Практична робота № 4 Заповідники і національні природні парки Полісся. Поліський природний заповідник

Назва: 
Практична робота № 4 Заповідники і національні природні парки Полісся. Поліський природний заповідни

Скачати

 

ЗАПОВІДНИКИ І НАЦІОНАЛЬНІ ПРИРОДНІ ПАРКИ ПОЛІССЯ

ПОЛІСЬКИЙ ПРИРОДНИЙ ЗАПОВІДНИК
Створений для захисту унікальної флори та фауни поліського лісу, які почали формуватися ще за часів льодовиків, останній із яких лежав на цих землях близько 200 тис. років тому. Багато видів тварин заповідника занесені до Червоних списків України та Європи. Унікальною є й рослинність заповідника.
Заповідник є типовим куточком поліської природи. Головна його частина розташована у межиріччі Уборті та її притоки Болотниці. Одноманітна рівнинність рельєфу майже виключає розвиток в заповіднику процесів змиву та розмиву грунтів. Значну площу займають різні за розміром та формою неглибокі замкнуті западини та пониження, які у більшості випадків зайняті болотами.
Територія заповідника, як і практично весь Поліський регіон, відрізняється неглибоким заляганням грунтових вод - в пониженнях їх рівень становить лише 0,2-0,5 м, а на підвищеннях до 15 м. Місцеві жителі інколи викопують у піщаному грунті неглибоку яму, яка через деякий час наповнюється досить чистою водою, придатною для пиття. Такі ями-криниці зручно використовувати під час тривалих мандрівок по лісу.
В заповіднику зустрічається значна кількість джерел. Здебільшого їх води живлять струмки, які впадають у річки заповідника або губляться в болотах.
Лісистість Овруцького і Олевського районів сягає 65%, а району місця розташування заповідника 80%. З давніх давен на цій території переважали соснові ліси, які і нині становлять 77,1 % площі лісовкритих земель. Значну частину резервату займають березові ліси - 16,8 %. Площа вкрита вільховими та іншими лісами складає 6,1%.
Флора заповідника налічує 604 види вищих судинних рослин, 139 - мохів, десятки - лишайників, грибів та водоростей. Надзвичайне значення має Поліський заповідник для збереження фітогенофонду рідкісних рослин. В межах резервату зростає 17 видів вищих рослин занесених до Червоної книги України, а два види (козельці українські та смілка литовська) занесені до Європейського Червоного Списку. Серед рідкісних видів найчисленнішими є представники родин орхідних та плаунових. Це гудайєра повзуча, пальчатокорінники Фукса, Траунштейнера і травневий, любка дволиста, діфазіаструм сплюснутий, плаун колючий, лікоподієла заплавна.
Значну наукову цінність становлять реліктові види, що збереглися ще з часів останнього зледеніння. Це верби лапландська і чорнична, шейхцерія болотна, осока багнова, шолудивник королівський. В резерваті охороняються також водяний горіх плаваючий, росичка проміжна, ситник бульбистий, журавлина дрібноплода. Найпоширенішими лікарськими рослинами є цмин пісковий, звіробій, брусниця, чорниця і такий тайговий вид, як мучниця (ведмеже вухо).
На особливу увагу серед рослин заповідника заслуговує рододендрон. Це рід рослин родини вересових. Є реліктом третинного періоду. В Україні поширено два вида цієї рослини: східнокарпатський та жовтий. У Поліссі росте рододендрон жовтий, інша назва якого азалія понтійська. Вперше його відкрили в горах Кавказу, там він часто утворює суцільні зарості, інколи окуповує навіть слабо прикриті землею скали. Потім цю рослину виявили у Малій Азії. Про те, що він росте на Поліссі довгий час не знали навіть вчені. Місцеве населення дало назву цій рослині - дряпоштан (хочете перевірити правильність цієї назви - спробуйте пройти через зарості рододендрону).

РІВНЕНСЬКИЙ ПРИРОДНИЙ ЗАПОВІДНИК
Розташування: Рівненська область, Володимирецький, Дубровицький, Рокитнівський та Сарненський райони
Площа: 42288,7 га
Підпорядкування: Державний комітет лісового господарства України
Поштова адреса: 34500, Рівненська обл., м. Сарни, вул. Гоголя, 34.
Рівненський природний заповідник було створено Указом Президента України від 3 квітня 1999 року № 356 на площі 47046,8 га, проте згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2003 року № 1271 заповіднику було передано у постійне користування земельну ділянку площею 42288,7 га.
Територія заповідника складається з чотирьох окремих ділянок, які з 1984 року мали статус заказників загальнодержавного значення: ландшафтний заказник "Білоозерський" (Володимирецький р-н), загальнозоологічний - "Перебродівський" (Дубровицький та Рокитнівський р-ни), ботанічний - "Сира Погоня" (Рокитнівський р-н), гідрологічний - "Сомино" (Сарненський р-н). Це найбільші за площею і найкраще збережені болотні масиви України, взяті під охорону. Значну роль у їх вивченні та розробці рекомендацій щодо охорони відіграли українські болотознавці на чолі з професором Є.М.Брадісом та вчені-орнітологи.
Заповідник створено з метою збереження у природному стані типових та унікальних природних комплексів Українського Полісся.
В установі працюють 206 чоловік, з них у науковому підрозділі - 6, у службі охорони- 69 осіб.
Згідно з фізико-географічним районуванням України територія заповідника належить до Волинського Полісся Зони мішаних лісів. Вона добре виражає основні риси ландшафту, притаманні цій частині України, - рівнинність рельєфу, переважання пісків, позитивний баланс вологи, високі залісненість та заболоченість. Білоозерський масив заповідника входить до Верхньоприп'ятьського фізико-географічного району, в якому багато озер як карстового, так і заплавного походження. Близько 10 % площі району займають болота. Масиви "Сомино", "Сира Погоня" та "Переброди" належать до Нижньогоринського фізико-географічного району. Ця територія є найбільш заболоченою частиною Українського Полісся. Болота тут займають близько 20% площі.
Клімат району розташування заповідника порівняно вологий і теплий. Сума річних опадів становить 550-600 мм, період активної вегетації 150-155 днів. Це зона достатнього зволоження з середньою температурою липня +18,5°С, січня - -5,5°С і середньорічною температурою + 6-7 °С.
За геоморфологічними умовами це низовина, кристалічний фундамент якої залягає на глибині до 200 м і перекритий льодовиковими, водно-льодовиковими та алювіальними відкладами. Серед чотирьох ділянок заповідника морена виявлена лише на Білоозерській. Ґрунти всіх чотирьох ділянок - переважно торфи.
У рослинному покриві території заповідника переважають ліси і болота (відповідно 48,3% та 48,0%). Серед лісів основні площі займають соснові ліси. На багатьох ділянках у деревостані є значна участь берези, проте березово-соснові ліси в соснових масивах трапляються розсіяно. На локальних площах сформувались листяні ліси з участю граба та місцями дуба. Зовсім незначні площі займають ліси формації вільхи чорної.
Болотна рослинність заповідника є дуже своєрідною. В її складі переважають мезотрофні (перехідні) болота, в меншій мірі оліготрофні (верхові). Болота цих двох класів формацій, на яких розвинений сфагновий покрив, складають близько 80% всіх боліт заповідника. Евтрофні (низинні) болота займають 10-15% площ боліт заповідника (решту складають болота проміжної за живленням групи- олігомезотрофні та еумезотрофні).
Характерною ознакою Рівненського заповідника є те, що в ньому представлені болота всіх типів, які є на Українському Поліссі. Найбільшою різноманітністю боліт визначається Білоозерська ділянка. Саме на ній добре представлені болота з багатим живленням - низинні (евтрофні). На решті ділянок переважають сфагнові болота: ті, що досягли високого ступеня розвитку - верхові (оліготрофні) та менш розвинені - перехідні (мезотрофні).
Кожна ділянка заповідника має свої особливості щодо природних умов та рослинного і тваринного світів.
"Переброди" - обводнений болотний масив, через що і дістав свою назву. Він має рідкісний для України хід розвитку - периферійно-оліготрофний, тобто розвиток болота, наростання шару торфу, збіднення живлення тут відбуваються від периферії до центру. По периферії переважають перехідні угруповання осоково-сфагнових боліт, де ростуть рідкісні види флори України (шейхцерія болотна, росичка проміжна, верба чорнична, занесені до Червоної книги України) та рідкісні види осок - багнова, тонкокореневищна. Рідкісні для нашої країни осоково-шейхцерієво-сфагнові угруповання, що зростають в урочищі Корогод, занесено до Зеленої книги України.
У центральній, найбільш обводненій частині болотного масиву, зосереджені низинні болота. Тут переважають очерет та осока омська. Звичними є такі болотні види як смовдь болотяна, вербозілля звичайне, куничник сіруватий.
Лісова рослинність на ділянці Переброди розміщується на невеликих мінеральних острівцях та гривах. Це переважно соснові ліси вересові, зеленомохові з чорницею, брусницею, орляком. Росте в них рідкісний вид плаунових - дифизіаструм Зейлера, плямами виділяються ділянки північного виду - цінної лікарської рослини мучниці.
Масив Переброди у 2004 році віднесено до водно-болотних угідь міжнародного значення.
"Сира Погоня" - єдиний болотний масив в Україні з горбисто-мочажинним природним комплексом, характерним для північних боліт. На ньому переважають верхові болотні угруповання, занесені до Зеленої книги України. Горби мають округло-витягнуту форму і вкриті пригніченою сосною на сфагновому покриві. Тут ростуть нечисленні види рослин, які можуть витримати ці скрутні умови бідного мінерального живлення та високої кислотності. На горбах поряд з комахоїдною рослиною - росичкою круглолистою - росте рідкісний вид, занесений до Червоної книги України - журавлина дрібноплода.
Обводнені мочажини щільно затягнуті сфагновими мохами - здебільшого сфагнумом загостреним. На сфагновому покриві переважають шейхцерія болотна, осока багнова, зростають такі північні болотні рослини, як бобівник трилистий, образки болотні.
Ділянка "Сомино" за характером рослинного покриву має основні риси Західного Полісся. Це велика ділянка перехідних боліт, збережена в природному стані. Вона є крайньою південно-західною частиною болотного масиву Кремінне, розташованого в межиріччі річок Леви та Ствиги. Перехідне болото на цій ділянці переривається смугами суходолів та прилеглих лісових боліт. Тут розташоване озеро Сомино - типове озеро для Західного Полісся. Озеро ерозійно-карстового походження, його площа становить 56 га, максимальна глибина - 13 м.
На ділянці Сомино переважають осоково-сфагнові болота, трапляються ділянки очеретяно-осоково-сфагнових боліт. Тут росте багато рідкісних болотних видів рослин: росичка проміжна, шолудивник королівський, лікоподієла заплавна, ситник бульбастий, верба чорнична, хамарбія болотна, поширені реліктові види - верба лапландська, осока тонкокореневищна. Масив Сомине - одна з найбагатших у флористичному відношенні ділянок заповідника.
"Білоозерська" ділянка відзначається різноманіттям болотних комплексів.
У долині річки Березини виявлена майже вся гамма болотних рослинних угруповань Українського Полісся - від осоково-гіпнових до осоково-сфагнових. Підвищені елементи рельєфу займають соснові ліси зеленомохові та чорницеві, ще вищі - лишайникові, а знижені - заболочені ліси з багном болотним та молінією.
На території Білоозерського масиву знаходиться озеро Біле карстового походження. Це одне з найбільших озер в Рівненській області. Його площа становить 453 га, середня глибина - 4 м, максимальна глибина - 26 м. Вода його чиста й прозора, на дні добре видно майже біле вапнякове каміння, яке і дало озеру таку назву. По його берегах негустими смугами ростуть очерет і куга озерна, подекуди на воді трапляються ділянки з лататтям білим.
Загалом на території заповідника зберігаються ділянки, на яких представлені 10 рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України.
Кількість видів судинних рослин у Рівненському заповіднику за попередніми даними становить 563 види. Флора нижчих рослин на сьогодні вивчена недостатньо: поки що відмічено наявність 20 видів мохоподібних, 26 видів лишайників. На території заповідника зареєстровано 101 вид грибів.
У складі флори заповідника зустрічається 28 рідкісних видів, занесених до Червоної книги України. Крім них, тут росте кілька дуже рідкісних видів, які потребують занесення до Червоної книги України. Це осоки дводомна, тонкокореневищна, торфова, верба лапландська. Із рослин, що зростають у заповіднику, 2 види занесено до Європейського червоного списку, 1 вид - до Додатку 1 Бернської конвенції, 28 видів віднесені до списку регіонально рідкісних видів.
Фауна заповідника представлена типовими для Полісся комплексами тварин. Тут мешкає 26 видів ссавців, найбільш численною групою серед яких є гризуни. Поширені також хижаки - лисиця звичайна, вовк, єнотовидний собака, ласка, горностай та ін. На особливу увагу заслуговує рись, що трапляється на ділянці Переброди.
Із 165 видів представлених тут птахів переважають види деревно-чагарникового комплексу. Характерною є наявність північних, тайгових видів - тетерева, рябчика, зрідка - глухаря. На болотах гніздяться журавель сірий, кроншнеп великий. Дуже характерним є лісовий кулик вальдшнеп, який в інших районах Полісся трапляється рідко. На озерах Біле та Сомино мешкає лебідь-шипун, у глухих хвойних лісах, що межують з болотами, - лелека чорний. Досить поширені хижі птахи - боривітер звичайний, чеглок, кібчик, лунь болотяний, канюк звичайний, яструби.
На території заповідника нараховується 7 видів плазунів та 8 видів земноводних. Тут поширені гадюка, вуж звичайний, мідянка, веретільниця ламка, ящірки живородна та прудка, черепаха болотна, тритон гребінчастий. Риби у водоймах заповідника представлені 15 видами. В озері Біле мешкає вугор, сом та інші типові для Полісся види. Загалом фауна хребетних заповідника нараховує 221 вид тварин.
До Червоної книги України занесено 25 видів тварин: із ссавців - кутора мала, заєць білий, норка європейська, борсук, видра річкова, горностай, рись звичайна, зубр; із птахів - підорлик малий, підорлик великий, орлан-білохвіст, скопа, сапсан, змієїд, глухар, журавель сірий, пугач, сова бородата, лелека чорний, сорокопуд сірий, очеретянка прудка і ін. До Європейського червоного списку відноситься 7 видів, серед них, крім "чевонокнижних", тут відмічено вовка, вовчка ліщинового, деркача. В межах заповідника мешкають представники 124 видів тварин, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією, 15 видів, віднесених до "червоного" списку Міжнародного союзу охорони природи (МСОП), 29 видів вважаються регіонально рідкісними. Фауна заповідника потребує подальшого вивчення.

ЧЕРЕМСЬКИЙ ПРИРОДНИЙ ЗАПОВІДНИК
Розташування: Волинська область, Маневицький район
Площа: 2975,7 га
Підпорядкування: Державний комітет лісового господарства України
Поштова адреса: 44600, Волинська обл., смт. Маневичі, вул. Карла Маркса, 48
Тел./факс: 8(03376) 2 12 09
E-mail: zap_mv@lt.ukrtel.net

Черемський природний заповідник був створений Указом Президента України від 19 грудня 2001 року № 1234 на базі Черемського заказника загальнодержавного значення, площею 903 га та його охоронної зони, а також трьох заказників місцевого значення: орнітологічного заказника "Урочище Сузанка", загальнозоологічного заказника "Карасинський" та ботанічного заказника "Карасинський ялинний-1". Це перший заповідник, створений у Волинській області.
Заповідник створено з метою збереження типових та унікальних природних комплексів Українського Полісся. Загальна площа його становить 2975,7 га. В установі працюють 23 чоловіка, з них у науковому підрозділі - 3, у службі охорони - 11 осіб.
Заповідник розташований у північній частині Маневицького р-ну Волинської області на межі з Рівненською областю, за 6 км на північ від с. Замостя. Територія представляє собою природно-територіальні комплекси, де збереглися малопорушені антропогенною діяльністю суцільні лісові масиви з унікальним еумезотрофним (перехідним дуже обводненим) осоково-сфагновим болотом Черемське (місцева назва "Чірмуське"), в межах якого знаходяться озера Черемське та Редичі.
Заповідник віддалений вiд населених пунктiв, на його території відсутні лінії електропередач, дороги з твердим покриттям, його територія знаходиться в безпосередній близькості з Рівненським природним заповідником (Білоозерський філіал) i межує iз 30-ти кілометровою зоною Рівненської АЕС (м. Кузнецовськ).
За схемою фізико-географічного районування територія відноситься до Новочервищанського району підобласті Верхньоприп'ятського Полісся області Волинське Полісся Поліського краю Зони мішаних лiсiв пд.-зх. Схiдно-Європейської рівнини. Заповідник знаходиться у міжріччі річок Стоходу i Веселухи,  близько межi Верхньоприп'ятської низовини iз Волинським моренним пасмом в зонi Пінських боліт. Особливістю географічного положення заповідника є те, що по Черемському болотному масиву проходить лiнiя вододілу мiж річками Стохiд i Веселуха.
До основних типів ґрунтів Черемського заповідника відносяться дерново-підзолисті, болотно-підзолисті, дернові опідзолені та болотні ґрунти.
Клімат в районі розміщення заповідника помірно-континентальний, вологий, з м'якою зимою, нестійкими морозами, частими відлигами, нежарким літом, значними опадами, затяжними весною і осінню. Середньорічна температура повітря становить +7,2°С, а середньорічна кількість опадів - 634,4 мм.
Із загальної площi заповідника ліси становлять 64,5%, болота - 33,7%, просіки i квартальні лiнiї - 0,7%, озера (Редичi - 11 га, макс. глибина 4,5 м та Черемське - 7,7 га, макс. глибина 7 м) - 0,6%, дороги - 0,4%, меморіал партизанської слави - 0,1%.
За геоботанічним районуванням територія заповідника відноситься до Зарічненсько-Висоцько-Сарненського району соснових лiсiв чорницево-зеленомохових i боліт різних типiв, Ковельсько-Сарненського (Захiднополіського) округу Поліської підпровінції Схiдно-Європейської провінції широколистяних лiсiв.
Рослинність заповідника характеризується ценотичним багатством і різноманіттям. Стан рослинності задовільний, що підтверджується добре збереженою структурою ценозів, домінуванням типових природних видів, наявністю раритетних угруповань.
В заповіднику відмічено різні типи рослинності: водна, болота, ліси, чагарники, луки, пустища. Найпоширенішою є лiсова рослинність. Серед посадок, здебільшого соснових лісів, переважають молоді та середньовікові. Найбільш поширеними типами умов місцезростання є субори (53% площі лісів), а типами лісу - вологий (21,2%) та сирий (15,5%) дубово-сосновий субір, де головною породою  є сосна звичайна. Досить поширеними є сугруди, що займають 18,9% площі лісів; переважаючими серед них є сирі та мокрі типи, а домінуючою породою є вільха чорна. Із борових типів (11,2% площі лісів) найпоширеніший свіжий сосновий бір (7,6%), де головною породою є сосна звичайна. Серед лісів переважають суходільні (1205,8 га, або ж 40,5 % площі заповідника), хоча частка заболочених лісів теж досить значна (589,2 га, або ж 19,8% загальної площі). Ялинники, що знаходяться тут на південній межі ареалу, є різновіковими, вони трапляються фрагментарно. Дубові, дубово-соснові, грабово-дубові ліси займають невеликі площі. Поруч із сосновими борами є березові ліси. Значні площi у заповіднику зайняті водно-болотною рослинністю. На досліджуваній території домінують мезотрофні дуже обводнені болотні комплекси, в їх межах, у добре зволожених i протічних умовах, сформувалися евтрофнi ділянки, а оліготрофні болота займають меншi площi й трапляються невеликими острівцями по периферії. Лучна рослинність займає незначні площі. Заплавні луки в межах заповідника відсутні. Сухі луки трапляються спорадично і невеликими ділянками на узліссях та галявинах. Невелику площу займає також рослинність пустищ i чагарникiв. Чагарникова рослинність з домінуванням верб різних видів із різнотравним покривом зустрічається зрідка й займає дрібні площі. Водна рослинність розвивається у озерах Черемське та Редичi, каналах i від'ємних формах рельєфу, які постійно затоплюються, характеризується незначною різноманітністю.
Ряд угруповань рослин (40 асоціацій) занесено до Зеленої книги України: старі соснові зеленомохові, чорничні, з ялівцем ліси, пригнічено соснові угруповання із сфагнами на болоті, угруповання із шейхцерією, альдровандою, лататтям, глечиками жовтими, їжачою голівкою маленькою та ін.
Систематична структура флори вищих судинних рослин заповідника включає 5 відділів, 7 класів, 54 порядки, 103 родини, 382 роди і 760 видів та підтверджує хорошу збереженість флори і значну біорізноманітність. Мохоподібних за попередніми даними нараховується 100 видів, лишайників - 53 види, грибів - 133 види.
З рідкісних видів рослин, що підлягають особливій охороні, тут відмічено один вид рослин із Червоного списку МСОП: зозулині черевички справжні, три види із Європейського Червоного списку: смілка литовська, глід український, козельці українські, чотири види занесені до Додатку №1 Бернської конвенції: альдрованда пухирчаста, зозулині черевички справжні, жировик Лезеля, сон широколистий та 33 види вищих рослин, занесених до Червоної книги України: альдрованда пухирчаста, береза низька, береза темна, осока Девелла, булатка червона, коральковець тричінадрізаний, зозулині черевички справжні, пальчатокорінник Фукса, пальчатокорінник м'ясочервоний, пальчатокорінник плямистий, пальчатокорінник травневий, вовчі ягоди пахучі, дифазіаструм сплюснутий, росичка англійська, росичка середня, коручка чемерниковидна, хамарбія болотна, баранець звичайний, щитолисник звичайний, молодильник озерний, ситник бульбистий, лілія лісова, жировик Лезеля, зозулині сльози яйцевидні, лікоподіела заплавна, плаун річний, гніздівка звичайна, журавлина дрібноплода, любка дволиста, любка зеленоквіткова, верба чорнична, верба Старке, шейхцерія болотна і по одному виду з водоростей, мохів та грибів.
На цій території зростає також чимало регіонально рідкісних видів рослин.
Незважаючи на досить малу площу заповідника, тут зосереджено більше половини видів судинних і близько 25% рідкісних та зникаючих видів рослин Українського Полісся, що говорить про репрезентативність та цінність цієї території у флористично-созологічному відношенні.
Серед основних найтиповіших зооценозів заповідника слід відмітити фауністичні комплекси водойм і водно-болотних комплексів соснових лісів, широколистяних лісів, чагарників, сухих пустищ і галявин.
За попередніми даними, з хребетних тварин у заповіднику мешкають: 18 видів риб, 12 видів земноводних, 7 видів плазунів, 141 вид птахів та 42 види ссавців. Безхребетні тварини поки що вивчені недостатньо.
До Європейського червоного списку занесено 11 видів тварин: красотіл пахучий, вусач великий дубовий західний, мурашка руда лісова, п'явка медична, мурашиний лев звичайний, очеретянка прудка, деркач, шуліка рудий, вовк, видра річкова, рись. Тут виявлено 41 вид тварин, занесених до Червоної книги України: дозорець-імператор, райдужниця велика, вусач мускусний, джміль моховий, джміль яскравий, красуня-діва, красотіл пахучий, вусач великий дубовий західний, кордулегастер кільчастий, волохатий стафілін, ендроміс березовий, люцина, п'явка медична, ляра анафемська, жук-олень, мегариса рогохвостова, ванесса чорно-руда, махаон, синявець Мелеагр, ктир гігантський, сколія степова, ропуха очеретяна, мідянка, очеретянка прудка, підорлик малий, пугач, лелека чорний, змієїд, журавель сірий, сорокопуд сірий, шуліка рудий, скопа, корольок червоноголовий, глухар, сова бородата, видра річкова, рись, борсук, горностай, норка європейська, кутора мала.
Територія заповідника входить до складу водно-болотного угіддя міжнародного значення "Заплава р. Стоходу", яке, згідно з критеріями Рамсарської конвенції, має велику цінність і міжнародне значення, головним чином як місце оселення водоплавних птахів.
На емблемі Черемського заповідника у центральній частині зображена шейхцерія болотна (реліктова рідкісна рослина), яка є його своєрідним символом. Саме завдяки наявності угруповань цього "червонокнижного" виду у 1978 році тут був створений заказник, а Черемське болото не було осушене. Напис "Черемський природний заповідник" зображено червоним кольором на білому фоні стрічки. Білий і червоний - традиційні кольори Волині та Полісся, а також червоний - це колір заповідання, охорони природи, білий - символ чистоти і прозорості. Салатовим кольором показане болото, в межах якого синім відмічено озеро, у верхній частині - голубе небо. По боках від озера зображено ялини, які символізують плечі заповідника - зелені лісові масиви.
Як науково-дослідна та еколого-освітня установа заповідник тісно співпрацює із закладами освіти (школами, ліцеями, університетами) та інститутами НАН України (Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного, Інститут зоології ім. І.І. Шмальгаузена). У заповіднику існує науковий відділ, який займається дослідницькою роботою. Закладено дванадцять постійних пробних площ (науково-дослідних полігонів-стаціонарів), еколого-ценотичний профіль з метою моніторингу сукцесійних змін. Розроблено екологічну стежку, формується гербарій, експозиційні матеріали і бібліотека, проводяться екскурсії, польові практики студентів.
Історія
Черемський природний заповідник був створений Указом Президента України від 19 грудня 2001 року № 1234 на базі Черемського заказника загальнодержавного значення, площею 903 га та його охоронної зони, а також трьох заказників місцевого значення: орнітологічного заказника «Урочище Сузанка», загальнозоологічного заказника «Карасинський» та ботанічного заказника «Карасинський ялинний-1». Це перший заповідник, створений у Волинській області.
Розташування
Заповідник розташований у північній частині Маневицького району Волинської області на межі з Рівненською областю, за 6 км на північ від с. Замостя. Заповідник представляє собою природно-територіальні комплекси, де збереглися малопорушені антропогенною діяльністю суцільні лісові масиви з унікальним еумезотрофним (перехідним дуже обводненим) осоково-сфагновим болотом Черемське (місцева назва «Чірмуське»), в межах якого знаходяться озера Черемське та Редичі.
Заповідник віддалений вiд населених пунктiв, на його території відсутні лінії електропередач, дороги з твердим покриттям, його територія знаходиться в безпосередній близькості з Рівненським природним заповідником (Білоозерський філіал) i межує iз 30-ти кілометровою зоною Рівненської АЕС (м. Кузнецовськ).
Природні умови
За схемою фізико-географічного районування територія відноситься до Новочервищанського району підобласті Верхньоприп'ятського Полісся області Волинське Полісся Поліського краю Зони мішаних лiсiв пд.-зх. Схiдно-Європейської рівнини. Заповідник знаходиться у міжріччі річок Стоходу i Веселухи, близько межi Верхньоприп'ятської низовини iз Волинським моренним пасмом в зонi Пінських боліт. Особливістю географічного положення заповідника є те, що по Черемському болотному масиву проходить лiнiя вододілу мiж річками Стохiд i Веселуха.
До основних типів ґрунтів Черемського заповідника відносяться дерново-підзолисті, болотно-підзолисті, дернові опідзолені та болотні ґрунти.
Клімат в районі розміщення заповідника помірно континентальний, вологий, з м'якою зимою, нестійкими морозами, частими відлигами, нежарким літом, значними опадами, затяжними весною і осінню. Середньорічна температура повітря становить +7,2 °C, а середньорічна кількість опадів — 634,4 мм.
Із загальної площi заповідника ліси становлять 64,5%, болота — 33,7%, просіки i квартальні лiнiї — 0,7%, озера (Редичi — 11 га, макс. глибина 4,5 м та Черемське — 7,7 га, макс. глибина 7 м) — 0,6%, дороги — 0,4%, меморіал партизанської слави — 0,1%.
Флора
За геоботанічним районуванням територія заповідника відноситься до Зарічненсько-Висоцько-Сарненського району соснових лiсiв чорницево-зеленомохових i боліт різних типiв, Ковельсько-Сарненського (Захiднополіського) округу Поліської підпровінції Схiдно-Європейської провінції широколистяних лiсiв.
Рослинність заповідника характеризується ценотичним багатством і різноманіттям. Стан рослинності задовільний, що підтверджується добре збереженою структурою ценозів, домінуванням типових природних видів, наявністю раритетних угруповань.
В заповіднику відмічено різні типи рослинності: водна, болота, ліси, чагарники, луки, пустища. Найпоширенішою є лiсова рослинність. Серед посадок, здебільшого соснових лісів, переважають молоді та середньовікові. Найбільш поширеними типами умов місцезростання є субори (53% площі лісів), а типами лісу — вологий (21,2%) та сирий (15,5%) дубово-сосновий субір, де головною породою є сосна звичайна. Досить поширеними є сугруди, що займають 18,9% площі лісів; переважаючими серед них є сирі та мокрі типи, а домінуючою породою є вільха чорна. Із борових типів (11,2% площі лісів) найпоширеніший свіжий сосновий бір (7,6%), де головною породою є сосна звичайна. Серед лісів переважають суходільні (1205,8 га, або ж 40,5% площі заповідника), хоча частка заболочених лісів теж досить значна (589,2 га, або ж 19,8% загальної площі). Ялинники, що знаходяться тут на південній межі ареалу, є різновіковими, вони трапляються фрагментарно. Дубові, дубово-соснові, грабово-дубові ліси займають невеликі площі. Поруч із сосновими борами є березові ліси. Значні площi у заповіднику зайняті водно-болотною рослинністю. На досліджуваній території домінують мезотрофні дуже обводнені болотні комплекси, в їх межах, у добре зволожених i протічних умовах, сформувалися евтрофнi ділянки, а оліготрофні болота займають меншi площi й трапляються невеликими острівцями по периферії. Лучна рослинність займає незначні площі. Заплавні луки в межах заповідника відсутні. Сухі луки трапляються спорадично і невеликими ділянками на узліссях та галявинах. Невелику площу займає також рослинність пустищ i чагарникiв. Чагарникова рослинність з домінуванням верб різних видів із різнотравним покривом зустрічається зрідка й займає дрібні площі. Водна рослинність розвивається у озерах Черемське та Редичi, каналах i від'ємних формах рельєфу, які постійно затоплюються, характеризується незначною різноманітністю.
Ряд угруповань рослин (40 асоціацій) занесено до Зеленої книги України: старі соснові зеленомохові, чорничні, з ялівцем ліси, пригнічено соснові угруповання із сфагнами на болоті, угруповання із шейхцерією, альдровандою, лататтям, глечиками жовтими, їжачою голівкою маленькою та ін.
Систематична структура флори вищих судинних рослин заповідника включає 5 відділів, 7 класів, 54 порядки, 103 родини, 382 роди і 760 видів та підтверджує хорошу збереженість флори і значну біорізноманітність. Мохоподібних за попередніми даними нараховується 100 видів, лишайників — 53 види, грибів — 133 види.
З рідкісних видів рослин, що підлягають особливій охороні, тут відмічено один вид рослин із Червоного списку МСОП: зозулині черевички справжні, три види із Європейського Червоного списку: смілка литовська, глід український, козельці українські, чотири види занесені до Додатку № 1 Бернської конвенції: альдрованда пухирчаста, зозулині черевички справжні, жировик Лезеля, сон широколистий та 33 види вищих рослин, занесених до Червоної книги України: альдрованда пухирчаста, береза низька, береза темна, осока Девелла, булатка червона, коральковець тричінадрізаний, зозулині черевички справжні, пальчатокорінник Фукса, пальчатокорінник м'ясочервоний, пальчатокорінник плямистий, пальчатокорінник травневий, вовчі ягоди пахучі, дифазіаструм сплюснутий, росичка англійська, росичка середня, коручка чемерниковидна, хамарбія болотна, баранець звичайний, щитолисник звичайний, молодильник озерний, ситник бульбистий, лілія лісова, жировик Лезеля, зозулині сльози яйцевидні, лікоподіела заплавна, плаун річний, гніздівка звичайна, журавлина дрібноплода, любка дволиста, любка зеленоквіткова, верба чорнична, верба Старке, шейхцерія болотна і по одному виду з водоростей, мохів та грибів.
На цій території зростає також чимало регіонально рідкісних видів рослин.
Незважаючи на досить малу площу заповідника, тут зосереджено більше половини видів судинних і близько 25% рідкісних та зникаючих видів рослин Українського Полісся, що говорить про репрезентативність та цінність цієї території у флористично-созологічному відношенні.
Фауна
Серед основних найтиповіших зооценозів заповідника слід відмітити фауністичні комплекси водойм і водно-болотних комплексів соснових лісів, широколистяних лісів, чагарників, сухих пустищ і галявин.
За попередніми даними, з хребетних тварин у заповіднику мешкають: 18 видів риб, 12 видів земноводних, 7 видів плазунів, 141 вид птахів та 42 види ссавців. Безхребетні тварини поки що вивчені недостатньо.
До Європейського червоного списку занесено 11 видів тварин: красотіл пахучий, вусач великий дубовий західний, мурашка руда лісова, п'явка медична, мурашиний лев звичайний, очеретянка прудка, деркач, шуліка рудий, вовк, видра річкова, рись. Тут виявлено 41 вид тварин, занесених до Червоної книги України: дозорець-імператор, райдужниця велика, вусач мускусний, джміль моховий, джміль яскравий, красуня-діва, красотіл пахучий, вусач великий дубовий західний, кордулегастер кільчастий, волохатий стафілін, ендроміс березовий, люцина, п'явка медична, ляра анафемська, жук-олень, мегариса рогохвостова, ванесса чорно-руда, махаон, синявець Мелеагр, ктир гігантський, сколія степова, ропуха очеретяна, мідянка, очеретянка прудка, підорлик малий, пугач, лелека чорний, змієїд, журавель сірий, сорокопуд сірий, шуліка рудий, скопа, королик червоноголовий, глухар, сова бородата, дятел трипалий, видра річкова, рись, борсук, горностай, норка європейська, кутора мала.
Міжнародне значення заповіднику
Територія заповідника входить до складу водно-болотного угіддя міжнародного значення «Заплава р. Стоходу», яке, згідно з критеріями Рамсарської конвенції, має велику цінність і міжнародне значення, головним чином як місце оселення водоплавних птахів.
Науково-освітня діяльність
Як науково-дослідна та еколого-освітня установа заповідник тісно співпрацює із закладами освіти (школами, ліцеями, університетами) та інститутами НАН України (Інститут ботаніки ім. М. Г. Холодного, Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена). У заповіднику існує науковий відділ, який займається дослідницькою роботою. Закладено дванадцять постійних пробних площ (науково-дослідних полігонів-стаціонарів), еколого-ценотичний профіль з метою моніторингу сукцесійних змін. Розроблено екологічну стежку, формується гербарій, експозиційні матеріали і бібліотека, проводяться екскурсії, польові практики студентів.
 

ДЕСНЯНСЬКО-СТАРОГУТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК
Розташування: Сумська область, Середино-Будський район
Площа: 16215,1 га
Підпорядкування: Міністерство охорони навколишнього природного середовища України
Поштова адреса: 41000, Сумська обл., м. Середина-Буда, вул. Новгород-Сіверська, 62
Тел./факс: (05451) 9-14-49
E-mail: nppds@unet.net.ua

Національний природний парк "Деснянсько-Старогутський" створено згідно з Указом Президента України від 23 лютого 1999 року №196. Парк розташований у крайній північно-східній частині України, в Середино-Будському районі Сумської області. Його площа становить 16215,1 га, з якої 7272,6 га надані парку в постійне користування.
Національний парк створено з метою збереження, відтворення та раціонального використання ландшафтів Лівобережного Полісся з типовими та унікальними природними комплексами. У перспективі він має стати складовою частиною білатерального українсько-російського біосферного резервату "Старогутські і Брянські ліси".
Відповідно до вимог чинного законодавства територія парку розподілена на функціональні зони. Заповідна зона займає площу 2357,4 га і включає озера Великі та Малі Баги у заплаві Десни та значну частину Старогутського лісового масиву. Вона виконує природоохоронну функцію та використовується виключно для моніторингу стану природних екосистем. Зона регульованої рекреації виділена для відпочинку населення, відвідування парку туристами, тут ведеться еколого-просвітня робота. Ця функціональна зона у парку є найбільшою (7803,4 га). Вона рівномірно розподілена між його Старогутською та Придеснянською частинами. Площа зони стаціонарної рекреації, де розміщені бази відпочинку, деякі господарські споруди становить 2 га. Переважна частина земель господарської зони розташовані у Придеснянській частині парку. Ця зона займає площу 6052,3 га і включає два населених пункти.
Деснянсько-Старогутський національний природний парк розташований у межах Новгород-Сіверського Полісся зони мішаних лісів. За своїми ландшафтними особливостями, використанням і режимом охорони територія парку чітко поділяється на дві частини, що з'єднані між собою вузькою смугою, - Придеснянську на заході та Старогутську на сході.
Придеснянська частина парку представляє собою заплавну та борову терасу р. Десни та її приток. Заплава Десни, завширшки 2-4 км, добре виражена на всій протяжності та надзвичайно мальовнича. На ній багато озер, стариць, заболочених ділянок. Заплава Десни у межах національного парку - один  із найкраще збережених природних комплексів заплав великих річок в Україні. Борова тераса добре розвинена й широкою смугою тягнеться вздовж заплави. Вона має горбистий рельєф та вкрита переважно сосновими та дубово-сосновими лісами. На території парку Десна приймає свої ліві притоки Знобівку і Свигу та праву притоку - Судость.
Старогутська частина парку розташована у межах майже суцільного лісового масиву на третій терасі Десни. Вона має загалом плоску поверхню з невеликими улоговинами. В їх межах розвинуті переважно мезотрофні та оліготрофні болота (тоді як більшість боліт в Україні - евтрофні). Загальну рівнинну поверхню тераси в її західній частині дещо порушують заболочені, а нині меліоровані, долини невеликих водотоків - лівих приток Десни. Ліси Старогутської частини національного парку є крайньою південною частиною масиву відомих Брянських лісів. У Російській Федерації прилегла до нього територія виділяється як Неруссо-Деснянське Полісся.
У Старогутській частині парку протікають малі річки - притоки р. Знобівки - Улиця та Чернь. Заплава останньої зберегла свій природний вигляд і нині її вкривають вільхові ліси та болота.
Клімат території парку більш континентальний, холодний, з меншими вегетаційним і безморозним періодами, ніж на іншій частині Українського Полісся. Середня температура січня становить -7,5О, а липня - +18О. Середньорічна сума опадів складає 550 - 590 мм. Ґрунтовий покрив території парку визначається її геоморфологічними особливостями. В заплаві Десни та її приток переважають лучні, дерново-глейові та болотні ґрунти, на боровій терасі розвинуті дерново-підзолисті ґрунти під сосновими лісами. В Старогутській частині парку на третій терасі Десни поширені дерново-підзолисті супіщані та світло-сірі суглинкові ґрунти, а в її улоговинах - болотні ґрунти та торф'яники.

Ліси на території парку займають 53% його площі, луки - 33%, болота - біля 4%, на водні поверхні припадає 2 %, а решту території (близько 8%) займають господарські угіддя. За рослинним покривом Придеснянська та Старогутська частини національного парку суттєво розрізняються. У Придеснянській частині рослинний покрив представлений комплексом заплавної рослинності (лучної, болотної, водної, ділянок заплавних лісів) та лісів на боровій терасі. Серед заплавної рослинності переважають угруповання заболочених лук і трав'яних боліт з домінуванням лепешняку великого, осок гострої та гостровидної, очеретянки звичайної. На підвищеннях поширені луки, у травостоях яких переважають мітлиці виноградникова та собача. Із рідкісних видів слід відмітити півники сибірські, тростяницю кострицеподібну, а також реліктові види - верби Старке та мирзинолисту, плауна щитолистого, сальвінію плаваючу, водяного горіха плаваючого. Останні три види утворюють рідкісні угруповання, занесені до Зеленої книги України.
Лісова рослинність у Придеснянській частині парку займає окремі урочища, що тягнуться ланцюгом на боровій терасі. Тут переважають соснові ліси зеленомохові із фрагментами дубових лісів у пониженнях. В улоговинах трапляються оліготрофні та мезотрофні болота із сфагновими мохами, пухівкою піхвовою, журавлиною. На деяких ділянках збереглися багаті у флористичному відношенні природні дубово-соснові ліси, де ростуть лілія лісова, коручка морозниковидна, плаун колючий - види, що занесені до Червоної книги України.
Рослинність Старогутської частини парку представлена переважно лісами, які займають близько 80% її площі. Найбільші площі займають соснові ліси зеленомохові та чорницево-зеленомохові. Є ділянки старих культур сосни з густим нижнім ярусом із листяних порід, вірогідно, на місці мішаних лісів. У соснових лісах парку багато бореальних видів - грушанки мала та круглолиста, ортилія однобока, зимолюбка зонтична, а також зростає рідкісний вид - грушанка зеленоцвіта. Характерними видами тут є плауни - річковий та булавовидний, а також дифазіаструм Зейлера. На пониженнях терас зростають вологі та заболочені ліси з переважанням берези, а на більш багатих ґрунтах в західній частині парку - дубові ліси.
Серед луків Старогутської частини парку переважають справжні та торф'янисті луки. Болота, хоч і не займають тут великих площ, характеризуються значним різноманіттям. Тут представлені всі типи боліт Полісся - від верхових сфагнових із переважанням пухівки піхвової, багна болотного, журавлини до низинних купинних із осоками ситничкоподібною, зближеною, омською. На них ростуть типові види болотного різнотрав'я - вовче тіло болотне, бобівник болотний, фіалка багнова тощо. На цих болотах збереглися реліктові види верб: лапландська та чорнична, а по краях таких боліт на луках та серед чагарників - верба Старке.
Велика кількість водойм, що різняться за швидкістю течії, морфологією, характером дна та іншими характеристиками, зумовлюють високе різноманіття водної та прибережно-водної рослинності.
Флора національного парку налічує 801 вид вищих судинних рослин. До Червоної книги України занесено 22 види, зокрема гудайєра повзуча, шолудивник королівський, баранець звичайний, верба Старке, плаун щитолистий і ін.
Унікальність фауни природного парку обумовлена наявністю близько трьох десятків видів тварин північного (бореального) комплексу, більшість із яких знаходяться на південній межі свого ареалу й ніде більше на Лівобережжі України не відмічені. Такі види, як ведмідь бурий, рись, сичик-горобець, сич волохатий, горіхівка зустрічаються тільки тут і в Карпатах. А для зайця білого, норця червоношийного, свища та вівсянки-дібровника регіон національного парку є взагалі єдиним місцем  мешкання на території всієї України. В той же час, у парку присутні й типові південні й навіть степові мешканці (тушканчик великий, сліпак звичайний, норець малий, лунь лучний, дрофа, щеврик польовий та інші). Більшість цих видів знаходяться вже, навпаки, на північній межі свого розповсюдження. Тобто фауна хребетних парку наближається до перехідної зони, для якої властиве змішання елементів різного походження.
За своїми фауністичними комплексами Придеснянська та Старогутська частини парку також відрізняються одна від одної. Тваринний світ першої представлений видами навколоводного, водно-болотного та лісового комплексів. Луки, болота, заплавні водойми тут населяють типові мешканці річкових заплав - бобер річковий, видра, горностай. На піщаній терасі Десни збереглось найпівнічніше в Україні поселення тушканчика великого. Із птахів досить звичними є чайка, коловодник звичайний, грицик великий, трапляються баранці великий і звичайний, коловодник ставковий. Район с. Очкіно - одне з двох відомих в Україні місць гніздування скопи. Із плазунів відомі ящірка живородна, вуж звичайний, гадюка звичайна, із земноводних - кілька видів жаб, тритони гребінчастий і звичайний. Іхтіофауна водойм парку досить багата, із рідкісних видів риби тут є стерлядь, рибець, марена звичайна.
У Старогутській частині парку переважають види фауни лісового комплексу. Із ссавців мешкають лось європейський, козуля європейська, кабан дикий, вовк, лисиця, куниця лісова, білка. Місцями досить звичними є заєць-біляк, зрідка трапляються ведмідь бурий, рись, зубр, які заходять із території Росії. Після запровадження заповідного режиму у Старогутських лісах з'явилися бобри і почали розселятися по меліоративних каналах та руслах річок. Свої особливості виявилися і при детальному дослідженні фауни дрібних ссавців. Так, поки що Старогутський лісовий масив є єдиним місцем в Україні, де достовірно мешкають рівнозуба та середня бурозубки.
Найбільшим різноманіттям відзначається пташине населення парку. Тут зустрічається 207 видів птахів. Ялинові насадження дозволяють гніздитися тайговим видам птахів. Найбільш південними місцями гніздування Старогутський лісовий масив є для горіхівки, королька жовтоголового, сорокопуда сірого, які в більш південних районах Сумської області не гніздяться. У Старогутському лісовому масиві є численна популяція глухаря, звичайними є рябчик та тетерев.
Особливої уваги заслуговують хижі птахи. Один з них - сич волохатий, став символом парку.
Під час міграцій у Придеснянській частині парку зупиняються тисячні зграї гусей, качок, куликів, і мартинів. Можна спостерігати журавлів, лелек, лебедів. З хижих птахів для заплави Десни характерний шуліка чорний, зрідка зустрічаються скопа та орлан-білохвіст. Рідкісними в Україні є кулики мородунка та турухтан, що поширені у Придеснянській частині парку на південній межі свого ареалу. Досить часто можна побачити зграйку куликів-сорок або поручайника, занесених до Червоної книги України.
Багатством відзначається також іхтіофауна Придеснянської частини парку. Крім звичайних видів риб басейну Дніпра, тут у значній кількості зустрічаються сом, головень, жерех. Із рідкісних видів тут охороняються стерлядь та марена звичайна.
На сьогодні на території парку зареєстровано 313 видів хребетних, До Червоної книги України віднесено: з безхребетних - п'явку медичну, махаона, ксилокопу фіолетову, з птахів - лелеку чорного, скопу, змієїда, підорлика великого, орлана-білохвоста, глухаря, журавля сірого, кулика-сороку,  коловодника ставкового, сича волохатого, сичика-горобця, із ссавців - зайця білого, тушканчика великого, горностая, норку європейську, борсука, видру річкову, рись звичайну, зубра, із круглоротих - міногу українську, із риб - стерлядь, марену дніпровську, загалом 35 видів тварин. З видів, занесених до Європейського червоного списку на території парку відмічено 11 видів, до додатку 2 Бернської конвенції -267, до Боннської конвенції -101, до додатку СІТЕС -3 види. До регіонально рідкісних віднесено 67 видів тварин, що мешкають у парку.
"Деснянсько-Старогутський" національний природний парк - природоохоронна науково-дослідна установа. Фахівці парку підтримують тісні стосунки з Інститутом ботаніки ім. М.Г. Холодного, Інститутом зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАНУ, вузами міст Сум, Ніжина, Чернігова, Глухова. У 2001 році у парку було проведено всеукраїнську конференцію молодих вчених-ботаніків України. Науковцями парку розроблено концепцію формування екологічної мережі в регіоні.
Результати наукових досліджень є матеріалом для еколого-просвітницької роботи. В цій сфері діяльності парку виділяються кілька напрямків: робота з школярами, виступи в засобах масової інформації, організація та проведення дитячих екологічних таборів "Деснянські зорі" , проведення щорічної районної конференції вчителів біології та географії.
Рекреаційний потенціал території парку величезний завдяки збереженій заплаві річки Десни, багатій на рибу, та Старогутському лісовому масиву, багатому на гриби та ягоди, такі як чорниця, журавлина, брусниця. У старогутських лісах у 1942 році була застава партизанського загону С.А. Ковпака. На базі залишків партизанської землянки створено історичний пам'ятник.
Територія парку приваблює не тільки рибалок, грибників, любителів відпочинку на воді, а й мисливців. Площа мисливських угідь, закріплених за парком, становлять 46 тисяч гектарів, але полювання дозволено тільки поза межами парку. Угіддя багаті на водоплавну дичину , хутрових та копитних звірів.
Національний парк "Деснянсько-Старогутський" запрошує всіх бажаючих познайомитися з природою Полісся України і відпочити. Для ознайомлення з природою парку варто здійснити екскурсії по маркованих екологічних стежках "Візитівка Десни", на якій представлені природні комплекси річкової заплави, та "Графівська", де ви пройдете незайманими куточками Старогутських лісів.
Для прийому відвідувачів в національному парку функціонує дві туристичні бази на 22 місця, які розташовані на березі річки Десна, та 11 літніх вагончиків на 24 місця. На березі Десни у спеціально відведених місцях можна розбити намети. Відвідувачам надаються в користування човни.
Національний природний парк "Деснянсько-Старогутський" приваблює любителів природи ще й тим, що розташований він в екологічно чистому регіоні України, а також віддаленістю від великих промислових міст.
ІЧНЯНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК
Розташування: Чернігівська область, Ічнянський район
Площа: 9665,8 га
Підпорядкування: Міністерство охорони навколишнього природного середовища України
Поштова адреса: 16703, Чернігівська обл., Ічнянський р-н, м. Ічня, вул. Леніна, 23
Тел./факс: 8 (04633) 5-51-75; 2-52-95
Е-mail: ichn_park@cg.ukrtel.net
Рік створення: 2004
Ічнянський національний природний парк був створений відповідно до Указу Президента України від 21 квітня 2004 року № 464.
Парк створено з метою збереження, відтворення і раціонального використання типових і унікальних лісостепових природно-ландшафтних та історико-культурних комплексів у верхів'ї р. Удай.
Загальна площа парку становить 9665,8 га, в тому числі 4686,1 га земель, що надані парку в постійне користування, та 4979,7 га земель, включених до його складу без вилучення у землекористувачів (дендрологічний парк загальнодержавного значення "Тростянець", 204,7 га та Прилуцьке державне лісогосподарське підприємство 4775,0 га).
Згідно з функціональним зонуванням у парку виділено: заповідну зону (2140, 0 га), зону регульованої рекреації (7324,7 га), зону стаціонарної рекреації (35,0 га) та господарську зону (166,1 га). У парку працюють 55 чоловік, з них у науковому підрозділі - 1, у службі охорони - 5 осіб.
Парк розташований на північному заході Лівобережно - Дніпровської лісостепової провінції в басейні річки Удай. За своїм природним потенціалом територія парку не має альтернативи в північному районі Лівобережного лісостепу і характеризується великою екологічною цінністю.
В системі фізико-географічного районування основна територія національного природного парку знаходиться в межах Ніжинсько-Бахмацького району Північно-Дніпровської терасової низовинної області Лівобережно-Дніпровської лісостепової фізико-географічної провінції Лісостепової зони, а територія дендрологічного парку "Тростянець", який знаходиться на відстані близько 50 км від основної території, - в межах Ічнянсько-Лохвицького району Північно-Полтавської підвищеної області Лівобережно-Дніпровської лісостепової фізико-географічної провінції.
За геоботанічним районуванням України Ічнянський національний природний парк знаходиться в Прилуцько-Лохвицькому геоботанічному районі Роменсько-Полтавського геоботанічного округу лучних степів, дубових, грабово-дубових (на заході) та дубово-соснових (на терасах річок) лісів і евтрофних боліт Лівобережнопридніпровської підпровінції Східноєвропейської провінції Європейсько-Сибірської лісостепової області Лісостепової зони
Рельєф території парку рівнинний. На заході - це плоскохвиляста, слабо розчленована рівнина з незначною кількістю балок та річкових долин, а на сході місцевість поступово підвищується і переходить у відроги Середньоросійської височини. Складена ця територія осадовими породами неогенового віку, представленими переважно пісками та глинами.
Клімат території парку помірно континентальний, з м'якою зимою та теплим літом. Середньорічна температура повітря становить +6, середня температура січня - 7, липня - +19, число днів з температурою понад +10 - 158 днів, а з температурою -10 і нижче - 45днів. Територія парку  характеризується помірною зволоженістю. Середня кількість опадів становить 566 мм на рік, з яких 70% випадає в теплий період року. Висота снігового покриву становить 15-17 см.
По території парку протікають дві річки: Удай та Іченька.
Річка Удай є правою притокою р. Сули. Її довжина становить 327 км,площа басейну - 7030 кв. км. Удай бере початок поблизу с. Рожнівка Ічнянського району і протікає Придніпровською низовиною, заплава її заболочена, на окремих ділянках осушена. Живлення річки мішане, з переважанням снігового. Основними притоками є річки Перевід, Іченька, Смош та Лисогір.
Іченька - ліва притока р. Удай. Її довжина - 28 км, площа басейну - 167кв.км. Живлення річки мішане. На річці створені штучні водойми (ставки), її заплава заболочена, а плесо можна побачити лише подекуди на невеликих відкритих ділянках.
У рослинному покриві близько 60% складають лісові комплекси, що фрагментарно поширені по всій території парку і займають близько 16% його загальної площі. За складом порід переважають дубово-соснові, дубові та грабово-дубові ліси. На території парку має місце біологічний феномен співдомінування дуба, граба, клена та липи. Така комбінація порід в інших регіонах України не зустрічається. Рідкісною асоціацією дубово-грабових лісів є дубово-грабовий ліс барвінковий.
Особливістю території Ічнянського національного природного парку є те, що співдомінування граба і липи тут створює дуже цікаві у ботаніко-географічному відношенні рослинні угрупування із специфічним флористичним складом.
Рослинний світ Ічнянського національного природного парку вражає своїм видовим багатством і є визначальною складовою неповторних мальовничих ландшафтів. Окрасою території є гарноквітучі та декоративні види рослин. Велике наукове значення складають види, занесені до Червоної книги України: пальчатокорінники м'ясочервоний та травневий, коручка морозниковидна, лілія лісова, плаун річний тощо, а також регіонально-рідкісні види. Великої уваги заслуговують види лікарських рослин, що зростають на території парку.
Річки Удай та Іченька утворюють своєрідні водно-болотні ландшафти. Тихі плеса численних ставків та озер - це унікальні куточки збережені у природному стані.
Природоохоронна, наукова, пізнавальна і естетична цінність території парку значною мірою обумовлена і його тваринним світом. Із рідкісних, занесених до Червоної книги видів, тут мешкають горностай, борсук, видра річкова, представником Європейського червоного списку є вовк.
Територія парку має значні ресурси для розвитку рекреаційної діяльності. Кліматичні умови та чарівна природа сприяють формуванню належних умов для здійснення пішохідного туризму, пізнавальних прогулянок, екскурсій, лижних прогулянок, катання на човнах, збирання грибів та ягід, рибної ловлі, спортивного мисливства.
До складу території Ічнянського національного природного парку входить Тростянецький дендрологічний парк загальнодержавного значення - один з найвидатніших у Європі за своєю художньою цінністю та найбільший в Україні за площею. Дендропарк "Тростянець" - один із важливих дендрологічних центрів України, визначна база для наукової роботи з паркознавства, дендрології, насінництва. Це справжній музей природи. На його території представлені близько 1700 деревних та чагарникових порід і їх різновидів, 250 сортів декоративних квіткових рослин. За чисельністю садово-декоративних форм хвойних дерев, а їх тут більше ніж 100, парк займає перше місце в Україні. На території дендропарку діє дитячий ендокринологічний санаторій "Тростянець".
Загалом на Ічнянщині збереглися численні пам'ятки історії та культури які є невід'ємною частиною місцевого пейзажу. Поблизу Ічнянського національного природного парку розміщений національний історико-культурний заповідник "Качанівка". Архітектурно--парковий ансамбль у Качанівці є унікальною пам'яткою ландшафтного мистецтва, історії та архітектури кінця XVIII - початку XX ст. Його відвідували діячі культури: М. Гоголь, В. Штернберг, М. Глінка, С. Гулак-Артемовський, Марко Вовчок, П. Куліш, І. Репін, Т. Г. Шевченко. Палац є і своєрідним музейним центром з чудовою картинною галереєю.
В місті Ічні є дві церкви та дзвіниця XIX ст. В селі Заудайка збереглась мурована Покровська церква, побудована у 1910 році, її стіни прикрашають високохудожні розписи з зображеннями давньоруських князів та святих.
Визначним осередком художньої культури, місцем народження, проживання, творчості та спілкування відомих митців було м. Ічня. Тут народилися український скульптор Іван Мартос (1754 - 1835 рр.) автор визначних пам'ятників - Мініну та Пожарському в Москві, А.Є. Рішєльє в Одесі; Степан  Васильченко - відомий український прозаїк, Василь Чумак (1900 - 1919 рр.) - полум'яний поет-романтик та інші.
Місто Ічня у минулому було визначним центром народних художніх промислів, осередком гончарства, ткацтва та вишивання. Мальовані керамічні вироби ічнянських гончарів у XVIII ст. досягли високого художнього рівня, а в кінці XIX ст. в Ічні виробляли найкращий гончарний посуд в Україні, який користувався попитом далеко за межами краю. Особливо славились ічнянські кахлі, неповторні витвори народного декоративного мистецтва. З деякими з них можна ознайомитися в Ічнянському краєзнавчому музеї.
В с. Сваричівка знаходиться пам'ятка дерев'яної монументальної архітектури - Успенська церква, побудована у 1709 році.
На відстані 25 км від національного парку, в с. Петрушівка, знаходиться осередок зеленого туризму "Соколиний хутір".
Для тих, хто бажає відпочити і помилуватись красою природи Ічнянської землі, на території національного парку обладнано місця короткострокового відпочинку.
Особливий дар природи на прилеглих до парку територіях - це родовище бішофіту, яке є унікальним за своїми запасами та лікувальними властивостями.

МЕЗИНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК
Розташування: Чернігівська область, Коропський район
Площа: 31035,2 га
Підпорядкування: Міністерство охорони навколишнього природного середовища України
Поштова адреса: 16211, Чернігівська обл., Коропський р-н, с. Мезин,
вул. Кибальчича, 17
Тел.: (04656) 3-57-37, факс: (04656) 3-57-03

Мезинський національних природний парк було створено згідно з Указом Президента України від 10 лютого 2006 року № 122 на базі ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Рихлівська дача" (789 га), ландшафтних заказників місцевого значення "Мезинська Швейцарія" (154 га), "Урочище Криничне" (7 га), "Жуків яр" (118 га), "Змєєвщина" (247 га), "Свердловський" (159 га), ботанічного заказника "Дубравка" (742 га).
Парк створено з метою збереження, відтворення і раціонального використання типових та унікальних природних комплексів Полісся.
Основними завданнями парку є збереження цінних природних комплексів та об'єктів Полісся, проведення науково-дослідної роботи по вивченню природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони довкілля та ефективного використання природних ресурсів; створення належних умов для організованого туризму, екскурсій, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах,  відродження місцевих традицій природокористування, розвиток традиційних видів господарювання - племінного конярства, бджільництва, відновлення місцевих осередків художніх промислів - кераміки, ткацтва, народного малярства.
Загальна площа парку становить 31035,2 га, з яких 8543,9 га надаються парку в постійне користування. Функціональне зонування території парку ще не проведено.
В установі працюють 25 чоловік, штати наукових працівників поки що не сформовані, у службі охорони парку працюють 20 осіб.
Територія Мезинського національного природного парку відноситься до Новгород-Сіверського Полісся, Новгород-Сіверського фізико-географічного району та простягається вздовж правого берега р. Десна.
Кліматичні умови території парку, як і клімат Новгород-Сіверського Полісся, більш континентальний, ніж в інших поліських областях. Зима відносно холодна та сніжна. Середня річна температура повітря становить +6°С, січня - -7,9°С, липня - +19,4°С. Безморозний період триває близько 160 днів. Середня сума опадів становить 590-640 мм, більша частина яких випадає у теплу пору року. Середня тривалість періоду з стійким сніговим покривом становить 110-115 днів, середня висота снігового покриву - 21-22 см.
На території парку протікають р. Десна із невеликими правобережними притоками - річками Студинка, Криста, Головесня, Хвостинка. В заплаві р. Десни збереглося багато стариць та озер, серед яких найбільшим є озеро Хатинь, площею 50 га. Болота займають незначні площі і розташовані на півночі парку двома невеликими масивами.
У центральній та північній частині Мезинського національного парку на схилах ярів та балок переважають дерново-підзолисті супіщані і суглинисті ґрунти, а також сірі опідзолені суглинисті ґрунти на лесовидних суглинках. Південна та західна частини парку в заплаві р. Десна заболочені.  Ґрунтовий покрив тут в основному представлений торфами та дерновими оглеєними і глеюватими ґрунтами. Надзаплавні тераси складені потужними пісками з дерновими слабопідзолистими та світло-сірими лісовими ґрунтами.
Однією з особливостей території парку є відсутність великих територій, зайнятих однорідною рослинністю. Лісистість території парку становить 43%, під луками зайнято - 16%, болотами 2%, водами - біля 4% території. Вододільні простори розорані і зайняті сільськогосподарськими угіддями, частка яких становить близько 35% території парку.
Природна рослинність цієї території не зазнала значних змін в результаті діяльності людини, вона представлена лісами, чагарниками, луками, болотами та водним і прибережно-водним типами рослинності. Переважаючим типом рослинності є лісовий, в якому превалюють дубові, липово-дубові, кленово-липово-дубові ліси, в яких дуб завжди формує перший ярус з домішками інших порід. Другий ярус створюють липа серцелиста та клен гостролистий. В лісах добре розвинуті яруси підліску та травостою.
Дубові ліси займають значні площі в центральній частині парку на схилах ярів і балок різних експозицій крутизною від 5° до 30°, а також покривають плато на нерозораних ділянках. Серед дубових лісів переважають середньовікові та достигаючі, стиглих деревостанів збереглося мало. Для них характерний середньобонітетний і високозімкнутий (0,7) одноярусний деревостан, сформований віковими дубами. Вони досягають 23-27 м висоти і мають стовбури 36-44 см в діаметрі. Густий підлісок формує висока (до 5 м) ліщина. В трав'яному покриві домінують, в залежності від екологічних умов, яглиця звичайна, зірочник лісовий, осока волосиста, підмаренник пахучий.
Липово-дубові та кленово-липово-дубові ліси, основні масиви яких зосереджені в урочищі "Дібровка", що знаходиться біля с. Великий Ліс, займають вузькі міжбалочні шпилі та круті (25-35°) схили. За віком переважають середньовікові та достигаючі деревостани. Перший ярус сформований дубом з домішкою ясена. Вікові дуби досягають 23-25 м висоти з діаметром стовбурів 35-40 см. Другий ярус нижчий на 4-6 м, утворений липою серцелистою та кленом гостролистим. Густий і високий підлісок утворює ліщина. В травостої домінують яглиця звичайна та осока волосиста.
В західній частині парку, в урочищі "Рихлівська дача" поширені похідні грабово-дубових лісів. Одноярусний і дуже густий деревостан в різних співвідношеннях утворюють граб звичайний, дуб, ясен, осика, береза повисла, липа серцелиста. Ці ліси цікаві тим, що граб звичайний тут знаходиться на східній межі свого поширення
На давніх порубах дубових, липово-дубових, кленово-липово-дубових лісів виникають похідні угруповання, представлені осиково-березово-широколистяними лісами, які розміщені переважно в східній частині парку, та березовими лісами, що зростають у його північній частині.
Луки на території парку зосередженні переважно в заплаві р. Десна, в меншій мірі у заплавах її приток - Студинки, Хвостинки, Криски, Восковухи, заплави яких тут частіше заболочені. В межах парку заплава р. Десна має ширину 2-4 км і характеризується відсутністю заплавних лісів та незначною кількістю чагарників. Це свідчить про активне використання у минулому луків в якості сіножатей та пасовищ.
Заплавні луки представлені справжніми і золотистими луками. Серед перших переважають лисохвостові та тонкомітлицеві. Лисохвостові угруповання займають вирівняні та плоскі гриви в прирусловій, рідше в центральній частинах заплави, а тонкомітлицеві - підвищені місця в прирусловій і центральній частинах заплави. Дані угруповання характеризуються густим (90-100%) і високим (70-90 см) травостоєм, які нараховують у своєму складі до 30 видів. Зниження навколо старичних озер займають болотисті луки, представлені угрупованнями бекманії звичайної та мітлиці повзучої. На схилах південних експозицій балок, місцями в плакорних умовах прияружних ділянок, трапляються фрагменти суходільних луків, представлених угрупованнями тонконога вузьколистого.
Болота на території парку зосереджені в заплаві р. Десна та її приток і не займають значних площ. Болотна рослинність представлена евтрофними трав'яними болотами, серед яких переважають угруповання осоки гострої та лепешняка великого. На території парку багато стариць та старичних озер, більша частина яких заросла частково чи повністю. В них переважають угруповання тілоріза алоєвидного та стрілолиста звичайного.
Детальне вивчення флори та фауни парку ще попереду, за попередніми даними тут відмічено зростання 220 видів судинних рослин, з них до Червоної книги України віднесено водяний горіх плаваючий, сальвінію плаваючу, пальчатокорінник м'ясочервоний та травневий. Два перших види охороняються також згідно з Бернською конвенцією. На території парку відмічено наявність 5 водних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України: формації глечиків жовтих, латаття білого, латаття сніжно-білого, водяного горіха плаваючого, сальвінії плваючої.
У парку мешкають 149 видів хордових тварин: 25 видів риб, 9 -земноводних, 3- плазунів, 93 - птахів та 19 - ссавців. Із рідкісних видів, занесених до Червоної книги України, тут відмічено 24 види: дозорець-імператор, вусач мускусний, джміль пахучий, кордулегастер кільчастий, махаон, стерлядь, мідянка, пугач, лелека чорний, журавель сірий, змієїд, лунь степовий, горностай, видра річкова, борсук, норка європейська і ін. Із видів, занесених до Європейського червоного списку, у парку мешкають вовк, деркач, п'явка медична, коромисло лучне, гноєїд рогатий, мурашка руда лісова і ін., загалом 14 видів тварин. На території парку мешкають також 42 види мисливських тварин, зокрема заєць сірий, бобер річковий, лисиця, єнотовидний собака, гуска сіра, гуска велика білолоба, гуменник, крижень, шилохвіст, свищ, куріпка сіра, перепел, лиска, курочка водяна, турухтан, чорниш, фіфі, перевізник, бекас, дупель і ін. Із видів, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією, на території парку відмічено мешкання 71 виду тварин: норець малий, бугай, бугайчик, шуліка чорний, канюк звичайний, чапля велика біла, рибалочка, бджолоїдка звичайна, одуд, ремез, щиглик, жерлянка червоночерева, ропуха зелена, квакша звичайна і ін.
Окрім унікальних природних комплексів та об'єктів, на території парку знаходиться близько 50 пам'яток археології. Серед них всесвітньо відома Мезинська палеолітична стоянка, вік якої нараховує майже 20 тисяч років. Село Мезин розташовано на березі Десни за 47 км від районного центру смт. Короп. На території села у 1908 році було виявлено поселення кроманьйонців доби пізнього палеоліту - родового колективу періоду матріархату. Основне заняття його - полювання на диких тварин. Тут знайдено залишки жител, що будувалися з кісток мамонтів. Надзвичайну цінність мають знахідки творів найдавнішого мистецтва - орнаментовані статуетки з бивня мамонта, фігурки тварин, меандрові браслети, цілий набір музичних інструментів з кісток тварин, розфарбованих червоною вохрою. Нині на місці стоянки діє археологічний музей. Багато пам'яток різних епох та археологічних культур збереглося у селах Бужанка, Курилівка, Свердловка, Радичів, Черешеньки.
У межах парку та поблизу нього є ціла низка історичних селищ та сіл, де збереглися пам'ятки архітектури - світські та храмові споруди: архітектурно-паркові комплекси, церкви. До них належать: с. Вишеньки з палацом П.О. Румянцева-Задунайського, що був споруджений з нагоди приїзду в Україну 1786 року імператриці Катерини ІІ та Успенською церквою (др. пол. XVIII ст.), селище Короп з церквами Іллінською (сер. XVIII ст.), Вознесенською (др. пол. XVIII ст.) та Троїцькою (XIX ст.), с. Риботин з Миколаївською церквою (поч. XX ст.), с. Жовтневе (Рождествене) з церквою Різдва Богородиці (кін. XVIII ст.) та дзвіницею (XIX ст.), с. Оболонне з церквою Різдва Богородиці (поч. XIX ст.).
Селище Короп належить до давніх українських міст, відомих з часів Київської Русі. Поблизу нього знайдені залишки давньоруського міста. У Коропі містяться визначні історичні пам'ятки - храмові споруди XVIII ст., є також меморіальний і краєзнавчий музеї.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК „ПРИП'ЯТЬ-СТОХІД"
На території України збереглося чимало мальовничих куточків, які чарують своєю красою та неповторністю. Однією із таких перлин України є територія Національного природного парку „Прип'ять-Стохід", що знаходиться в Любешівському районі Волинської області. Історія становлення парку є досить цікавою. Так ще в 1980-х роках на тертої району була створена низка заказників. В 1995 році був створений регіональний ландшафтний парк „Прип'ять-Стохід", який об'єднав частину даних територій. 13 серпня 2007 року був створений Національний природний парк „Прип'ять-Стохід" який об'єднав усі заповідні об'єкти Любешівського району. Загальна площа парку становить 39315,5га, в тому числі 5961,93 га земель, що надаються йому в постійне користування. Північна межа парку проходить по кордоні із республікою Білорусь. В структурі земель парку найбільше становлять болота -- 43 %, ліси - 35%, 16 % чагарники і 6% водний фонд.
Тут залишилось чимало чудових, незайманих куточків, де можна доторкнутися до первинної краси землі. Цей край чарує своїми безкраїми лісами, прекрасними озерами та  болотами. Проте найбільш мальовничі краєвиди спостерігаються вздовж річок Прип'ять та Стохід. Остання має дуже влучну назву, яка характеризує її повністю -- "річка сто ходів". Характерною особливістю цих річок є наявність  десятків рукавів, русел, затонів, стариць, серед яких безліч заболочених та піщаних островів.
Поряд з тим, що ця територія є надзвичайно красивою та добре збереженою, вона відіграє важливе значення. Адже води річок Прип'яті та Стоходу живлять чистою водою найголовнішу водну артерію України -- могутній Дніпро у басейні якого живе понад 10 млн. людей. Не допустити забруднення цієї території означає дати мільйонам людей чисту воду і зберегти їхнє здоров'я.
Загальна інформація
Національний природний парк „Прип’ять - Стохід” – це один із куточків України, де можна відчути дику натхненну природу і з головою поринути у її безмежжя. Знаходиться він на півночі Волинської області у Любешівському районі. Ця територія простягається зі сходу на захід вздовж заплави р. Прип’ять, та займає частину заплави р. Стохід. На півночі парк межує із республікою Білорусь, сході – Ратнівським районом Волинської області, заході – Зарічнянським районом Рівненської області.
Дана територія представляє один з найунікальніших природних комплексів, як в Україні, так і у Східній Європі. Цей край лісів, боліт і озер уособлює в собі головні риси різноманітної та багатої природи Полісся у його західній частині. Чудесні краєвиди відкриваються поблизу озер: Люб'язь, Біле, Рогізне. Взагалі ж на території парку їх налічується 5. Проте, найбільш унікальні та неповторні краєвиди спостерігаються вздовж річок Прип'ять і Стохід. Остання має дуже влучну назву, що характеризує її повністю "річка сто ходів". Характерною особливістю цих річок є наявність десятків рукавів, русел, затонів, стариць, серед яких безліч заболочених та піщаних островів. Загальна кількість рік, що протікають через територію парку становить 7.
Клімат даної території помірно-континентальний, вологий, з м’якою зимою. Літо відносно прохолодне. Часто дощове, особливо в другій половині. Осінь також досить волога з затяжними дощами, весна характеризується досить мінливими станами погоди,  часто спостерігаються посухи на початку вегетаційного періоду. Нестійкість погодних умов обумовлена активним розвитком  циркуляційних процесів, впливом циклонів та антициклонів. Середня температура повітря  становить +7,1 °С. Максимальна температура відмічалась  у серпні - місяці + 36,9 °С, а мінімальна - у січні - місяці – 37,2 °С. Найтеплішим у багаторічному режимі є липень місяць (+ 18,6 °С). Протягом року на даній території випадає 550-620 мм.
Поверхня в основному рівнинна. У спектрі форм рельєфу переважаючими є утворення флювіального  (русла річок різних типів, стариці, прируслові вали, піщані гряди, поверхні заплав і надзаплавних терас), еолового (дюни, горбисті піски), біогенного (болота, торфовища), лімногенного (озера) та антропогенного (дамби, греблі, меліоративні канали, дорожні насипи тощо). На даній території знаходиться найнижча точка Волинської області 139 м над  рівнем моря (поблизу с. Бучин).
Національний природний парк «Прип`ять-Стохід» увійшов до складу трансграничної Рамсарської українсько-білоруської території «Стохід-Прип`ять-Простир». Про це www.simya.com.ua повідомила прес-менеджер спільного Проекту Програми розвитку ООН та Глобального Екологічного Фонду «Зміцнення управління та фінансової стійкості національної системи природоохоронних територій в Україні» у партнерстві з Державною службою заповідної справи Мінприроди України та національним природним парком «Прип’ять-Стохід» Олена Семенова.
«Трансгранична Рамсарска територія «Стохід-Прип`ять-Простир» об`єднує луки України та Білорусії. Національний природний парк «Прип`ять-Стохід» отримав диплом Секретаріату Рамсарської Конвенції, що підтверджує його вхід до складу трансграничної території «Стохід-Прип`ять-Простир», - каже п. Семенова.
2 лютого учасники проекту зустрінуться у Луцьку. Цього дня відзначають Всесвітній день водно-болотних угідь.
Саме в цей день 1971 року було підписано Рамсарську конвенцію (або Конвенцію про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення) - міжурядову угоду, яка зобов'язує держави підтримувати екологічний стан власних водно-болотних угідь, а також забезпечує основу для міжнародного співробітництва.
Історія
У 1980-х роках на тертої Любешівського району була створена низка заказників. В 1995 році був створений регіональний ландшафтний парк «Прип'ять-Стохід», який об'єднав частину даних територій. 13 серпня 2007 року був створений Національний природний парк «Прип'ять-Стохід» який об'єднав усі заповідні об'єкти Любешівського р-ну. Загальна площа парку становить 39315,5 га, в тому числі 5961,93 га земель, що надаються йому в постійне користування. Північна межа парку проходить по кордоні із республікою Білорусь. В структурі земель парку найбільше становлять болота — 43%, ліси — 35%, 16% чагарники і 6% водний фонд.
Флора
Завдяки своєму географічному положенню та своєрідній історії формування ландшафтів, які об'єднують цінні природні комплекси лабіринтів рік Прип'яті і Стоходу, тут сформувався і своєрідний рослинний покрив, у якому переважає гідрофільний комплекс рослинності. На цій території зростає більше 550 видів вищих судинних рослин.
Згідно геоботанічного районування України територія НПП «Прип'ять-Стохід» відноситься до Ратнівсько-Любешівського (Верхньоприп'ятського) геоботанічного району Західно поліського округу соснових і дубово-соснових лісів та евтрофних боліт Українського Полісся.
Внаслідок дуже високого рівня обводненості території водна рослинність є провідною у формуванні рослинного покриву. Так, у водах рік Прип'яті і Стоходу частими є угрупування з домінуванням глечиків жовтих. Як правило, в річках моно видовими є зарості куги озерної, у каналах часто домінують рдести, а в заводах — ряски та багатокорінника. На прибережних ділянках формуються зарослі їжачої голівки. Зрідка трапляються зарості рогозу та жабурника. Зустрічається на цій території така гарна рослина, як латаття сніжнобіле.
З лісової рослинності тут переважають соснові та вільхові в перемішку з березою ліси, зрідка трапляються чисті березняки, збереглися також фрагменти грабово-дубових насаджень, а на невеликих підвищеннях навколо чагарникових і трав'яних боліт трапляються похідні дубові ліси.
Чагарникова рослинність парку добре виражена і представлена заростями кущоподібних верб на болотах та зрідка — на безлісих піщаних грядах, серед яких домінантами виступають верби попеляста та пурпурова.
Лучна рослинність зустрічається на перехідних ділянках між лісом та болотом, часто в долинах річок чи навколо озер. Трапляються дрібноосокові луки з перевагою осоки звичайної та перстача гусячого, а на прибережних підвищеннях угрупованням з перевагою щучки дернистої.
Рослинність відкритих трав'яних боліт, що сформувалися на межиріччях та навколо озер, часто представлена високотравними угрупованнями з перевагою очерету, лепешняку великого, очеретянки, суничника сіруватого та участю болотного різнотрав'я, доля якого збільшується із посиленням рівня обводненості ділянок.
На території району серед боліт, лук та лісів зростає 21 вид рослин, що занесені до Червоної книги України: щитолисник звичайний, який ще донедавна вважався взагалі зниклим з території України, альдрованда пухирчаста, сальвінія плаваюча, пальчатокорінники м'ясочервоний, травневий та плямистий, плаун річний, баранець звичайний, лілія лісова, булатка довголистка, зозулені черевички справжні, коручки темночервона та чемерниковидна, гніздівка звичайна, любка зелеквіткова, любка дволиста, осока затінкова та береза низька.
Крім того, тут зустрічаю щитолисник звичайний (Hudrocotule vulgaris L), який ще донедавна вважався взагалі зниклим з території України, альдрованда пухирчаста (Aldrovanda vesiculosa L.), сальвінія плаваюча (Salvinia natans), пальчатокорінники м'ясочервоний (Dactylorhiza incarnate), травневий (Dactylorhiza majalis), та плямистий (Dactylorhiza maculate), плаун річний (Lycopodium annotinum L.), баранець звичайний (Huperzia selago), лілія лісова (Liliaceae), булатка довголиста (Cephalanthera longifolia), зозулині черевички справжні (Cypripedium calceolus L), коручки темночервона (Epipactis atrorubens), болотна та чемерниковидна (Epipactis helleborine), гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis), любка зеленоквіткова (Platanthera chlorantha), любка дволиста (Platanthera bifolia), осока затінкова (Carex unbrosa Host), верба Старке (Salix starkeana Willd), рястка Буше та береза низька (Betula humilis Schrank) ться близько 20-ти регіонально рідкісних видів рослин.
Фауна
Загальна кількість зареєстрованих видів фауни на даний час становить 255 видів хребетних, з них променеперих (риб) — 24, саламандрових (хвостатих) — 2, безхвостих земноводних — 9, черепах — 1, плазунів — 4, птахів — 186, ссавців — 29 видів. Найбільш багатий тваринний світ водно-болотяних угідь. Тут на гніздуванні можна зустрічається чапля сіра, крижень, лунь очеретяний, курочка водяна, лиска, очеретянка велика, гуска сіра, мартин малий, норець малий, плиска жовтоголова. В лісах зустрічається гадюка звичайна, шуліка чорний, лось, кабан дикий та інші тварини. Річки та озера парку багаті на рибу, серед якої найчастіше зустрічається щука, плітка, лин, карась золотий та інші види цінних риб. Зустрічається також такий червонокнижний вид як мінога українська. З земноводних і плазунів зустрічається тритон звичайний, жаба ставкова, черепаха болотяна, вуж звичайний. Місцями можна побачити бобрів, проте вони тут не будують річкових загат.
На цій території зустрічається 28 видів фауни, занесених до Червоної книги України - ропуха очеретяна, лелека чорний, казарка червоновола, гоголь, скопа, лунь польовий, шуліка рудий, змієїд, орел-карлик, підорлик малий, беркут, орлан-білохвіст, глушець, журавель сірий, кулик-сорока, коловодник ставковий, кульон великий, крячок каспійський, пугач, дятел білоспинний, сорокопуд сірий, очеретянка прудка, горностай, норка європейська, борсук, видра річкова, вусач мускусний, махаон, контурниця пишна, а також 8 видів, занесених до Європейського Червоного списку тварин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі - казарка червоновола, шуліка рудий, орлан-білохвіст, деркач, очеретянка прудка, вовк, соня горішкова та видра річкова і 2 види, занесені до Червоної книги Міжнародного Союзу Охорони Природи - ропуха очеретяна та орлан-білохвіст. Територія парку є єдиним місцем гніздування синиці білої.
Крім того тут зустрічається: 220 видів хребетних, віднесених до Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі; 49 видів птахів, віднесених до Угоди про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотяних птахів; 1 вид кажанів, віднесених до Угоди про збереження кажанів в Європі; 27 видів хребетних, віднесених до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення.
Територія парку є місцем масових сезонних міграцій птахів (120—150 тисяч особин). Частина території відноситься до водно-болотних угідь міжнародного значення.
Історичне значення
Національний природний парк «Прип'ять — Стохід» багатий також на історико-культурну спадщину. Згідно археологічних знахідок перші поселення людини появились тут 20 тисяч років тому — епоху пізнього кам'яного віку. Знаходили також поселення епохи мезоліту, мідно-кам'яного віку, бронзи, заліза. Через цю територію в давні часи проходив водний торговий шлях «із варяг у греки».
Найбільш визначними історико-культурними спорудами, які збереглися до нашого часу, на території НПП «Прип'ять-Стохід» є ворота садиби-замку (ХVІІІ), які були побудовані в стилі бароко, колегія піярів у якій навчалися багато видатних людей серед яких найвиразнішою постаттю є польський національний герой Тадеуш Костюшко, та кляштор і костел капуцинів. Є велика кількість храмів в основному православних. У одному із них було видіння божої матері.

ДРЕВЛЯНСЬКИЙ ПРИРОДНИЙ ЗАПОВІДНИК
Древлянський природний заповідник — новостворена природоохоронна територія на території Житомирської області. Заповідник створений з метою збереження типових та унікальних лісових і водно-болотних природних комплексів Українського Полісся. Заповідник створено на основі державної та комунальної власності. Заповідник був створений з метою збереження типових природних комплексів Полісся, охорони реліктових і ендемічних рослин і тварин та відтворення і збагачення природних лісів регіону. Формування органів управління та фонду заповідника буде триває протягом 2010—2012 років, згідно з указом Віктора Ющенка.
Заповідник було створено згідно указу № 1038 Президента України Віктора Ющенка 11 грудня 2009 року. 31 грудня 2009 року указ Президента набрав чинності. Територія заповіднику матиме площу 30872,84 га. Заповідник створюється на основі державної і комунальної власності.
Згідно указу Віктора Ющенка, Кабінет Міністрів України повинен:
1. до кінця березня 2010 року затвердити положення про природний заповідник «Древлянський»;
2. передбачати під час доопрацювання проекту Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та підготовки проектів законів про Державний бюджет України на наступні роки кошти, необхідні для функціонування заповідника.
3. протягом 2010—2011 років підготувати матеріали та вирішення відповідно до законодавства питань щодо вилучення та надання у постійне користування природному заповіднику 30872,84 гектари земель, а також розробити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок і проекту землеустрою з організації та встановлення меж території природного заповідника, отримання державних актів на право постійного користування земельними ділянками;
4. розробити протягом 2010—2012 років та затвердити в установленому порядку Проект організації території природного заповідника «Древлянський» та охорони його природних комплексів;
Дермансько-Острозький національний природний парк
Природний парк створено 11 грудня 2009 року згідно указу президента України Віктора Ющенка з метою збереження цінних природних територій та історико-культурних об'єктів. До території національного природного парку «Дермансько-Острозький» погоджено в установленому порядку включення 5448,3 гектара земель державної власності, а саме: 1647,6 гектара земель, що надаються (у тому числі із вилученням у землекористувачів) національному природному парку в постійне користування, і 3800,7 гектара земель, які включаються до його складу без вилучення.
Згідно указу президента Кабінет Міністрів України повинен:
1. забезпечити:
1. вирішення питання щодо утворення адміністрації національного природного парку «Дермансько-Острозький» та забезпечення її функціонування;
2. затвердження у шестимісячний строк у встановленому порядку Положення про національний природний парк «Дермансько-Острозький»;
3. підготовку протягом 2010 — 2011 років матеріалів та вирішення відповідно до законодавства питань щодо вилучення та надання у постійне користування національному природному парку «Дермансько-Острозький» 1647,6 гектара земель, а також розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок і проекту землеустрою з організації та встановлення меж території національного природного парку, отримання державних актів на право постійного користування земельними ділянками;
4. розроблення протягом 2010 — 2012 років та затвердження в установленому порядку Проекту організації території національного природного парку «Дермансько-Острозький», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об'єктів;
5. підготовку у 2010 — 2012 роках матеріалів щодо розширення території національного природного парку «Дермансько-Острозький» відповідно до наукового обґрунтування;
2. передбачати під час доопрацювання проекту Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та підготовки проектів законів про Державний бюджет України на наступні роки кошти, необхідні для функціонування національного природного парку «Дермансько-Острозький».

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК «ЗАЛІССЯ»
Природний парк створено 11 грудня 2009 року згідно указу президента України Віктора Ющенка з метою вдосконалення управління збереженням, відтворенням і рекреаційним використанням типових та унікальних природних комплексів, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення. До території національного природного парку «Залісся» погоджено в установленому порядку включення 14836 гектарів земель державної власності, які вилучаються у Державної організації "Резиденція «Залісся» і надаються національному природному парку в постійне користування.
Згідно указу президента Кабінет Міністрів України повинен:
1. вирішити у шестимісячний строк у встановленому порядку питання щодо реорганізації Державної організації "Резиденція «Залісся» в національний природний парк «Залісся»;
2. забезпечити:
1. затвердження у шестимісячний строк у встановленому порядку Положення про національний природний парк «Залісся»;
2. вирішення протягом 2010 року відповідно до законодавства питання щодо вилучення та надання у постійне користування національному природному парку «Залісся» 14836 гектарів земель;
3. розроблення протягом 2010 року проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок і проекту з організації та встановлення меж території національного природного парку, виготовлення державних актів на право постійного користування земельними ділянками;
4. розроблення протягом 2010—2011 років та затвердження в установленому порядку Проекту організації території національного природного парку «Залісся», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об'єктів;
5. продовження разом із Київською та Чернігівською обласними державними адміністраціями роботи з розширення території національного природного парку «Залісся» за рахунок включення до неї прилеглих земель, насамперед лісового фонду;
3. передбачати під час доопрацювання проекту Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та підготовки проектів законів про Державний бюджет України на наступні роки кошти, необхідні для функціонування національного природного парку «Залісся».

 

Скачати

Формат: 
doc
Розмір: 
4,6 Мб