку ВГК.

2.2 Еколого-економічна оцінка водокористування у промисловому
комплексі України

Зазначено, що промисловість, як найпотужніший водокористувач, щороку споживає 46–48% загальних водопотреб, використовує близько 50% загальних обсягів свіжої води, безповоротно споживає 19% води і майже 100-відсотково формує показник обсягів залучення вод в оборотні і повторно-послідовні системи водозабезпечення. Вона має найбільші обсяги скидів стічних вод – близько 50% загальних об’ємів, з яких 80% припадає на  недостатньо очищені та неочищені стічні води (табл. 2.1).
Для комплексної оцінки рівня впливу промисловості на екологічний стан водних об’єктів використано еколого-економічні розрахункові коефіцієнти (табл.2.2). Аналіз отриманих результатів дав підстави стверджувати, що за  останні роки не відбулось докорінних змін існуючої тенденції екстенсивного розвитку водного господарства. Негативними факторами є зростання відсотку транспортних втрат води та обсягів скинутих забруднених вод (Кс), викликаних переважно значною зношеністю і низьким технологічним рівнем галузевих систем водоочистки і водовідведення, зниженням обсягів введених в дію потужностей для очищення стічних вод (на 57 % у 2003 р. порівняно з 1995р.). При цьому капітальний ремонт основних засобів природоохоронного призначення здійснюється загалом за рахунок власних коштів суб’єктів господарювання (близько 90% витрат, з яких частка витрат на очищення стічних вод і раціональне використання водних ресурсів складає 52%).

Таблиця 2.1 – Динаміка використання водних ресурсів у промисловості [1]

 

Показник

 

2002

 

2007

 

2008

 

2009

 

2010

2010 до 2007, %

1

2

3

4

5

6

7

Забір води, всього (млн. м3)

11608

 8439

 8123

 7668

 7085

84

  У тому числі
   - з поверхневих джерел

 

  8918

 

 6276

 

 6148

 

 5775

 

 5123

 

82

Використано води на виробничі потреби

  7993

 5479

 5540

 5199

4546

83

Безповоротне споживання води у процесі виробництва

 

  1317

 

    516

 

   726

 

   647

 

   681

 

132

Втрати при транспортуванні

      89

   137

   126

   129

   125

  91

Скинуто води, всього

  7986

  6285

 6024

 5708

 5351

  97

У тому числі забрудненої

  2113

  1829

 1776

 1759

 1776

  97

Потужність очисних споруд

  3740

  3098

  3103

 2986

 2918

  94

Оборотне і повторно-послідовне водопостачання

49378

40844

40619

40425

41721

 102

Водоємність промислового виробництва, м3/тис. грн.:

  • по свіжій воді

–   загальна

 

    51
  354   

 

    37
  304   

 

     33
   266   

 

     27
   230

 

     22
   218

 

     60
     72

В процесі дослідження простежується чітка залежність погіршення екологічної ситуації від загальних техніко-технологічних й організаційних показників суспільного виробництва, основних виробничих фондів та рівня фінансування  водоохоронних  заходів.  Порівняно  з  1990 р. обсяги природоохоронних капітальних вкладень у 2000 р. зменшились у 2,5 рази, обсяги інвестування у водоохоронні заходи знизились майже у 3 рази. Впродовж останнього десятиріччя спостерігається різке зниження показника технічного оновлення виробництва та економії первинної сировини – впровадження енерго- і ресурсозберігаючих технологій скоротилося майже у 6 разів. Зазначені негативні наслідки виробничої діяльності призводять до зростання загального рівня екологічної небезпеки промислового виробництва в країні. Позитивним фактором у системі промислового водокористування є збільшення відсотку економії свіжої води за рахунок потужностей оборотних систем водопостачання (до 93%) та зменшення обсягів безповоротного водокористування.

Таблиця 2.2 – Розрахункові показники використання вод у  промисловому

комплексі України [2]

 

Показник

 

2002

 

2007

 

2008

 

2009

 

2010

1

2

3

4

5

6

1. Коефіцієнт використання свіжої
води, Kp

 

1,02

 

1,01

 

1,06

 

1,06

 

1,05

2. Коефіцієнт  використання підземних вод, Kv

 

0,16

 

0,16

 

0,14

 

0,14

 

0,15

3. Коефіцієнт безповоротного використання води, Kb

 

0,02

 

0,01

 

0,02

 

0,01

 

0,01

4. Коефіцієнт обороту води, Ko

0,81

0,83

0,83

0,84

0,85

5. Коефіцієнт скиду забруднених стічних вод, Кс

 

1,36

 

1,41

 

1,42

 

1,45

 

1,50

6. Коефіцієнт ефективності використання очисних споруд, Ко

 

0,55

 

0,50

 

0,47

 

0,47

 

0,54

7. Відсоток економії свіжої води за рахунок оборотного водопостачання, %

 

84,49

 

85,48

 

85,71

 

92,87

 

93,08

8. Відсоток транспортних витрат води, %

  1,20

  1,24

  1,18

  1,36

  1,40

Таким чином, спостерігається поступове збільшення використання водних ресурсів та збільшення економії води за рахунок оборотного водопостачання у технологічних процесах.
На основі проведених досліджень здійснено класифікацію галузей промисловості за рівнем споживання і відведення вод. До галузей, які мають найбільший вплив на виснаження водних екосистем належать електроенергетика, металургія, хімічна і нафтохімічна промисловість. Частка забраної ними води становить – 71 %, використаної прісної і питної води – 89 і 41 % відповідно, забруднених стічних вод – 66 %. Значний вплив на водні ресурси зумовлений галузями машинобудування, харчової та добувної промисловості – частка забраних вод і скинутих стічних вод становить по 12%, забруднених стічних вод – 31 %, з яких 28 % стоків припадає на вугільну промисловість. Інші галузі (легка та целюлозно-паперова промисловість, виробництво деревини та виробів з деревини) мають незначний вплив на загальні обсяги забору вод та скиду стічних вод.
Для дослідження рівня впливу промисловості на екологічний стан певної території вибрано басейни річок Приазов’я, як регіону з потужною промисловістю, високим рівнем урбанізації та найбільш напруженим водогосподарським балансом. Невідповідність розміщення промислового потенціалу країни водним ресурсам регіону, функціонування великої кількості водоємних, багатовідходних підприємств, що потребують значних об’ємів води і належної систематичної очистки забруднених стічних вод, зумовили основні екологічні проблеми у Приазов’ї. Різке скорочення (у 2 рази) попиту на воду і зменшення на 45% обсягів водовідведення за останнє десятиріччя супроводжувалось істотним збільшенням (у 3,5 рази) об’ємів забруднених стоків, скинутих у річки. При цьому найбільша їх кількість (близько 64%) формується на території Донецької області, що є причиною використання річок, особливо в межах даної області, як поверхневих колекторів стічних вод.
Результати проведеного аналізу свідчать про необхідність вирішення питань економного ставлення до ресурсу води на основі врахування економіко-екологічних показників виробництва, необхідності впровадження екологоорієнтованих технологій на найбільших виробництвах–забруднювачах (галузях хімічної, металургійної промисловості та машинобудуванні). Невідкладним є пошук резервів свіжої води потрібної якості, створення збалансованого і ефективного водокористування, зорієнтованість діючих технологій виробництва на економію ресурсів і охорону водних джерел. Вирішення зазначених питань дає можливість комплексно використовувати матеріально-сировинні ресурси, знижувати собівартість продукції та зводити до мінімуму викиди забруднюючих речовин у довкілля.

2.3 Еколого-економічна оцінка на прикладі Південного Бугу

Водно-господарський комплекс – це складне міжгалузеве, природно-господарське утворення, яке включає водні об’єкти (водний фонд), водокористувачів, органи управління і контролю і характеризується певною територіальною, галузевою і функціональною структурою. За своєю сутністю ВГК – принципово нова самостійна одиниця, в межах якої відбувається управління природними водами, їх використанням і охороною. Вона повинна відповідати вимогам високопродуктивної, природно-господарської керованої системи, що не суперечить стійкості біосфери. Елементами водно-господарського комплексу можуть бути водогосподарські системи, що розглядаються як сукупність гідравлічно зв’язаних водних об’єктів і водогосподарських споруд, спільне функціонування яких спрямоване на оптимальне задоволення запитів водокористувачів. Такими системами є канали, водоводи, каскади гідровузлів, спільні системи водопостачання, каналізування та очищення вод у містах, промислових вузлах тощо.
         Сучасне водне господарство характеризується наявністю водно-господарського комплексу багатоцільового призначення. Одна з його основних особливостей полягає у тому, що в результаті послідовного освоєння водних ресурсів окремі водосховища та водні об’єкти об’єднуються каналами чи водоводами, створюючи каскади, які мають між собою як природний (гідрологічний і гідравлічний), так і штучний (водогосподарський і енергетичний) зв’язок і тому не можуть розглядатися у відриві від режиму інших установок. Друга особливість водно-господарського комплексу полягає у наявності чисельних водогосподарських зв´язків, що обумовлюються кількістю і структурою учасників, які ставлять суперечливі вимоги до режиму стоку, кількості і якості водних ресурсів. Ці особливості водно-господарського комплексу дають підстави розглядати їх як об’єкти, яким властиві всі атрибути складних систем, зокрема:

  • наявність великої кількості взаємозв’язаних і взаємодіючих між собою елементів;
  • узгодженість функцій, спрямованих на досягнення головної мети функціонування комплексу;
  • можливість поділу об’єкта на субпідрядні підсистеми;
  • наявність управління, здійснюваного на різних ієрархічних рівнях і часових інтервалах, інформаційної мережі і потоків інформації;
  • наявність взаємодії з оточуючим природним середовищем, функціонування в умовах випадкових впливів.

Досягнення головних цілей повинно узгоджуватись з рядом обмежень, пов’язаних із загальним об’ємом наявних для використання водних ресурсів, збереженням природного середовища, підтриманням системи в працездатному екологічно безпечному стані та ін.
Для комплексного еколого-економічного аналізу і оцінки водокористування вибрано водно-господарського комплексу у басейні р. Південний Буг – єдиної великої ріки, що повністю розміщена в Україні в межах Хмельницької, Вінницької, Кіровоградської, Черкаської, Миколаївської, Київської і Одеської областей. Загальна площа басейну 63,7 тис. км2. Басейн Південного Бугу характеризується високим рівнем господарської освоєності території. Тут розміщено 70 адміністративних районів, 35 міст, 65 селищ, 2878 сіл, в яких проживає 4,2 млн. чоловік (у тому числі 2,4 млн. міських жителів). Територіальну структуру водно-господарського комплексу Південного Бугу подано в табл. 2.3.
Потенційні ресурси річкового стоку Південного Бугу складають в середньому 3,4 км3. Їх якісний стан характеризується значним вмістом у воді органічних сполук та біогенних речовин. В басейні створено 197 водосховищ і 6,9 тис.  ставків. Водоводами з інших басейнів надходить вода у міста Хмельницький, Біла Церква, Умань, Кіровоград та Миколаїв. Найбільшими споживачами води в басейні є Ладижинська ДРЕС, Південно-Українська АЕС, міста Хмельницький, Вінниця, Кіровоград, Миколаїв. Суттєвим чинником сезонного впливу на стан водних ресурсів є висока насиченість території басейну підприємствами по переробці цукрового буряка [3].

Таблиця 2.3 – Територіальна структура ВГК Південного Бугу


Області

Частка області %, за

площею
басейна

населен-
ням

 водними
ми ресур-
сами місце-
вого фор-мування

обсягом ви-
користаної
води

скидом за-
брудне-
них стоків

безпово-
ротними
 втратами
води

Хмельницька

7

11

11

5

2

5

Вінницька

26

50

31

63

6

26

Черкаська

13

13

12

14

16

14

Київська

1

1

1

<1

<1

<1

Кіровоградська

26

13

19

5

52

8

Одеська

4

1

2

<0,1

<1

3

Миколаївська

23

11

24

13

24

43

Разом

100

100

100

100

100

100

Загальні водопотреби населення і галузей економіки в басейні складають 5098 млн. м3. Вони забезпечуються відбором води з поверхневих джерел (27%), підземних горизонтів (близько 4%) і за рахунок залучення води у оборотні системи водопостачання (69%). Галузева структура водокористування характеризується таким розподілом: комунальне господарство – 9% від загального обсягу; промисловість – 66%, у тому числі на потреби атомної і теплової енергетики – 53%, зрошення – 7%, сільгоспводопостачання – 7%, рибне господарство – 11%.
За методикою, що наведена в першому розділі, виконана еколого-економічна оцінка водокористування і визначені економічні збитки від виснаження і забруднення водних ресурсів. Встановлено, що частка безповоротних втрат води в загальному обсязі водозабору становить 26%. Найбільша вона в Миколаївській (74%) і Одеській (53%) областях, де масштабного поширення набуло зрошення земель. Вміст забруднених стоків в обсязі водовідведення в цілому у ВГК порівняно невисокий (6%). У Миколаївській і Кіровоградській областях вони складають 48 - 68%, а в Одеській області всі стічні води, що скидаються в річки басейну Південного Бугу, забруднені.
         Економія води за рахунок оборотних систем водопостачання досягла 78%. Такий її рівень зумовлений в основному залученням великих обсягів зворотної води на Південно-Українській АЕС. Найменший показник економії води (16%) у Вінницькій області, де найпотужніший водокористувач Ладижинська ДРЕС працює за прямоточною системою водопостачання.
Досить низькою екологічною ефективністю характеризується робота очисних споруд, які завантажені в середньому на 28%, тоді як їх потужність на 69% більша, ніж обсяг стоків, що потребують очищення.
         Найменшою бар’єрною функцією характеризуються очисні споруди підприємств Кіровоградської, Миколаївської і Черкаської областей, на які припадає 92% скиду забруднених стоків, а серед галузей економіки – атомна енергетика (забруднені продувочні води) та комунальне господарство, частка яких в обсязі забруднених стоків водно-господарського комплексу складає 72%.
Виконаний аналіз динаміки валового внутрішнього продукту (ВВП) і водокористування за 1990-1997 рр. свідчить про зниження еколого-економічної ефективності водокористування. За цей період водоємність ВВП збільшилась на 20 - 47%, а питомі скиди забруднених стоків на одиницю ВВП – майже у 4 рази. У господарський обіг в басейні залучається обсяг води в 1,3 рази більший за обсяг водних ресурсів, що формується у розрахунковий маловодний рік, а в межах Миколаївської і Одеської областей не покриваються безповоротні втрати води. Самоочисна спроможність річкового стоку характеризується лише 7-ми кратним розбавленням забруднених стоків, а в р. Інгул резервів умовно чистого річкового стоку для цих цілей нема.
         Ранжирування територіальних і галузевих суб’єктів ВГК Південного Бугу за сумарним індексом навантаження  водокористування на водні ресурси показало, що найбільш інтенсивне освоєння водних ресурсів і негативний вплив на  них  відбувається у Миколаївській, Кіровоградській, Вінницькій і Черкаській областях. На міста обласного підпорядкування припадає 58% сумарного навантаження водокористування, а за індексом їх негативного впливу на водні ресурси басейну Південного Бугу – 47%.
         В структурі промислового навантаження на водні ресурси виділяються атомна і теплова енергетика та харчова промисловість. Комунальне господарство характеризується найбільшим впливом на водні ресурси за рівнем скиду забруднених стоків, частка яких складає майже 60%.
         Оцінка економічного збитку від забруднення водних ресурсів у ВГК Південного Бугу засвідчила, що його величина визначається в основному за показником біохімічного споживання кисню (БСК5) та вмістом нафтопродуктів, азоту амонійного, хлоридів, сульфатів, фосфатів.
         Загальний економічний збиток від забруднення і виснаження водних ресурсів при їх використанні у ВГК Південного Бугу в 1990 р. склав  29,6 млн. грн., а в 1997 р. зменшився до 10,8 млн. грн. Він зумовлювався в основному безповоротними втратами води (табл. 2.4).

Таблиця 2.4 – Економічні збитки від виснаження і забруднення водних ресурсів при їх використанні у ВГК Південного Бугу, млн. грн.


Економічні збитки:

1990 р.

1995 р.

1997 р.

від забруднення водних ресурсів

1,91

1,17

0,78

від безповоротних втрат води

27,65

15,79

10,05

Разом

29,56

16,96

10,83

Виконана еколого-економічна оцінка водокористування і його впливу на кількісні і якісні характеристики водних ресурсів свідчить, що сучасні середньорічні обсяги скиду забруднених стоків і безповоротних втрат води хоча і зменшились порівняно з максимальними їх значеннями, що мали місце у 1990р., але продовжують перевищувати екологічно допустиму межу, за якою відбуваються деградаційні процеси. Так, якщо в 1990 р. антропогенне навантаження за сумарними об’ємами безповоротних втрат води і скиду забруднених стоків становили 77% від водних ресурсів маловодного року, то в 1997 р. воно склало близько 40% при оптимальному значенні 20%. При цьому треба мати на увазі, що наведені результати оцінки справедливі при розгляді проблеми у річному проміжку часу. Завдання еколого-економічного збалансування водокористування в умовах маловодних внутрішньорічних сезонів вимагає спеціального вирішення.

 

3 ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ЕКОЛОГІЧНО БЕЗПЕЧНОГО
ВОДОКОРИСТУВАННЯ

3.1 Концептуальні основи екологічно безпечного водокористування
у процесі урбанізації

Забезпечення якісного водоспоживання з поверхневих водних об‘єктів неможливе без збереження та поліпшення стану їх водних екосистем. Тому на сьогодні проблеми збереження водних екосистем стають домінуючими. Виходячи з цього, в основу запропонованої концепції організації та управління екологічно безпечним водокористуванням покладено збереження та поліпшення існуючого стану водних екосистем, як складових водогосподарського комплексу НП, при забезпеченні умов життєдіяльності населення, яке користується цією водою.
В якості елемента планування удосконалення водокористування пропонується розробити державну цільову екологічну „Програму розвитку систем екологічно безпечного водокористування в населених пунктах України”. Ця програма повинна ґрунтуватися на законодавчій базі України і  бути спрямованою на адаптацію до вимог Директив ЄС.
Водоспоживання та водовідведення виділені як окремі складові цієї програми і розглядаються як цілісні механізми забезпечення життєдіяльності НП. При створенні та налагодженні їх роботи необхідно ураховувати взаємозв’язки між ними.
Під екологічно безпечним водоспоживанням розуміється таке, за якого забезпечується захищеність джерел та систем водоспоживання від впливу негативних антропогенних та природних факторів і виконуються  нормативні вимоги у сфері питного водопостачання або рекреаційного водокористування. 
Нормативно-правова база екологічно безпечного водоспоживання ґрунтується на існуючих нормативних документах. Крім того, вона повинна  враховувати: еколого-медичний ризик від забруднення водних об’єктів різними інгредієнтами; особливості спільного використання гігієнічних, водогосподарських і екологічних нормативів якості вод; гармонізацію підходів до нормування якості води в Україні та в європейських державах; еколого-економічні критерії прийняття управлінських рішень щодо забезпечення питним водопостачанням конкретного населеного пункту з поверхневих водних джерел.
Запропонована комплексна еколого-соціальна оцінка стану поверхневих водних об’єктів регіону та їх спеціальний контроль ґрунтується на принципах міждисциплінарного підходу і потребує виконання  двох програм: екологічного дослідження водних екосистем та еколого-соціального дослідження впливу водного фактору на життєдіяльність населення за допомогою суто медичних методів.
Дана оцінка стосується всіх водних об’єктів, але особливо вона важлива при дослідженнях евтрофованих водойм, схильних до „цвітіння”. Для них автором розроблено підходи щодо збору та обробки інформації відносно рівня евтрофування водних об’єктів з використанням даних від штучних супутників Землі.
Для зменшення негативного впливу евтрофування водойм при їх використанні для питного водопостачання населених пунктів автором запропоновано довгострокові та оперативні  технологічні заходи  водопостачання, які спрямовані на поступове зменшенням обсягів скидання неочищених і недостатньо очищених стічних вод НП,  очищення русла водойми від донних відкладів, які є джерелом вторинного забруднення, та на зменшення безпосереднього впливу на водокористувачів евтрофованих водних об’єктів. Характер та обсяги здійснення оперативних заходів залежить  від фактичного рівня евтрофування водойми.
Під  екологічно-безпечним водовідведенням (ЕБВ) у населених пунктах розуміється  комплекс санітарних заходів та інженерних споруд, що забезпечують збір, очищення та відведення стічних вод усіх категорій з території населених пунктів у водні об’єкти, при якому не порушуються нормативні вимоги щодо стану екосистем водних об’єктів - приймачів стічних вод за умови задоволення потреб населеного пункту (див. рис. А.2, додаток А).
Впровадження ЕБВ повинно ґрунтуватися на трьох елементах (див. рис. 3): нормативно-правовій базі, яка враховує особливості регіону розташування населених пунктів; оперативному контролі всіх категорій стічних вод; інноваційних технологіях ЕБВ. У сукупності названі елементи дозволяють досить повно охопити можливі напрями впливу на водовідведення НП при побудові ефективної системи його управління.
У сучасних умовах переходу економіки України до ринкових відносин необхідним є розробка економічного механізму впровадження екологічно безпечного водокористування з урахуванням  обмеженого фінансування. Метою створення цього механізму є забезпечення акумулювання коштів з різних джерел і їх цільове розподілення за еколого-економічними критеріями. Цей механізм складатиметься з трьох послідовних дій: вибір джерел фінансування; ранжування заходів, які розроблено у рамках впровадження екологічно безпечного водокористування за еколого-економічними критеріями; цільовий розподіл коштів, які надходять з усіх джерел.
В основу ЕБВ покладено інноваційні технології, які захищено деклараційним патентом на винахід. Основою цих технологій є: додавання в існуючі схеми водовідведення модуля, що управляється; застосування біоінженерних очисних споруд для очищення поверхневих стічних вод; проведення вертикального планування території НП, прилеглих до водного об’єкту, тощо.
Створення (удосконалення) систем водокористування НП повинно базуватися на їх еколого-економічному обґрунтуванні (ЕЕО), яке погоджується із системним підходом до явищ та процесів матеріальної дійсності.Це положення використано для розробки методичних рекомендацій щодо ЕЕО впровадження способів удосконалення систем водокористування і складається з наступних етапів: 1) конкретизації задачі соціально-економічного обґрунтування екологічно безпечного способу водокористування відповідно до поставленої мети; 2) визначення переліку і якісного опису сутності основних еколого-економічних показників; 3) розрахунку кількісних значень показників; 4) підготовки пропозицій за результатами обґрунтування.
ЕЕО допускає оцінку трьох показників: еколого-соціальний ефект - витрати – час, зміст яких визначається характером задачі, що розв'язується. На роль показника еколого-соціального ефекту при обґрунтуванні ЕБВ автором пропонується використання модифікованого показника якості води (табл. 3.1).

Таблиця 3.1 – Структура показника еколого-соціального ефекту для обґрунтування варіантів створення (удосконалення) систем водокористування НП


Клас якості води

1

2

3

4

5

Категорія якості води (якість вод за ступенем їх чистоти /забруднення)

1
(Дуже чиста)

2
(Чиста)

3
(Досить
чиста)

4
(Слабко забруд-
нена)

5
(Помірно забруд-нена)

6
(Брудна)

7
(Дуже брудна)

Стан здоров’я населення у зв’язку з водним фактором

Рівень еколого-гігієнічного ризику (у балах)

Конкретне значення показника категорії для фахівця-еколога в галузі водоохоронних заходів дає узагальнену картину стану досліджуваних вод і може бути використано для порівняльного оцінювання способів водовідведення.
Економічні показники запропоновано представити двома різновидами: показниками обсягу необхідних ресурсів на реалізацію способу водовідведення; часовими показниками щодо створення системи водовідведення, заснованої на конкретному способі та періоді її експлуатації.
   До ресурсних показників віднесено: будівельну вартість системи водовідведення (К); вартість річних експлуатаційних витрат на утримування системи водокористування (С).
До часових показників віднесено: інтервал часу будівництва системи водовідведення ( Тк); інтервал часу експлуатації системи водовідведення (Тс).
Всі чотири економічних показники (К, С, Тк і Тс) запропоновано  представити  часовою діаграмою розподілу витрат  (рис. 3.1).

Рисунок 3.1 – Часова діаграма розподілу витрат на будівництво та
експлуатацію системи водовідведення

Діаграма дозволяє оцінити  який обсяг витрат і в якому році необхідно відшукати на будівництво, а потім зіставити їх з обсягом коштів, які можна одержати з різних джерел фінансування. Якщо обсяг необхідних витрат на будівництво буде перевищувати можливості джерел фінансування, то має сенс відразу порушити питання щодо коригування проекту у бік зменшення величини витрат на  будівництво. Якщо це не вдається забезпечити, то цей варіант проекту доведеться відхилити від подальшого аналізу.
Величини  річних експлуатаційних витрат можна зіставити з обсягом коштів, які одержуватимуть щорічно від користувачів системи водовідведення, розрахованих за існуючими тарифами. Це дозволить оцінити чи буде потреба змінювати існуючий тариф, а якщо так, - то в якому розмірі?
Комплексна економічна характеристика-діаграма витрат дозволяє особі, що приймає рішення про удосконалення системи водовідведення, робити важливі практичні висновки. Однак, для безпосереднього зіставлення варіантів способів створення (удосконалення) систем водовідведення вона непридатна. Для цього запропоновано  використовувати показник чистої поточної вартості (ЧПВ), що розраховується з використанням даних, одержаних на основі часової діаграми витрат :
,                        (3.1)
де: Е – бар'єрна (відсоткова) ставка, яка визначає фінансову віддачу, очікувану від вкладень; Т – момент часу, до якого приводять витрати.
При співставленні варіантів за формулою (1) строки експлуатації систем водовідведення приймається однаковим, рівним 10 рокам.

3.2 Планування впровадження екологічно безпечного водовідведення
в населених пунктах як функції менеджменту в процесі урбанізації

У теорії екологічного менеджменту особливе значення надається дослідженням процесу урбанізації суспільства, що спостерігається протягом останніх десятиріч і призводить до глобалізації проблем великих міст і мегаполісів. Місто – багатоплановий соціальний організм, складний економіко-географічний, архітектурний та інженерно-будівельний комплекс, який динамічно та суперечливо розвивається. Водночас місто – частина загальної екосистеми, що активно впливає на її стан.
Однією з головних причин антропогенного евтрофування водойм є надходження до них з території НП сполук азоту, фосфору, органічних речовин та мікробіальних організмів з неочищеними поверхневими стічними водами, неочищеними та недостатньо очищеними стічними водами комунального господарства в аварійних ситуаціях на водовідвідних мережах і на очисних біологічних спорудах НП. Для розв’язання проблеми щодо зменшення забруднення водних об’єктів під науковим керівництвом дисертанта розроблено програмні рішення щодо упорядкування водовідведення в населених пунктах України (програмні рішення).
Стратегічна мета програмних рішень – реалізація нової екологічної політики суспільства, спрямованої на відновлення сприятливого екологічного стану поверхневих вод шляхом припинення їх прогресуючого забруднення скидами від НП неочищених і недостатньо очищених стічних вод. Ця мета має подвійний характер. По-перше, вона спрямована на забезпечення екологічно стійкого функціонування водних об‘єктів як елементів природного середовища зі збереженням властивостей водних екосистем. По-друге, в програмних рішеннях визначено сутність ЕБВ в НП України, яке полягає у задоволенні господарських потреб без погіршення якості водних ресурсів та умов життєдіяльності населення. Для досягнення мети  обґрунтовано необхідність реалізації тактичних задач і прийомів по впровадженню комплексу узгоджених і взаємопов’язаних нормативних, технологічних, економічних, інформаційних та організаційних заходів щодо упорядкування в НП існуючого водовідведення, екологічно небезпечного стосовно поверхневих водних об’єктів. Реалізацію програмних рішень планується здійснювати за трьома основними групами напрямів: нормативно-методичними, еколого-технологічними та еколого-економічними. Кожний з напрямів деталізується формулюванням його завдань та заходів. Забезпечення реалізації завдань та заходів поділяється на три види: наукове, організаційне та інформаційне, які у свою чергу включають відповідні завдання та заходи.
Аналіз комплексної оцінки водокористування у промисловості України свідчить про необхідність удосконалення її економічної, організаційної і технічної систем на принципах стимулювання, регулювання та відповідальності. Зниження промислового навантаження на водні екосистеми є найбільш ефективним за умови прямої економії водних ресурсів в циклах їх експлуатації за рахунок впровадження новітніх наукових досягнень, ресурсозберігаючих технологій і маловідходних виробничих процесів; підвищення технологічного рівня водокористування та удосконалення виробничої системи управління. Раціональному та екологічно безпечному використанню водних ресурсів сприяє орієнтація структури виробництва на збільшення частки галузей легкої і харчової промисловості, обмеження розвитку ресурсоємних виробництв, розширення виробництва високотехнологічної продукції.
Сучасна позиція світового співтовариства зосереджена на зменшенні об'єму емісій у водне середовище та активізації будівництва очисних споруд; рості державних витрат на охорону довкілля; значному прямому бюджетному фінансуванні ресурсозберігаючих, водоохоронних заходів. Така діяльність позитивно впливає на реструктуризацію виробництв-забруднювачів – удосконалення їх структур, оновлення фондів, екологізацію технологічних процесів; впровадження різних форм власності; закриття нерентабельних підприємств, застосування ресурсозберігаючих технологій, маловідходних замкнутих виробничих циклів.
Досягнення позитивних результатів водокористування можливе за умови спільного використання адміністративних та економічних методів управління з чітким розмежуванням сфер їх діяльності. Підвищення ефективності роботи механізму водокористування потребує удосконалення економічного механізму водокористування, нормативно-правової бази та системи управління використанням та охороною вод.
Формування економічного механізму у водогосподарській діяльності в Україні згідно із Законом України “Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства” покликано, перш за все, на забезпечення акумулювання коштів та цільове фінансування природоохоронних заходів. Розробка обґрунтованої системи платежів і штрафів за забруднення водних екосистем (з урахуванням історії забруднення, процесів самовідновлення природи), механізмів обліку, лімітування використання вод (з урахуванням їх ресурсної і відновлюваної спроможності), погодження та видачі дозволів на спецводокористування сприятиме формуванню збалансованої системи водокористування, запобіганню забруднення водних екосистем та поліпшенню екологічної ситуації в басейнах річок.

 

 

ВИСНОВКИ

В роботі є висвітлено еколого-економічні аспекти водокористування в басейні  р. Південний Буг  та дано економічну оцінку екологічно безпечного водокористування у процесі урбанізації.
Проблеми підвищення еколого-економічної ефективності водогосподарської діяльності і зокрема сфери водокористування, тісно пов’язані з аналізом і оцінкою взаємодії та впливу структури виробництва на водноресурсний потенціал та проблемами вибору оптимальної стратегії і тактики у вирішенні задач щодо збалансованого за екологічними і економічними параметрами розвитку водогосподарських комплексів. Разом з тим процеси водогосподарського комплексоутворення з урахуванням водноресурсних та еколого-економічних факторів ще недостатньо вивчені.
Екологічна ефективність водокористування, лімітування використання водних ресурсів та оптимізація структури водокористувачів зумовлюється рівнем антропогенного навантаження та екологічним станом басейну ріки. Основними показниками антропогенного навантаження водокористування на водні ресурси є безповоротний забір води і скид забруднених стічних вод, які зумовлюють кількісне та якісне виснаження водних ресурсів. Критерієм оцінки впливу водокористування на економічну підсистему ВГК є економічні збитки від забруднення і виснаження водних ресурсів
Доведено, що найбільш обгрунтованою просторовою одиницею, в межах якої проявляються природні фактори формування водних ресурсів і їх якості, а також регіональні фактори водогосподарського комплексоутворення є басейновий ВГК.
Методика дослідження еколого-економічної оцінки функціонування ВГК включає використання кількісних і якісних категоріальних показників, що характеризують водноресурсний потенціал ВГК, його територіально-галузеву структуру, економічну і екологічну оцінки водокористування і основні напрямки його раціоналізації і регламентації.
Шляхи мінімізації сукупних витрат виробництва в результаті залучення водного ресурсу запропоновано визначати за допомогою еколого-економічної моделі промислового водокористування в межах річкового басейну. Використання при цьому цільової функції управління водокористуванням за критерієм водозбереження, що характеризується, перш за все, показниками водоємності, рівня зносу основних виробничих фондів природоохоронного призначення та часткою забруднених стічних є необхідним для визначення рівня виснаження і забруднення вод галузями промисловості. Пошук оптимальних шляхів зменшення обсягів використання вод в процесах виробництва доцільно проводити з урахуванням запропонованого коефіцієнту використання вод.
Науково обґрунтовані заходи щодо скорочення обсягів водокористування і скиду стічних вод базуються на необхідності удосконалення технологічних процесів в основних галузях–водоспоживачах, застосуванні мало- і безводних технологій, замкнутих водооборотних систем; упорядкуванні існуючої системи водовідведення; розробки і впровадження дієвих заходів щодо посилення відповідальності за забруднення поверхневих та підземних вод. Розробка і впровадження відповідних цільових інвестиційних ресурсозберігаючих програм, ефективне використання науково-технічного та інноваційного потенціалу сприятиме значному зменшенню обсягів використання води (особливо питної) у виробничих процесах та скидів забруднюючих речовин, зниженню технологічних втрат води та втрат води при транспортуванні і, відповідно, зниженню загальної водоємності та собівартості продукції.
Особливістю нової концепції організації екологічно безпечного водокористування у населених пунктах є орієнтація на більш високий рівень комплексності в оцінках стану водних екосистем, в урахуванні впливу різних джерел антропогенного навантаження на водні об’єкти, у застосуванні еколого-медичних досліджень впливу водного фактору на життєдіяльність населення, у впровадженні сучасних технологій водовідведення, у спеціальному моніторингу евтрофованих водних об’єктів, у прийнятті на основі перелічених комплексних досліджень ефективних управлінських рішень.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  • Черевко Г. В., Яцків М. I. Економіка природокористування. – Львів: Світ, 1995 – 208 с.
  • Лабораторный практикум по курсу “Екологія” / Сост. Е.П. Кремлев и др.; Подобщ. ред. Е.П. Кремлева. – Гродно: ГрГУ,2002. – 159с.
  • Закорчевна Н.Б. Наукові основи формування регіональних водогосподарських комплексів // Регіональна економіка.- 1999.-№ 3.- С. 90 –95.
  • Закорчевна Н.Б. Еколого-економічні проблеми водокористування в басейні Південного Бугу // Економіка природокористування і охорона довкілля. - Київ: РВПС України НАН України.- 1999.- С. 153-162.
  • Закорчевна Н.Б. Проблеми сталого розвитку водогосподарського комплексу басейну Південного Бугу // Економіка природокористування і охорона довкілля.- Київ: РВПС
  • Хвесик М., Закорчевна Н., Харченко С. Проблеми раціонального використання земель Полісся // Зборник научных трудов по материалам межгосударственной научной конференции “Современные проблемы охраны земель” в трех частях /НАН Украины. Совет по изучени. пролизводительных сил Украины. Отв. ред. В.П. Цемко. Киев: СОПС, 1997.- Часть 2.- С.65-68.
  • Водні ресурси / Хвесик М.А., Головинський І.Л.// Концепція і стратегія розвитку та розміщення продуктивних сил України. – К.: РВПС України НАН України, 2003. – С. 56–68.
  • Кирпач І.М. Економіко-екологічні проблеми промислового водокористування // Продуктивні сили і регіональна економіка: Зб.наук.пр. – К.: РВПС України НАН України. – 2002. – Ч.2. – С. 191–199.
  • Кирпач І.М. Проблеми взаємодії промислового комплексу та водних екосистем України // Вісник Українського держ. університету водного господарства та природокористування: Зб.наук.пр. – Вип. 4(28). – Рівне: УДУВГП. – 2004. – Ч.4.– С.192–200.
  • Дмитриева Е.А. Космическая информация дистанционного зондирования Земли как фактор принятия оперативных управленческих природоохранных решений / Е.А. Дмитриева // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія економічна.– Харків: ХНУ, 2005.- № 650.- С. 100-103.
  • Дмитрієва О.О. Еколого-соціальна концепція управління водокористуванням населених пунктів України / О.О. Дмитрієва  // Економіка природокористування і охорони довкілля: [зб. наук. праць].- К.: РВПС НАН України, 2006.- С. 358-368.
  • Социально-экологические аспекты проблемы водопотребления в Украине / Е.А. Дмитриева, В.А. Калашников, Т.А.Разапова // Экономические инновации.  – Одесса: 2001. – Вып.10 – С. 214-220.
  • Расчет эколого-экономического показателя природоохранных проектов / Е.А. Дмитриева, Н.И. Проскурня // Економіка розвитку. ХДЕУ МОН України. Науковий журнал.– 2004. – №3 (31). – С.97-101.
  • Эколого-экономический механизм планирования использования органического объема областного фонда охраны окружающей природной среды / Е.А. Дмитриева, В.П. Василенко, Н.И.Проскурня // Вісник Міжнародного слов‘янського університету. Український науково-теоретичний журнал.- Серія економіка. –Харків:  2004. – Т. 7. - №1. – С.55-59.

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

 

Додаток А
СХЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВОДОКОРИСТУВАННЯ

Рисунок А.1 – Узагальнена схема існуючої організації водокористування в населених пунктах України

 

продовження додатку А


 

Екологічна безпека водних ресурсів як складова
національної безпеки України

 

 

 

 

 

 

Водні екосистеми (поверхневі)– головна компонента

водогосподарського комплексу населених пунктів

 

 

 

 

Розробка державної цільової екологічної “Програми розвитку систем екологічно безпечного водокористування у населених пунктах України”

 

 

 

 

 

Екологічно безпечне водоспоживання

 

 

Екологічно безпечне водовідведення

 

 

 

 

 

 

 

 

Нормативно-правова база з урахуванням стану водних екосистем

 

Комплексна еколого-соціальна оцінка поверхне-вих водних об’єктів та їх спеціальний контроль

 

Довгострокові та оперативні технологічні заходи водопостачання

 

Механізм реалізації Програми в умовах обмеженого фінансування

 

Нормативно-правова база, яка враховує проблеми екологічно безпечного водовідведення

 

Оперативний контроль всіх категорій стічних вод

 

Технології  екологічно безпечного водовідведення

 

 

 

 

 

 

 

 

Деталізація елементів державної „Програми...” до рівня населеного пункту

 

 

 

Організація експлуатації екологічно безпечного водовідведення та водоспоживання населеного пункту  у штатних умовах та аварійних ситуаціях

 

 

 

Населений пункт

 

Рисунок А.2 – Еколого-соціальна концепція водокористування в

населених пунктах України

 

 

Скачати

Види навчальних матеріалів: 
Оцінка: 
0
No votes yet