Реальний стан, причини та наслідки деградації лісових насаджень Львівських Карпат

Сучасний екологічний стан довкілля дедалі більше викликає занепокоєння не тільки спеціалістів у цій галузі, але й широкої громадськості. Адже збереження чистого не забрудненого повітря, річок та нееродованих земель гарантує нам повноцінне життя та унебезпечення від впливу різних несприятливих факторів сучасності, що виникають внаслідок надмірного техногенного забруднення навколишнього середовища.
Природі щораз складніше поглинати та переробляти різного роду побутові відходи, викиди в атмосферу сполук окисів важких металів та радіоактивні викиди, чого не спостерігалося ще у недалекому минулому. Тому вже сьогодні мало задумуватися над тими всіма негативними явищами, які ми спостерігаємо у кліматичному та едафічному середовищі, а й займати активну позицію та робити рішучі кроки для покращння ситуації в екологічній сфері.
 
Першим та найпотужнішим бар’єром, який захищає нас від згубного впливу описаних вище факторів є рослинне середовище, головною складовою якого є ліси. Саме лісові насадження, окрім багатьох інших, виконують повітроочисні, водорегулюючі, ґрунтозахисні та кліматоутворюючі функції, які є основою повноцінного існування людини на нашій планеті.
 
 
Здавалося б у цьому плані наш Карпатський край та прилеглі до нього передгірські області, де лісистість є найвищою в Україні, є тим регіоном де найбільш та у повній мірі збережені умови комфортного проживання та відпочинку населення. Ці умови ще донедавна забезпечувалися завдяки повноцінному функціонуванню лісових насаджень. Проте ці насадження також потребують захисту та догляду, що колись і було головним завданням лісогосподарських підприємств, між якими розділені всі лісові масиви. Але з настанням стихійних ринкових відносин, що принесли за собою корупцію та хабарництво на всіх рівнях нашого суспільства, також привело до вседозволеності та безкарності у лісовій галузі. Цілком змінилося ставлення більшості лісівників до тих лісових насаджень, які вони плекали та вирощували десятиліттями. Новий час висунув нових героїв. Тому зараз не головне посадити та виростити ліс, а зрубати його та вивезти, бажано за кордон, дбаючи про свою власну вигоду. Це стосується діяльності всієї лісової галузі України, але і по цих показниках наш регіон є одним з передових протягом останнього десятиріччя.
 
Щоб об’єктивно висвітлити діяльність лісової галузі Львівської області звернімося не до досліджень вчених – лісівників, які теоретично описують та моделюють закономірності розвитку лісових насаджень у наукових виданнях, а до сухих цифр, отриманих у результаті перевірки контрольно-ревізійним Управлінням роботи лісгоспів за декілька останніх років, а саме: Славського, Сколівського, Боринського, Самбірського та Дрогобицького. На жаль немає даних по Турківському, Старо-Самбірському та Стрийському лісгоспах. До уваги взято саме лісгоспи гірського та передгірського регіонів, оскільки саме їх діяльність завдає найбільшої не стільки користі, а шкоди нашому краю, що ми і постараємося довести, проаналізувавши їх роботу за 2009, 2010 та 9 місяців 2011 років.

По-перше, у якому стані перебувають лісові насадження, тобто як господарюють у них лісівники, головним завданням яких є не тільки збереження і відтворення лісів (про що буде розглянуто нижче), але й підвищення їх продуктивності. Показником продуктивності лісових насаджень є їх запас на 1 га. Ми не будемо аналізувати ріст по цьому показнику у всіх вікових категоріях, а зупинимося на віці кількісної (абсолютної) стиглості, який прийнято для хвойних деревостанів даного регіону (смерекових та ялицевих) у віці 80 років та букових і дубових у віці 100 років. Оскільки букових і дубових насаджень, які досягли віку стиглості вже майже не існує, мова далі йтиме про хвойні, здебільшого смерекові насадження. Слід зауважити, що поняття стиглості лісу може трактуватися у широкому аспекті від стану насаджень, що зумовлюються біологічними процесами росту даної породи до віку, який визначається після проведення таксаційно-технічних розрахунків. Прийнятий вік, 80 років, є мінімальним, при якому смерекові насадження, які його досягли, відводяться у рубку головного користування. Проте останнім часом для похідних смерекових деревостанів (тих, що у минулому посаджені в ареалі зростання ялиці та бука) вік знижений до 70 років. Втім, у будь якому разі, поняття стиглості не можна розглядати як настання жнив, коли в суцільну рубку відводяться гектарами цілі гірські схили лише тому, що вони досягли цього віку. З еколого-лісівничої точки зору саме ці лісові насадження досягають того віку, коли вони тільки починають у повній мірі виконувати захисні та кліматорегулюючі функції. У них тільки сформувалося те повноцінне лісове середовище, яке забезпечує саморегуляцію та самовідновлення того складного біоценотичного середовища, яке насамперед необхідне для повноцінного функціонування всієї біоекологічної системи, яку можна, не жонглюючи науковими термінами, повно і коротко назвати – ліс.

За даними базового лісовпорядкування по Славському лісгоспу стиглі насадження по площі займають 15%, а по Сколівському – 21%, тобто достатня кількість у загальній віковій структурі. Але проаналізуємо у якому стані знаходяться ці ліси. У Сколе запас цих насаджень (за даними того ж лісовпорядкування) складає 411 м3 на 1 гектар. Які ж були ці ліси у недалекому минулому? Звернемося до «Нормативно-довідкових матеріалів для таксації лісів України та Молдавії» (Київ, в-во «Урожай», 1987 р.), які складені за фактичними даними дослідників цих насаджень. Запас смерекових та ялицевих деревостанів у цьому регіоні у віці 80 років повинен був складати 700 – 900 м3 на 1га. І це не були насадження якоїсь надзвичайної продуктивності. Вони рахувалися як нормальні, які автором спостерігалися у Славському та Сколівському лісгоспах ще у 90-х роках, правда вже минулого століття. Запас у 400 м3 на 1 га характерний для низькопродуктивних приполонниних смерекових насаджень.

Які ж реальні запаси наводять нам доблесні працівники лісового господарства. Згідно офіційних даних, враховуючи навіть відходи, у Славську після проведення суцільних рубок у 2010 році запас на 1 га становив 355 м3. У Сколе у 2011 році виписано лісорубні квитки по головному користуванні (тобто насаджень, що досягли 80 років) з запасом 211 м3 на 1 га. Схожа картина спостерігається і у Самбірському лісгоспі, де запас на 1 га головного користування складає 200 – 300 м3 на 1 га. Ці ж запаси у межах 200 м3 на 1 га характерні для Боринського та Дрогобицького лісгоспів. Виникає логічне запитання: «Як треба було вести лісове господарство, щоб «добитися» таких показників?». Виявляється на так уже і складно. Звернімо увагу на такий показник як обсяги заготівлі деревини при проміжному користуванні та суцільних санітарних рубок, які у всіх лісгоспах не тільки не поступаються, а навіть перевищують обсяги заготівель при головному користуванні. Під цим терміном мається на увазі отримання деревини під час проведення рубок догляду, тобто зрідження перегущених деревостанів до оптимальної густоти. При цьому у першу чергу вибираються відстаючі у рості, хворі і сухостійні дерева (вибіркові санітарні рубки), збільшуючи площу живлення для покращення росту залишених екземплярів та покращуючи санітарний стан всього насадження, що і робилося ще не так давно. Натомість на зміну рубкам догляду прийшли «доглядові рубання», а також розроблені у кабінетах чиновників-лісіників «рубки реконструкції», «рубки покращення породного складу», «рубки формування та оздоровлення», при яких у першу чергу вибираються здорові, повноцінні, високотоварні екземпляри, які починають з’являтися у цих насадженнях з 40 років, а до віку стиглості вони доходять у розладнаному стані з вказаним вище запасом у 200 м3 на 1 га, коли їх важко назвати навіть рідинами, де в основному присутні залишені, а не вибрані сухостійні екземпляри. Яскравим прикладом такого господарювання є стан гори Маківка, що наведено у газеті «Високий замок» від 25.07.2011 р. Автор на початку 90-х років разом з тодішнім директором Сколівського лісгоспу п. Ю. Андрушківим був на цій горі, коли признаків всихання навіть не було замітно, зате догляд проводився вчасно і належно та до віку стиглості насадження доводилися з запасом 800 – 900 м3 на 1 га. Щоб підтвердити вище наведене знову звернімося до офіційних даних, які наводяться у звіті КРУ. У Сколе у насадженнях відведених у головне користування у 2010 році (тобто абсолютно здорових у віці стиглості) запас на 1 га складав 221 м3. А на суцільних санітарних рубках – 398 м3 на 1 га, тобто майже удвічі вищий. Вихід ділової деревини в обох випадках абсолютно одинаковий – 40%. У Борині протягом трьох останніх років вихід ділової деревини при головному користуванні є більш високим – 68-71% і на санітарних рубках також також у межах 60%, тобто у півтора раза більший ніж у здорових насадженнях у Сколе, які відведені у рубку головного користування. Це при тому, що при проведенні санітарних рубок майже вся отримувана деревина, як правило, є дров’яною, а при головному користуванні навпаки – вихід ділової деревини не може бути нижчим 80 % і тільки 20% дрова і відходи.

Дуже показовою є діяльність Сколівського лісгоспу за 9 місяців 2011 року. Так за цей час по головному користуванню було виписано 14 лісорубних квитків на загальну кубомасу 7827 м3. З них ділової деревини та дров 6990 м3. Лісгоспом за цей час реалізовано 53579 м 3 ділового лісу дров та пиломатеріалів. Звідки було отримано більше 46 тис. кубометрів ділового лісу, у тому числі 23368 м3 експортної продукції, як не з лісосік відведених у санітарні рубки та з проміжного користування, тобто з насаджень, які не досягли віку стиглості. Складно собі уявити як може йти на експорт сухостій та ще й (як стверджують науковці) заражена шкідником – нематодою – деревина. Аналогічна ситуація спостерігається і у інших гірських лісгоспах. Висновок напрошується дуже очевидний. Об’єми вирубувань головного користування не можуть наситити західний ринок, який зберігаючи свої високопродуктивні ліси поглинає за безцінь (вартість експортних пиломатеріалів 950 – 1000 грн за 1 м3) екологічно чисту Карпатську продукцію. Тому під суцільні санітарні рубки відводять ті лісові масиви, які не досягли віку стиглості, у них своєчасно не провели рубки догляду та ще й на підставі аналізу 2 – 3-х дерев знайшли шкідника нематоду, але які по запасу та виходу ділової деревини перевищують більш старші насадження у віці 70 – 80 років. Ці насадження ще можна врятувати провівши вибіркові санітарні рубки. Але яка користь лісівникам від того, що вони виберуть лише сам сухостій. Простіше зіслатися на вирвану з контексту наукових праць теорію «ялиноманії» , згідно з якою дуже значна частина смерекових насаджень є штучно створені у місцях корінного зростання ялицевих та букових лісів з завезеного ще за часів Австро – Угорщини насіння. Ось чому похідні смерекові насадження є нестійкі та схильні до всихання і тому потребують якнайшвидшої вирубки.

«Проблема із масовим всиханням смерек назріла ще десять років тому.» - стверджує у газеті «Високий замок» від 25.07.2011р. начальник Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства А. Дейнека. Насправді ця проблема існує вже більше століття. Поширення та стан смерекових насаджень докладно описав проф. М. Голубець у своїй фундаментальній роботі «Ельники Украинских Карпат» ще у 1978 році, де відмічено ареали та історію походження смерекових насажень. Зокрема у результаті дійсно поширеної колись «ялиноманії» на місці зростання вирубаних ялицевих та букових насаджень було впроваджено дещо менш стійкі похідні смерекові деревостани, які, втім, не всюди знаходяться у катастрофічному стані. Крім того існують, і на території Львівщини також, значні площі і високопродуктивних корінних смерекових насаджень. Ці насадження насамперед повинні оберігати наші лісівники, а не чекати того дня, коли вони досягнуть цілком умовного віку стиглості, щоб негайно відвести їх у суцільну рубку головного користування, а до того пройтися по них вище згаданими новомодними рубаннями. Проф. С. Генсірук у своїй статті «Причини всихання ялинових лісів Карпат і заходи для припинення їх деградації», описуючи дійсно шкідливу політику «ялиноманії», яка бере свій початок ще з середини ХІХ сторіччя, відмічає, що на місці ялицевих та букових лісів зростали висопродуктивні смерекові насадження першої генерації. Лише у монокультурах третьої генерації відбувається масове всихання ялинників. Те, що на даній темі не можна спекулювати, стверджує також не менш відомий дослідник ялинників Карпат проф. Є. Цурик у своїй статті «Про ріст похідних ялинників України та ведення господарства в них» («Наук. праці лісівничої академії наук України» вип. 8.2010 рік), де відмічає: «Навіть похідні, ослаблені, дещо розладнані ялинові (чи інших порід) похідні деревостани не можуть бути вирубані зразу, негайно (як цього декому хочеться), бо в екологічно-захисному аспекті вони є стократно кориснішими, ніж той «місячний» ландшафт, який може бути створений внаслідок по-варварськи організованих і проведених реконструктивних рубань». На жаль, ці рубання вже давно ведуться у повному обсязі, а місячні ландшафти можна спостерігати повсюди.

Вище згадані вчені надають, також, фахові рекомендації щодо ведення господарства в цих лісах. Адже не можуть бути стійками деревостани з запасом 200 і, навіть, 400 м3 на 1 га не тому, що їм не повезло з походженням, а тому, що лісівники довели їх до такого стану. Але, як ми бачимо, насправді лісівники, засліплені жадобою наживи, абсолютно не зважають на ці поради, бо їх втілення у практику вимагає ґрунтовної підготовки та кропіткої праці на протязі тривалого часу, що завжди було особливістю ведення господарства у лісовій галузі. А хорошого та безбідного життя хочеться вже і одразу. Тому і зникли у Карпатах ті лісові масиви з запасом до 1000 м3 на 1 га, які залишилися тільки у монографіях та довідниках.

Дивним чином масове всихання особливо загострилося саме десять років тому, у той час, коли генеральним директором ДЛГО «Львівліс» у 2000 році стає п. А. Дейнека, перед яким, при сприянні митної мафії, в особі його тестя – високопосадовця - митника М. Погутяка –, відкриваються необмежені можливості експорту лісу за кордон. Саме тоді починається нечуваний дерибан лісових насаджень, мисливських угідь та майна лісництв. Сучасний стан недоглянутих та виснажених нововведеними рубаннями лісів списується на підступне господарювання вже сто років тому зниклої з карти світу і спочилої у Бозі Австро – Угорщини та ще й модної у наш час теорії глобального потепління. Зараз цей новоспечений доктор наук, еколог-економіст, який у Карпатах на практичній роботі лісничого чи наукового співробітника не працював жодного дня, знову ж таки у публікаціях газети «Високого замку» від 13.01.2012р. та 3.02.2012р., просторікуючи про «зелену економіку» цього краю, що передбачає гармонійне поєднання економічних потреб суспільства з потребами постійного відновлення і збереження довкілля, на запитання журналіста: «У цій моделі ліс рубатимуть?» насмішкувато відповів: «Жартуєте? Звичайно рубатимуть і садитимуть, але надзвичайно збалансовано.» Звернімося, знову ж таки, до результатів перевірки КРУ, щоб на прикладі Славського лісгоспу побачити у чому на практиці полягає ця збалансованість. Розрахункова річна лісосіка для цього лісгоспу становить 40840 м3. Фактично у 2010 р. вирубано 87538 м3. Основна частина зрубаної деревини відправлено на експорт. Більш, ніж удвічі перевищені обсяги вирубаної та експортованої деревини здійснено за рахунок проміжного користування та санітарних рубок. По матеріалах лісгоспу за 2010 рік та 9 місяців 2011 року на експорт було відправлено 78127 м3 круглого лісу та пиломатеріалів. У результаті зустрічної перевірки по митному посту «Стрий» ця цифра становить 85980 м3. Різниця складає 7853 м3 на загальну суму 4 млн. 805 тис. грн. Звідки взялися і яким чином за неповні два роки з лісгоспу відправлено за кордон більш, ніж півтори сотні не облікованих вагонів лісу? Схожа картина з експортом і по Сколе, але тут за цей же ж час було відправлено більше «всього» на 1008 м3, ніж за даними лісгоспу. У Дрогобичі різниця між обсягами заготівлі та реалізації у 2010 році склала 2808 м3, а за 9 місяців 2011 року вже 5271 м3. Звідки ж береться ця різниця по вище вказаних лісгоспах? Як приклад проаналізуємо заготівлю лісу у Боринському лісгоспі, де вона, втім як і по інших лісгоспах, ведеться переважно, або виключно, приватними підприємцями. Мохнатське лісництво, суцільна санітарна рубка, 2010 рік, квартал 17, виділ 14. Запас по лісорубному квитку – 310 м3. Фактичний вихід ділової деревини – 168 м3 (54%), дров – 65 м3 (21%), зникла різниця – 77 м3 (25%). Либохорське лісництво, рубка головного користування 2011 року, квартал 10 виділ 23. Запас по лісорубному квитку – 360 м3. Вихід ділової деревини – 123 м3 (34%, проти реальних 80%), дров, також, – 123 м3 (34 %), різниця, яка зникла з лісосіки – 114 м3 (32%). І така картина по інших лісництвах. І це при тому, що у Борині, на відміну від інших лісгоспів, рубки ведуться у встановлених межах розрахункової лісосіки, а фактичний вихід заготовленої деревини по звітних документах навіть дещо перевищує показники по лісорубних квитках, тобто не те, що немає недостачі, а є навіть надлишки, звичайно у межах допустимої похибки. Якщо співставляти запаси деревини на 1 га стиглих насаджень, визначені базовим лісовпорядкуванням, – приблизно 400 м3 та запасами цих же насаджень, що фігурують у лісорубних квитках при відводі лісосік у рубку головного користування, – близько 200 м3 й взяти до уваги площі вирубок і обсяги лісозаготівлі, то не важко уявити скільки необлікованих кубометрів деревини осідають на приватних пилорамах та відправляються на експорт. Ось така «надзвичайно збалансована» модель «екологічної економіки», яка впроваджується у життя п. А. Дейнекою протягом уже більше десяти років і яка слугувала основою його докторської дисертації.

Ми дещо вияснили щодо теперішньої основної діяльності гірських лісогосподарських підприємств стосовно лісозаготівлі. А як стосовно того, що ще донедавна було першочерговим завданням лісівників – відновлення, догляд та збереження лісу. У програмі «Лісовий сектор» на телеканалі ZIK ми бачимо, що лісівники тільки те й роблять, що садять ліс та будують церкви. А от, що говорять цифри офіційних перевірок КРУ . У Славському лісгоспі площі суцільних рубок у 2009 році становили 148 га. У 2010 році з цих площ заліснено 86 га, а 62 га залишено під природне поновлення. У цьому ж році зрубано вже 217 га. Посадку проведено на 138 га, а 133 га знову залишено на природне поновлення, Тобто половина вирубаних площ залишається на відтворення силами природи – заліснення другорядними малоцінними породами, або, у кращому випадку, знову ж таки, смерекою, але вже наступної, ще набагато менш стійкої генерації. У Самборі у 2010 та 2011 роках посаджено 74 та 97 га, під природне поновлення залишено відповідно 134 та 126 га. У Борині обсяги посадок лісу на суцільних вирубках у 2010 та 2011 роках здійснено на 30 та 39 га. Під природне поновлення залишено утричі більше – 101 та 108 га. Ось таким чином відбувається заліснення нібито низькопродуктивних, нестійких, похідних, заражених опеньком та нематодою смерекових деревостанів (які, тим не менше, продукують високоякісну експортну деревину) на нібито перспективні ялицеві та букові ліси, якими навіть і не думають заліснювати більшу половину вирубаних площ. Та і кому здійснювати ці заходи. Адже більша частина лісової охорони звільнена. У Стрию немає жодного лісника. Більшість лісників у інших лісгоспах переведено на посаду майстрів, лісничі або самі перетворилися на лісозаготівельників, як це офіційно зафіксовано у Самборі – Опацьке лісництво, або оформляють на заготівлю лісу своїх родичів, навіть дружин – Дрогобич.

Виникає ще одне логічне запитання – наскільки прибутковою є така діяльність лісогосподарських підприємств Львівської області, якщо не брати до уваги прибутки їх керівників. Славський лісгосп. Як вже відмічалося вище, у 2010 році заготовлено всього 87538 м3. Чистий прибуток у цьому році склав 56038 грн. За 9 місяців 2011 року заготовлено 49686 м3 – чистого прибутку отримано 44608 грн. Сколівський лісгосп. Обсяг реалізації за 9 місяців 2011 року склав 53579 м3, а чистого прибутку отримано 68944 грн. У Борині у 2010 році об’єм заготівлі ліквідної деревини становив 27298 м3, а чистого прибутку отримано всього 18,1 тис. грн. За 9 місяців 2011 року загальний об’єм лісозаготівлі 19327 м 3, чистий прибуток – 24,2 тис. грн. Дрогобич. 2010 рік, заготовлено 67510 м3, чистого прибутку отримано 104 тис. грн., 9 місяців 2011 року, заготовлено 53995 м3, чистий прибуток – 65 тис. грн. Тобто на одному кубометрі заготовленого лісу лісгосп офіційно показує, що заробляє де ледь більше, а де і менше однієї гривні. Якщо середній об’єм зрубаної у віці стиглості смереки складає 0,7 – 0,8 м3, то її вартість в кінцевому результаті еквівалентна вартості декількох коробок сірників.

Складається враження, що лісгоспи працюють виключно на знищення лісових насаджень. Вони ледве встигають вивозити лісопродукцію, заготовлену приватними підприємцями. Зокрема у Самборі на вивозку залучено ще й транспорт сторонніх організацій. У одних лісгоспах – Бориня, Самбір – відсутня навіть елементарна переробка круглих лісоматеріалів. У інших вона зведена до мінімуму. Левова частка витрат лісгоспів іде на закупівлю ПММ, соціальні заходи, благодійну допомогу, всякого роду витрати. Заслуговує на увагу така стаття витрат як закупівля щебню та передача його Дніпровсько – Тетерівському ДЛМГ, а, також, надання йому в безоплатне користування техніки на сотні тисяч гривень. Такі ж суми перераховуються комерційній структурі «Укрлісконсалтинг», яка, нібито, надає інформаційні, консалтингові, маркетингові послуги та програмне забезпечення, яке не використовується, а, як відмічено КРУ, у вигляді носіїв на жорстких дисках знаходиться на складі. Це при тому, що на консалтингові послуги дозволяється витрачати 1,5% від чистого прибутку, а на благодійність, яка у всіх лісгоспах складає десятки тисяч гривень, всього 1%, також, чистого прибутку. Це в той час, коли існує заборгованість по зарплаті своїм працівникам, яка, зокрема, у Борині за 9 місяців 2011 року перевищувала 100 тис. гривень, а у Дрогобичі – 80 тис. грн.

Постає логічне запитання – для чого тоді потрібна така структура,як лісгосп, колектив якого у кількості 100 – 250 чоловік заробляє в рік чистого прибутку на рівні дрібного підприємця, що навіть не використовує найманої робочої сили. І тим більше управління лісового господарства на чолі з п. А. Дейнекою. Невже тільки для того, щоб вивозити, в основному за кордон, вирубані приватними підприємцями ліси, платити їм за це мільйони гривень, як за «Послуги у лісовому господарстві», утримувати штат лісгоспу, годувати сумнівну фірму «Укрлісконсалтинг», надавати невідомо кому благодійну допомогу та закупляти будівельні матеріали для мисливського господарства Януковича – Дніпровсько – Тетерівському ДЛМГ.

Те, що ця структура працює на самознищення говорить і той факт, що п. А. Дейнекою за безцінь продано своїм близьким і далеким родичам приміщення Моршинського, Брюховицького, Завадівського та Липниківського лісництв. Очевидно, що після остаточної вирубки гірських лісів лісництва вище згаданих лісгоспів буде, також, продано.

Те, що під керівництвом п. А. Дейнеки проходить масове знищення та розкрадання лісів вже не викликає сумніву. Наведені дані дають лише можливість тільки приблизно уявити ці обсяги. Дивує лише нерозуміння єдиного факту. Якщо продані, вирізані на металобрухт промислові підприємства, при умові правильної економічної політики, можна відновити за короткий час і вже у сучасному вигляді, то знищені ліси не виростуть скоріше, ніж у відведений природою час. Крім того цінність лісових ресурсів не можна вимірювати лише вартістю заготовленої деревини, тим нещасним прибутком, який офіційно декларується лісгоспами. І навіть не тими прибутками, якими набили і набивають кишені п. А. Дейнека та наближене до нього чиновництво. Набагато важливішим є збереження умов життєдіяльності не тільки проаналізованого регіону, але й прилеглих територій. Екологічна катастрофа набирає реальних обрисів саме за діяльності конкретних чиновників, які уявили себе господарями і власниками тих природних ресурсів, якими користується все суспільство і від стану яких залежить якість його життя.

Як вже відмічалося, основні захисні функції, особливо гірських лісів, заключаються у затриманні, акумулюванні, поступовій інфільтрації опадів. Вони регулюють та дотримують у балансі повноводність як дрібних потічків, так і більших рік, зокрема ріки Стрий. Без лісів ці потоки та ріки вже перетворилися у нерегульовані стічні водогони, по яких опади, не затримуючись у горах лісовими насадженнями, злітають на рівнину, руйнуючи села та розмиваючи дороги. Адже очевидно, що люди зруйнованих повенями сіл будували свої будинки там, де сотні років до цього не було загрози підтоплення. Така загроза виникла протягом буквально останнього десятиріччя, коли вже щорічно весною чи восени при різкому збільшенні опадів одразу виникає загроза повені. І ніякими протиповеневими заходами, у тому числі спорудженням дамб, цю проблему вирішити неможливо. Карпатські ріки нереально закути у бетон та перетворити на стічний колектор як тиху Полтву. Крім того водопостачання таких міст як Дрогобич, Стебник, Борислав, Трускавець, Моршин повністю залежить від постійної повноводності річок, які живляться з гірських потоків. Минулої осені Борислав вже опинився без води і ситуація буде лише погіршуватися, адже голі гірські схили не в змозі затримувати вологу, тим самим, постійно підживлюючи гірські ріки. Цієї зими по обласному радіо ми вперше почули про можливість сходу снігових лавин у горах нашого регіону. Тобто вже є констатація того факту, що зелені Карпати поволі набувають статусу голих Кавказьких хребтів, де подібні явища є закономірними. Навесні цього року «У Сколівських Карпатах хоронили туризм» (публікація «Високого замку» від 2 квітня 2012 року). Ті небайдужі люди, які вийшли на цю акцію повинні усвідомити, що ті дороги, по яких до них не можуть доїхати туристи, розбито не легковиками, а лісовозами, та розмито не стримуваною вирубаними лісами водою. Для ремонту цих доріг у місцевому та обласному бюджеті, звичайно ж, немає коштів, а виділені декілька мільйонів гривень розчинилися, як і гроші, виділені на протиповеневі заходи. Та навіть відремонтовані на короткий час дороги не приваблять туристів споглядати голі гірські схили.

Очевидно, що вже давно настав час не київському чи обласному керівництву, а жителям Сколівщини та Турківщини як господарям своєї землі зважити і оцінити діяльність, особливо гірських, лісгоспів Львівщини, керованих вже більше десятка років доктором наук, «екологом – економістом» п. А. Дейнекою. Чи потрібні жителям гірських регіонів такі «патріоти» нашого краю, як купка розжирілих директорів на чолі з людиною, яка, ще раз підкреслюю, жодного дня у своєму житті не працювала у цьому регіоні і не бачила у своїй практичній роботі лісу далі придворних Рудківського та Липниківського лісництв. Свої статки у тому числі і приховані, пояснює тим, що лісничим вирощував бичків і свиней (дивись передачу ZIK «Хто тут живе?» від 4.11.2011 року). Телекомпанія ZIK показувала, також, і діяльність директора Стрийського лісгоспу п. Я. Павліва, що вже повністю знищив ліси цього району. Це так «успішно» працюють підлеглі п. А. Дейнеки. Зараз такі «патріоти», які довершують винищення Українських Карпат та інших лісів Львівщини балотуються депутатами до Верховної Ради. Їм для повного щастя бракує цієї «дрібнички».

Довівши до занепаду екологію краю, але сподобившись того, що йому потиснув руку сам Папа Римський, ця людина раптом стала згадувати у пресі про християнські цінності, примазуватися до ідей академіка Вернадського та розказувати пограбованому населенню Сколівщини та Турківщини про те, як він буде запроваджувати на Львівщині модель «зеленої економік» («Високий замок» 3 – 5 лютого 2012 року) для покращення їхнього життя. Про який туризм та розвиток «зеленої економіки» може йти мова, якщо лісові насадження продовжують нещадно знищувати. Ця «зелена економіка» для п. А. Дейнеки у вигляді заробляння «зелених» папірців вже давно відпрацьована, а для гірського населення вона запрацює не раніше, ніж за 80 – 100 років, коли виростуть нові, повноцінні ліси.

Тому варто нагадати цій людині, яка стверджує, що сповідує християнські цінності, а, також, і його підлеглим директорам не тільки одну християнську заповідь «Не вкради», а ще й «Не убий» (екологію нашого краю). А жителям регіону, яких він збирається ощасливити, працюючи у Верховній Раді – «судіть не по словах, а по ділах його».

Автор: Віталій Майборода – член-кореспондент ЛАН України, канд. с. г. наук.

Джерело: Лісовод України

Оцінка: 
0
No votes yet