Вступ до фаху. РОЗДІЛ 6.

Петрук В.Г., Клименко М.О., Мудрак О.В. Вступ до фаху. Підручник для студентів напряму підготовки 6.040106 “Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природоко-ристування”. – Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2011. – 203 с.

РОЗДІЛ 1. Мета та завдання дисципліни «Вступ до фаху». Перелік умінь і знань екологів
РОЗДІЛ 2. Загальна екологічна ситуація у світі і перспективи людства
РОЗДІЛ 3.  Стратегія сталого (збалансованого) розвитку
РОЗДІЛ 4. Принципи Болонського процесу і проблеми їх впровадження в науково-освітянській галузі України
РОЗДІЛ 5. Структура науки “Екологія”
РОЗДІЛ 6. Екосистеми. Головні завдання сучасної екології
РОЗДІЛ 7. Історія розвитку екологічної науки
РОЗДІЛ 8. Основи екологічної термінології. Поява терміну ”Екологія” та його означення
РОЗДІЛ 9. Екологічна безпека. Основні поняття та означення
РОЗДІЛ 10. Основи екологічного моніторингу
РОЗДІЛ 11. Освітньо-кваліфікаційна характеристика та освітньо-професійна програма підготовки фахівців-екологів
РОЗДІЛ 12.Структура і функції Міністерства екології та природних ресурсів України
РОЗДІЛ 13. Міжнародні та вітчизняні організації у галузі екології і охорони довкілля
РОЗДІЛ 14. Основні екологічні права та обов’язки громадян
РОЗДІЛ 15. Основні закони екології
РОЗДІЛ 16. Основи наукових досліджень. Роль науки у становленні майбутніх професіоналів-екологів
РОЗДІЛ 17. Екологічна ситуація в Україні
РОЗДІЛ 18. Екологічна свідомость, наука і освіта, виховання та культура людини
Українсько-англійський глосарій найважливіших екологічних термінів
Перелік питань для контролю пдсумкових знань з дисципліни ”Вступ до фаху”
Рекомендована література
ДОДАТОК А. Екологічний атлас України
ДОДАТОК Б. Короткий термінологічний словник
ДОДАТОК Е. Тести з дисципліни «Вступ до фаху» для перевірки знань студентів-екологів

 

 

 

 

РОЗДІЛ 6

ЕКОСИСТЕМИ. ГОЛОВНІ ЗАВДАННЯ СУЧАСНОЇ ЕКОЛОГІЇ

Лише останніми роками починаємо ми осягати зв`язки всередині найскладнішої екосистеми, де кожен біологічний вид потрібний, аби могли жити інші, більш розвинені види. На самій верхівці  ми бачимо людину, яка цілковито залежить від видів, що розвивалися до неї і зумовили її появу.

                                                                                              Т. Хейєрдал.

Об'єктом вивчення екології є екосистема (ЕС). Вивчення умов і закономірностей існування, формування і функціонування екосистеми різних ієрархічних рівнів є предметом екології.

Термін “екосистема” був запропонований в 1935 р. англійським геоботаніком А. Тенслі. Під екосистемою А. Тенслі мав на увазі сукупність комплексів організмів з комплексом фізичних чинників, тобто чинників місця мешкання в широкому розумінні. По Віллі і Детье: екосистема – природна одиниця, яка складається з ряду живих і неживих елементів, в результаті взаємодії цих елементів утворюється стабільна система, в якій існує постійний колообіг речовин.

Близькі до цього означення за своєю суттю і означення ЕС А. Гілярова. Дещо специфічне означення ЕС за Р. Агесс (1983): ЕС – топографічна одиниця, де мешкає якась кількість живих істот, пов'язаних між собою і з біотопом взаємодіями екологічного характеру. М. Реймерс (1990) приводить такі точки зору на визначення поняття екосистема:

1. Будь-яке угруповання живих істот і незаселене середовище об'єднані в єдине функціональне ціле, яке виникає на основі взаємозалежності і причинно-наслідкових зв'язків, що існують між окремими екологічними компонентами.

2. Синонім біогеоценозу (але біогеоценоз розглядається з фізико-географічних позицій, а екосистема – з трофічних).

3. Сукупність біотичних екологічних компонентів і абіотичних джерел, що інформаційно-саморозвинена, термодинамічно відкрита, речовини і енергії, єдність і функціональний зв'язок яких в межах характерного для певної ділянки біосфери часу і простору забезпечують перевищення на цій ділянці внутрішніх закономірних переміщень речовини, енергії і інформації над зовнішнім обміном і на основі цього невизначено довгу саморегуляцію і розвиток цілого під дією біотичних і біогенних складових.

Виділяють мікро-, мезо - і макроекосистеми. Слід зазначити умовність меж, що приймаються в екологічних дослідженнях. При виділенні ЕС можна вибрати ширший або вужчий комплекс залежностей. Відповідно до цього змінюватимуться масштаби ЕС і число компонентів, які входять в неї. Таким чином, екосистеми охоплюють простори будь-якої протяжності і розмірності.

Глобальна ЕС – це біосфера. Термін “біосфера” з'явився в епоху великих географічних відкриттів. Ж.Б. Ламарк біосферою назвав область життя і впливу живих організмів. У 1875 р. Е. Зюсс дав означення біосфери, як особливої твердої оболонки земної кори, де зосереджене життя. Основоположником сучасного вчення про біосферу є В.І. Вернадський. Біосфера (грец. bios – життя, sphaira – куля) – область активного життя, що охоплює верхню частину літосфери, гідросферу і нижню частину атмосфери. Біосферу складають живі (рослини, тварини і мікроорганізми), біогенні (кам'яне вугілля, торф, детрит, гумус, вапняк), біокісткові (ґрунт, вода) і кісткові (гірські породи неорганічного походження) речовини. Нижня межа біосфери лежить в середньому на глибині 3 км від поверхні суші і на 0,5 км нижче за дно океану, а верхня – проходить на висоті близько 20 км над поверхнею Землі. Перетворювана творчістю і виробничою діяльністю людини біосфера, на думку В. Вернадського, повинна трансформуватися в сферу розуму – “ноосферу” .

Структура ЕС – це закономірні зв'язки і певний розподіл різних елементів в системі або, згідно з М. Реймерсом, це природне функціонально-морфологічне розчленовування екосистеми на підсистеми і блоки, що відіграють в ЕС роль “цеглинок”.

Виділяють три види структури ЕС: видова, просторова і трофічна.

Видова структура ЕС визначається сукупністю живих організмів, що входять в дану ЕС. Жива природа ЕС називається біоценозом (автор терміну Д. Мебіус) або біомом. Біота, на відміну від біома, не має на увазі екозв'язків між видами. Біоценоз не є самостійною системою, це біологічна компонента біогеоценозу. Тваринний світ біоценозу – зооценоз рослинності – фітоценоз мікроорганізмів – мікробоценоз. Відносно однорідний за абіотичними чинниками середовища простір, зайнятий біоценозом, називається біотопом. Компоненти біотопу: ґрунти, вода, повітря, фізико-хімічні характеристики. Схожі біотопи об’єднуються в біохори. Сукупність умов середовища, що створюються ґрунтом, називається едафотопом. Екотоп – місце проживання угруповань. Останній дуже близький до біотопу, але з підкресленням зовнішніх відносно угрупoвань чинників середовища. У 1964 р. В. Сукачов запропонував поняття біогеоценоз – це сукупність на певній території земної поверхні однорідних природних явищ зі своєю специфікою взаємодії її компонентів, певним типом обміну речовин і енергії між собою і іншими явищами, які знаходяться в постійному русі і розвитку.

Розміщення видів не хаотичне, а строго екологічне: кожен займає власну екологічну нішу. Екологічна ніша (франц. – камера, осередок) – положення виду в природі, що включає не тільки місце виду в просторі, але і функціональну його роль в угрупoванні. Екологічна ніша – це не адреса, а професія. Різні ЕС мають різний видовий склад, але екологічні ніші можуть бути одні і ті ж.

Види, які переважають за чисельністю, називаються домінантами. Проте не всі домінантні види однаково впливають на біоценоз. Серед них виділяються ті, які своєю життєдіяльністю найбільшою мірою створюють середовище для всього угрупoвання і без яких існування більшості інших видів неможливе. Такі види називаються едифікаторами (лат. – будівельники).

Просторова структура ЕС полягає в мінливості екосистем в просторі (по вертикалі, горизонталі) і в часі, що обумовлено закономірностями зв'язків між їх компонентами і між ними.

Трофічна структура ЕС – це певний розподіл компонентів в ЕС на основі живильних зв'язків. Послідовність груп організмів, кожна з яких служить їжею для подальших, називається ланцюгом живлення. Звичайно вона складається з 2-5 ланок.

Ланки трофічних ланцюгів:

1) автотрофи, фітотрофи і хемопродуценти;

2) фітофаги або первинні консументи (рослиноїдні тварини, паразити рослин);

3) міофаги або вторинні консументи-хижаки (м'ясоїдні тварини, паразити);

4) редуценти або детритофаги (мікроорганізми і гриби); ланки 2, 3 і 4 це – гетеротрофи.

Зникнення будь-якої нижчої ланки ланцюга веде до зникнення ланок, що знаходяться вище в цьому ланцюзі (піраміді).

Ланцюги живлення діляться на пасовищні і детритові або ланцюги живлення і розкладання, відповідно. Співвідношення між продуцентами, консументами і редуцентами, виражені у вигляді графічного зображення, називаються екологічною пірамідою. Залежно від одиниць вираження співвідношення виділяють піраміди біомас (у одиницях маси), піраміди чисел Елтона (у одиницях числа особин) і енергій (у одиницях вміщеної в особинах енергії). У наземних ЕС кількісні показники продуцентів вищі, ніж у консументів. У водних ЕС, продуцентів, що відрізняються високою біопродуктивністю, екологічні піраміди можуть бути перевернутими.

Класична (традиційна) екологія поділяється на теоретичну і прикладну, предметну. Відносно предметів вивчення розрізняють екологію тварин, рослин, грибів, мікроорганізмів, людини. За середовищами розрізняють – екологію земну і космічну, водоймищ, суші, повітряного середовища; тропіків, помірної зони, полярної зони; змінених і антропогенних систем; незабрудненої і забрудненої систем. За підходами до предмета – на аналітичну і динамічну. З погляду чинника часу – виділяють історичну і еволюційну екології. За розмірами об’єктів вивчення екологію поділяють на аутекологію (особини), демекологію (популяції) синекологію (угруповання), геоекологію або ландшафтну екологію (геосистему) і глобальну (біосферу Землі).

Аналіз змісту сучасної (а не геккелівської) екології виразно свідчить, що первинний сенс екології загублений. Екології надано змісту, що не відповідає тому, який в нього вклав Е. Геккель. Виходячи з цього, з точки зору В. Некоса, те, що називають зараз “сучасною екологією”, необхідно назвати “неоекологією”, а за традиційною екологією, тією екологією, якою її бачив Е. Геккель, залишити біологічну складову, тобто все те, чим займалася екологія більше 100 років. Відзначимо теоретичні і прикладні завдання екології.

Основним завданням науки про довкілля є:

       вивчення закономірностей розвитку екосистем та загального стану сучасної біосфери, умов її формування, особливостей розвитку і причин змін під впливом природних і антропогенних факторів;

       забезпечення техногенної безпеки біосфери, раціонального використання природних ресурсів у процесі антропогенної діяльності та її вплив на життєздатність природних і штучних екосистем;

       збереження вцілілих та відновлення до рівня природної продуктивності порушених екосистем;

       зменшення антропогенного тиску на біосферу як глобальну екосистему та її збереження для майбутніх поколінь, не порушуючи стійкість динамічної рівноваги в природі;

       вивчення закономірностей формування, існування та функціонування біологічних систем всіх рівнів, регулювання чисельності популяцій;

       встановлення екологічної індикації при визначенні властивостей компонентів ландшафту, визначення механізмів адаптації до середовища;

       прогноз динаміки стану біосфери в часі й просторі, збереження її еталонних ділянок;

       вивчення джерел і типів забруднень довкілля з метою попередження та запобігання їх шкідливому впливу;

       здійснення екологізації всіх видів життєдіяльності людини (навчання, виробництва тощо);

       розробка (з урахуванням основних екологічних законів, правил і принципів) шляхів гармонізації взаємовідносин людського суспільства й природи;

       укладання та дотримання міжнародних програм, угод, договорів, протоколів у сфері раціонального природокористування;

       аналіз, моделювання та прогнозування змін довкілля під впливом природних і антропогенних факторів;

       вивчення впливу факторів і компонентів середовища на стан здоров’я й життєдіяльність населення, визначення його соціально-трудового потенціалу;

       постійне проведення екологічного моніторингу атмо-, гідро-, літо- й агросфери та середовища проживання людини;

       збереження здатності біосфери до самоочищення, самовідновлення й саморегулювання з урахуванням основних екологічних законів, правил, принципів і підходів;

       дотримання стратегії і тактики екологобезпечного розвитку людства, збереження біосфери та життя на Землі.

               Важливими теоретичними завданнями сучасної екології є:

       впровадження сучасних підходів розробки типологічної й таксономічної класифікації екосистем;

       вивчення структури й метаболізму екосистем усіх таксономічних рівнів й типів, починаючи від мікроекосистем і закінчуючи біосферою включно;

       визначення основних факторів, що забезпечують гомеостаз різнотипних екосистем;

       встановлення основних закономірностей взаємодії екосистем між собою, як суміжних, так і більш віддалених;

       створення наукових засад раціонального використання природних ресурсів, їх охорони, економіки природокористування;

       дослідження різних видів антропогенних навантажень на реакцію різноманітних екосистем і встановлення закономірностей перетворення природних екосистем на антропогенно-природні й антропогенні;

       розробка стратегій збалансованого розвитку;

       розробка ефективних методів екологічного управління.

Важливими практичними завданнями сучасної екології є:

       визначення меж допустимого антропогенного навантаження на окремі види й екологічні системи;

       створення штучних екосистем, що відзначаються значною видовою різноманітністю, високою біологічною продуктивністю і значною естетичною привабливістю;

       розробка основних принципів, положень і критеріїв управління антропогенно-природними екосистемами;

       розробка енерго- й ресурсозберігаючих технологій, впровадження системи моніторингу, менеджменту й управління;

       створення всесвітньої ефективної системи збереження біологічного (генетичного) й ландшафтного різноманіття планети.

За рівнем значення для людства та гостротою проблем більшість вчених вважає вирішення таких завдань:

      підвищення загального рівня екологічної освіти, культури й свідомості всіх верств населення, формування екологічного типу мислення, створення колективного інтелекту і надзвичайно високої системи інформації;

      стабілізація чисельності населення планети (впровадження еколого-демографічної політики для різних країн), зміна природоспоживацької психології людини (людина не цар природи, а лише її невід’ємна частина);

      вирішення проблеми: парникового ефекту (підписання Кіотського протоколу); кислотних дощів; озонової діри (підписання Віденського й Монреальського протоколу); смогу (Лондонського, Лос-Анджелеського, фотохімічного, Аляскінського); явища “ядерної ночі і ядерної зими”; забезпечення людства прісною водою;

      подолання глобальної екологічної кризи;

      знаходження шляхів компромісу між економічними й екологічними інтересами людей;

      “повної” утилізації відходів: промислових, побутових (рекуперація, рециклінг), радіоактивних, сільськогосподарських;

      створення “екологічно чистої” енергетики, перехід на нетрадиційні джерела енергії;

      використання екологічно-обгрунтованих методів і підходів щодо хімізації сільського господарства (поступовий перехід на біологічне й органічне землеробство, впровадження агробіотехнологій);

      запровадження “екологічно чистого” виду транспорту (заміна токсичного палива на екологічно безпечне);

      здійснення екологізації економіки й виробництва;

      проведення демілітаризації, вивільнені кошти направляти на помякшення екологічних проблем;

      раціональне використання природних ресурсів (керування продукційними процесами), ресурсозбереження й ресурсовідновлення;

      досягнення гармонійних взаємовідносин між суспільством і природою;

      охорона природної біоти планети як на суші, так і в межах Світового океану, збереження і відтворення світового біотичного й ландшафтного різноманіття;

      охорона поверхневих і підземних вод та вод Світового океану, грунтів, лісів;

      вироблення принципів і критеріїв ефективної локальної, регіональної та глобальної екополітики.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Що є об’єктом вивчення екології? Дайте визначення терміну “екосистема”.

2. Назвіть предмет вивчення екології?

3. Що є глобальною екосистемою?

4. Дайте визначення терміну “біосфера” та хто є його основоположником?

5. Що таке екотоп та біоценоз?

6. Які основні завдання науки про довкілля ви знаєте? 

Петрук В.Г., Клименко М.О., Мудрак О.В. Вступ до фаху. Підручник для студентів напряму підготовки 6.040106 “Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування”. – Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2011. – 203 с.

 

Оцінка: 
0
No votes yet