Проект Закону України "Про Стратегію національної екологічної політики України на період до 2020 року"

Проект

вноситься Кабінетом Міністрів України


ЗАКОН УКРАЇНИ

 

Про Стратегію національної екологічної політики України на період до 2020 року

 

Верховна Рада України постановляє:

1. Затвердити Стратегію національної екологічної політики України на період до 2020 року, що додається.

2. Кабінетові Міністрів України розробити та затвердити протягом 2010 року Національний план дій з охорони навколишнього природного середовища.

3. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

 

Голова Верховної Ради України

 

ЗАТВЕРДЖЕНО 
Законом України 
від 2010 року N


СТРАТЕГІЯ 
національної екологічної політики України на період до 2020 року

 

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

Антропогенне та техногенне навантаження на навколишнє природне середовище в Україні у кілька разів перевищує відповідні показники у розвинутих країнах світу.

Тривалість життя в Україні становить у середньому близько 66 років (у Швеції - 80, у Польщі - 74). Значною мірою це обумовлено забрудненням навколишнього природного середовища внаслідок провадження виробничої діяльності підприємствами гірничо-видобувної, металургійної, хімічної промисловості та паливно-енергетичного сектору.

Атмосферне повітря

 

За даними статистичної звітності 2008 року, основними забруднювачами атмосферного повітря є підприємства переробної та добувної промисловості (відповідно 33,4 і 21,4 відсотка викидів забруднюючих речовин), підприємства - виробники тепло- та електроенергії (37,3 відсотка). Протягом останніх п'яти років відбулося незначне збільшення загальної кількості викидів як стаціонарними джерелами забруднення атмосфери (6,2 млн. тонн в 2003 році і 7,2 млн. тонн в 2008 році), так і пересувними джерелами (відповідно 2,1 і 2,7 відсотка). Викиди забруднюючих речовин пересувними джерелами становлять 37 відсотків загальної кількості викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Викиди забруднюючих речовин автомобільним транспортом становлять 90 відсотків забруднюючих речовин, що викидаються пересувними джерелами.

До забруднюючих речовин, що переважно викидаються в атмосферне повітря, належать оксид азоту, речовини у вигляді суспендованих твердих частинок (мікрочастинки та волокна), оксид вуглецю, діоксид і сполуки сірки.

Результати перевірок підприємств свідчать про збільшення кількості випадків перевищення встановлених нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами. Основними причинами, що зумовлюють незадовільний стан якості атмосферного повітря у населених пунктах, є недотримання підприємствами режиму експлуатації пилогазоочисного обладнання, нездійснення заходів із зниження обсягів викидів забруднюючих речовин до встановлених нормативів, низькі темпи впровадження новітніх технологій та значне збільшення кількості транспортних засобів, зокрема тих, що вичерпали строк придатності.

В останні роки в мм. Кривому Розі, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Києві, Білій Церкві, Нікополі в атмосферному повітрі постійно реєструвалося до 16 поліциклічних ароматичних вуглеводнів, з яких вісім є канцерогенами, групи нітрозамінів (нітрозодиметилам і нітрозодіетиламін) та важких металів (хром, нікель, кадмій, свинець, берилій). При цьому в обсягах забруднення хімічними канцерогенами найбільшу питому вагу мають сполуки класу поліциклічних ароматичних вуглеводнів.

У цілому канцерогенний ризик у 2009 році досяг 6,4 - 13,7 випадка онкологічних захворювань на 1 тис. осіб, що значно перевищує міжнародні показники ризику.

Водні ресурси

 

За результатами аналізу стану водних ресурсів України виявлено, що водокористування здійснюється переважно нераціонально, непродуктивні витрати води збільшуються, об'єм водних ресурсів внаслідок забруднення і виснаження зменшується. Практично всі поверхневі водні джерела і ґрунтові води забруднені. Основні речовини, які призводять до забруднення, - сполуки азоту та фосфору, органіка, що піддається легкому окисленню, отрутохімікати, нафтопродукти, важкі метали, феноли. Інтенсивна евтрофікація внутрішніх водойм призводить до погіршення стану Чорного та Азовського морів.

За рівнем раціонального використання водних ресурсів та якості води Україна, за даними ЮНЕСКО, серед 122 країн світу посідає 95 місце.

Система державного управління в галузі охорони вод потребує невідкладного реформування, функції з управління в галузі охорони вод розподілені між різними центральними органами виконавчої влади, що призводить до їх дублювання, неоднозначного тлумачення положень природоохоронного законодавства та неефективного використання бюджетних коштів.

Питне водопостачання України майже на 80 відсотків забезпечується використанням поверхневих вод. Екологічний стан поверхневих водних об'єктів і якість води в них є основними чинниками санітарного та епідемічного благополуччя населення. Водночас більшість басейнів річок згідно з гігієнічною класифікацією водних об'єктів за ступенем забруднення можна віднести до забруднених та дуже забруднених.

Підземні води України в багатьох регіонах (Автономна Республіка Крим, Донбас, Придніпров'я) за своєю якістю не відповідають нормативним вимогам до джерел водопостачання, що пов'язано не тільки з природними умовами їх формування, але і з антропогенним забрудненням. Особливе занепокоєння викликає стан водопостачання сільського населення, оскільки централізованим водопостачанням забезпечено лише 25 відсотків сільських населених пунктів України.

Забруднення води нітратами призводить до виникнення захворювання на водно-нітратну метгемоглобінемію у дітей, зниження загальної резистентності організму і, як наслідок, до підвищення рівня загальної захворюваності, зокрема на інфекційні та онкологічні захворювання. Невідповідність якості питної води нормативним вимогам є однією з причин поширення багатьох інфекційних хвороб (вірусний гепатит А, черевний тиф, ротавірусна інфекція) та неінфекційних (системи травлення, серцево-судинної, ендокринної системи).

Земельні ресурси

 

За період проведення земельної реформи значна кількість проблем у сфері земельних відносин не лише не розв'язана, але і загострилася. У складі земельного фонду України переважають сільськогосподарські землі (71 відсоток), розорані сільськогосподарські угіддя (78 відсотків). Для України характерний недостатній рівень лісистості території, площа природно-заповідних територій країни становить 5,4 відсотка загальної площі, що є значно нижчим показником порівняно з іншими країнами Європи.

Стан земельних ресурсів України близький до критичного, оскільки значно поширені процеси деградації земель, серед яких найбільш масштабними є ерозія (близько 57,5 відсотка території країни), забруднення (близько 20 відсотків), підтоплення територій (близько 12 відсотків). Зменшення вмісту поживних речовин у ґрунтах внаслідок землеробства постійно перевищує їх надходження, а щорічні втрати гумусу становлять 0,65 тонни на 1 гектар.

Проблеми у сфері охорони земель значною мірою зумовлені незавершеністю процесу інвентаризації, створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, недостатністю землевпорядного та нормативно-правового забезпечення, проведення освітньої та просвітницької роботи, низькою інституціональною спроможністю відповідних органів виконавчої влади.

Лісові ресурси

 

Ліси становлять більш як 15,7 відсотка території України (10,8 млн. гектарів) в основному на півночі (Полісся) та заході (Карпати). За висновками науковців, оптимальна лісистість повинна становити 20 відсотків, для її досягнення необхідно створити більш як 2 млн. гектарів нових лісів. За площею лісів та запасами деревини Україна є державою з дефіцитом лісових ресурсів. Загальна площа вкритих лісовою рослинністю земель збільшилася з 1961 року із 7,1 млн. гектарів до 9,7 млн. гектарів (на 33,8 відсотка).

Протягом 2010 - 2015 років передбачено підвищити рівень лісистості на 0,5 млн. гектарів (до 16,1 відсотка). Якщо зазначені темпи залісення будуть збережені, то лише через 20 років в Україні буде досягнутий оптимальний рівень лісистості.

Функції з охорони та відтворення лісів покладені на центральні та місцеві органи виконавчої влади, що призводить до їх дублювання та неефективного використання бюджетних коштів. Система управління в галузі охорони та відтворення лісів не забезпечує багатоцільове, неперервне і невиснажливе використання ресурсів та лісових екосистем. Необхідно провести реформи зазначеної системи із забезпеченням розподілу природоохоронних і господарських функцій.

Надра

 

За даними кадастрового обліку, в Україні на початок 2009 року налічувалося 8658 родовищ з 97 видами корисних копалин і майже 12 тис. їх проявів. Одними з найбільших за обсягом є запаси вугілля, залізних, марганцевих і титаноцирконієвих руд, а також графіту, каоліну, калійних солей, сірки, вогнетривких глин, облицювального каменю. Частка їх в Україні є значною. В цілому у 2009 році функціонувало більш як 2 тис. гірничовидобувних підприємств. Загальна кількість розроблених родовищ становить 3 тисячі. В обсягах видобутку переважає залізорудна сировина, флюсові вапняки, кам'яне вугілля, а також будівельне каміння.

Більшість корисних копалин в Україні видобувається в межах кількох головних гірничопромислових регіонів - Донецького, Криворізько-Нікопольського, Прикарпатського. Довготривале інтенсивне використання ресурсів надр у таких регіонах призвело до значних змін геологічного середовища та виникнення ситуацій природного і техногенного характеру. Головними чинниками негативного впливу є надзвичайно висока концентрація гірничодобувних підприємств, високий рівень виробленості переважної більшості родовищ, недостатній обсяг фінансування робіт, спрямованих на зменшення впливу на навколишнє природне середовище, що зумовлений розробкою родовищ.

Надзвичайні ситуації

 

На території України зберігається високий ризик виникнення надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру. В країні функціонує 23767 потенційно небезпечних підприємств та інших об'єктів, аварії на кожному з яких можуть призвести до виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру державного, регіонального, місцевого та об'єктового рівня.

Щороку реєструється до 300 надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, внаслідок яких гинуть люди, спричиняються великі економічні збитки.

Основними причинами виникнення техногенних аварій і катастроф та посилення негативного впливу внаслідок виникнення надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру в Україні є старіння основних фондів, зокрема природоохоронного призначення, великий обсяг транспортування, зберігання і використання небезпечних речовин, низька ефективність роботи органів державного нагляду із забезпечення техногенної безпеки, аварійний стан значної частини мереж комунального господарства, недостатня інвестиційна підтримка процесу впровадження новітніх ресурсозберігаючих і екологічно чистих технологій в екологічно небезпечних галузях промисловості, насамперед металургійній, хімічній, нафтохімічній, а також енергетиці, природоохоронні проблеми, пов'язані з істотними змінами стану геологічного та гідрогеологічного середовища та зумовлені закриттям нерентабельних гірничодобувних підприємств, шахт і розрізів тощо.

Відходи та небезпечні хімічні речовини

Протягом 2008 року внаслідок провадження суб'єктами господарювання виробничої діяльності утворилося 2,3 млн. тонн відходів I - III класу небезпеки. Основна частина таких відходів (1,9 млн. тонн, або 83,5 відсотка загального обсягу) віднесена до III класу небезпеки, а відходи I - II класу небезпеки становлять відповідно 10,7 і 367,2 тис. тонн.

Гострою природоохоронною проблемою є поводження з побутовими відходами. Питомі показники утворення відходів у середньому становлять 220-250 кілограмів на рік на одну особу, а у великих містах досягають 330-380 кілограмів на рік відповідно. Тверді побутові відходи в основному захороняються на 4157 сміттєзвалищах і полігонах загальною площею близько 7,4 тис. гектарів і лише близько 3,5 відсотка твердих побутових відходів спалюються на двох сміттєспалювальних заводах у мм. Києві та Дніпропетровську. За розрахунками, близько 0,1 відсотка побутових відходів є небезпечними.

В Україні відзначається тенденція до збільшення обсягу утворених і вивезених на полігони твердих побутових відходів. За даними спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань житлового та комунального господарства, обсяг вивезених твердих побутових відходів, який у 2008 році досяг 50,1 млн. куб. метрів, збільшується щороку майже на 4 млн. куб. метрів. На 2008 рік частка населення, якому надаються послуги із збирання твердих побутових відходів, становить 72 відсотки.

Серед твердих побутових відходів збільшується частка відходів, які не піддаються швидкому розкладу і займають значні площі під їх зберігання. Кількість сміттєзвалищ, які перевантажені, становлять 243 одиниці (5,8 відсотка їх загальної кількості), а 1187 одиниць (28,5 відсотка) - не відповідають нормам екологічної безпеки.

На кінець 2009 року в Україні на 2987 складах зберігається близько 20,5 тис. тонн непридатних пестицидів.

Біобезпека

 

На сьогодні в Україні створюється система біобезпеки, основною метою якої є забезпечення безпечного провадження генетично-інженерної діяльності та використання генетично модифікованих організмів і запобігання несанкціонованому та неконтрольованому їх розповсюдженню.

Досягнення цієї мети передбачається шляхом запобігання екологічним, економічним, соціальним та іншим ризикам, пов'язаним з використанням генетично модифікованих організмів і провадженням генетично-інженерної діяльності, а також процесів, що становлять загрозу для національних інтересів.

В процесі вступу до Світової організації торгівлі Україна взяла зобов'язання щодо створення законодавчої бази у сфері біотехнологій відповідно до міжнародних норм та принципів. Це зумовлює необхідність всебічного вивчення та врахування міжнародного досвіду, зокрема країн -членів ЄС.

Біологічне та ландшафтне різноманіття

 

Займаючи менше 6 відсотків площі Європи, Україна володіє близько 35 відсотками її біорізноманіття. Біосфера України нараховує більш як 70 тис. видів, з них флора - більш як 27 тис., фауна - більш як 45 тис. видів. Протягом останніх років спостерігається збільшення кількості видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України. Перше видання Червоної книги України (1980 рік) включало 85 видів тварин та 151 вид судинних рослин, друге видання Червоної книги України - 382 види тварин (1994 рік) та 541 вид рослин (1996 рік), третє видання Червоної книги України (2009 рік) включає 542 види тварин та 826 видів рослин і грибів.

Україна розташована на перетині міграційних шляхів багатьох видів фауни, через її територію проходять два основних глобальних маршрути міграції диких птахів, а деякі місця гніздування мають міжнародне значення. Більш як 100 видів перелітних птахів фауни України охороняються відповідно до міжнародних зобов'язань.

До складу природно-заповідного фонду України входять більш як 7608 територій та об'єктів загальною площею 3,2 млн. гектарів (5,4 відсотка загальної площі країни) та 402,5 тис. гектарів у межах акваторії Чорного моря. Частка природно-заповідних територій в Україні є недостатньою і залишається значно меншою, ніж у більшості країн Європи, де площі, зайняті під природно-заповідні території, становлять в середньому 15 відсотків.

За роки незалежності площа природно-заповідного фонду України збільшилася у 2 рази, але в окремих випадках об'єкти природно-заповідного фонду перебувають в управлінні центральних органів виконавчої влади, для яких природно-заповідна справа не є пріоритетом їх діяльності.

Основними загрозами біорізноманіттю є діяльність людини та знищення природного середовища існування флори і фауни, спостерігається катастрофічне зменшення площі територій водно-болотних угідь, степових екосистем, природних лісів. Знищення навколишнього природного середовища відбувається внаслідок розорювання земель, вирубування лісів, осушення або обводнення територій, промислового, житлового та дачного будівництва тощо. Поширення неаборигенних видів у природних екосистемах викликає значний дисбаланс у біоценозах. Управління збереженням біорізноманіття прісноводних та морських екосистем розвивається не так швидко як для екосистем суші, що негативно впливає на об'єм рибних запасів та середовища перебування водних живих ресурсів.

З метою припинення процесів погіршення стану навколишнього природного середовища необхідно збільшувати площі земель екомережі, що є стратегічним завданням у досягненні екологічної збалансованості території України. Збільшення площі національної екомережі має насамперед відбуватися в результаті розширення існуючих та створення нових об'єктів природно-заповідного фонду.

Завдання щодо охорони біорізноманіття на даний час не вирішується під час приватизації земель, підготовки і виконання програм галузевого, регіонального і місцевого розвитку. Відсутність закріплених на місцевості в установленому законом порядку меж об'єктів природно-заповідного фонду призводить до різних порушень вимог заповідного режиму. Повільними є темпи встановлення у натурі (на місцевості) прибережних захисних смуг вздовж морів, річок та навколо водойм, які виконують роль екологічних коридорів.

Збалансоване використання природних ресурсів

 

Всесвітня Конференція ООН з питань навколишнього середовища і розвитку ухвалила Декларацію та визнала концепцію сталого розвитку домінантною ідеологією цивілізації у XXI сторіччі.

Сталий соціально-економічний розвиток будь-якої країни означає таке функціонування її господарського комплексу, коли одночасно задовольняються зростаючі матеріальні і духовні потреби населення, забезпечується раціональне та екологічно безпечне господарювання і високоефективне збалансоване використання природних ресурсів, створюються сприятливі умови для здоров'я людини, збереження і відтворення навколишнього природного середовища та природно-ресурсного потенціалу суспільного виробництва. Таким чином, сталий розвиток - це насамперед економічне зростання, за якого ефективно розв'язуються найважливіші проблеми життєзабезпечення суспільства без виснаження природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища.

Інтеграція екологічної політики

 

Вітчизняними підприємствами та іншими суб'єктами господарювання не створено систему екологічного управління та екологічного маркування продукції. На 2009 рік в Україні налічується 1630 підприємств, що отримали сертифікати системи управління якістю, в тому числі 55 - системи екологічного управління. Лише для 256 видів продукції 27 товаровиробників отримали екологічний сертифікат на відповідність міжнародним екологічними критеріями згідно з вимогами міжнародних стандартів серії ISO 14000.

Регіональна екологічна політика

 

Незважаючи на прийняття ряду галузевих програм, в цілому засади сталого розвитку не набули широкого відображення в галузевій політиці. Проте запровадження новітніх екологічно чистих технологій та поширення найкращого сільськогосподарського досвіду є дуже повільним. Низькі ціни на енергоресурси, що трималися протягом довгого часу та високий рівень зношеності обладнання призвели до того, що Україна посідає шосте місце у світі за обсягом споживання газу, перевищуючи в 3 - 4 рази показники країн Європи. Лише протягом останніх трьох років в умовах підвищення ціни на газ вживаються заходи, спрямовані на розвиток джерел відновлювальної та альтернативної енергетики.

Необхідно також вирішити питання щодо охорони навколишнього природного середовища на об'єктах військово-промислового комплексу, недоступність яких для неурядових організацій та екологічних інспекторів призводить до порушень природоохоронного законодавства, забруднення поверхневих та ґрунтових вод нафтопродуктами, несанкціонованого знищення природних ландшафтів, незадовільного відновлення непридатних до використання земель.

Відмінності соціально-економічного розвитку регіонів України, наприклад Донецької та Івано-Франківської областей, зумовлюють нерівномірне техногенне навантаження на навколишнє природне середовище. Передбачається, що положення цієї Стратегії та Національного плану дій будуть інтегровані в регіональні програми соціально-економічного розвитку та деталізовані на рівні регіональних планів дій з охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, областей та мм. Києва і Севастополя, на основі яких будуть розроблені місцеві плани дій з охорони навколишнього природного середовища, підготовлені на рівні сільських, селищних та міських рад.

У результаті виконання місцевих планів дій передбачається посилити роль органів місцевого самоврядування в процесі реалізації державної екологічної політики, визначити аспекти її удосконалення з урахуванням регіональної специфіки та Керівних принципів сталого просторового розвитку європейського континенту (Ганновер, 2000 рік).

Першопричинами екологічних проблем України є:

успадкована від колишнього СРСР системна соціально-економічна та екологічна криза, що посилена процесом адаптації до ринкових умов;

недостатнє розуміння в суспільстві та державі пріоритету збереження навколишнього природного середовища та переваг сталого розвитку;

деградація суспільної свідомості, включаючи "споживацьке" ставлення до навколишнього природного середовища, зокрема використання природних ресурсів;

недостатня сформованість інститутів громадянського суспільства;

недосконала система державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища, регулювання використання природних ресурсів, відсутність чіткого розподілу природоохоронних та господарських функцій;

недотримання природоохоронного законодавства;

зношеність основних фондів промислової та транспортної інфраструктури країни.

РОЗДІЛ 2. МЕТА І ПРИНЦИПИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

 

Метою національної екологічної політики є збереження та відновлення екосистеми на всій території України, що необхідна для гармонічного існування живої і неживої природи, досягнення рівноваги використання природних ресурсів, їх відновлення та розвитку суспільства, а також гарантування екологічно безпечного природного середовища для життя і здоров'я населення.

Основними принципами національної екологічної політики є:

забезпечення збалансованості екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільного розвитку держави;

інтеграція екологічних цілей у галузеву політику на тому ж рівні, що економічні та соціальні цілі;

забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи;

сприяння усвідомленню суспільством необхідності збереження навколишнього природного середовища для майбутніх поколінь;

участь громадськості у формуванні та реалізації екологічної політики;

невідворотність відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

пріоритетність вимог "забруднювач навколишнього природного середовища та користувач природних ресурсів платять повну ціну";

розподіл благ для населення від використання природних ресурсів і забезпечення доступу до них на справедливій основі;

достовірність екологічної інформації.

РОЗДІЛ 3. СТРАТЕГІЧНІ ЦІЛІ ТА ЗАВДАННЯ

 

Національна екологічна політика спрямована на досягнення таких стратегічних цілей:

Ціль 1. Підвищення рівня суспільної екологічної свідомості

 

Завданнями у цій сфері є:

створення національної інформаційної системи охорони навколишнього природного середовища;

збільшення частки екологічно значущої інформації та соціальної реклами природоохоронного спрямування, що регулярно поширюється засобами масової інформації до 2015 року на 15 відсотків, до 2020 року на 30 відсотків базового рівня (базовим є рівень 2010 року);

постійне сприяння розвитку інформаційних центрів, територіальних органів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та Орхуського інформаційного центру, утвореного при спеціально уповноваженому органі виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища відповідно до вимог Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (далі - Орхуська конвенція);

створення до 2015 року державної системи інтернет-ресурсів з екологічних питань, національної системи ресурсних кадастрів, реєстрів викидів та перенесення забруднюючих речовин і до 2020 року системи управління екологічною інформацією, що відповідає стандартам ЄС;

розроблення до 2012 року та виконання до 2020 року програми підтримки проектів громадських екологічних організацій, збільшення обсягу її фінансування на 15 відсотків базового рівня;

розроблення до 2015 року і реалізація Стратегії освіти в інтересах сталого розвитку;

створення до 2015 року системи екологічного навчання та підвищення кваліфікації державних службовців, до компетенції яких належать питання щодо охорони навколишнього природного середовища;

розроблення до 2015 року організаційного механізму місцевого, регіонального та національного рівня для активного залучення громадськості до процесу екологічної освіти, освіти в інтересах сталого розвитку;

систематичне інформування про діяльність органів виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища через засоби масової інформації, Інтернет;

створення до 2012 року і впровадження до 2015 року механізму забезпечення доступу громадськості до екологічної інформації та участі у прийнятті рішень відповідно до положеньОрхуської конвенції;

сприяння виданню починаючи з 2010 року та розповсюдженню Доповіді громадських екологічних організацій щодо проведення громадської оцінки національної екологічної політики;

створення до 2015 року умов для проведення громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади, здійснення громадського контролю з питань щодо охорони навколишнього природного середовища;

утворення до 2020 року в областях центрів для здійснення практичних заходів щодо впровадження моделей невиснажливого господарювання та екологічно чистих технологій виробництва у населених пунктах, де використовуються енерго- та ресурсозберігаючі технології житлового будівництва;

проведення до 2015 року оцінки економічних та соціальних результатів створення і розвитку населених пунктів, що використовують енерго- та ресурсозберігаючі технології житлового будівництва, та комплексне впровадження таких технологій.

Ціль 2. Поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки

 

Завданнями у цій сфері є:

атмосферне повітря

створення систем екологічного управління та підготовки державних цільових програм охорони навколишнього природного середовища для окремих галузей національної економіки, що передбачають технічне переоснащення виробничого комплексу в результаті реалізації інноваційних проектів, впровадження енергоефективних і ресурсозберігаючих технологій, маловідходних, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів;

оптимізація структури енергетичного сектору національної економіки в результаті збільшення обсягу використання енергетичних джерел з низьким рівнем викидів двоокису вуглецю до 2015 року на 10 відсотків і до 2020 року на 20 відсотків;

збільшення обсягу використання відновлюваних і нетрадиційних джерел енергії до 2015 року на 5 відсотків та до 2020 року на 10 відсотків базового рівня;

зменшення обсягу викидів загальнопоширених забруднюючих речовин стаціонарними джерелами до 2015 року на 10 відсотків і до 2020 року на 25 відсотків базового рівня, а також пересувними джерелами в результаті встановлення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах до 2015 року відповідно до стандартів Євро-4, до 2020 року - Євро-5;

приведення до 2015 року методології інвентаризації джерел викидів забруднюючих речовин та їх обсягів у відповідність з рекомендаціями Європейської спільної програми спостережень та оцінки розповсюдження забруднювачів повітря на великі відстані;

визначення основних засад державної політики щодо запобігання змінам клімату, розроблення та поетапне виконання національного плану заходів щодо пом'якшення наслідків зміни клімату на період до 2020 року;

реалізація механізму Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, зокрема проектів спільного впровадження, проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій;

водні ресурси

реформування до 2020 року системи державного управління в галузі охорони та раціонального використання вод;

створення до 2015 року екологічно та економічно обґрунтованої системи платежів за спеціальне використання та збору за забруднення водних ресурсів з урахуванням механізму стимулювання суб'єктів господарювання до раціонального водокористування; встановлення до 2020 року екологічно та економічно обґрунтованих тарифів на послуги з водопостачання;

зниження до 2020 року на 15 відсотків рівня забруднення вод забруднюючими речовинами (насамперед п'ятиденна біологічна потреба кисню, хімічна потреба кисню, сполуки азоту і фосфору) в результаті реконструкції існуючих та будівництва нових міських очисних споруд;

запровадження до 2020 року управління водними ресурсами за басейновим принципом;

удосконалення і впровадження до 2015 року технологічних процесів підготовки питної води та очищення стічних вод, а також забезпечення контролю за станом систем централізованого водопостачання та водовідведення для зменшення втрат води та поліпшення її якості;

розроблення та виконання до 2020 року державних цільових програм з впровадження новітніх технологій очищення промислових стічних вод та утилізації їх осадів;

розроблення та виконання до 2015 року плану заходів щодо зменшення рівня забруднення внутрішніх морських вод і територіального моря з метою запобігання зростанню антропогенного впливу на навколишнє природне середовище Чорного і Азовського морів;

створення до 2020 року системи інтегрованого управління природокористуванням у прибережній смузі Чорного і Азовського морів;

земельні ресурси

удосконалення механізму стимулювання суб'єктів господарювання до раціонального землекористування та відновлення природних ландшафтів і екосистем, рекультивації і відновлення непридатних до використання земель, що утворилися внаслідок порушення встановленого режиму їх використання;

зменшення до 2020 року в середньому на 5 - 10 відсотків площ орних земель в областях у результаті інтенсифікації методів ведення сільського господарства шляхом виключення із складу орних земель схилів, крутизною більш як 3 градуси, земель водоохоронних зон, консервації деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених сільськогосподарських угідь;

збільшення до 2020 року на 5 відсотків частки сільськогосподарських угідь екстенсивного використання (сіножаті, пасовища) відповідно до науково обґрунтованих показників з урахуванням місцевих особливостей;

зменшення до 2020 року на 3 відсотки площ земель, на яких розмішено об'єкти промислового виробництва, будівництва, транспорту та зв'язку відповідно до стандартів ЄС;

визначення до 2015 року дієвого механізму зниження рівня забруднення і засмічення ґрунтів і стимулювання землевласників та землекористувачів до провадження екологічно збалансованої діяльності;

удосконалення до 2015 року планів землеустрою і просторового планування міських і сільських територій з метою розроблення до 2020 року регіональних програм сталого розвитку землекористування;

створення до 2020 року екомережі як ефективного механізму регулювання земельних відносин для відновлення навколишнього природного середовища, підвищення природно-ресурсного потенціалу території, збереження біо- та ландшафтного різноманіття;

посилення до 2020 року природоохоронної складової в процесі відведення земель для розміщення об'єктів промисловості, будівництва, енергетики, транспорту і зв'язку;

створення до 2020 року ринкової системи управління у сфері охорони земель та сталого землекористування відповідно до стандартів ЄС;

забезпечення до 2015 року виконання першочергових вимог екологічної безпеки під час вирішення питань щодо вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок;

створення до 2015 року комплексної системи державних стандартів, норм і правил у сфері охорони земель та сталого землекористування;

забезпечення повної реабілітації територій, забруднених унаслідок провадження військової діяльності;

лісові ресурси

удосконалення системи управління в частині розподілу повноважень між центральними органами виконавчої влади та уникнення дублювання функцій з контролю та нагляду;

удосконалення механізму раціонального використання лісових ресурсів, зокрема в результаті запровадження до 2020 року рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів;

здійснення до 2020 року заходів щодо забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів;

визначення до 2020 року економічно-правового механізму стимулювання лісорозведення;

збільшення до 2020 року площі залісення території до 17 відсотків території держави в результаті відновлення лісів та лісорозведення на земельних ділянках лісового фонду, створення захисних лісових насаджень на землях несільськогосподарського призначення і землях, відведених для залісення, відновлення та створення нових полезахисних лісових смуг;

геологічне середовище та надра

визначення до 2015 року правового механізму обов'язкової рекультивації та екологічної реабілітації територій, порушених внаслідок проведення гірничих робіт, зокрема доведення до 2020 року площ рекультивації земель до 4,3 тис. гектарів;

впровадження до 2020 року екологічно безпечних технологій проведення гірничих робіт із закладенням породи у відпрацьований підземний простір шахт і рудників, утилізації та рекультивації шламонакопичувачів, ставків-випаровувачів, що утворилися в результаті провадження виробничої діяльності підприємств хімічної, гірничо-видобувної, нафтопереробної промисловості;

захист від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру

підвищення до 2020 року ефективності функціонування державної системи координації діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування із запобігання виникненню надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру та оперативного реагування в разі їх виникнення; розроблення механізму транскордонної координації діяльності із запобігання виникненню надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру та оперативного реагування в разі їх виникнення;

здійснення до 2015 року комплексу заходів щодо обладнання потенційно небезпечних об'єктів системами раннього виявлення надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру та оповіщення людей у разі їх виникнення;

розроблення до 2015 року та забезпечення виконання до 2020 року галузевих програм охорони навколишнього природного середовища, що передбачають, зокрема, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру та оперативного реагування на них;

складення до 2015 року державного реєстру суб'єктів господарювання, установ та організацій, що становлять потенційну загрозу виникнення надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, а також тих, що становлять загрозу для навколишнього природного середовища в разі виникнення таких ситуацій;

модернізація до 2020 року національної системи інформування населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру та активного залучення засобів масової інформації до інформування населення з метою підвищення ефективності зазначеної системи;

визначення ефективного механізму координації діяльності центральних органів виконавчої влади з обліку інформації про споруди та установки, експлуатація яких може бути небезпечною для навколишнього природного середовища та здоров'я населення;

розроблення до 2015 року плану заходів щодо обмеження поширення радіонуклідів із зони відчуження Чорнобильської АЕС;

відходи та небезпечні хімічні речовини

забезпечення до 2015 року зберігання 70 відсотків побутових відходів міст з населенням не менш як 250 тис. осіб на спеціалізованих та екологічно безпечних полігонах, а також до 2020 року зберігання в повному обсязі таких відходів;

зменшення до 2020 року в спеціальних місцях зберігання побутових відходів на 15 відсотків базового рівня частки відходів, що піддаються біологічній деградації;

впровадження технологій більш чистого виробництва з метою зменшення питомих показників утворення відходів, зокрема небезпечних;

забезпечення розвитку інфраструктури для збільшення до 2020 року в 1,5 раза обсягу заготівлі, утилізації та використання відходів як вторинної сировини;

створення до 2015 року:

- системи поводження з пакувальними матеріалами і тарою;

- системи збирання, видалення, знешкодження та утилізації відпрацьованих мастил;

- системи збирання, заготівлі та утилізації зношених шин, гумотехнічних виробів та відходів гумотехнічного виробництва;

- системи збирання та утилізації непридатних до використання транспортних засобів;

- системи збирання та утилізації електричного та електронного обладнання;

забезпечення до 2020 року остаточного знешкодження накопичених, непридатних до використання пестицидів шляхом впровадження екологічно безпечних технологій їх знешкодження;

розроблення до 2015 року та виконання до 2020 року плану заходів щодо заміни особливо небезпечних хімічних речовин, що виробляються і використовуються в основних секторах національної економіки та забезпечення їх безпечного транспортування та зберігання;

посилення контролю за цільовим використанням небезпечних хімічних речовин та їх переміщенням шляхом технічного переоснащення Державної екологічної інспекції;

біобезпека

забезпечення до 2012 року зміцнення кадрового та матеріально-технічного потенціалу інституцій, залучених до створення та впровадження системи біобезпеки в державі;

завершення до 2015 року розроблення нормативно-правових актів з питань державного регулювання і контролю у сфері поводження з генетично модифікованими організмами та провадження генетично-інженерної діяльності;

стимулювання впровадження систем екологічного управління, зокрема щодо зберігання, перевезення, використання, знищення, знешкодження і захоронення мікроорганізмів, інших біологічно активних речовин та продуктів біотехнології;

удосконалення до 2015 року дозвільної системи у сфері поводження з генетично модифікованими організмами, в тому числі щодо їх транскордонних переміщень, та забезпечення координації генетично-інженерної діяльності;

утворення та підтримка функціонування сертифікованої лабораторії, акредитованої для здійснення контролю за ввезенням на територію України генетично модифікованих організмів та запобігання їх неконтрольованому розповсюдженню (одна лабораторія до 2015 року та у разі необхідності до п'яти лабораторій до 2020 року);

постійне надання підтримки діяльності випробувальних лабораторій з визначення вмісту генетично модифікованих організмів у продукції.

Ціль 3. Досягнення безпечного для здоров'я людини стану навколишнього природного середовища

 

Завданнями у цій сфері є:

запобігання порушенням санітарно-гігієнічних вимог до якості повітря в населених пунктах (з кількістю населення не менш як 250 тис. осіб) шляхом створення та удосконалення до 2015 року систем автоматичного моніторингу та посилення екологічного контролю за якістю повітря; забезпечення виконання до 2020 року вимог Директиви Ради ЄС 2008/50/ЕС "Про природну якість повітря та чисте повітря для Європи" для таких населених пунктів;

переважне (90 відсотків) забезпечення дотримання до 2020 року санітарно-гігієнічних вимог до якості поверхневих вод у місцях інтенсивного водокористування населення (для населених пунктів не менше 250 тис. чоловік); забезпечення у повному обсязі дотриманих вимог ДСТУ 4808:2007 "Джерела централізованого питного водопостачання. Гігієнічні та екологічні вимоги щодо якості води і правила вибирання для джерел централізованого питного водопостачання" до 2015 року;

переважне (70 відсотків) забезпечення дотримання до 2020 року санітарно-гігієнічних вимог до якості води, що вживається для пиття та приготування їжі сільським населенням;

підготовка до 2015 року державної цільової програми проведення оцінки та запобігання ризиків здоров'ю населення України від чинників навколишнього природного середовища, що передбачає застосування методології оцінки ризику; запровадження до 2020 року керованого управління екологічним ризиком (включаючи випадки надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру);

виявлення зон екологічного ризику та підготовка державної цільової програми зниження техногенного тиску на здоров'я населення зон екологічного ризику на період до 2020 року;

посилення до 2015 року інспекційного екологічного контролю за дотриманням законодавства у процесі розміщення, будівництва, експлуатації нових і реконструкції існуючих промислових підприємств та інших об'єктів на підставі оцінок ризику для здоров'я населення;

створення до 2015 року інституційних засад для інформування населення щодо наявних та потенційно небезпечних екологічних ризиків;

перегляд до 2015 року нормативно-правової бази з питань містобудування та територіального управління з метою застосування до 2020 року принципів сталого розвитку населених пунктів з поліпшення умов життєдіяльності і здоров'я населення;

розширення кола питань санітарно-епідеміологічного характеру у програмі освіти управлінських кадрів до 2015 року та удосконалення до 2020 року системи безперервної фахової освіти для осіб, що працюють у сфері охорони навколишнього природного середовища;

розвиток до 2015 року нормативно-правової бази з екологічного страхування, що ґрунтуватиметься на визначенні питань заподіяння шкоди здоров'ю населення.

Ціль 4. Інтеграція екологічної політики

 

Завданнями у цій сфері є:

у промисловості та енергетиці:

впровадження та нарощення у промисловості та сільському господарстві відновлюваних та альтернативних джерел енергії (на 5 відсотків до 2015 року і на 10 відсотків до 2020 року) і збільшення використання енергетичних джерел з низьким рівнем викидів вуглецю до 2015 року на 7 відсотків та до 2020 року на 15 відсотків;

підвищення енергоефективності виробництва шляхом впровадження ресурсозбереження в енергетиці та галузях, що споживають енергію і енергоносії, на 25 відсотків до 2015 року, до 50 відсотків до 2020 року порівняно з 2010 роком;

посилення екологічної безпеки в енергетичній галузі, зокрема на об'єктах ядерної енергетики;

доопрацювання та схвалення в 2012 році проекту "Концепції впровадження в Україні більш чистого виробництва" та розроблення до 2015 року проекту аналогічної стратегії та національного плану дій;

розроблення і упровадження до 2015 року системи економічних та адміністративних стимулів для підприємств та суб'єктів господарювання, що упроваджують систему екологічного управління, сертифікацію виробництва продукції, її якості згідно з міжнародними природоохоронними стандартами;

здійснення до 2012 року заходів щодо розроблення і реалізації проектів спільного впровадження та участі в міжнародній торгівлі квотами на викиди парникових газів відповідно до вимог Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату;

забезпечення скорочення обсягу викидів парникових газів в Україні на 20 відсотків до 2020 року порівняно з рівнем викидів 1990 року;

розроблення до 2015 року нормативно-правової бази для впровадження інтегрованого дозволу на природокористування відповідно до Директиви ЄС про попередження та контроль забруднення (IPPC 96/61/ЕС Directive);

у транспортній галузі:

розроблення заходів щодо переведення до 2015 року автотранспортних засобів на європейський стандарт Євро-4 та переходу до 2020 року на стандарт Євро-5;

розроблення, атестація та затвердження до 2015 року методики оцінки якості пального та впровадження до 2020 року системи державного та громадського моніторингу за його якістю;

розроблення до 2015 року ДСТУ щодо якості неетильованого бензину, дизельного пального, що використовуються в неавтомобільних транспортних засобах та сільськогосподарських і лісогосподарських тракторах, а також річкових та морських суднах і впровадження до 2020 року стандарту;

встановлення до 2015 року протишумових споруд/екранів (у місцях, де населені пункти розташовані поблизу автомагістралей) в населених пунктах з кількістю населення не менш як 500 тис. осіб та до 2020 року в населених пунктах з кількістю населення не менше 250 тис. осіб;

створення до 2015 року економічних умов для розвитку інфраструктури екологічно чистих видів транспорту, зокрема громадського, збільшення до 2020 року частки громадського транспорту в загальній інфраструктурі на 25 відсотків;

у сільському господарстві:

зменшення до 2020 року площ земель сільськогосподарського призначення (ріллі) в середньому для областей на 5-10 відсотків шляхом впровадження інтенсивних методів ведення сільського господарства;

створення умов для широкого впровадження екологічно орієнтованих технологій ведення сільського господарства та досягнення у 2020 році їх використання до 50 відсотків базового рівня; сприяння розробленню та впровадженню екологічно безпечних практик сільського господарства та збільшення до 2020 року частки площі земель, які використовуються в органічному сільському господарстві до 7 відсотків;

зменшення до 2020 року обсягу безповоротного використання водних ресурсів для цілей сільськогосподарської діяльності на 50 відсотків порівняно з базовим шляхом впровадження методів маловитратного зрошування, рециркуляції і вторинного використання зворотних (стічних) вод;

запровадження заходів державного стимулювання вітчизняних виробників до розроблення нових екологічно безпечних біологічних та хімічних засобів захисту рослин у сільськогосподарському виробництві та підвищення використання таких засобів до 50 відсотків у 2020 році;

на військових об'єктах:

проведення починаючи з 2015 року екологічної експертизи та виконання процедури оцінки впливу на навколишнє природне середовище з метою забезпечення екологічно безпечного природокористування в ході оперативної та бойової підготовки під час проведення військових навчань та тренувань;

розроблення до 2015 року економічних та адміністративних стимулів із заохочення впровадження систем екологічного управління у підпорядкованих військових формуваннях;

ліквідація наслідків екологічної шкоди, заподіяної військовою діяльністю, зокрема, компенсація збитків державі, завданих тимчасовою дислокацією на території України іноземних військ;

забезпечення відкритості екологічної політики у сфері військової діяльності та вільного доступу громадськості до екологічної інформації;

в галузі туризму:

розроблення економічних важелів сприяння розвитку екологічного туризму, впровадження до 2012 року систем екологічного управління готельно-ресторанним бізнесом та посилення екологічного контролю за об'єктами туристського призначення.

Ціль 5. Припинення втрат біологічного та ландшафтного різноманіття і формування екологічної мережі

 

Завданнями у цій сфері є:

удосконалення до 2015 року правового забезпечення, зокрема, щодо врахування вимог збереження біотичного та ландшафтного різноманіття в програмах соціально-економічного розвитку регіонів та України;

створення до 2015 року системи запобіжних заходів щодо видів-вселенців та забезпечення контролю за внесенням таких видів до екосистем, у тому числі морської;

удосконалення до 2015 року нормативно-правової бази щодо системи здійснення контролю за торгівлею видами дикої флори і фауни, що перебувають під загрозою зникнення;

розроблення до 2015 року системи економічної оцінки біорізноманіття та врахування до 2020 року вартості біорізноманіття в питаннях власності, ціни ресурсів і кінцевих продуктів, у процесі виробництва і операцій в торгівлі, а також економічної оцінки об'єктів природно-заповідного фонду;

доведення до 2015 року площі національної екомережі до рівня (41 відсотка території країни), необхідного для забезпечення екологічної безпеки країни, введення в дію системи природоохоронних заходів збереження біо- та ландшафтного різноманіття і розширення площі природно-заповідного фонду до 10 відсотків у 2015 році та 15 відсотків загальної території країни у 2020 році;

впровадження до 2020 року екосистемного підходу в управлінську діяльність та адаптація законодавства України у сфері збереження навколишнього природного середовища відповідно до вимог директив Європейського Союзу;

створення до 2020 року сучасної системи підвищення кваліфікації, екологічної освіти та просвіти щодо збереження живої природи;

створення до 2020 року мережі центрів штучного розведення та реакліматизації рідкісних видів рослин і тварин та таких, що перебувають під загрозою зникнення;

започаткування до 2020 року формування вартісної оцінки екосистемних послуг;

створення до 2020 року системи економічних важелів сприяння збереженню біо- та ландшафтного різноманіття та формуванню екомережі на землях усіх форм власності;

посилення до 2020 року адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення законодавства у сфері охорони, збереження та використання біо- та ландшафтного різноманіття і функціонування екомережі.

Ціль 6. Забезпечення збалансованого використання природних ресурсів

 

Завданнями у цій сфері є:

забезпечення провадження Угоди про асоціацію між Україною та ЄС;

створення до 2015 року економічних стимулів та сприятливих умов для широкого впровадження новітніх екологічно збалансованих технологій та екологічно ефективних інновацій в сфері природокористування;

підвищення рівня екологічної безпеки шляхом запровадження до 2015 року комплексного підходу до проведення оцінки ризиків та мінімізації наслідків стихійного лиха шляхом попередження, пом'якшення наслідків та вжиття заходів до реагування і відновлення відповідно до Йоганнесбурзького плану дій;

стале природокористування і охорона навколишнього природного середовища в басейні річки Дніпро відповідно до Національного плану дій з екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро;

Ціль 7. Удосконалення регіональної екологічної політики

 

Завданнями у цій сфері є:

оптимізація до 2015 року системи територіального планування шляхом її поєднання з процедурами довгострокового прогнозування та соціально-економічного планування, сталого розвитку регіонів;

розроблення та виконання середньострокових регіональних планів дій з охорони навколишнього природного середовища як основного інструменту реалізації національної екологічної політики на регіональному рівні;

розроблення до 2015 року методології та підготовка місцевих планів дій з охорони навколишнього природного середовища;

реформування до 2015 року діючої системи фондів охорони навколишнього природного середовища з метою централізації коштів на рівні областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя;

інтеграція екологічної складової в стратегічні документи розвитку міст та регіонів, урахування вимог Ольборзької Хартії під час проведення оцінки регіональних програм соціального та економічного розвитку, перегляд до 2020 року генеральних планів розвитку великих міст з метою імплементації положень зазначених міжнародних документів;

проведення до 2020 року класифікації регіонів за рівнями техногенно-екологічних навантажень, створення банків геоінформаційних даних і карт техногенно-екологічних навантажень;

визначення регіонів (територій) екологічного лиха та впровадження до 2020 року системи регіональних коефіцієнтів компенсації шкоди, завданої здоров'ю населення внаслідок погіршення стану навколишнього природного середовища;

удосконалення порядку планування територіальної структури міст, зменшення концентрації та навантаження на навколишнє природне середовище промислових об'єктів, зумовлене їх виробничою діяльністю, шляхом їх винесення до 2020 року таких об'єктів за межі населених пунктів;

реформування до 2020 року системи енергозабезпечення міст та населених пунктів, підвищення ефективності теплозабезпечення будинків та споруд;

розвиток партнерства громадськість - влада - бізнес на регіональному рівні з метою забезпечення до 2020 року соціальних та екологічних стандартів екологічно безпечного проживання населення;

удосконалення до 2020 року транспортної інфраструктури населених пунктів, забезпечення пріоритетного розвитку громадського транспорту з метою зменшення обсягів викидів від пересувних джерел у великих містах та її подальший розвиток;

припинення руйнування навколишнього природного середовища насамперед у межах великих міст, підвищення показників озеленення міст та територій зелених насаджень загального користування, зниження до 2020 року рівня забруднення водойм, шумового та електромагнітного забруднення.

РОЗДІЛ 4. ІНСТРУМЕНТИ РЕАЛІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

 

Основними інструментами реалізації національної екологічної політики є:

удосконалення дозвільної системи у сфері охорони навколишнього природного середовища;

екологічна експертиза та оцінка впливу об'єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища;

екологічний аудит та система екологічного управління;

екологічне страхування;

сертифікація та стандартизація у сфері охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки;

законодавство у сфері охорони навколишнього природного середовища;

освіта та наукове забезпечення формування і реалізації національної екологічної політики;

економічні та фінансові механізми;

моніторинг стану довкілля та контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки.

Удосконалення дозвільної системи у сфері охорони навколишнього природного середовища

 

удосконалення дозвільної системи у сфері охорони навколишнього природного середовища спрямоване на регулювання природокористування шляхом встановлення науково обґрунтованих обмежень на використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища. Розвиток зазначеного виду діяльності пов'язаний із впровадженням інтегрального дозволу на природокористування відповідно до Директиви ЄС про попередження та контроль забруднення (IPPC 96/61/ЕС Directive), спрощення процедури видачі дозволу та забезпечення повної прозорості цьому процесові. Важливим аспектом є вдосконалення наукового забезпечення встановлення лімітів на використання природних ресурсів та встановлення граничнодопустимих рівнів забруднення навколишнього природного середовища.

Екологічна експертиза та оцінка впливу на стан навколишнього природного середовища

 

екологічна експертиза та оцінка впливу на стан навколишнього природного середовища (ОВНС) спрямовані на запобігання негативному впливу на навколишнє природне середовище та встановлення відповідності об'єктів державної екологічної експертизи вимогам екологічного законодавства, санітарним і будівельним нормам, стимулювання поліпшення екологічного управління на господарських об'єктах. Забезпечення ефективного проведення державної та громадської екологічної експертизи є типовим явищем у природоохоронній практиці, що потребує поліпшення фінансової підтримки.

У рамках посилення соціально-економічного розвитку Центральноєвропейського та Східноєвропейського регіонів більш актуальною для України стає оцінка впливу на навколишнє природне середовище у транскордонному контексті. Удосконалення екологічного законодавства у частині застосування Стратегічної екологічної оцінки як обов'язкового інструменту стратегічного планування політики розвитку на національному, регіональному та місцевому рівні є важливим фактором посилення природоохоронної складової сталого регіонального та місцевого розвитку та невід'ємною складовою регіональних та місцевих планів дій з охорони навколишнього природного середовища.

Екологічний аудит та системи екологічного управління

 

екологічний аудит та системи екологічного управління спрямовані на встановлення відповідності об'єктів екологічного аудиту вимогам природоохоронного законодавства та удосконалення управління суб'єктами господарювання, що провадять екологічно небезпечну діяльність, або окремими природними комплексами. Першочерговим завданням є запровадження системи економічних та адміністративних стимулів щодо посилення заінтересованості суб'єктів господарювання у впроваджені систем екологічного управління та сертифікації.

Екологічне страхування

 

екологічне страхування є одним із видів страхування цивільної відповідальності власників або користувачів об'єктів підвищеної екологічної небезпеки у зв'язку з ймовірним аварійним забрудненням ними навколишнього природного середовища та спричиненням шкоди життєво важливим інтересам третіх осіб, яке передбачає часткову компенсацію збитків потерпілим. Необхідно розробити та впровадити методику проведення оцінки ризиків та загроз, зумовлених експлуатацією екологічно небезпечних об'єктів, обчислення страхових тарифів відповідно до визначеного рівня ризику. Надзвичайно важливим є створення ринку послуг екологічного страхування та заснування страхових компаній, які можуть забезпечити надійний механізм страхування.

Сертифікація і стандартизація у сфері охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки

 

сертифікація і стандартизація у сфері охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки спрямовані на впровадження науково обґрунтованих та безпечних для навколишнього природного середовища і здоров'я населення стандартів у сфері охорони навколишнього природного середовища, безпечного використання природних ресурсів, ресурсозбереження, систем екологічного управління та встановлення природоохоронних критеріїв до товарів і послуг. Насамперед необхідно розробити підсистему стандартизації та сертифікації у сфері екологічної безпеки, затвердити екологічні вимоги до продукції, а також гармонізувати національні стандарти до стандартів і норм ЄС та міжнародних стандартів серій ISO 14000, ISO 19000 з посиленням контролю з боку держави за використанням екологічних маркувань, зокрема щодо вмісту генетично модифікованих організмів. Пріоритетом розвитку цього інструменту є розроблення та впровадження системи державної підтримки вітчизняного товаровиробника продукції з поліпшеними екологічними характеристиками відповідно до законодавчо встановлених вимог.

Законодавство у сфері охорони навколишнього природного середовища

 

Ефективна реалізація екологічної політики потребує функціонування системи законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, спрямованого на досягнення національних пріоритетів. Основними вимогами до такого законодавства є його відповідність Конституції України, наближення до відповідних Директив ЄС, соціальна прийнятність, реалістичність, економічна ефективність. Законодавство повинне сприяти гнучкому застосуванню відповідних економічних інструментів для стимулювання впровадження інноваційних екологічних технологій, розв'язанню екологічних проблем на місцевому рівні.

Приведення у відповідність екологічного законодавства України положенням джерел acquis communautaire в першу чергу необхідно здійснити за такими напрямами:

моніторинг і оцінка якості атмосферного повітря, зокрема щодо загальнопоширених забруднюючих речовин, зонування території України, планів поліпшення якості атмосферного повітря в зонах і агломераціях; регулювання зменшення вмісту сірки у пальному;

перегляд технологічних нормативів під час виробництва певних категорій транспортних засобів в Україні;

перегляд нормативів якості поверхневих вод, які використовуються для потреб водопостачання і для культурно-побутового користування, очищення комунальних стоків, забруднень водних об'єктів небезпечними речовинами, попередження забруднення внаслідок змиву нітратів із сільськогосподарських земель;

здійснення контролю за поводженням з такими видами відходів, як використані батареї і акумулятори, відпрацьовані оливи, електронне обладнання, старі автомобілі;

впровадження комплексної/інтегрованої дозвільної системи для стаціонарних джерел викидів (у першу чергу енергогенеруючих);

ліцензування виробництва, застосування, імпорт і експорт небезпечних хімічних речовин, контроль за їх вмістом у продукції та безпечне видалення.

Ураховуючи потреби урегулювання питань, які викликали резонанс у суспільстві, необхідно:

врегулювати питання, пов'язані з користуванням землями водного фонду і землями рекреаційного, оздоровчого, природоохоронного та історико-культурного призначення шляхом забезпечення дотримання законодавства України, що гарантує права населення на доступ і користування рекреаційними ресурсами;

завершити формування національної законодавчої бази з питань біобезпеки та забезпечити її подальше вдосконалення з урахуванням відповідних положень законодавства ЄС. Розглянути доцільність розроблення підзаконних актів щодо участі громадськості у прийнятті рішень або ратифікації Алматинської поправки до Орхуської конвенції. Розробити процедуру і методи попередження неконтрольованого вивільнення генетично модифікованих організмів, які регламентують удосконалення процедури дозвільної системи, систему прийняття рішень, порядок маркування, стандартизації, державної реєстрації генетично модифікованих організмів, продукції, отриманої з їх використанням, та встановлення обмеження щодо їх застосування; системи пакування, зберігання, транспортування і маркування продукції, яка надходить в обіг; використання генетично модифікованих організмів у замкнених системах і поводження з відходами генетично модифікованих організмів і тарою.

розробити комплексні регіональні і місцеві програми, спрямовані на розв'язання таких актуальних екологічних проблем, як:

- оптимізація планування забудови і зелених зон;

- підвищення якості атмосферного повітря і зниження рівня шуму шляхом оптимізації транспортних потоків та мінімізації викидів із стаціонарних джерел;

- мінімізація утворення, сортування, переробка та безпечна утилізація або захоронення відходів,

- підвищення якості і забезпечення доступу до якісної питної води.

З метою удосконалення природоохоронної діяльності підприємств необхідно:

сприяти вирішенню з підприємствами питань щодо виконання програм збору і утилізації продукції після завершення строку її використання, забезпечення інформування населення про вплив виробничої діяльності на стан довкілля, організацію широких громадських обговорень щодо планів будівництва;

проводити збалансовану політику, спрямовану на підвищення вимог і відповідальності підприємств за забруднення навколишнього природного середовища і на стимулювання впровадження природоохоронних заходів. З цією метою необхідно передбачити підвищену відповідальність за забруднення навколишнього природного середовища і компенсацію завданих збитків, включаючи повну вартість рекультивації/санації забруднених ґрунтів/підземних вод. Цьому також сприятиме адаптація існуючих методик проведення розрахунку збитків за забруднення навколишнього природного середовища до найкращої світової практики, зокрема щодо забруднення ґрунтів і підземних вод. Необхідно законодавчо оформити засади пільгового стимулювання діяльності, яка передбачає добровільні зобов'язання щодо очищення забруднених земель, зокрема в ході їх приватизації і впровадження новітніх екологічно чистих технологій.

Освітнє та наукове забезпечення формування і реалізації національної екологічної політики

 

Розроблення методологічних основ та запровадження безперервної екологічної освіти сприятиме успішній реалізації національної екологічної політики. Такі її складові, як екологічна освіта для сталого розвитку, програма екологічної освіти в рамках державних освітніх програм для середніх, технічних та вищих навчальних закладів є критерієм успішності реалізації Стратегії. Випереджаючими темпами повинна розвиватися всеохоплююча екологічна просвіта та виховання. Необхідно налагодити виробництво виховних та соціальних природоохоронних програм на телебаченні, забезпечити підготовку публікацій, видання спеціальних інформаційних випусків, буклетів, бюлетенів. Подальший розвиток та підтримка неурядових організацій сприятимуть розвитку екологічної освіти і виховання, формуванню свідомого громадянського суспільства на засадах сталого розвитку.

Під час розроблення програм наукового та інноваційного розвитку необхідно враховувати потребу в раціоналізації та оптимізації природокористування, зокрема технологічного переоснащення виробництва шляхом:

енергозбереження, розвитку відновлюваних та альтернативних джерел енергії, а також збільшення обсягу використання джерел енергії з низьким рівнем викидів двоокису вуглецю;

ресурсозбереження, зменшення питомого споживання земельних ресурсів, води, деревини, мінеральних та органічних речовин природного походження на одиницю виробленої продукції, забезпечення більш якісного та комплексного їх перероблення, а також використання відходів як сировини та їх більш повної переробки для виробництва продукції та товарів широкого вжитку;

удосконалення технологій очищення атмосферного повітря, водних об'єктів, мінімізація утворення відходів;

розроблення нових нормативів якості навколишнього природного середовища, нормативів безпеки використання природних ресурсів, граничних нормативів впливу на навколишнє природне середовище, стандартів екологічної безпеки тощо;

розвитку технологій промислового та сільськогосподарського виробництва, що унеможливлюють або зменшують обсяг використання екологічно небезпечних хімічних речовин та їх сполук;

виконання регіональних програм соціально-економічного розвитку та схем територіального та місцевого планування з дотриманням принципів сталого розвитку та розвитку екомережі;

відтворення рідкісних біологічних видів, а також тих, що перебувають під загрозою знищення, розроблення схем їх адаптації до сучасних умов життя.

Економічні та фінансові механізми

 

Забезпечення стабільного фінансування природоохоронної діяльності, вдосконалення економічних інструментів є основними передумовами реалізації екологічної політики в Україні.

Розроблені та впроваджені на початку 90-х років XX століття економічні інструменти та механізми фінансування природоохоронної діяльності потребують подальшого розвитку в умовах глобалізації.

Внаслідок обмеженості бюджетних коштів важливим є пошук нових джерел фінансування природоохоронних заходів, спрямованих на ліквідацію забруднення, забезпечення екологічної безпеки, заходів, пов'язаних з відтворенням та підтриманням природних ресурсів у належному стані. У зв'язку з цим необхідно забезпечити до 2020 року сприятливий податковий, кредитний та інвестиційний клімат для залучення коштів міжнародних донорів та приватного капіталу в природоохоронну діяльність, створення господарюючими суб'єктами систем екологічного управління, впровадження більш чистого виробництва, технологій ресурсо- та енергозбереження.

З метою розвитку економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності необхідно:

удосконалити нормативно-правову базу з питань оподаткування збору за забруднення навколишнього природного середовища, зокрема включити до неї екологічно небезпечну продукцію, виробництво, зберігання, транспортування та споживання якої негативно впливає на навколишнє природне середовище та здоров'я населення;

оптимізувати кількість місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища для мобілізації матеріальних ресурсів на національному і обласному рівні;

удосконалити нормативно-правову базу з питань природокористування на платній основі;

удосконалити методику визначення обсягу шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів;

переглянути пільги щодо спеціального використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища з метою їх мінімізації;

спрямувати податкове навантаження на ресурсні платежі, що стимулюватиме суб'єктів господарювання до зменшення ресурсомісткості продукції та збільшення в дохідній частині бюджету частки природно-ресурсних платежів.

Моніторинг стану довкілля та контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки

 

Для забезпечення розвитку державної системи моніторингу навколишнього природного середовища, спрямованого на надання органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування і населенню своєчасної, достовірної інформації про його стан, та для підвищення ефективності здійснення контролю за дотриманням природоохоронного законодавства, необхідно створити єдину мережу спостережень, здійснити технічне забезпечення системи моніторингу навколишнього природного середовища, метрологічне забезпечення проведення спостережень, інтегрувати інформаційні ресурси суб'єктів системи моніторингу і забезпечити функціонування єдиної автоматизованої підсистеми збирання, оброблення, проведення аналізу і збереження даних та удосконалення існуючих мереж спостережень за станом навколишнього природного середовища.

Стратегічним завданням державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища є забезпечення виконання вимог законодавства у зазначеній сфері. Зміцнення інституціональної спроможності системи екологічного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства передбачає:

перегляд існуючої організаційної структури і розподілу повноважень територіальних органів Державної екологічної інспекції;

здійснення комплексу заходів, спрямованих на підвищення рівня відповідальності суб'єктів господарювання за виконанням вимог природоохоронного законодавства;

врегулювання відносин у сфері здійснення громадського контролю за використанням природних ресурсів та охороною навколишнього природного середовища.

РОЗДІЛ 5. ЕТАПИ РЕАЛІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

 

Досягнення цілей Стратегії здійснюватиметься в два етапи:

до 2015 року передбачається забезпечити стабілізацію екологічної ситуації, уповільнення темпів зростання антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище, створення умов для підвищення рівня екологічної безпеки населення, започаткування переходу до природоохоронних стандартів Європейського Союзу, розроблення відповідних нормативно-правових актів, підвищення громадської активності у сфері охорони навколишнього природного середовища;

Протягом 2016 - 2020 років передбачається здійснити поступове розмежування функцій з охорони навколишнього природного середовища та господарської діяльності з використання природних ресурсів, імплементацію європейських екологічних норм і стандартів, екосистемне планування, впровадження переважно економічних механізмів стимулювання екологічно орієнтованих структурних перетворень, досягнення збалансованості між соціально-економічними потребами та завданнями у сфері збереження навколишнього природного середовища, забезпечити розвиток екологічно ефективного партнерства між державою, суб'єктами господарювання та громадськістю, широке розповсюдження екологічних знань.

РОЗДІЛ 6. МОНІТОРИНГ ВИКОНАННЯ ТА ПОКАЗНИКИ ЕФЕКТИВНОСТІ

 

Проведення моніторингу реалізації Стратегії організовується з метою отримання достовірної інформації щодо ефективності виконання планів, проектів і програм з охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки.

Основою моніторингу є система цільових показників (наведені у Додатку до Стратегії), що орієнтовані на індикатори сталого розвитку та завдання збалансованої екологічної політики. Результати моніторингу висвітлюються у Національній доповіді про стан дій з охорони навколишнього природного середовища, що подається Кабінетом Міністрів України Верховній Раді України кожних п'ять років, у регіональних та галузевих екологічних звітах, які щороку подаються до уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

РОЗДІЛ 7. ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ ВИКОНАННЯ СТРАТЕГІЇ

 

Виконання Стратегії дасть змогу:

створити ефективну систему інформування населення з питань охорони навколишнього природного середовища та підвищити рівень екологічної свідомості громадян України;

поліпшити стан навколишнього природного середовища до рівня, безпечного для життєдіяльності населення, з урахуванням європейських стандартів якості навколишнього природного середовища;

ліквідувати пряму залежність між економічним зростанням та погіршенням стану навколишнього природного середовища;

припинити втрати біо- та ландшафтного різноманіття і сформувати цілісну та репрезентативну екомережу;

створити систему екологічно збалансованого використання природних ресурсів;

мінімізувати забруднення ґрунтів небезпечними пестицидами, агрохімікатами, важкими металами та відходами;

забезпечити перехід до системи інтегрованого екологічного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та розвиток природоохоронної складової в галузях економіки;

провести реформування податкової системи, посилення значущості екологічного оподаткування як стимулятора зменшення негативного впливу на навколишнє природне середовище та розроблення дієвого економічного механізму природокористування;

вдосконалити державну систему моніторингу навколишнього природного середовища з використанням механізму здійснення контролю, бази даних об'єктів і територій, що мають природоохоронне значення та екологічних індикаторів.

 

Теми: 
Оцінка: 
0
No votes yet