Сільськогосподарське використання земельного фонду Вінницької області

Земля – основний засіб сільськогосподарського виробництва, джерело продуктів харчування людей. Такою залишається вона і в прогнозованому майбутньому. В процесі життєдіяльності людина, навіть не займаючись сільським господарством, постійно впливає на грунт, фізично руйнуючи його через проведення будівельних робіт, добування корисних копалин, а також забруднюючи його промисловими та побутовими стоками, викидами в атмосферу великої кількості пилу та газів, що потрапляють у грунт з кислотними дощами.

Розвиток виробництва і господарська діяльність, у процесі яких людина вичерпує та забруднює дедалі більше природних ресурсів, зумовили порушення рівноваги в навколишньому середовищі. Сучасна екологічна ситуація потребує негайного вжиття заходів для її розв’язання. Нині йде пошук шляхів подолання екологічних проблем, що залежать від гуманітарного потенціалу суспільства, рівня освіти та культури, господарювання людей  [1].

Займаючись сільським господарством, людина відчужує з поля вирощену біомасу, розмикаючи таким чином малий біологічний кругообіг речовин. При цьому в грунті порушується екологічна рівновага і він втрачає органічну речовину. Ці втрати негативно позначаються на всіх ґрунтових режимах: поживному, водному, повітряному, тепловому, фітосанітарному. Погіршуються умови вирощування рослин, знижується врожайність сільськогосподарських культур.

За сучасного ведення землеробства ґрунти України деградують з таких причин: висока розораність земель призвела до інтенсивного розвитку ерозійних процесів, що спричинило надзвичайно високі щорічні втрати родючої частини ґрунту; не вживають заходів з охорони та відтворення родючості грунтів; збільшення площ під енергонасиченими культурами – соняшником, ріпаком, кукурудзою погіршила фітосанітарний стан грунтів, посилила прояви ерозійних та посушливих явищ, призвело до агрохімічної деградації грунтів; недостатньо вноситься органічних речовин та мінеральних добрив, спостерігається від’ємний баланс поживних речовин та гумусу; неухильно збільшуються площі кислих, засолених грунтів, оскільки обсяги проведення хімічної меліорації зведено до мінімуму [2].

У праці Сайко В.Ф.,[3] наводяться дані сільськогосподарського використання земельного фонду України. Так, усього по Україні 60355,0 тис.га землі, у тому числі сільськогосподарські угіддя становлять 42402,0 тис.га, з них рілля 34342,3 тис.га, розораність досягає 81%. За даними вчених, в Україні необхідно зменшити площу ріллі мінімум на 10 млн га і перевести її у природні кормові угіддя та під залісення. При цьому буде дещо відновлено порушене співвідношення між природними комплексами – площами луків, лісу, води, посівів, стабілізується екологічна рівновага в агроландшафтах.

Ідеальною є ситуація, коли на 1 га ріллі припадає 1,6 га природних кормових угідь та 3,5 га лісу. Проте, нині в Україні 1 га орних земель знаходиться під захистом лише 0.23 га сіножатей і пасовищ, 0,30 га лісу та лісових насаджень і 0,11 га площ під водою. Наведені дані свідчать про вкрай розбалансоване в екологічному плані співвідношення між основними типами угідь. В даний час розораність територій, наприклад, у зоні мішаних лісів, у 1,5—2 рази вища, а питома вага природних кормових угідь у 2 рази нижча за норматив. Рівень лісистості по країні становить 87% норми, знижуючись у степових районах до 17% . Усе це сприяє інтенсивному розвитку ерозійних процесів, їх негативному впливу на екологічний стан грунтів особливо чорноземів, які разом із лучно-чорноземними грунтами займають 67,7% сільськогосподарських земель України.

Раціональне і ефективне використання земельних ресурсів є однією з визначальних умов стабільного розвитку агропромислового комплексу і підвищення його ефективності. Порушення основних законів ресурсозберігаючого природокористування в сільському господарстві, не виваженість організаційно-економічних засад землеробства, нехтування принципами пріоритетності використання земель призвели до складних змін в організації природних і антропогенних ландшафтів, порушення екологічної рівноваги, деградації ґрунтового покриву, різкого зниження продуктивності культур.

Таблиця 1 – Сільськогосподарське використання земельного фонду Вінницької області, тис. га

Роки

Всього землі

У тому числі сільськогосподарські угіддя

З них усього ріллі

Розораність %

2008

2649,2

2017,1

1729,0

85,7

2009-2010

2649,2

2016,6

1728,1

85,7

У Вінницькій області  нараховується всього землі 2649,2 тис.га, у тому числі сільськогосподарські угіддя 2016,6 тис.га, з них рілля 1728,1  тис. га, ступінь розораності території становить 85,7% від кількості сільськогосподарських угідь. Це значення показує, що антропогенне навантаження на нашу територію досягло критичного рівня і тому вивчення кліматичної, гідрологічної, біотичної рівноваги є суттєвим зменшенням розораності території (табл. 1).

Таблиця 2 – Структура посівних площ Вінницької області (тис.га)

Використання землі, структура посівів

 

2007

 

2008

 

2009

 

середня

Вся посівна площа

1423,6

1525,1

       1527,5

    1492,1

Зернові культури

771

838,6

863,9

    824,5

Озимі зернові

305,4

414,4

413

    377,6

пшениця

278,8

366,9

345,7

    330,5

жито

7,3

14,1

15,5

    12,3

ячмінь

19,3

33,4

51,8

    34,8

Ярі зернові

465,6

424,2

450,9

    446,9

у тому числі  пшениця

49,8

23,2

30,1

    34,4

ячмінь

219,3

176,5

222,4

    206,1

овес

9,6

11,6

9

    10,1

кукурудза

132

168,3

146,7

    149

просо

3,7

4,6

2,8

    3,7

гречка

28,6

26,5

23,4

    26,2

зернобобові

22,5

12,8

16,4

    17,2

з них горох

18,4

9,8

13,1

    13,8

вика та викові сумішки на зерно

1,5

0,7

1,1

    1,1

Технічні культури

320

376

367,4

    354,5

у тому числі цукрові буряки

101,6

62,6

48,6

    70,9

соняшник на зерно

74,1

119,8

109,1

    101,0

ріпак

74,3

135,6

127,8

    112,6

Картопля і овоче-баштанні культури

126,6

119,6

118,1

    121,4

Кормові культури

206

190,9

178,1

    191,7

Площа чистих парів

32,9

23,6

20,9

    25,8

За даними вчених, в Україні необхідно зменшити площу ріллі мінімум на 10 млн.га і перевести її у природні кормові угіддя та під залісення. При цьому буде дещо відновлено порушене співвідношення між природними комплексами – площами луків, лісу, води, посівів, стабілізується екологічна рівновага в агроландшафтах.

У Вінницькій області пропонується зменшити площу ріллі на 501,2 тис.га і довести площу ріллі до 1226,9 тис. га. Саме переведення ріллі в природні кормові угіддя і залісення забезпечать охорону їх і збереження для майбутніх поколінь, використання землі в спільних інтересах галузі рослинництва і тваринництва в області.

Інтенсифікація і екологізація агропромислового комплексу України неможливі без оптимізації співвідношення земельних угідь як основи їх охорони й відновлення. На землях, що знаходяться в інтенсивному обробітку, необхідно докорінно змінити структуру посівних площ у сівозмінах таким чином, аби вирощування на них польових культур супроводжувалося підвищенням родючості грунтів.

В різних системах землеробства виражається форма використання землі в співвідношенні земельних угідь, структурі посівних площ, а спосіб підвищення ефективності родючості грунту – в комплексі агротехнічних і меліоративних заходів відповідно до особливостей вирощування культур. Основними ознаками системи землеробства є співвідношення земельних угідь, структура посівних площ і способи підвищення ефективності родючості грунту .

Кормовиробництво є одним із факторів, за допомогою якого можна стабілізувати процеси,що відбуваються у системах «грунт – рослина – тварина – людина». Велика фітомеліоративна роль багаторічних бобових трав на орних землях, оптимальне співвідношення розораних земель, сінокосів та пасовищ дасть можливість ліквідувати деструктивні процеси, які відбуваються в агроландшафтах, знизити ерозію та підвищити родючість грунтів і врожайність сільськогосподарських культур.

Необхідно відновити та розширити площі багаторічних бобових культур, адже 1,5 млн га посіву люцерни в Україні рівнозначне внесенню 45 млн т гною і 1 млн т технічного азоту.

Жодна сільськогосподарська культура за продуктивністю білка з одиниці площі не перевищує люцерну.

Освоєна сівозміна є головним біологічним фактором виробництва продукції рослинництва. У землеробстві України відбуваються катастрофічні втрати енергії зернобобових та багаторічних бобових трав, що призвело до вилучення з кругообігу тисячі тон азоту. Біологічний азот дозволяє з найменшими ресурсозатратами розв’язати питання підвищення родючості грунтів. Біологічна азотфіксація здійснюється за рахунок енергії Сонця і є самим ресурсоощадним джерелом надходження атмосферного азоту в агроекосистему [4].

Відбувається надмірне насичення структури посівних площ енергетичними культурами (соняшником, ріпаком). Вони є  агресивними культурами щодо родючості грунтів, але якщо порівняти ефективність гектара посіву ріпаку і сої, то преваги залишаються за соєю, особливо в зоні бурякосіяння, яка на 1 га залишає 91 кг азоту, що еквівалентно 546 тис. т аміачної селітри на площі 2 млн га.

Статистичний аналіз структури посівних площ Вінницької області показує, що на зернобобові культури приходиться всього в середньому за 2007-2009 роки 17,2 тис. га посівних площ, тоді як на соняшник 101 тис. га, ріпак відповідно 112,6 тис.га. (табл.2). Необхідно значно розширювати площі посівів зернобобових культур та багаторічних трав, що в подальшому сприяє підвищенню родючості грунту, зменшення ерозійних процесів, покращення фітосанітарного стану сільськогосподарських земель.

Таким чином, результати біологічного контролю за продуктивністю рослин дають змогу не лише регулювати процес формування врожаю і максимально реалізувати всі затрати з урахуванням навколишнього середовища і підтримки рівноваги екосистем на орних землях, а й зберегти на належному рівні і поліпшувати родючість грунтів у найближчі роки й у перспективі.

Список літератури

1. Совгіра С.В. Сутність і структурні компоненти екологічного світогляду особистості // Екологічний вісник. - №4, - 2010. - С. 26-27.
2. Греков В.О., Дацько Л.В., Панасенко В.М. Місце сівозміни у збереженні родючості грунтів // Вісник аграрної науки., Причорноморья. – 2008. – Вип.3 (46) Т.2 – С. 74-79.
3. Сайко В.Ф. Наукові основи стійкого землеробства в Україні // Вісник аграрної науки. - №1. – 2011, - С. 26-27.
4. Патика В.П., Тихонович І.А., Філіп’єв І.Д. та ін.. Мікроорганізми і альтернативне землеробство. – К.: Урожай, 1993. -174 с.

УДК 504.631.95
Шкатула Ю.М. Сільськогосподарське  використання  земельного фонду Вінницької області [Електронний ресурс]  / [Шкатула Ю.М.] // Збірник наукових статей “ІІІ-го Всеукраїнського з’їзду екологів з міжнародною участю”. – Вінниця, 2011. – Том.2. – С.513–515. Режим доступу: http://eco.com.ua/

Скачати в форматі pdf:

Оцінка: 
0
No votes yet