Практична робота № 7 Заповідні території гірських районів

Назва: 
Практична робота № 7 Заповідні території гірських районів

Скачати

 

ЗАПОВІДНІ ТЕРИТОРІЇ ГІРСЬКИХ РАЙОНІВ

 

НПП "Синевир"

Створення і місцезнаходження НПП «Синевир»

 

Народження національного природного парку "Синевир" неодмінно пов'язане з унікальним за своєю красою гірським озером під небесами із співзвучною назвою "Синевир" . Для збереження цього чарівного творіння природи у 1974 році було організовано ландшафтний заказник загальнодержавного значення "Синевирське озеро" .

У 1989 році було створено національний природний парк “Синевир”. Його площа становить 40400 га, з них у постійне користування парку надано 27208 га, а 5807 га відведено під заповідну зону. Протяжність парку із сходу на захід – близько 20 км. Висота над рівнем моря від 530 до 1719 метрів. Природний парк знаходиться у межах Вододільно-Верховинської області Карпат (Горганах). Найвищими вершинами є гора Стримба ( 1719 м над рівнем моря) та Негровець ( 1707 м ). Геологічні відклади Горган охоплюють діапазон часу від верхньої крейди до олігоцену і представлені флішами. Характерною особливістю гір є наявність великих кам'янистих розсипів, які в народі назівають «греготами».

Синевирське озеро знаходиться на висоті 989 м над рівнем моря. Утворилося у післяльодовиковий період, близько 10 тисяч років тому внаслідок перекриття річкової долини зсувами. Його середня площа становить 4- 5 га , глибина - 8- 10 м , а найбільша - до 22 м. У прозорій воді озера добре почувається форель – озерна, райдужна та струмкова.

Краєвиди навколо водного дзеркала напрочуд величні та мальовничі. Стрімкі схили вкриті ялинами, вік яких сягає 140-160 років. Посередині водної гладіні, немов зіниця блакитного ока, знаходиться невеликий острівець. Саме через це озеро Синевир ще називають Морським оком.

 

Особливості і призначення парку

 

Парк призначений для збереження особливо цінних природних комплексів Східних Карпат, організації туризму та відпочинку, проведення наукових досліджень і пропаганди екологічних знань. У парку створено три туристичні маршрути, діє мережа стаціонарних рекреаційних пунктів, влаштовано 6 екологічних та науково-пізнавальних стежок, розроблені кінні та веломаршрути.

На сьогодні взято на облік понад 90 % раритетного фонду рослинного і тваринного світу, ведеться посилена науково-дослідна та еколого-освітня робота. Завдання, поставлені перед Національним природним парком, виконуються на належному методично-науковому рівні. Налагоджено співпрацю з громадськими екологічними організаціями „Синій Вир”, „Рутенія”, „Екоплай”. Дотримання заповідного сатусу Національного парку забезпечує охоронна служба в складі 112 осіб, у тому числі 12 працівників єгерської служби, які керуються науково-обгрунтованими рекомендаціями щодо охорони. Найбільш виразним пам’ятником духовної культури населення, що проживає на території НПП «Синевир», є дерев’яна церква св. Духа у селі Колочава-Горб. Дерев'яна двозрубна тридільна церква належить до найвищих архітектурних досягнень Закарпаття.

 

Флора і фауна

 

Флора налічує близько 1040 видів, з них 38 занесені в Червону книгу України. Найцікавішим є ботанічний резерват "Глуханя" (23 га) найбільшого в Горганах верхового сфагнового болота. Панівними у парку є мішані хвойно-букові та смерекові ліси, серед яких, незважаючи на давню господарську діяльність людини, збереглись корінні або близьки до них лісові фітоценози. На болоті ростуть 15 рідкісних і зникаючих видів рослин - журавлина дрібноплода, шейхцерія болотна, осока малоквіткова, лікоподієва заплавна, що занесені до Червоної книги України. Серед них кілька північних видів, мешканців тайги і тундри, які дуже рідко зустрічаються в Карпатах.

Фауна: загальна кількість видів тварин, що мешкає на території парку — 236, з них 22 занесені в Червону книгу України. Із тварин поширені бурий ведмідь, вовк, дика свиня, рись, лісова та кам`яна куниці, видра, борсук, горностай. Досить часто зустрічаються карпатський олень, козуля, білка. У гірських річках водяться форель, харіус, гірська щипавка, голець.

 

Походження назви озера

Існує легенда, згідно якої мальовниче озеро утворилося від потоку сліз графської доньки Синь, на місці, де її коханого, простого верховинського пастуха Вира, було вбито за його простацьке походження за наказом графа.

Насправді ж озеро утворилося в результаті потужного зсуву, викликаного землетрусом, близько 10 тисяч років тому. Улоговина, що при цьому виникла, заповнилася водою трьох гірських струмків. У прозорій воді озера добре почуваються форель озерна, райдужна та струмкова.

Карпатський біосферний заповідник

Основою Карпатського біосферного заповідника був Карпатський державний заповідник, створений Постановою Ради Міністрів УРСР від 12 листопада 1968 р. № 568 на площі 12672 га на території Івано-Франківської та Закарпатської (Рахівський і Тячівський р-ни) областей. Площа і територіальний склад цього заповідника неодноразово змінювалися. В 1979 р. до нього приєднуються Широколужанський масив (Тячівський р-н) та "Долина нарцисів" (Хустський р-н), а масиви на території Івано-Франківської області вилучаються. В 1990 р., завдяки включенню до складу заповідника Кузійського масиву (Рахівський р-н), його площа досягає 19899 га. У 1992 році заповідник отримав від ЮНЕСКО сертифікат про віднесення Карпатського заповідника до світової мережі біосферних резерватів. Згідно з Указом Президента України від 26 листопада 1993 року № 563 він набув статусу біосферного заповідника, до складу його території увійшли Стужицький (Великоберезнянський р-н) та Мармароський (Рахівський р-н) масиви. У 1997 р. територія заповідника знову була розширена за рахунок заказників загальнодержавного значення - "Чорна гора", "Юлівська гора" (Виноградівський р-н), "Кевелівський", "Рогнеска", "Свидовецький" (Рахівський р-н). На базі Стужицького масиву у вересні 1999 р. було створено окрему природоохоронну установу - Ужанський національний природний парк.

Зараз загальна площа Карпатського біосферного заповідника становить 53630 га. Територія заповідника складається із семи відокремлених ділянок: Луж-Угольська, Свидовецько-Чорногірська, Рахівсько-Кузійська, Мармароська, "Долина нарцисів", а також "Чорна Гора" і "Юлівська Гора", які є ботанічними заказниками загальнодержавного значення.

Згідно з функціональним зонуванням території біосферного заповідника площа заповідної зони становить 16505,0 га, зони регульованого заповідного режиму - 3268,0 га, буферної зони - 15047,0 га, зони антропогенних ландшафтів - 18810,0 га.

В установі працюють 294 чоловіки, з них у науковому підрозділі - 26, у службі охорони - 120 осіб.

Карпатський біосферний заповідник призначений для збереження унікальних гірських ландшафтів Українських Карпат. Статус біосферного резервату визначає також і такі його важливі завдання, як сприяння сталому розвитку Карпатського регіону, збереження його культурного й історичного спадку. Особливе значення територія заповідника має для збереження культури українських горян - гуцулів, бойків та лемків. Окремі елементи місцевого природокористування, наприклад, високогірне молочне вівчарство та пов'язані з ним промисли й традиції мають на сьогодні унікальний для Європи характер.

Заповідні масиви Карпатського біосферного заповідника розміщені на висотах від 180 до 2061 м над рівнем моря у західному, центральному та східному секторах Українських Карпат. Більшість заповідних масивів розташована у складчастій області переважно в зоні зовнішніх (флішових) Карпат (Чорногірський, Свидовецький, частково Угольсько-Широколужанський заповідні масиви, а також в Марамороській зоні (Марамороський і Кузійський масиви) та зоні Пенінських стрімчаків (південна частина Угольсько-Широколужанського масиву). Лише масив "Долина нарцисів" та ботанічні заказники "Чорна Гора" і "Юлівська Гора", розташовані поза поясом складчастих Карпат, - в області Закарпатського внутрішнього прогину.

Клімат території Карпатського біосферного заповідника змінюється від помірно теплого в "Долині нарцисів" (середня температура січня -1,7°С, червня - +19°С, кількість опадів 650 мм на рік) до холодного на вершинах гір (середня температура січня - -7-8,5°С, червня - +11-15°С, кількість опадів 980-1500 мм на рік).

На території заповідника розвинута густа річкова мережа. Тут течуть ріки М. Уголька, В. Уголька, Лужанка, Кісва, Богдан, Хустець, є незначна кількість невеликих стоячих водойм, розташованих у високогірній частині заповідника.

Ґрунтовий покрив строкатий і репрезентує більшість типів ґрунтів, поширених в Українських Карпатах - бурі гірсько-лісові, дерново-буроземні, гірсько-лучні та інші.

У Карпатському біосферному заповіднику представлений весь комплекс висотної поясності Українських Карпат - від елементів передгірних лук і дібров до альпійського поясу з лучними, скельно-лишайниковими ландшафтами. Територія заповідника вкрита переважно лісовою рослинністю, яка займає більше 90 % його загальної площі. Лучні ценози займають лише близько 5% заповідної території і розміщені на низинних заплавних луках масиву "Долина нарцисів", у високогір'ї та на лісових галявинах. Решту території займають скелясті виходи, кам'янисті розсипи та водотоки.

Серед основного типу рослинності - лісів - значну частину становлять праліси. Дубові, грабово-дубові, дубово-букові та буково-дубові ліси рівнинної частини Закарпаття представлені у заповіднику на території ботанічних заказників "Чорна Гора" і "Юлівська Гора". Чисті букові ліси представлені у всіх гірських заповідних масивах. Вони практично повністю формують рослинний покрив в Угольсько-Широколужанському масиві, домінують у Кузійському масиві, становлять значну частину Марамороського та Свидовецького масивів. Тільки у найхолоднішому та найбільш високогірному Чорногірському масиві вони трапляються фрагментарно. Мішані букові деревостани представлені в усіх гірських заповідних масивах. Найбільші площі в заповіднику займають смереково-ялицево-букові, ялицево-смереково-букові та буково-ялицево-смерекові ліси. Смерекові ліси займають найвищу висотну ступінь лісового покриву. В межах заповідника чисті смеречники формують верхню межу лісу в Чорногорі, Свидовці та Мараморошах.

Вище лісового поясу розташовані субальпійські та альпійські луки з фрагментами криволісся. В субальпійському поясі Чорногори та Мараморош поширені угруповання з сосни гірської, вільхи зеленої та ялівцю сибірського. Характерними є рідкісні угруповання з домінуванням рододендрона східнокарпатського, верб трав'яної і туполистої та високотравних видів аденостилеса сіролистого й осоту Вальдштейна. На Свидовці вище лісового поясу поширене криволісся з душекії зеленої та ялівцю сибірського.

Серед інших біотопів слід відмітити підземні порожнини як штучного, так і природного походження (загалом близько 50). Вони містять унікальні ендемічні троглобіотні комплекси, а також чи не найбільші у Європі зимові колонії кажанів.

В заповіднику охороняється понад 1300 видів судинних рослин, загальна кількість видів природної флори становить 2864 види. У флорі заповідника виявлено 65 ендемічних видів та 131 рідкісний вид, занесений до Червоної книги України, і 8 видів, занесених до Європейського червоного списку. Флора судинних рослин Карпатського біосферного заповідника об'єднує 5 відділів, 102 родини і за кількістю видів становить більш як 50 % флори Українських Карпат.

Основне флористичне різноманіття Карпатського біосферного заповідника спостерігається в лучних ценозах, які представлені на низинних заплавних луках, високогір'ї та лісових галявинах. Лише в масиві "Долина нарцисів" росте понад 400 видів рослин, серед яких такі рідкісні, як пальчатокорінники Фукса і травневий, еритроній собачий зуб, тирлич звичайний, півники сибірські, зозулинець блошиний, перстач білий та інші. Унікальна особливість цієї заповідної ділянки - наявність однієї з найбільших рівнинних популяцій рідкісного високогірного виду нарциса вузьколистого.

В межах лісового поясу найбільше флористичне багатство на вапнякових пасмах, зокрема в Угольсько-Широколужанському масиві, де ростуть кизильник цілокраїй, ялівець козачий (єдине місце його зростання в Українських Карпатах), жостір проносний, липа широколиста, тис ягідний (біля 1,5 тис. особин), а з трав'янистих рослин - петрофіли та альпійські види: булатка довголиста, в'язіль стрункий, кортуза Маттіолі, півники несправжньосмикавцеві, борідник Прейса, ломикамінь волотистий. Є також неморальні та аридні види - арум плямистий, коральковець тричінадрізаний, епіпогіум безлистий, вужачка звичайна, фіалка дакійська тощо.

У субальпійському та альпійському поясах заповідних масивів ростуть такі рідкісні рослини, як анемона нарцисоцвіта, аконіт міцний, роман карпатський, жовтяниця альпійська, тирличі безстебловий, жовтий крапчастий та весняний, перестріч скельний, нарцис вузьколистий, парагеум гірський, шолудивник кільчастий, медунка угорська, сон білий, родіола рожева.

Загальна кількість зареєстрованих видів фауни Карпатського біосферного заповідника на сьогодні становить 4383 види. Безхребетних тварин тут відмічено 4078 видів (а за прогностичними розрахунками тут мешкає понад 15000 видів безхребетних). В заповіднику охороняється 66 видів ссавців, 191 вид птахів, 9 видів плазунів, 13 видів земноводних, 25 видів риб, 1 вид круглоротих. Його фауна налічує понад 100 ендемічних видів тварин, з яких щонайменше два відомі тільки для цієї заповідної території. Загалом тут охороняється 75 види тварин, занесених до Червоної книги України та 20 видів, занесених до Європейського червоного списку.

Центральним ядром фауни хребетних Чорногірського, Свидовецького та Марамороського масивів є види тайгового та альпійського комплексів. У високогір'ї (на висоті 1700 мі більше) трапляються нориця снігова й тинівка альпійська, що занесені до Червоної книги України. З плазунів звичними тут є гадюка звичайна і ящірка живородна. Невеликі стоячі водойми використовують для нересту карпатський та гірський тритони.

Характерними видами хвойних і мішаних лісів є трипалий дятел, корольок жовтоголовий, біловолий дрізд, шишкар ялиновий, карпатський підвид глухаря, рись, ведмідь бурий тощо. Тут широко представлені види, характерні для всього лісового поясу Карпат: гірські підвиди благородного оленя, кабана, а також козуля, вовк, сова сіра, оляпка та інші.

Фауна букових пралісів Карпатського заповідника є дуже своєрідною. Тут зустрічаються як суто "тайгові" види - рись, довгохвоста сова, жовна, снігур, так і характерні для широколистяних лісів - чорний дрізд, середній, білоспинний і сивий дятли, мухоловка, костогриз, голуб-синяк, ліщиновий вовчок, лісовий кіт, кабан, саламандра плямиста. Звичними мешканцями на цій території є благородний олень, лісова куниця, руда нориця, канюк, повзик, трав'яна жаба - види, які поширені по всьому лісовому поясу Карпат. До рідкісних тварин, що занесені у Червону книгу України, тут належать кутора мала, горностай, видра, пугач, чорний лелека, лісовий полоз, тритон карпатський тощо.

У заповідних холодних гірських ріках водиться форель струмкова, бабець-головач, щипавка, гольян та угорська мінога. На нерест у притоки Тиси піднімаються дунайський лосось і харіус.

Дуже різноманітною є фауна рукокрилих, яка налічує 21 вид кажанів, з них 10 є рідкісними і занесені до Червоної книги України та Європейського червоного переліку. Це підковоноси (великий і малий), довгокрил, нічниці велика, триколірна, довговуха і війчаста, широковух, вухань звичайний та вечірниця мала. Існування більшості рукокрилих тісно пов'язане з підземними порожнинами. В карстових печерах Угольки виявлено унікальну фауну безхребетних-троглобіонтів, серед яких є вузькоендемічні види, відомі тільки на цій заповідній території. Це, зокрема, сліпі види турунів та ногохвісток.

За своїм фауністичним складом масив "Долина нарцисів" відрізняється від інших заповідних ділянок Карпатського біосферного заповідника. Для нього властиві тварини заплавних лук Закарпатської рівнини. Серед птахів тут переважають луговий чекан, звичайна вівсянка та сіра славка. У більш зволожених місцях звичними мешканцями є деркач та очеретянка-борсучок. У чагарниках трапляються фазан і ремез. Характерні земноводні "Долини нарцисів" - жаба ставкова, ропуха звичайна, тритони звичайний і гребінчастий. З плазунів трапляються вуж і прудка ящірка. Теріофауна представлена звичайною норицею, польовою мишою, мишою маленькою, ондатрою, зайцем-русаком та іншими видами, зовсім не властивими для гірських масивів заповідника. Багатою є іхтіофауна річки Хустця - єдиного рівнинного водотоку на його території. Тут водиться близько 20 видів риб.

Карпатський біосферний заповідник є одним з найбільших наукових та еколого-освітніх центрів Карпатського регіону. Тут працюють наукові лабораторії, створена мережа моніторингових ділянок, фенологічних пунктів, гідрологічних та метеорологічних постів. Заповідник слугує природною лабораторією для багатьох вітчизняних та зарубіжних науково-дослідних установ. На його території розгорнута мережа еколого-освітніх, науково-пізнавальних маршрутів та інформаційних центрів. Заповідник відвідують щорічно близько 30 тис. чоловік. Із 18 науково-пізнавальних маршрутів особливою популярністю користується маршрут, що веде на найвищу точку України - г. Говерлу. В біосферному заповіднику працює єдиний в Україні музей екології гір та історії природокористування Карпат, є власна відеостудія, видається Всеукраїнський екологічний науково-популярний журнал "Зелені Карпати".

За визначні здобутки у збереженні природної, культурної та історичної спадщини Карпатський біосферний заповідник першим в Україні нагороджений Європейським дипломом - найвищою нагородою Ради Європи для природоохоронних установ європейського континенту.

Чорногірський заповідний масив

Чорногірський заповідний масив — природоохоронна територія в Українських Карпатах. Розташований у Рахівському районі Закарпатської області. Чорногірський заповідний масив є частиною Карпатського біосферного заповідника.

В 1968 роцi уряд України для збереження унiкальних гiрських ландшафтів прийняв Постанову про органiзацiю Карпатського заповідника, до якого ввійшов і Чорногірський заповідний масив.Масив розташований на південних і західних схилах Чорногірського хребта, в межах висот від 700 до 2061 м над р. м. На території масиву, площа якого складає 16375 га, розташована найвища вершина Українських Карпат — Говерла (2061 м). Рельєф високогірної частини масиву носить сліди давнього зледеніння з характерними льодовиковими формами — карами; у деяких з них утворились озера, наприклад Брескул, Верхнє озеро, Бребенескул.

Клімат Чорногірського масиву помірно континентальний. Зі збільшенням висоти над рівнем моря температура повітря понижується, а кількість опадів зростає. Велика кількість опадів обумовлює наявність добре розвинутої гідромережі — на території масиву розташовані витоки численних приток річки Біла Тиса.

Типовими для лісових формацій є світло-бурі та темно-бурі гірсько-лісові ґрунти. У високогір'ї переважають торфянисто-гірсько-підзолисті і гірсько-лучно-буроземні ґрунти.

Чорногірський заповідний масив характеризується великою різноманітністю флори і фауни. Панівним типом рослинності є ліси. В прохолодному кліматі Чорногори чисті бучини мають обмежене поширення і приурочені до південних схилів. В більш широкому висотному діапазоні трапляються мішані листяно-хвойні ліси, що сягають висоти 1200 м. Вище поширені зональні смеречники, що утворюють верхню межу лісу, яка тут проходить на висоті 1500 — 1600 м. У субальпійському поясі поширені криволісся. Значні площі займають трав'янисті формації — альпійські луки. У складі флори Чорногірського масиву нараховується ряд рідкісних видів.

Центральним ядром фауни хребетних Чорногірського масиву є види тайгового та альпійського комплексів. У високогір'ї, на висоті біля 1800 м, трапляються снігова полівка та альпійська тинівка, занесені до Червоної книги України. Характерними мешканцями хвойних та мішаних лісів Чорногори є трипалий дятел, жовтоголовий корольок, гірський дрізд, глухар, рись, ведмідь тощо. Загалом, у фауні Чорногірського масиву добре представлені види, характерні для всього лісового поясу Карпат. Чимало видів безхребетних — карпатських та східнокарпатських ендеміків — зареєстровано в Українських Карпатах тільки в Чорногорі.

Свидовецький заповідний масив

Свидовецький заповідний масив — природоохоронна територія в Українських Карпатах, в Рахівському районі Закарпатської області. Свидовецький заповідний масив є частиною Карпатського біосферного заповідника1974 році тут спочатку був організований заказник, площею 1471 га. Згодом до його складу долучили нові території, і заказнику надали статус заповідника.

Свидовецький заповідний масив займає площу 6580 га в найвищій частині Свидовецького хребта, в межах висот вiд 600 до 1883 м над р. м. Гірська споруда Свидовця, як і більша частина Українських Карпат, має флішову будову. На головному хребті добре збереглися сліди льодовикової діяльності — кари.

Клімат Свидовця вологий, прохолодний і помірно холодний. У лісовому поясі переважають світло- і темно-бурі ґрунти. Для верхньої межі лісу характерні світло-бурі ґрунти.Ґрунтово-кліматичні умови південних схилі масиву оптимальні для бука. Букові ліси піднімаються тут до висоти 1380 м, що є найвищою межею бучин в Українських Карпатах. Панівними асоціаціями є різні типи бучин. На скельних формах рельєфу поширені також буково-яворові та буково-ясенево-яворові ліси. В їхньому трав'яному покриві трапляються листовик сколопендровий, лунарія оживаюча, чемерник червонуватий, аспленій зелений. На північних схилах існують сприятливі умови для формування мішаних деревостанів. Завдяки холоднішому клімату тут зростає ялиця, а біля верхньої межі лісу — смерека. Вище лісового поясу поширено криволісся з душекії зеленої та ялівцю сибірського. Особливо цікавим у флористичному відношенні є високогір'я Свидовця в районі вершин Малої Близниці (1778 м) та Великої Близниця (1883 м). Тут ростуть такі рідкісні аркто-альпійські види, як бартсія альпійська, дріада восьмипелюсткова, діфазіаструм альпійський, ситник каштановий, ллойдія пізня, айстра альпійська, родіола рожева, верба списовидна. В Українських Карпатах лише тут зростають крупка аїзовидна, очанка зальцбурська, ломикамінь переломниковий та інші. Дуже рідкісними є також білотка альпійська, орлики чорніючі, сверція альпійська тощо, занесені до Червоної книги України. Певну цінність становить флора стрімких скель у долині річки Косівської.

Фауна масиву у цілому складає типовий для Карпат гірський комплекс, хоча для неї характерна менша представленість ряду видів, тісно пов'язаних з хвойними породами. Тут трапляються олень європейський, козуля європейська, свиня дика, ведмідь бурий, білка, куниця лісова, куниця кам'яна, сова бородата, сова вухата, глухар. З рідкісних видів — кіт лісовий, бурозубка альпійська і тритон карпатський, занесені до Червоної книги України.

Марамороський заповідний масив

Мармароський заповідний масив — природоохоронна територія в Українських Карпатах. Розташований у південній частині Рахівському районі Закарпатської області. Мармароський заповідний масив є частиною Карпатського біосферного заповідника.Заповідний масив охоплює частину Гуцульських Альп (Рахівських гір), які є західною околицею Мармароського гірського масиву у межах України. З північного сходу заповідник обмежений річкою Квасний, зі сходу і півдня — українсько-румунським кордоном. У межах заповідника лежать гори: Піп Іван Мармароський (1936 м), Петрос (П'єтросул) (1784 м), Берлебашка (1733 м), Жербан (1795 м) та ін.

Заповідна територія, площею 8990 га, лежить в межах висот 750 — 1940 м над р. м. Основним гірським вузлом є гора Піп Іван Мармароський. Масив складений твердими кристалічними породами — гнейсами, слюдяними і кварцовими сланцями, мармуровидними вапняками юрського періоду, що обумовлює специфічні риси рельєфу, ґрунтового покриву, флори. Рельєфу властиві глибокі міжгірні долини, численні скелясті гребені та вершини. Є сліди кайнозойського зледеніння — льодовикові цирки. В межах масиву розташовані басейни річок Білий і Квасний, які є, відповідно, притоками Тиси та Білої Тиси. Басейн Квасного відрізняється прохолодним і холодним вологим мікрокліматом. Басейну Білого властивий більш теплий мікроклімат. У високогір'ях клімат холодний, вологий.

Мармароський заповідний масив характеризується своєрідним рослинним покривом, що обумовлено його геологічною будовою. На нижчих рівнях широко поширені мішані листяно-хвойні та листяні ліси. Букові праліси поширені на південних схилах та на багатих кальцієм ґрунтах. Найбільші площі займають мішані угруповання. В холодному кліматі на верхній межі лісу, яка проходить тут на висоті 1600—1700 м, поширені чисті смеречники. Вище розташовані субальпійські та альпійські луки з фрагментами заростей криволісся, здебільшого з гірської сосни. В субальпійському та альпійському поясах зростає кілька рідкісних видів рослин, занесених до Червоної книги України.

Фауна масиву багато в чому схожа з Чорно горою, але має свої особливості. Завдяки більш скелястому ландшафту, високогір'я краще представлені мешканці кам'янистих розсипів — полівка снігова і тинівка альпійська. Тільки тут відмічений в заповіднику сокіл-сапсан, який надає перевагу скелястим ділянкам. З безхребетних трапляються деякі ендемічні види комах. Найближчі населені пункти: с. Ділове, с. Богдан.

Кузійський заповідний масив

Kузійський заповідний масив — заповідна територія у складі Карпатського біосферного заповідника. Утворений 1974 року (спочатку як ландшафтний заказник). Розташований у межах лісового пояса на південно-східних відногах Свидівецького масиву. Обмежений річкою Тисою (зі сходу і півдня) та долиною річки Косівської (із заходу). Займає площу 4925 га. Найвищі вершини — Лисина (1409 м), Менчул (1242 м), Темпа (1089 м), Полонська (1087 м). У південній частині масиву розташована смуга юрських мармуроподібних вапняків, що утворюють численні мальовничі скелі. Цей район відрізняється від сусідніх масивів своїми кліматичними умовами і характером рослинності. Тут закінчується суцільне поширення дубово-букових лісів. Специфічні кліматичні умови, що створилися під впливом теплих повітряних мас з Верхньотисинської улоговини, сприяють поширенню у цьому районі теплолюбних видів рослин. Основну площу займають буково-дубові й букові ліси, інколи з домішками граба, клена польового та черешні. Подекуди поширені смерекові зони. Трав'яний покрив утворюють маренка запашна, зубниця бульбиста, дзвоники карпатські, з рідкісних трапляється айстра альпійська, занесена до Червоної книги України. Відповідно до мікрокліматичних умов на південно-західному схилі гори Темпа сформувалась буково-ялицева діброва на висотній межі поширення дуба скельного і ялиці. В окремих місцях на вапняках є тисові бучини, де поодиного зростає тис ягідний (занесений до Червоної книги України).

Серед земноводних зустрічаються саламандра плямиста, тритон карпатський, жаба трав'яна і кумка гірська. З хижаків є лисиця і куниця лісова, зрідка трапляються ведмідь, рись, кіт лісовий. Існуючі на території масиву тектонічні печери і покинуті штольні служать притулками для 8 видів кажанів, з яких чотири рідкісні — нічниця довговуха, широковух звичайний, підковоніс великий і підковоніс малий.

 

Угольсько-Широколужанський заповідний масив

Угольсько-Широколужанський заповідний масив — заповідна територія у складі Карпатського біосферного заповідника. Загальна площа масиву — 15580 га. Розташований у межах Тячівського району Закарпатської області, на південних схилах гори Менчул (1501 м) та південних і південно-західних схилах хребта Красна, в межах висот 400—1280 м н. р. м. Угольська ділянка (у складі Карпатського заповідника з 1968 р.) розташована в басейнах річок Мала і Велика Уголька. Широколужанська ділянка (приєднана до заповідника у 1979 р.) розташована в басейні річки Лужанки.

Геологічний фундамент масиву утворений потужними шарами флішу. Для Угольської ділянки масиву характерна наявність великих блоків вапняку з добре розвинутими карстовими утвореннями. Висота окремих вапнякових скель, сягає сімдесяти метрів. Тут налічується понад тридцять печер, в тому числі найбільша печера Карпат — «Дружба» із загальною довжиною ходів біля 1 км. В печері «Молочний Камінь» знайдена пізньопалеолітична стоянка стародавньої людини. Основними водотоками заповідного масиву є р. Мала i Велика Угольки та р. Лужанка. Найвищі вершини заповідного масиву — Угольська Плеша (1108 м), Поганська Кичера (1092 м), Видножанська Кичера (1072 м), Вежа (937 м).

Клімат району теплий, помірний i вологий у передгір'ї, прохолодний i дуже вологий в високогір'ї. Потужний хребет захищає масив від північних вітрів — переважають вітри західних i південно-західних напрямків. Середньомiсячна температура січня становить -4,5 градусів, липня + 17,2 градусiв, середньорічна +7,1 градусiв. Середньорiчна кiлькiсть опадів складає 1390 мм.

В нижній частині Угольсько-Широколужанського масиву сформувалися світло-бурі середньо-суглинні потужні ґрунти, вище — темно-бурі лісові. На вапняках утворилися щебенисті, а в долинах річок — дернові, іноді глеєві ґрунти.

Масив розташований у зоні букових лісів, де переважають зональні бучини, що утворюють також i верхню межу лісу на висотах 1200 — 1300 м. Вище, здебільшого в улоговинах, зустрічаються фрагменти криволісся з вільхи зеленої. На вапнякових оголеннях збереглися унікальні для Карпат тисово-букові угруповання та угруповання з участю ялівцю козачого. Тут представлені також реліктові рослини, зокрема дуб скельний. В межах масиву охороняються найбільші за площею в Європі букові праліси, в яких усяка господарська діяльність повністю заборонена. Тут чимало буків сягають висоти 40 м., товщини до 1 м. і живуть 250—300 років.

Флора масиву нараховує понад 700 видів. Найбільше флористичне багаство властиве вапняковим виходам, де зростають ялівець козацький (єдине місце зростання в Карпатах), дуб скельний, жостір проносний, липа широколиста, тис ягідний (близько 1,5 тис. екземплярів), а з рідкісних трав'янистих видів — арум альпійський, булатка червона, вужачка звичайна, в'язіль стрункий, дзвоники карпатські, еритроній собачий зуб, коральковець тричінадрізаний, кортуза Маттіолі, півники несправжньо-смикавцеві, борідник Прейса, ломикамінь волотистий, очиток іспанський.

Фауна букових пралісів масиву дуже своєрідна. Тут зустрічаються як суто «тайгові» види — рись, сова довгохвоста, чорний дятел, снігур, так і види, характерні для широколистяних лісів. Вони представлені чорним дроздом, середнім, білоспинним та сивим дятлами, мухоловкою-білошийкою, костогризом, голубом-синяком, ліщиновим вовчком, лісовим котом, кабаном, плямистою саламандрою. Звичайними на території масиву є олень благородний, лісова куниця, руда нориця, канюк звичайний, повзик, трав'яна жаба — види, які поширені по всьому лісовому поясу Карпат. 3 рідкісних, занесених до Червоної книги України тварин, відмічені: кутора мала, горностай, видра, пугач, чорний лелека, полоз лісовий, тритон карпатський тощо. Дуже різноманітна фауна рукокрилих, більшість з яких пов'язана з карстовими печерами. Загалом їx нараховується 20 видів, з яких 8 відносяться до рідкісних. Це підковоноси великий і малий, широковух звичайний, довгокрил звичайний, нічниця триколірна, довговуха і війчаста та вечірниця мала. Зимою скупчення рукокрилих в підземних сховищах налічують близько півтори тисячі особин, основну частину яких складають нічниці велика i гостровуха. Тільки в печері «Дружба» зимує понад 1000 кажанів, які належать до 14 видів. Комахи представлені типовими мезофільними середньоєвропейськими видами. Серед них такі рідкісні види, як жук-самітник, жук-олень, вусач альпійський, великий дубовий вусач, метелики мнемозина, сатурнія аглія та інші. В карстових печерах Угольки відмічена унікальна фауна безхребетних-троглобіонтів, серед яких є ряд вузькоендемічних видів, зокрема жук дюваліус закарпатський та ногохвістка віллемія віри. Лише на території цього масиву в Закарпатті знайдено рідкісні, занесені до Червоної книги України види молюсків: гранарію зернову, серуліну зубчасту, хондрину вівсяну. У річках водяться форель, харіус, гольян звичайний, а також мінога угорська, що належить не до справжніх риб, а до класу круглоротих.

Цікаві факти

  • Лужанка — це єдина рiчка заповiдника, куди на нерест заходить «червонокнижний» лосось дунайський (Hucho hucho).
  • Біля контори Угольського лісництва (на північній околиці с. Мала Уголька) кидається в очі хвойне насадження, яке не схоже на угруповання місцевих порід — смереки чи ялиці. Тут росте прибулець з Північної Америки, славнозвісна псевдотсуга тисолиста (Pseudotsuga taxifolia), що на батьківщині займає величезні площі і досягає неймовірних розмірів — до 100 метрів у висоту та кількох метрів у діаметрі. Це дерево має надзвичайно цінну деревину, що й спонукало місцевих лісівників понад сто років тому створити тут насадження дугласієвої ялиці (саме так називають у народі пседотсугу).

 

 

 

 

 

Долина нарцисів

 «Доли́на нарци́ciв» — заповідний масив, що знаходиться в урочищі Кіреші в 4 км від м. Хуст Закарпатської області. З 1992 р. у складі Карпатського біосферного заповідника входить до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО.

Заповідник розміщений на висоті 180—200 м. над рівнем моря в західній частині Хустсько-Солотвинської долини на стародавній тераci Тиси. Заповідна територія площею 257 га займає рівнинну ділянку в заплаві річки Хустець. Поряд з природніми водотоками на території масиву знаходяться i штучні — канали меліоративноі системи.

Поява закарпатської реліктової Долини нарцисів пов'язана з льодовиковим періодом на Землі. Деякі вчені вважають, що тоді сталися певні геологічні катаклізми і з гір сповз величезний шмат землі разом з унікальними рослинами. Після сходу льоду з гір стікало багато води, що сприяло акліматизації, цвітінню і розповсюдженню нарциса вузьколистого. З часом в низовині від сучасного Мукачева до Хуста, де росли нарциси, з'явилися дубові ліси. Після того, як на землях стали здійснювати господарську діяльність, площа долини нарцисів зменшувалася. За часів Австро-Угорщині урочище Кіреші належало до лісництва і пильно охоронялося. Було тут багато лікарських рослин, якими місцеві медики лікували хворих. Коли територія відійшла до Чехословаччини, частину цих земель продали жителям Хусту. Але тодішні місцеві мешканці ставилися до природи з великим розумінням. Випасати худобу на заповідних землях їм дозволялося до Юрія, а господарювати знову можна було тільки з 14 жовтня.

За радянських часів долину хотіли переорати, щоб вирощувати сільськогосподарські культури. У 1980-х рр. на території заповіднику здійснювалися осушувальні роботи, внаслідок яких суттєво змінився рослинний покрив]. Після того, як було знищено 50 га нарцисів, оранку припинили і передали територію з нарцисами заповідному масиву Карпатського біосферного заповідника. Значний особистий внесок у справу збереження та відтворення «Долини нарцисів» зробив професор В.І. Комендар (який, власне, і дав цю назву долині).

«Долина нарциciв» — унікальний ботанічний об'єкт, в якому охороняється найбільший в Середній Європі осередок нарцису вузьколистого (Narcissus angustifolius). Цей середньоевропейський високогірний вид поширений в Альпах, на Балканах i в Карпатах на висотах 1100—2060 м. Популяція в цьому рівнинному локалітеті збереглася з післяльодовикового періоду i має реліктовий характер. У 1980 р. нарцис вузьколистий занесена до Червоної книги України.

Поряд з величезним науковим значенням «Долина нарцисів» становить і значну естетичну цінність. У період масового цвітіння (друга — початок третьої декади травня) «Долина» вкривається суцільним білим килимом квітучих нарцисів, помилуватися яким приїжджають звідусіль.

Станом на 2007 рік на території заповідного масиву знаходиться 164 га справжніх лук, 54 га болотних лук, 32 га боліт. Решту площі займають адміністративні будівлі, русло р. Хустець, канави, дороги тощо. Рельєф лівобережної частини території переважно рівнинний з окремими грядово-горбистими підвищеннями та зниженнями різноманітних форм, правобережної — грядово-горбистий з рівнинними ділянками у прирусловій частині.

Клімат теплий, вологий. За даними метеостанціі Солотвино (272 м.н.р.м.) середньорiчна температура повітря складае 8,5 градуciв, ciчня −4,0, липня −19,5 градуciв. Річна сума опадів біля 850 мм. Переважають тут дерново-глеєві важко- i середньосуглинні грунти, що сформувались на давніх алювіальних відкладах.

Рослинність масиву «Долина нарцисів» на 90% представлена різнотравними та злаково-різнотравними угрупованнями серед яких переважають червона костриця (Festuca rubra), пучковий щучник (Deschampsia caespitosa), лучний лисохвіст (Alopecurus pratensis), м'який бромус (Bromus mollis). В місцях з підвищеною зволоженістю поширені види осок (Carex acutiformis, C. acuta, C. vulpina) та ситник розлогий (Juncus effusus).

В цілому в «Долині нарцисів» представлено 498 видів різних рослин, зокрема 15 видів квітів, які занесені в Червону Книгу, 16 видів орхідей[3]. Серед рiдкicних рослин заповіднику: деревій верболистий (Achillea salicifolia), пальчатокорінник Фукса (Dactylorhiza fuchsii), пальчатокорінник травневий (Dactylorhiza majalis), еритроній собачий зуб (Erythrronium dens-canis), тирлич звичайний (Gentiana pneumonanthe), билинець найзапашніший (Gymnadenia odoratissima), півник сибірський (Iris sibirica), зозулинець шоломоносний (Orchis militaris), зозулинець рідкоквітковий (Orchis laxiflora), перстач білий (Potentilla alba) та iн.

Унікальною особливістю цієї заповідної ділянки є місцезнаходження тут однієї з найбільших рівнинних популяцій рідкісного виду нарцису вузьколистого (загальна площа - 85 га). У період свого масового цвітіння (друга половина травня) Narcissus angustifolius Curt. співдомінує, а на третині його площ домінує у травостої[8]. Зростає в декiлькох угрупуваннях:

За своїм фаунiстичним складом «Долина нарцисiв» рiзко вiдрiзняється вiд iнших заповiдних дiлянок Карпатського біосферного заповіднику. Тут представлені тварини заплавних лук Закарпатськоі рівнини.

Фауна ссавців представлена звичайною полівкою (Microtus arvalis), польовою мишою (Apodemus agrarius), мишою маленькою (Micromys minutus), ондатрою (Ondatra zibethica), зайцем-русаком (Lepus europaeus) та іншими видами, не властивими для гірських масивів заповідника.

Всього в Долині нараховується 104 види птахів[3]. Серед них переважають лучні трав'янки (Saxicola rubetra), звичайні вівсянки (Emberiza citrinella) та ciрi кропив'янки (Silvia communis). В більш зволожених місцях звичайними є деркачi (Crex crex) та лучні очеретянки (Acrocephalus schoenobaenus). В чагарниках вздовж річки Хустця зустрічається фазан (Phasianus colchicus). Дуже рідко тут можна зустріти i ремеза (Remiz pendulinus).

Характерними земноводними «Долини нарциciв» є ставкова жаба (Rana lessonae), звичайна ропуха (Bufo bufo), звичайний (Triturus vulgaris) i гребінчастий (T. cristatus) тритони. З плазунів зустрічаються вуж звичайний (Natrix natrix) i прудка ящірка (Lacerta agilis).

Багата iхтіофауна річки Хустця нараховує близько 20 видів риб.

Вчені відзначають значні зміни рослинного покрову впродовж останніх 25 років, зокрема, зменшення площ справжніх лук. Колись гостролистий нарцис вкривав сотні гектарів землі, тепер щороку площа заповідника меншає. Наукові дослідження, спрямовані на покращення охорони цінних екосистем, стали можливими завдяки проекту Світового банку «Збереження біорізноманіття Карпат» (1993-1997 рр.; $ 500 000). 2006 р. науковці, що досліджують цей куток природи, забили тривогу — нарциси почали висихати від недостатньої вологості ґрунту. Виявляється, останніми роками змінився гідрологічний режим ґрунтів, і квітам не вистачає вологи. Задля збереження долини — екологи пропонують заборонити сюди проїжджати автомобілями, зняти довкола асфальт, насадити дерева і зволожити землю (збудувати шлюзи і воду штучно підняти). Нарцисам буде добре, але виникає інша проблема — від підвищення вологості розростаються верби. Аби зберегти квіти, дерева вирубують.

Іншою серйозною проблемою для екологічного стану заповідної ділянки є масовий наплив туристів у сезон цвітіння нарцисів та варварське відношення до квітів. У період масового цвітіння квітів «Долина нарцисiв» приймає, в середньому, по 4-5 тис. відвідувачів на добу. На території масиву прокладені дороги, збудовані спеціальні майданчики для спостереження за квітами; у період цвітінння нарцисів охорона заповідної ділянки підсилюється лісниками з інших масивів області, але все одно цінні квіти масово зриваються та витоптуються туристами.

Місцеві легенди

Легенда розповідає, що саме у дзеркальних водах річки Хустець грецький бог Нарцис побачив своє відображення. Закохався, помер на березі від туги.

За іншою легендою, колись у сиву прадавнину у Хусті в замку жили князь, княгиня та їхня красуня-донька Руся. На околиці міста проводив життя гончар Іванко. На день Русиного повноліття до замку прийшло багато сановитих візитерів та городян з дорогими гостинцями. Іванкові кортіло теж зробити подарунок — це була дивна ваза, на якій, наче живі, мерехтіли квіти граціозного білого нарциса. У цю мить Іванко та Руся закохались одне в одного. Після того вони стали крадькома зустрічатися у мальовничій долині. Та одного разу князь довідався і так ошаленів, що схопив Іванкову вазу і жбурнув з княжої гори. Ваза розбилася об скелину та розсипалась по долині дрібним дощем. Коли зійшло сонце, то всі побачили, що придолинок вкритий біло-зеленим нарцисовим килимом.

Популярна народна легенда, за якою поява унікальної Долини нарцисів пов’язана з історією Нанкінської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці. За цією легендою у серпні 1690 року у селі Наново на місцевості, що має назву "Полянки" з’явився образ Діви Марії. Місцева громада звернулася до господаря поля, на якому відбулося явлення, з пропозицією побудувати на цьому місці храм або каплицю, як цього вимагала християнська традиція. Землевласник відмовив громаді, ікону поставили на підводу, запряжену волами і спробували вивести. Але воли не рушили з місця, оскільки ікона не хотіла покидати вибраного місця. Господарю прийшлося підганяли волів батогами, і мимохіть він влучив батогом у ікону. Від удару на ліку Богородиці з’явився шрам, а з очей потекли сльози. За святотатство рід землевласника був покараний, а ікону все ж вивезли по долині уздовж р.Хустець. Так що уздовж шляху, яким вивозили ікону, зростали нарциси.

Кажуть також, що коли вороги захопили Хустський замок, мешканці міста принесли їм у дар подушки, набиті нарцисами, буцімто як знак покори і пошани до переможців. Вражі вояки не знали, що нарциси — отруйні квіти, а отже заснувши на "нарцисовій" подушці, людина може і не прокинутися.

 

 

Чорна Гора (заказник)

Чорна Гора — ботанічний заказник державного значення (з 1974 року). Розташований у Виноградівському районі Закарпатської області, між містом Виноградовом і селом Мала Копаня. Площа — площі 823 га. Перебуває у віданні Хустського лісокомбінату, є одним із заповідних масивів Карпатського біосферного заповідника.

У межах заказника розташована однойменна гора, вулканічний останець — Чорна Гора (565 м), яку відносять до Вигорлат-Гутинського вулканічного пасма. Гора належить до так званих острівних гір, тобто вона не є частиною жодного гірського хребта чи масиву. З трьох боків Чорна Гора оточена рівниною (Закарпатська низовина), і лише її північні схили переходять у пологе горбкувате підвищення, яке простягаються на північний схід до масиву Тупий. Уздовж східних схилів гори протікає річка Тиса, яка в декількох місцях утворила високі скелясті урвища.

Геологічну основу Чорної Гори складають андезити, ліпарити, туфи, які місцями виходять на поверхню у вигляді стрімких скель. На цих вулканічних породах сформувалися буроземні ґрунти різної потужності. Найкраще рослинний покрив у заказнику зберігся на верхній частині гори на скелястих схилах. Панівними є формації дубових та букових лісів. Букові ліси поширені в основному на північних схилах. Крім того, на виходах андезитових порід збереглися єдині в Україні осередки ясена білоцвітого. Чагарники представлені такими теплолюбними видами, як бирючина, бруслина європейська, глід одноматочковий, дерен, виноград лісовий.

У флористичному відношенні особливо цікаві осередки степових, скельних та середземноморських фітоценозів на крутих південних схилах. Тут ростуть рідкісні для Українських Карпат види — вишня степова, жостер проносний, клокичка периста, рокитник австрійський, ковила найкрасивіша, гадюча цибулька гроноподібна, леоподія чубкувата, костриця борозниста, перлівка трансільванська, півники угорські та інші. Загалом на території заказника зростає близько 400 видів вищих рослин.

Для фауни Чорної Гори характерна наявність специфічних теплолюбних видів, зокрема безхребетних.

Юлівська Гора

Юлівська Гора — ботанічний заказник загальнодержавного значення. Розташований на схід від села Дюли Виноградівського району Закарпатської області, на південно-західних відногах Гутинського масиву (частина Вигорлат-Гутинського хребта).

Площа 176 га, створений 20 жовтня 1974 р. Заказник є частиною Карпатського біосферного заповідника.

Заказник розташований у місцевості з найтеплішим кліматом в Українських Карпатах, і це зіграло немаловажну роль на формування рослинного покриву. Широко поширені діброви зі скельного дуба, дубово-букові ліси, дуба Далешампа. Також зростають унікальні для України масиви липи сріблистої. Заказник є єдиним в Україні природним місцем зростання дуба бургундського. У трав'яному покриві переважають лісостепові види.

Карпатський біосферний заповідник володіє значною біогеографічна та ландшафтною репрезентативністю, що і обумовлює широкий спектр біотопів на його території. Тут представлений весь комплекс висотної поясностi Українських Карпат - від елементів передгiрних лук та дiбров до альпiйського поясу з лучними, скельно-лишайниковими ландшафтами. Територія заповідника вкрита, в основному, лісовою рослинністю, яка займає більше 90 % його загальної площі. Лучні ценози займають лише біля 5% заповідної території і представлені на низинних заплавних луках масиву ”Долина нарцисів”, у високогір`ї та на лісових галявинах. Решту території займають скелясті виходи, кам`янисті розсипи та водотоки.

Кожен з масивів, що входять до складу Карпатського біосферного заповідника вирізняється своїми характерними, неповторними природними об’єктами. Візитною карткою Чорногірського масиву є найвища вершина України – гора Говерла, яка піднімається над рівнем моря на 2061 м. Поряд височать інші карпатські двотисячники – Петрос, Ребра, Бребенескул та інші. Рельєф високогiр’я Чорногірського хребта носить слiди давнього зледенiння з характерними льодовиковими формами – мальовничими карами та троговими долинами. Гірські схили вкриті непрохідними віковічними пралісами, де виразно домінують хвойні породи.

Навпроти Чорногори, у південному напрямку, знаходяться Рахiвські гори – вiдроги Марамороського кристалiчного масиву. Тут розміщується однойменна заповідна ділянка, яку вінчає гора Пiп–Iван Марамороський, висотою 1940 м н.р.м. Масив складений з твердих кристалiчних порід, гнейсів, слюдяних i кварцових сланців тощо. Геологічна будова обумовлює унікальність рельєфу цієї території, якій властивi глибокi мiжгiрнi долини, льодовиковi цирки, численні скелястi гребенi та вершини. Не випадково цей не типовий куточок Українських Карпат називають Гуцульськими Альпами.

Найвищу частину Свидовця, з вершинами Близниці, охоплює Свидовецький заповідний масив. Поряд з високогірними ділянками, де велетенські прямовисні скелі нависають над льодовиковими цирками і карами, представлені значні масиви пралісів, що характеризуються великою різноманітністю флори і фауни. За рейтингом популярності у туристичних колах цей район поступається в Українських Карпатах тільки Чорногорі. Окраса Свидовця – легендарні Близниці та зростаючі тут едельвейси приваблюють сюди щорічно тисячі туристів. Основним їх форпостом є не менш знаменитий притулок “Драгобрат”, назва якого запозичена від розміщеної поряд вершини і відома навіть мандрівникам–початківцям. Гора Драгобрат є унікальним явищем для Карпатського регіону. Завдяки природним особливостям це місце є ідеальним для створення великого туристичного комплексу. Протягом всього року тут існують прекрасні умови для занять різноманітними видами активного відпочинку. Взимку, це - гірськолижний та лижний спорт, влітку – гірський, пішохідний та велотуризм, і навіть екстремальний туризм.

У південних відрогах Свидовецького хребта розміщений Кузійський заповідний масив. Особливою мальовничістю вирізняється одна з його ділянок – урочище “Кузій”, оточена звідусіль стрімкими горами з пануючими вершинами Кимпа (1091 м) i Полянський (1094 м). Вкриті віковими пралісами гірські схили, серед яких переважають дубові та букові ліси. Вони розрізані стрімкою скелястою грядою юрських вапнякiв. Тут, на окремих скельних виходах, збереглися осередки тиса ягiдного – реліктової рослини, яка дійшла до нас з прадавніх епох.

Серед усіх заповідних ділянок особливо виділяється Угольсько-Широколужанський масив – найбільший осередок букових пралісів у Європі. Південна частина масиву знаходиться у Пенінській зонi стрiмчакiв, для якої характерна наявнiсть великих блокiв вапняку з добре розвинутим карстом. Тут представленi найрiзноманiтнiші підземні карстовi об`єкти: печери, гроти, шахти, колодязі тощо. Тільки на території заповідного масиву їх налiчується понад тридцять. Серед них і найбiльша печера Українських Карпат – "Дружба", сумарна довжина ходiв якої становить близько одного кілометра. У печері "Молочний камінь" знайдена пiзньо–палеолiтична стоянка стародавньої людини, яка має величезне наукове значення. Серед надземних вапнякових утворів виділяється унiкальний природний міст, відомий пiд назвою Кам’яного, або Карстового. Для території масиву властиві оригiнальні геоморфологiчні утвори – вапнякові стрімчаки, висота яких сягає понад сімдесят метрів. Значне багатство неживої природи масиву доповнюється великим різноманіттям живих об’єктів. Поряд з пралісами, на цій території представлено багато рідкісних, реліктових та ендемічних тварин і рослин.

Серед Хустсько–Солотвинської долини на стародавнiй терасi річки Тиси знаходиться одна з перлин Закарпаття – знаменита “Долина нарцисів”. Ця невеличка дiлянка в заплавi рiчки Хустець є унікальним ботанічним об’єктом в якому охороняється останній в Європi рівнинний осередок нарцису вузьколистого. Цей середньоевропейський вид поширений у високогiр’ї Альп, Балкан i Карпат. Рівнинна ж популяція, яка існує тут з пiсляльодовикового перiоду i має релiктовий характер, збереглася тільки у цьому місці. Поряд з величезним науковим значенням “Долина нарцисів” становить і значну естетичну цінність. У період масового цвітіння вона вкривається суцільним білим килимом квітучих нарцисів, помилуватися яким приїжджають звідусіль.

Вулканічні Карпати представлені у Карпатському біосферному заповіднику двома невеликими за площею заказниками “Чорна гора ” та “Юлівська гора”, які отримали свою назву від однойменних вершин Гутинського хребта. Рослинність цих масивів сформована унікальними для Українських Карпат деревостанами з дубів скельного, багатоплідного, бургундського та Далешампе. Тут зустрічаються також береза, липа срібляста, бирючина, виноград лісовий та інші теплолюбні рослини. Лише у цих масивах заповідника поширений ряд рідкісних видів тварин середземноморського походження. Завдяки близькому розміщенню значних населених пунктів, зокрема Виноградова, ці осередки дикої природи мають велике рекреаційне значення.

 

Карпатський біосферний заповідник

 

Карпатський біосферний заповідник. Водоспад Карпатський біосферний заповідник. Долина нарцисів

 

 

Кримський природний заповідник

Кримський природний заповідник, найбільший у Криму й один з найстарших на Україні, був створений у 1923 р. на місці колишнього Заказника імператорських полювань і прилягаючих до нього землях. Загальна площа заповідника в даний час складає 44175 га, у тому числі філія «Лебедячі острови», що має міжнародне значення, як місце мешкання водоплавних і болотних птахів.

Складна геологічна структура, своєрідні кліматичні умови, унікальний рослинний і тваринний світ - усе це додає заповіднику виняткову наукову цінність.

 

Гірські породи, з яких складена ця територія, належать до відкладів юрського періоду і мають вік більше 180 млн. років. Вони представлені глинистими сланцями, пісковиками, вапняками та конгломератами, обкатаними уламками різних гірських порід і мінералів, зцементованих між собою глинистими розчинами. Найвищі гори складені ясно-сірими, сірими і темними щільними вапняками. У вапняках та пісковиках зустрічаються скам'янілі рештки тварин, що збереглися з юрського періоду. Наявність вапнякових порід зі значною тріщинуватістю, розчленованість рельєфу, значна кількість атмосферних опадів сприяли розвитку і розповсюдженню різноманітних форм карсту: понорів, колодязів, шахт, гротів, печер тощо.

 

Щоб ознайомитися з Кримським природним заповідником, можна відвідати дуже цікавий Музей природи, що знаходиться В Алушті, на вулиці Партизанській, 42, розташовано адміністративну будівлю Кримського природного заповідника. У ньому відкритий прекрасний музей, а поряд - мініатюрний дендрозоопарк, де у вольєрах знаходяться основні види звірів і птахів, що зустрічаються в заповіднику на волі, і виростає близько 370 видів рослин.

 

Кримський державний заповідник - найкрупніший на півострові. Заповідник розташований серед найвищих гір Криму. На його території знаходяться вершини Чатирдаг (1527 м), Кемаль-Эгерек (1529 м), Демір-Капу (1542 м) і найвища гора Криму Роман-Кош (1545 м). Найвищий в Криму (1448 VI) перевал - Никітській - теж проходить через заповідник.

 

У заповіднику ростуть 1165 видів судинних рослин, 183 - мохоподібних, 341 - лишайників, 138 - водоростей, 190 видів справжніх грибів. У флорі налічується 89 видів ендеміків, серед них: аденофора кримська, приворотні найжорстковолосий та Стевена, цибуля збільшена, романи яйлинський, однокошиковий та неплідний, волошки напівзаконна та наслідувальна, кизильник кримський, глоди кримський та рогоплідний, крупка витягнутостовпчикова тощо.

 

Тут охороняються 29 видів рослин, занесені до Європейського червоного списку, зокрема: еремур кримський, кизильник кримський, соболевскія сибірська, чебрець Дзевановського, лагозерис пурпуровий та червоноголовий, прангос трироздільний та 9 видів, що охороняються згідно з Бернською конвенцією. До Червоної книги України занесені 100 видів рослин і грибів, що ростуть у заповіднику: надбородник безлистий, астранція велика, булатки великоквіткова, довголиста та червона, білоцвіт літній, гронянка півмісяцева, дельфіній Палласа, зозулинці блощичний, блідий, пурпуровий, салеповий, чоловічий, ковила волосиста, каменелюбна, найкрасивіша, любка зеленоцвітна, смілка яйлинська, сон кримський, холодок прибережний, тис ягідний, шафрани вузьколистий та гарний, яловець смердючий, грифола листянолісова, спарасис кучерявий, рижик червоний тощо.

 

Загалом на території заповідника відмічено 11 рослинних угруповань із занесених до Зеленої книги України.

Кримський природний заповідник відіграє надзвичайно важливу роль у збереженні тваринного світу Криму, особливо рідкісних видів. На його території зустрічаються 30 видів тварин, занесених до Європейського червоного списку, і 52 види, занесені до Червоної книги України. Серед них - скорпіон кримський, сольпуга звичайна, емпуза кримська, дибка степова, слимакоїд кримський, розалія альпійська, поліксена, бражник мертва голова, сколія степова, сколія-гігант, марена кримська, жовтопуз, полози жовточеревий та чотирисмугий, лелека чорний тощо.

 

Фауна безхребетних надзвичайно різноманітна і налічує близько 8000 видів, проте її повна інвентаризація поки що не здійснена. У гірсько-лісовій частині заповідника серед безхребетних абсолютна більшість видів належить до класу комах. Із великих ракоподібних у верхів'ях річок заповідника зустрічається прісноводний краб.

Серед хребетних тут зустрічається 37 видів ссавців, 160 - птахів, 10 - плазунів, 4 - земноводних і 6 аборигенних видів риб.

 

У річках водяться форель струмкова, марена кримська, пічкур, головень і бистрянка. Особливо цінною є марена кримська - рідкісний, ендемічний вид, що мешкає в річках на висоті 300-500 м над рівнем моря.

Земноводні представлені ропухою зеленою, жабами деревною і озерною і тритоном гребінчастим. Із плазунів тут живуть черепаха болотяна, ящірка кримська і скельна, трапляються жовтопуз, полоз жовточеревий, а біля водойм вужі - звичайний і водяний. У лісах поширена мідянка.

 

Найчисленнішою групою хребетних тварин на території гірсько-лісової частини заповідника є птахи, близько 70 видів яких знаходять тут для себе умови для гніздування. На окремих ділянках зрідка можна зустріти акліматизованих фазана та кеклика. Гніздяться гриф чорний та сип білоголовий, канюк звичайний та боривітер звичайний, а у високостовбурних листяних лісах - яструби великий та малий. Досить численною у лісах є сова сіра, а в долині р. Альми - совка, зрідка зустрічається сова вухата. З хижих птахів звичні на зимівлі яструб малий, мишоїд-зимняк, а під час прольотів - чеглок, осоїд, скопа, зустрічаються могильник, орлан-білохвіст, змієїд, орел-карлик.

У гірсько-лісовій частині заповідника зустрічається 15 видів кажанів, з них найчисленнішими є нетопир малий і вечірниця руда, а надзвичайно рідкими - широковух європейський, нічниця Ноттерера, вухань звичайний, вечірниця велетенська, кажан двоколірний та нетопир кожанковидний.

У заповіднику мешкає більша частина популяції кримського підвиду оленя благородного. За минулі десятиліття із заповідника було розселено з метою акліматизації більше 1000 особин цього виду. Поширені козуля та акліматизовані види - муфлон і кабан дикий.

У заповіднику налічується 300 водних джерел, найзнаменитіший з яких - Савлух-су. Витікаюча з великих глибин вода протягом всього року має постійну температуру 6-7°С. У ній міститься багато мікроелементів, особливо срібло, дякуючи чому вона у відкритому вигляді зберігає свої властивості протягом багатьох місяців.

Біля джерела Савлух-су зціляли хворих знамениті лікарі - брати Козьма і Даміан. У 1856 р. біля джерела був заснований чоловічий монастир, на місці якого в даний час зведена каплиця. У 1870 р. поряд з монастирем був облаштований царський мисливський будиночок, від якого збереглися невеликий басейн і величезна прекрасна ялина. У 1913г. поблизу був заснований Імператорський мисливський заповідник.

На території заповідника були зроблені цінні археологічні знахідки, тут є більше 80 історичних і культурних пам'ятників.

Тут виростає майже 1200 видів рослин, з яких 58 є ендемічними, а 70 - рідкісними; тут зустрічається більше 200 видів хребетних тварин, 93 з них занесене в Червону книгу.

На порівняно невеликій площі заповідника розташовані декілька природно-кліматичних зон. Більше половини лісових угідь (53%) займає дубовий ліс, 23% - бук і 13% - сосновий.

Недалеко від гірської річки Альми знаходяться форелеві ставки, багато інших природних багатств предстає перед гостями заповідника, але царює тут по праву благородний кримський олень. На початку XX в. у Криму цей вигляд опинився на межі знищення.

Особливо багато оленів на схилах гори Чорної. Синаб-Дага, Великої і Малої Чучелі. У цьому урочищі в 1913 р. був організований Його Імператорської Величності Чучельській звіринець. У численних вольєрах цього унікального, вписаного в природний ландшафт зоологічного парку містилися не тільки олені, але і муфлони, тури, зубри. У роки громадянської війни звіринець загинув, але муфлони вижили, з тих пір мешкаючи в заповіднику.

На Лебединих островах мешкають біля 250 видів птахів, це одне з найбільших місць гніздування та зимівлі водно-болотних птахів на півдні України. Найбільшим різноманіттям відзначається орнітофауна островів під час прольоту птахів. Численними тут є крижень, чирки свистунок і тріскунок, свищ, шилохвіст.

 

У околицях Алушти є ще декілька заповідників. Поблизу від села Генеральське, в оголошеному з 1974 р. державним заповідником живописній ущелині Хапхал, посеред вікового лісу, знаходиться наймогутніший в Криму водопад - пятнадцатіметровий Джур-Джур. А в східних околицях Алушти розташовані що стали заповідними: мис, урочище і долина Сотера, де вражають уяву створені вивітрюванням і водною ерозією утворення з каменя, дивно схожі на гриби. У XIX в у цьому таємничому місці виявлені кістки мамонта.

 

Кримський природний заповідник веде широку природоохоронну та освітню роботу. У музеї природи та дендрозоопарку експонуються найтиповіші представники рослинного і тваринного світу Криму. Екскурсантів знайомлять з типовими і унікальними гірсько-лісовими природними комплексами, рідкісними видами флори і фауни, а також з основами природоохоронного законодавства України. З метою екологічного виховання населення в заповіднику обладнані для організованого відвідування рекреаційні ділянки та екскурсійні маршрути, багатьох відвідувачів приваблює печера Мармурова на нижньому плато Чатир-Дагу.

 

У заповіднику проведена інвентаризація вищих судинних рослин та хребетних тварин. Велика увага в дослідженнях приділяється вивченню структури фітоценозів та їх стійкості, а також впливу господарської діяльності на динаміку природного середовища. Ведеться "Літопис природи", який включає в себе комплекс спостережень за змінами природного середовища під дією природних та антропогенних чинників. Моніторинг за станом та змінами екосистем заповідника, накопичені відомості про їх структурно функціональну організацію мають велике значення для розробки заходів щодо раціонального використання рослинного і тваринного світу Криму за різних режимів впливу на природне середовище.

На яйлі

 

Кримський заповідник. Гірсько-лісова частина

 

Кам’яні гриби долини Сотера

 

Національний природний парк „Сколівські Бескиди".

Львівська обл., Дрогобицький, Сколівський і Турківський р-ни. Площа 35684 га.

Створений згідно з Указом Президента України від 11 лютого 1999 р. Підпорядкований Державному комітету лісового господарства України. У смт. Східниця є великі запаси мінеральних вод типу „Нафтуся". Науковим куратором парку є Український державний лісотехнічний університет ім. П.С. Погребняка.

Згідно з фізико-географічним районуванням територія парку розташована в межах Передкарпатської височинної області країни Українських Карпат. Рослинність за геоботанічним районуванням відноситься до Карпатського округу Східно-Карпатської гірської підпровінції Центральноєвропейської провінції Європейської широколистянолісової області. На території парку представлені унікальні природні комплекси Сколівських Бескид, де лісові екосистеми у поєднанні з культурними ландшафтами мають особливу екологічну, наукову, естетичну і рекреаційну цінність. Тут збереглися найбільш характерні для регіону смерекові, буково-ялицеві, смереково-ялицево-букові та ялицево-смереково-букові ліси. Флора судинних рослин нараховує близько 600 видів, більше 50 з них занесені до Червоної книги України.

 

Природний заповідник Ґорґа́ни

 

Ґорґа́ни — система гірських хребтів у зовнішній смузі скибових Українських Карпат, які розташовані у Івано-Франківській та Закарпатській областях. Вони простягаються на 75 км з північного заходу від долини Мизунки і Ріки, на південний схід до долини Пруту, а ширина із заходу на схід становить 40 км.

Зі сходу на захід Ґорґани поділяються на Крайові низькогірні, Зовнішні (Скибові) і Привододільні (Внутрішні) Ґорґани, а з півночі на південь вони складаються з трьох великих частин, відділених одна від іншої глибокими річковими долинами. Зокрема, Північні Ґорґани обмежені Мизункою та Лімницею і включають такі найвищі гори: Молода (1723 м), Ґрофа (1748 м), Попадя (1740 м); Центральні Ґорґани — найвища частина гірського масиву, обмежені Лімницею та Бистрицею Надвірнянською і розділені навпіл неглибокою долиною Бистриці Солотвинської, включають такі вершини, як Ігровець (1803 м), Сивуля Велика (1836 м), Сивуля Мала (1818 м); Південні Ґорґани обмежуються долинами Бистриці Надвірнянської та Прута, і включають гори: Братківська (1788 м), Чорна Клева (1719 м), Довбушанка (1754 м), Синяк (1665 м). Для Ґорґан характерні круті асиметричні схили й гострі гребені гір; на вершинах кам'яні осипища (місцева назва «ґо́рґани» (наголос на перший склад) або «ґрехоти»). Основні хребти розчленовані поперечними долинами річок Бистриці, Пруту і Тереблі. Складається головним чином з пісковиків. На річках — пороги, водоспади. Є невеликі озера.

Рослинність представлена ялицево-буково-смерековими лісами з переважанням бука і ялиці, що підіймаються до висот 850—900 м; смереково-ялицево-буковими лісами, з переважанням смереки, що підіймаються до висот 950—1000 м; смерековими лісами, що підіймаються до 1200—1300 м. Від висот 1350 м підіймається чагарникове криволісся із сосни гірської («жерепу»), а вище 1670 м — кам’яні розсипища, альпійських лук і полонин немає. По долинах річок, на терасах, розміщуються післялісові луки, які виникли в результаті вирубування лісів, а зруби використовувались як сінокоси або пасовища. Післялісові луки є рефугіумами рідкісних, зникаючих та червонокнижних видів, зокрема, Арніки гірської (Arnica montana), Купальниці європейської (Trollius europeus), Лілії лісової (Lilium martagon), Підсніжника білого (Galanthus nivalis), Білоцвіту весняного (Leucojum vernum), різноманітних орхідей (Orchideaceae) тощо.

Тваринний світ представлений 10-а видами риб, 9-а видами амфібій, 5-а видами плазунів, 42-а видами ссавців та 75-а видами птахів. З-поміж безхребетних численними є комахи з рядів твердокрилих, перетинчастокрилих, лускокрилих та двокрилих. З твердокрилих найбільш числені родини жуків-турунів (134 види) і жуків-вусачів (82 види).

Південно-східну частину Ґорґан займає Карпатський природний національний парк, масиви гір Довбушанки та Полєнські займає Природний Заповідник «Ґорґани» (5 тис. га), масиви гір Попадя й Ґрофа охоплює Ландшафтний заказник «Ґрофа». Ці природно-заповідні території створені для збереження реліктової сосни кедрової європейської (Pinus cembra).

Організувати заповідник у Горганах площею 50 тис. га Рада Народних Комісарів УРСР ухвалила ще в 1940 році, однак цьому перешкодила друга світова війна. У 50-80-х роках минулого століття на території Надвірнянського лісокомбінату було створено низку заказників, пам'яток природи і заповідних урочищ, завдяки чому в районі Довбушанських Горган збереглося багато унікальних природних комплексів. У 1974 році тут було організовано Горганське заповідне лісництво. Ще тоді планувалося на основі цього лісництва створити заповідник. Проте лише 12 вересня 1996 року згідно з Указом Президента України № 831 було організовано природний заповідник "Горгани". До території заповідника увійшли ландшафтні заказники загальнодержавного значення "Джурджі" (754 га) та "Садки" (995 га), заповідні урочища "Черник" (103 га), "Гниляк" (150 га), "Новобудова" (217 га), "Ельми" (86 га), "Довжинець" (284 га), "Столи" (161 га).

Природний заповідник створений для збереження у природному стані гірських ландшафтів центральної частини Українських Карпат, проведення наукових досліджень та еколого-освітньої діяльності. В установі працюють 49 чоловік, з них у науковому підрозділі - 7, у службі охорони - 22 особи.

Заповідник розташований у найнедоступнішій високогірній і кам'янистій частині Горган - Довбушанських Горганах. Його вершини та верхні частини схилів вкриті кам'янистими розсипами, що утворені ямненським пісковиком. Такі розсипи мають місцеву назву "горгани", на території заповідника вони займають 605 га, тобто більше 11% його площі. Для Довбушанського масиву характерні видовжені хребти з гострими вершинами і стрімко спадаючими північно-східними та більш пологими південно-західними схилами. Найвищі вершини - Довбушанка та Медвежик мають висоту відповідно 1754 та 1736 м над рівнем моря, а загалом заповідник розташований у межах висот від 750 до 1750 м н. р. м.

Залежно від висоти на території заповідника виділяються три кліматичні зони: прохолодна, помірно-холодна та холодна із середньорічною температурою від +5 до 0°С. Річна кількість опадів становить від 900 до 1400 мм. Сніговий покрив стійкий, із середньою потужністю 40 см.

На території заповідника розвинута густа річкова мережа. Тут беруть свій початок близько 30 гірських річок, які є притоками р. Бистриці Надвірнянської. Ґрунтовий покрив доволі строкатий і складається з восьми типів ґрунтів, серед яких найбільш поширеними є бурі гірсько-лісові неопідзолені ґрунти.

Унікальність рослинного покриву заповідника полягає у тому, що на більшій частині його території він зберігся в природному, майже незайманому, стані, а своєрідність і різноманіття ландшафтних умов сприяли формуванню багатого видового складу рослин, серед яких значна частина рідкісних, реліктових та ендемічних. Панівним типом рослинності є ліси, які займають 84 % площі заповідника. Вони утворюють гірський лісовий пояс буково-ялицево-смерекових (27%), смереково-ялицево-букових (3,3%) та чистих смерекових (44,5%) лісів. Найбільшу цінність з них становлять ялицеві (31 га) та смерекові (787 га) праліси.

У верхній частині смуги смерекових лісів поширена сосна кедрова європейська - релікт раннього голоцену. Смереково-кедрові та кедрово-смерекові ліси поширені в межах висот 965-1580 м над рівнем моря, найвищі місця зростання (1630 м) сосни кедрової відмічені на південному схилі Довбушанки. На території заповідника насадження з участю кедра займають 380 га.

Лісовий пояс вище 1300 - 1400 м над рівнем моря змінюється субальпійським з суворими кліматичними умовами, в яких формується смуга криволісся із заростей сосни гірської, рідше вільхи зеленої. Вони виконують важливу ґрунтозахисну та водорегулювальну роль: перешкоджають утворенню і сходу снігових лавин, запобігають ерозії, зсувам тощо. Вище від цих заростей розташовані кам'янисті розсипи, зайняті мохово-лишайниковою рослинністю.

Флора заповідника нараховує 451 вид судинних рослин та 235 видів мохів. Значна частина видів - рідкісні, ендемічні та реліктові, 30 видів занесені до Червоної книги України. Найбільш рідкісними з них є зозулинці чоловічий та шоломоносний, зозулині сльози яйцевидні, язичок зелений, лунарія оживаюча. Про значний вік флори та її самобутність свідчить наявність реліктових та ендемічних видів. Зокрема, з реліктів зустрічаються гронянка багатороздільна, страусове перо звичайне, блехнум колосистий, баранець звичайний, вовче лико звичайне. Тут відмічено 25 ендемічних видів, серед них королиця круглолиста, тоція карпатська, волошки мармароська і карпатська, гвоздика карпатська, фіалка відхилена та ін.

Тваринний світ заповідника тісно пов'язаний з висотними рослинними поясами. Тут умовно можна виділити три фауністичні комплекси. В нижньому змішуються фауністичні елементи широколистяних та хвойних лісів, долинами річок сюди проникають рівнинні, а з населених пунктів - синантропні види. На середніх та верхніх гіпсометричних рівнях лісового поясу переважають види, характерні для хвойних лісів. У найбіднішому за видовим різноманіттям субальпійському поясі трапляються гірські види, не характерні для інших поясів: полівка снігова, щеврик гірський, тинівка альпійська. У заповіднику живуть представники понад 1000 видів безхребетних тварин. Серед них найчисленнішою групою є комахи.

У фауні хребетних тварин заповідника налічується 149 видів, які належать до 6 класів. Фауна ссавців представлена 47 видами. Звичайними в заповіднику є олень благородний, козуля, кабан дикий, заєць-русак, білка звичайна. З хижаків водяться ведмідь бурий, рись звичайна, лисиця, видра річкова, норка європейська, тхір звичайний, два види куниць, зрідка зустрічаються вовки.

Фауна птахів налічує 103 види. У нижніх гіпсометричних рівнях трапляються птахи, характерні для широколистяних лісів Карпат: різні види строкатих дятлів, мухоловок, малинівка, в'юркові та інші. В чистих хвойних лісах гніздяться жовна чорна і дятел трипалий, чиж, шишкар ялиновий, снігур, тинівка лісова, корольок жовтоголовий, рябчик. Біля верхньої межі лісу та на лісових галявинах зустрічаються глухар, дрізд гірський, щеврик лісовий. У субальпійському поясі живуть тинівка альпійська, горихвістка чорна, щеврик гірський. З денних хижих птахів і сов можна зустріти канюка звичайного, осоїда, яструба великого і малого, боривітра звичайного, сову сіру та довгохвосту.

Іхтіофауна представлена 12 видами риб. Домінуючим видом річок є форель струмкова. В калюжах та заплавах потоків живуть тритони альпійський і карпатський, кумка жовточерева. Зрідка зустрічається саламандра плямиста. Всього на заповідній території відмічено 9 видів земноводних. Герпетофауна заповідника бідніша й представлена всього п'ятьма видами.

До Червоної книги України занесено 23 представники тваринного світу, а до Європейського червоного списку - 10 видів. Серед цих видів - харіус європейський, тритони карпатський та альпійський, саламандра плямиста, лелека чорний, підорлик малий, глухар, пугач, сова довгохвоста, тинівка альпійська, бурозубка альпійська, кутора мала, полівка снігова, горностай, норка європейська, борсук, видра річкова, кіт лісовий, рись звичайна.

Для проведення екопросвітньої роботи у заповіднику використовують екскурсійні маршрути та три науково-пізнавальні стежки: "Над Озером", "Поленський схил" та висотно-типологічний профіль "Джурджі".

Найпопулярніший туристичний об'єкт Горган – озеро Синевир. Найбільше гірське озеро України утворилось порівняно недавно – біля 10 тисяч років тому в результаті обвалу скель, які перекрили гірський потік. Знаходиться в Міжгірському районі Закарпаття біля села Синевирська Поляна на висоті 989 м . над р.м. Площа озера – 7га, глибина – 10- 16 м ., максимальна – 22м, поступово міліє. В озері водяться раки, форель. В народі його називають «Морське Око». Існує давня легенда, за якою озеро утворилось зі сліз дівчини Сині, що оплакувала свого хлопця Вира.

Зараз по вододілу Горган проходить межа Франківської та Закарпатської областей. в період між двома світовими війнами тут проходив кордон між Польщею та Чехословаччиною, а під час другої світової – лінія Арпада – оборонні укріплення другої світової війни, що проходили через всі Карпати і мали довжину більше 350 км . Так в околицях Яблунецького (Татарського) перевалу було збудовано 36 залізобетонних сховищ, 32 доти і дзоти, 53 кулеметні майданчики, 2 кілометри протитанкових надовбів, 8 кілометрів траншей, 12 кілометрів колючого дроту, по якому був пропущений струм у 3 тисячі вольт. Серйозних боїв укріплення так і не зазнали – війська Червоної армії обійшли їх з тилу.

Перевал Легіонів (1110м) отримав свою назву після подій першої світової. Тут в 1914 році польські легіони, що складались переважно з молодих людей віком 16-20 років ціною своєї загибелі зупинили наступ російських військ на Закарпаття.

Біля села Зелена в урочищі Черник знаходиться криївка, яка зберігає пам'ять про відносно недавні події. Тут 17 травня 1954 року загинув командир УПА-Захід Микола Твердохліб, відомий під псевдо «Грім». Бойові дії УПА втратили централізоване керівництво і боротьба поступово припинилась.

Село Старуня в 1907 році стало відоме на весь світ. Біля потоку Лукавець в озокеритній шахті на глибині 12,5 м було знайдено мамонта, а трохи глибше - волохатого носорога, гігантського оленя, різних викопних птахів та земноводних. Сіль, озокерит, розчин нафти та безкисневі умови сприяли консервації старунських тварин. Зараз Старуня відома постійно діючими …вулканами! Справа в тому, що геологічна будова тут сприяє великій сейсмочутливості, віддалені землетруси інколи призводять до появи малих тріщин, провалів, порогів, невеликих водоспадів. На західному березі р. Луковиця, що поблизу цього села, геологічні породи утворюють складний тектонічний перегин, на вершині якого розташований вулкан з висотою конуса коло 3м й довжиною глинистих потоків 10-60м. З'явився він у 1977 р. внаслідок землетрусу в Румунії й нараховує нині 8 кратерів і 12 непостійних мікрократерів, які виділяють газ, воду, глинисту пульпу, нафту.

Манявський скит неподалік Солотвина на Івано-Франківщині – монастир XV ст, справжнє місце паломництва. Крім монастиря тут знаходиться дуже гарний Манявський водоспад висотою 16 метрів.

Село Руська Мокра на Закарпатті – найбільш сніжний населений пункт. Стійкий сніговий покрив лежить тут в середньому 110 днів на рік. Це зумовлено специфікою розташуванням села серед гірських хребтів, які суттєво затіняють територію села від прямих сонячних променів.

На Чорній Ріці (на багатьох мапах Озерянка) діє музей лісу і сплаву. Тут можна побачити як колись працювали бокораші. Про людей цієї мужньої і давно забутої професії нагадують хрести-пам'ятники по дорозі до музею і гідротехнічні споруди греблі, що останнім часом все більше страждає від повеней.

Цікавим витвором природи з точки зору науки є оліготрофне болото Глуханя із сферичною поверхнею. Подібних йому в Карпатах практично не залишилось. В торфах закодовано літопис природи краю. На болоті ростуть 15 рідкісних і зникаючих видів рослин, що занесені до Червоної книги України. Серед них кілька північних видів – мешканців тайги і тундри, які дуже рідко трапляються в Карпатах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Карпатський національний

природний парк

Карпатський національний природний парк - перший і один з найбільших в Україні національних природних парків. Він був створений постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червні 1980 р. № 376. Ще у 1921 році у межах його нинішньої території на площі 447 га було створено резерват для охорони Чорногірських пралісів. Частина нинішньої території парку з 1968 по 1980 рік була у складі Карпатського державного заповідника, від якого при створенні парку були відокремлені Говерлянське і Високогірне лісництва.

На сьогодні площа парку становить 50495,0 га, з них у постійному користуванні парку знаходиться 38322,0 га. Його територія простягається на 55 км з півночі на південь і на 20 км із заходу на схід. Переважна частина території парку знаходиться в межах абсолютних висот - 500-2000 м н.р.м. Найвища точка України - вершина гори Говерла (2061 м н.р.м.) знаходиться у межах парку.

Карпатський національний природний парк був створений з метою збереження типових для Чорногори та Горган гірських і долинно-річкових природних комплексів, цінних історичних, архітектурних та етнографічних пам'яток, для проведення наукових досліджень в галузі охорони довкілля, створення умов для відпочинку й оздоровлення населення, пропаганди природоохоронних знань і екологічного виховання.

За функціональним зонуванням території заповідна зона складає 11401,4 га, зона регульованої рекреації - 25953,1 га, зона стаціонарної рекреації - 106,6 га, господарська зона 13033,9 га.

До заповідної зони входять найцінніші пралісові, субальпійські та альпійські ділянки, на яких масово зростають ендемічні та реліктові види рослин, знаходяться верхів'я витоків приток Прута і Чорного Черемоша, а також інші унікальні ділянки, які відіграють вирішальну роль у стабілізації гідрологічної обстановки регіону.

В установі працюють 234 чоловіки, з них у науковому підрозділі - 18, у службі охорони - 130 чоловік.

Парк розташовано у верхній частині басейну р. Прут і середній - р. Чорний Черемош. В геоструктурному плані його територія входить до складу Чорногірської та Скибової зон Карпатської складчастої області, де на поверхню виходять товстошарові пісковики, чорні аргіліти, глинисто-пісковий фліш та інші геологічні відклади. Вона репрезентує райони середньогірських Скибових Горган з характерними кам'янистими розсипами, Ясинсько-Верховинської міжгірної котловини з м'якими обрисами і плоскими вершинами гір та Чорногірського масиву з високими хребтами, що тягнуться з північного заходу на південний схід з характерними особливостями рельєфу: наявністю слідів давнього зледеніння - великих за розмірами давньольодовикових морен і карів, заповнених кришталево чистою водою.

Вершини гір округлі або куполоподібні, схили в нижніх частинах пологі, а у верхніх - круті. У межах парку виділяються бурі гірсько-лісові, гірсько-підзолисті, гірсько-лучні і дернові типи ґрунтів. Ландшафтне різноманіття представлене низькогірськими флешовими крутосхилими хребтами з бурими гірсько-лісовими та дерново-буроземними щебенюватими ґрунтами; середньогірськими і високими давньольодовиковими флешовими крутосхилими хребтами з полонинами, на яких переважають бурі гірсько-лісові щебенюваті та гірсько-торф'яно-буроземні ґрунти, гірські галечникові, гравійно-піщані та суглинисті заплави.
Клімат характеризується як перехідний від помірно теплого західноєвропейського до континентального східноєвропейського. Середньорічна температура повітря становить +6°С із зниженням у високогір'ї, річна кількість опадів збільшується з висотою від 800 до 1400 мм, снігу випадає до 50 см, а в окремі роки до 2 м.

Головною водною артерією території парку є річка Прут. Вона бере початок біля підніжжя Говерли й протікає по території парку 50 км. Численні притоки Прута, такі як Прутець Чемигівський, Прутець Яблуневський, Женець, Жонка, Піги, Кам'янка утворюють багато порогів та водоспадів. Тут розташований найбільший в Українських Карпатах водоспад Гук, висота якого перевищує 84 м. Особливою красою відзначаються озера льодовикового походження - Марічейка (1 га) у підніжжі гори Шурин-Гропа та Несамовите (0,5 га) під горою Туркул. Загалом озера субальпійського поясу заболочуються внаслідок наростання сфагнових плавів від їх країв до середини, що становить неабиякий інтерес для вчених.

В Карпатському національному парку охороняються всі типи фітоценотичних комплексів лісового (крім поясу дубових лісів), субальпійського та альпійського поясів, що є характерними для гірських систем Центральної Європи. Більша частина території вкрита буковими, смерековими, ялицевими, сіровільховими та мішаними лісами, зрідка зустрічаються клейковільхові, березові і соснові ліси. Найпоширенішими є буково-ялицево-смерекові та чисті смерекові ліси, в яких часто ростуть явір, ясен, в'яз гірський. Вище верхньої межі лісу сформувалося типове криволісся із сосни гірської, вільхи зеленої та ялівцю сибірського в комплексі з луками, чагарничниками, мозаїкою мохів та лишайників.

На території парку зростає 1260 видів вищих спорових і судинних рослин, з яких 155 видів - мохоподібні. До Червоної книги України занесено 80 видів рослин: рододендрон східнокарпатський, арніка гірська, родіола рожева, сон білий, ліннея північна, баранець звичайний, плаун річковий, сосна кедрова, журавлина дрібноплода, значна кількість видів зозулинцевих, що трапляються на післялісових луках і верхових болотах, і ін. Три види рослин занесено до Європейського червоного списку: борщівник карпатський, медунка Філярського та первоцвіт полонинський. У парку зареєстровано зростання 29 ендемічних видів рослин, серед яких 12 загальнокарпатських (вечірниця біла, грушанка карпатська, молочай карпатський тощо) та 13 південнокарпатських (аконіт низький, волошка карпатська, фіалка відхилена тощо) ендемів. Найбільше ендеміків і реліктів зустрічається на Чорногорі. На території парку зберігаються також найбільші за площею в Українських Карпатах реліктові угруповання сосни звичайної, берези повислої та частково сосни кедрової, єдине місце зростання якої знаходиться на Чорногорі, в урочищі Кедрувате. Загалом до Зеленої книги України занесено 32 рослинних угруповання: 3 лісових, 4 чагарникових, 12 лучних та 9 болотних.

Різноманіття ландшафтів території національного парку зумовлює і різноманіття тваринного світу. Його особливістю є велика частка комахоїдних, рукокрилих і гризунів, дещо менше тут хижаків та парнокопитних. Із дрібних ссавців поширені мала, звичайна та альпійська бурозубки, мала та велика кутори, хатня і жовтогорла миші, темна, Шермана і снігова полівки, з гризунів - білка звичайна з чорно-коричневим аж до чорного забарвленням хутра, сірий, лісовий та горішниковий вовчки, з парнокопитних - олень благородний, козуля, дикий кабан. Зрідка зустрічаються ведмідь бурий, рись, лісовий кіт. Різноманітною є орнітофауна парку. В його темнохвойних лісах навіть є представники тайгових птахів - снігур і горіхівка. У холодних гірських потоках водиться струмкова форель. Із земноводних в передгір'ях і горах трапляються гребінчастий, альпійський і карпатський тритони, гостроморда і трав'яна жаби, із плазунів - веретільниця, вуж, мідянка, гадюка звичайна, прудка і живородна ящірки.
Загалом фауністичне різноманіття хордових парку представляють 48 видів ссавців, 110 - птахів, 11 - риб, 10 - земноводних, 6 - плазунів. До Червоної книги України занесено 44 види фауни, зокрема, карпатський та альпійський тритони, саламандра плямиста, мідянка, чорний лелека, беркут, польовий лунь, сапсан, глухар, борсук, видра, рись та ін., а до Європейського червоного переліку - 11 видів: вовка, бурого ведмедя, вуханя бурого, вовчка ліщинового, деркача, слимака виноградного та ін.

На території національного парку є чимало визначних природних об'єктів, що приваблюють відвідувачів. Цікавими є верхове болото Рудяк з журавлиною дрібноплідною та іншими рідкісними видами рослин, урочище Кедрувате на Чорногорі - єдине місце зростання сосни кедрової. Багатьох туристів зачаровують скелі, печери Довбуша. У Яремчі є дивовижний водоспад "Прибій", котрий падає з висоти 12 м на фоні великих кам'яних брил, що створює надзвичайно величний пейзаж незвичної краси.

Територія Карпатського національного парку знаходиться в межах надзвичайно цікавої та своєрідної історико-етнографічної області України - Гуцульщини. Цей край пишається своєю культурно-історичною спадщиною, на її території під охорону держави взято багато пам'яток історії та культури. Тут знаходяться і археологічні пам'ятки, що мають вік 15 тис. років, і пам'ятки дерев'яного народного зодчества XVI-XIX ст., і сучасні вишукані будівлі рекреаційних комплексів, стиль побудови яких наслідує традиції гуцульської архітектури. В Гуцульщині розвинуті різні види художніх народних промислів: різьбярство, гончарство, ткацтво, писанкарство. Своєрідність побуту та давніх звичаїв гуцулів, особливості їх мови, одягу, багата пісенна культура привертають увагу туристів.

Особливий дар природи національного природного парку - це джерела з мінеральною водою двох типів: хлоридно-гідрокарбонатно-натрієвою та слабкомінералізованою гідрокарбонатно-натрієвою з підвищеним вмістом органічних речовин. З цими об'єктами тісно пов'язані рекреаційно-лікувальна та рекреаційно-туристська діяльність національного парку.

У парку створено 48 туристичних маршрутів, діє мережа стаціонарних рекреаційних пунктів, влаштовано екологічні та науково-пізнавальні маршрути, добре розвинена інфраструктура сільського зеленого туризму, діє низка закладів стаціонарної рекреації (санаторії, лікувально-оздоровчі комплекси, оздоровчі табори та ін.).

 

 

Скачати

Формат: 
doc
Розмір: 
2 Мб