Вода, водный кодекс

Важливим завданням сьогодення є забезпечення населення якісною питною водою та збереження цінних водних ресурсів для майбутніх поколінь. Адже вода – це невід’ємна частина екосистеми, обмежений і вразливий ресурс, благо, що має соціально-економічне і стратегічне значення [1]. Однак, в умовах техногенезу якісний стан водних ресурсів, особливо поверхневих джерел, постійно погіршується, зростає водний дефіцит. Здавалося б, стратегічним ресурсом залишаються підземні води, що менш уразливі до антропогенного забруднення, але сучасний їх стан на багатьох територіях є вкрай незадовільним.

Актуальность данной темы объясняется тем, что на сегодняшний момент в украинской законодательной базе отсутствует четкий механизм действия при возникновении чрезвычайных ситуаций на водном объекте, связанных с критическим изменением расхода воды в нем. Отсутствует определенность в формулировании приоритетности интересов при возникновении таких ситуаций между нуждами промышленности и водной экосистемы. Недостаточная эффективность управления водными ресурсами объясняется многими причинами, среди которых значимой есть отсутствие научного обоснования границ безопасного хозяйственного водопользования. Целью данной работы является обоснование предложений по совершенствованию нормативной базы управления водохозяйственной деятельностью на основании проанализированных официальных документах Украины, ООН, Европейского Союза и других стран.

У зв’язку із зростаннямбагатьох екологічних проблем, пов’язаних із забрудненням водойм, особливого значення набувають питання дослідження якості водних ресурсів. Оцінки якості поверхневих вод сьогодні вимагає постійної уваги у зв’язку зізростаючим антропогенним навантаженням на водні об’єкти. Кіровоградським обласним управлінням водними ресурсами систематично здійснюються спостереження за якістю вод джерел зрошеннядля забезпечення контролю за якістю поверхневих вод області,окрім проведення спостережень в створах мережі державного моніторингу. Для ефективного використання цих даних, їх аналізу та візуалізації необхідною є розробка геоінформаційної системи моніторингу якості вод джерел зрошення.Дана система складається із двох взаємопов’язаних складових: бази даних та геоінформаціної карти [1].

Невід’ємною складовою частиною водних ресурсів є підземні води, які широко використовуються для водопостачання, зрошення, як лікувальні (мінеральні води), як сировина для добування цінних компонентів (промислові води) та як джерело теплової енергії (термальні води). Стан підземних вод України в цілому кращий, ніж поверхневого стоку, хоча іноді спостерігається забруднення їх стоками промислових підприємств, тваринницьких комплексів тощо. У деяких промислових районах (Донбас, Кривбас) розвиток шахт і кар’єрів негативно впливає на якість і запаси підземних вод. Шляхом багаторічного відкачування води з цих об’єктів їхній рівень дуже зменшився, а з деяких водоносних горизонтів вода зникла взагалі. В останні 15-20 років на стан підземних вод впливають як нові, так і значна кількість твердих та рідких відходів, нагромаджених за попередні десятиріччя. У місцях мокрої консервації шахт відбувається зміна хімічного складу підземних вод.

Підземні води в багатьох регіонах України є важливим джерелом питного водопостачання.  В густонаселених районах з інтенсивною господарською діяльністю, де функціонують великі групові водозабори, значний водовідбір обумовлює перетікання підземних вод із суміжних водоносних горизонтів та інтенсифікацію залучення поверхневих вод до живлення підземних, що відображається на їх якості. Зважаючи на це, питання захищеності питних підземних вод від забруднення стає одним із актуальних, особливо для територій промислово-міських агломерацій, до яких належить і м. Київ.  

Вода відіграє чи не найважливішу роль у нашому житті. Людина не може існувати без води, ми її використовуємо для найрізноманітніших потреб. Нам необхідна чиста, здорова їжа, тому якість води у ставках повинна бути завжди на належному рівні. Для цього необхідно вести постійний контроль за якістю води.

Вода в р. Тетерів в районі міста Житомир характеризується підвищеними показниками органічного забруднення. Стічні води, які містять суспензії органічного походження або розчинену органічну речовину, згубно впливають на стан водойми. Осідаючи, суспензії замулюють дно і затримують розвиток або зовсім припиняють життєдіяльність мікроорганізмів, які беруть участь у процесі самоочищення вод. Наявність суспензій ускладнює також проникнення світла в водні глибини і сповільнює процес фотосинтезу. Вода повинна відповідати всім державним стандартам по органолептичному, хімічному та бактеріологічному складу [1,2].

Відповідно до засад сталого розвитку, Рамкової водної директиви ЄС, чинних законодавчих і програмних документів України, використання водних ресурсів має бути комплексним, гармонійним у просторі і часі (Ріо-де-Жанейро, 1992, Гаага, 2000, Київ 2003, 2007). У контексті реалізації завдань сталого розвитку удосконалення управління водними ресурсами певних річкових басейнів називають інтегрованим. Інтегроване управління водними ресурсами передбачає розгляд територіальних об’єктів як екосистем, узгодження соціальних, економічних і екологічних засад управління з наданням у вирішальних екоситуаціях пріоритету природоохоронним складникам певних таксонів заради їх збереження (Монреаль, 2003).

В настоящее время в результате антропогенной деятельности на водосборном бассейне Тилигульского лимана и климатических изменений, существенно уменьшился боковой поверхностный приток пресных вод в лиман, следствием чего является осолонение и обмеление лимана, увеличение концентрации биогенных веществ и темпов продуцирования органического вещества фитоплактоном и донными макрофитами в мелководных зонах. Последующее отмирание и биохимическое разложение органического вещества водорослей  способствует  развитию  дефицита содержания кислорода в воде, гибели гидробионтов, обеднению биоразнообразия водной флоры и фауны. Складываются  неблагоприятные  условия для рыболовства, рекреации и туризма [1].

Аграрна політика України направлена на збільшення продовольчого фонду на основі наукових досліджень в здійсненні меліоративної програми, а саме в подальшому розвитку зрошування, підвищення ефективності заходів в області раціонального використання та охорони водних ресурсів.

Сільськогосподарські угіддя в умовах півдня України – території степу і напівпустель – потребують додаткового зволоження (зрошення), розвитку гідромеліорації. Найбільш доступне джерело прісного водопостачання – це річки. На жаль, за роки незалежності країна втратила майже 10 тис. малих річок, тому гостро стоїть питання екологізації меліоративних робіт в зоні недостатнього зволоження, особливо в умовах глобального потепління. Згідно рекомендаціям ООН відносно водних ресурсів, антропогенне навантаження, яке не перевищує 10 % межі зниження стоку, не порушує природних процесів самовідновлення водних систем. Перевищення 70 % межі зниження річного стоку річок призведе до корінного руйнування водних систем.