Проблеми екологічного руху
Радіація і хімічне забруднення, мабуть, найбільш підступні небезпеки, вони не завжди і не відразу відчутні. Психологічно людина звикає до них, але пристосовуватися до них набагато складніше, тим більше, що ці фактори руйнують захисні механізми організму і наслідки накопичуються поволі, і коли вони виявляються наочно, виправити що-небудь уже практично неможливо.
Приступивши до роботи викладача в інституті м. Рубіжне, я вже на першому році був вражений актом обстеження міста комісією Мінздраву СРСР, що мені тайкома показали студенти-працівники горкому. Загазованість у центрі міста в ЧОТИРИСТА РАЗІВ перевищувала припустимі концентрації! Пускали цілий комплекс цехів, викиди тоді, на початку 60-х ніхто не контролював, навіть слово екологія нікому нічого не говорило. Спроба порозумітися в заводоуправлінні або в горкомі партії залишилася безрезультатною – керівники інтуїтивно вважали, що їхнє забезпечене буття і доступ до особливого медобслуговування оберігає їх від впливу хімікатів (тим більше, що токсичні дії більшості реагентів, застосовуваних у виробництві барвників були просто не вивчені). Тому з невеликою групою студентів-вечірників інтенсивно зайнявся удосконаленням найбільше багатовикидних виробництв і розробкою економічних маловідходних процесів. Тут сутужніше всього виявилося перебороти психологію колег і керівників – загальноприйнято було, що будь-яке удосконалення, спрямоване на зменшення викидів, ускладнює і здорожує виробництво. Ну, не могли ні колеги, ні керівники і Міністри уявити, що можна в 2 рази знизити розходні коефіцієнти по сировині, так ще і поліпшити якість продукту і знизити енергетичні витрати! Дуже важко звикали до нових технологій і робітники: звиклі до інтенсивних викидів, одержуючи нову технологію, що супроводжується значним зниженням викидів, робітники починали працювати неохайно. А наслідки «хімізації» природи не змусили себе чекати: через два десятки років після тих пусків, на початку 80-х у місті Рубіжне різко зросла кількість мертвонароджених і породжених з аномаліями дітей. Я згадав те перевищення початку 60-х. Ослаблені тоді викидами діти досягли дітородного віку і народжували вже генетично ослаблених дітей. Як я і попереджав, ще через 20 років здійснилося ще більш неприємне явище. Разом з відомим екологом проф. Л. Федоровим ми намагалися 25 років тому домогтися закриття ряду виробництв, у яких як побічні продукти могли утворюватися діоксини. Не вдалося. Сьогодні в Рубіжному завдяки отруєній поверхні влітку в повітрі підвищується зміст органічних продуктів, сьогодні рубіжани п'ють забруднену воду. Завод практично не працює вже 10 років, але захворюваність і смертність продовжують зростати. Сьогодні в Рубіжному майже половина від зареєстрованої в області кількості ВІЛ-інфікованих, сьогодні в Рубіжному епідемія туберкульозу. Викиди діоксинів якщо не зруйнували, то в значній мірі послабили імунну систему. Не забезпечене повноцінним харчуванням (у Рубіжному найвищий рівень безробіття в області) і медичним обслуговуванням населення вимирає. Така ж ситуація в районах розміщення інших хімічних виробництв, коксохімічних і металургійних підприємств.
Що можна і потрібно робити зараз? Потрібно переконати населення, що воно повинне жити, потрібно переконати людей, що потрібно рятувати дітей – майбутнє України. Потрібно переконати уряд терміново приймати програму оздоровлення нації. Це не вимагає надмірних витрат – основне налагодити виробництво і постачання нескладних імуностимуляторів. Досвід Алчевська показав, що систематичне постачання школярів імуностимуляторами знижує захворюваність у 3—4 рази. Потрібно переборювати капосну манеру бюрократії, що перешкоджає освіті й оздоровленню нації (у Рубіжному міський голова заборонив друкувати в міській газеті замітку санлікаря Капранова з Алчевська з результатами проекту по забезпеченню школярів імуностимуляторами!). Нажаль, не розуміють гостроти ситуації ні Верховна Рада, ні уряд – державне фінансування мозкових центрів України становить біля 2 %, за останні роки закрито біля 50 галузевих наукових інститутів – закладена подальша деградація економіки. Не розуміють це і закордонні фонди, що посилено фінансують проекти по „демократизації» українського суспільства, намагаючись насадити загально прийняті демократичні принципи. Вони якось забули, що їх країни йшли до сучасної демократії своїми шляхами. Перенесення європейських чи американських принципів на український ґрунт, без врахування специфічного українського менталітету, може привести до несподіваних результатів. Також треба враховувати, що сучасний стан України влаштовує західні країни – Україна перетворилась практично в дармове джерело сировини для них і, головне, джерело мозку і кваліфікованої робочої сили.
А що стосується виробництва хімічних продуктів, у тому числі і барвників – їх потрібно відновлювати, вони необхідні країні. Але відновлювати потрібно по нових, маловідходних технологіях. Як фахівець із сорокалітнім досвідом розробки й освоєння технологічних процесів з мінімальною кількістю викидів стверджую: немає таких виробництв, які неможливо було б удосконалити або замінити. Тільки потрібно готувати кваліфікованих хіміків-технологів з обов'язковим основним принципом, як у медиків: «Не нашкодь!» Не нашкодь природі, не нашкодь людині – вінцеві цієї природи, не нашкодь своїм дітям – твоєму майбутньому, твоєму продовженню у вічності.
Важливий резерв ефективного екологічного руху – учнівська та студентська молодь, енергійна, неупереджена, зацікавлена у своєму майбутньому в здоровому, живому довкіллі. Головне дати молоді можливість повірити у свої сили, дати можливість перевірити свої здібності хай у невеликих, але реальних, корисних діях.
Донбас – край териконів, в Луганській та Донецькій областях їх біля двохсот, та ще відвали збагачувальних фабрик. Вони займають корисні земельні ділянки, вони забруднюють повітря і ґрунтові води. Але ж в більшості з них містяться рідкі елементи (ніобій, лантан, германій, титан та інші) в кількості, що наближається до природних руд. Тобто переробка цих териконів економічно вигідна, прибуткова! Видобуток рідких металів робить екологічні дії рентабельними. При тому мінеральні залишки можуть бути використані для удосконалення шляхів – це теж прибуткова дія, для засипання ярів й відпрацьованих кар’єрів, що при рекультивації і створенні ґрунту дозволить збільшити площу сільськогосподарських угідь, тобто вирішити ще й продовольчу проблему.
Загально українська проблема – чиста питна вода. Найбільш ефективний засіб очищення – активоване вугілля. Колись в Рубіжному вміли виробляти з антрациту якісне активоване вугілля. Є технології, є дозвіл Мінздраву на його використання. То чому б не відновити виробництво побутових очищувачів води, їх потрібні міліони – корисно, прибутково!
Намагаючись організувати на початку 70-х років закачування шкідливих стоків у підземні пустоти, виявили на глибині 1,5 км гігантську лінзу реліктової морської води від Рубіжного до Старобєльська. То чому б не організувати морську лікарню для оздоровлення населення. Є свердловини, перевірені бальнеологічні властивості. На Луганщині можливо побудувати міжнародний центр лікування найчистішою морською водою – найдіть ще десь незабруднену морську воду!
Всім відома артемівська сіль. Є сотні кілометрів соляних тунелів, які можна використати не для поховання ядерних відходів (пропонувалась урядом така безумна ідея!), а для лікування хвороб легенів та екзем — є такий досвід. От би екологічна громадськість примусила уряд зацікавитись вирішенням наведених проблем!
Ситуація в країні і в політичному, і в екологічному смислі гранично критична. В країні накопичилось стільки хімічних відходів (тільки врахованих по 400 т на душу населення), що вибору немає: або мобілізація всіх наукових, виробничих та політичних сил, або деградація і вимирання.
2. Есип В. П., Моральные и правовые аспекты экологии, Екосвіт, вип.№ 2, травень 2001
3. Есип В. П., Зона смерти — Рубежное, Луганская область, Украина// Химия и жизнь (Москва),900,6.08.2002
4. Есип В. П., Луганский синдром приобретённого иммунодефицита, ХХI век,16.01.2002.
5. Єсип В. П., Деградація і відмирання української нації, Конференція мозкових аналітичних центрів України, Львів, 11-13.12.2002.
6. Єсип В. П., Європейські можливості України та Луганської області, Міжнародний форум «Вектори інтеграційних процесів сходу України», Сєверодонецьк-Луганськ, 25-28.03.2003.
В. П. Єсип, к. т. н., доц.
Проблеми екологічного руху
Збірник матеріалів МНПК “Перший Всеукраїнський з’їзд екологів”
Скачати в форматі pdf:
http://eco.com.ua/sites/eco.com.ua/files/lib1/konf/1vze/zb_m/0043_zb_m_1VZE.pdf
Скачати в форматі doc:
http://eco.com.ua/sites/eco.com.ua/files/lib1/konf/1vze/zb_m/0043_zb_m_1VZE.doc