Лісотипологічне районування Вінниччини як основа формування регіональної екомережі

Існуючі стратегії охорони живої природи, спрямовані на індивідуальну та територіальну охорону і не забезпечують відтворення її цілісності та єдності. Для вирішення цієї глобальної проблеми було запропоновано концепцію екомережі як єдину функціонально-просторову систему комплексності та єдності охорони природи та протидії глобальному антропогенному впливу на природне середовище [3, 11-12].

Мета досліджень – охарактеризувати лісотипологічних підходи до формування каркасу регіональної екомережі Вінниччини.

Матеріал досліджень – лісові екосистеми Вінниччини в структурі регіональної екомережі.

Методи досліджень: аналітичні, описові, статистичні, картографічні.

Результати досліджень. Основною проблемою формування екомереж різних рівнів організації території є проблема вибору прив’язки самої екомережі до водних чи лісових екосистем. Деякі науковці (зокрема, О. Мережко, Л. Балашов, Р. Хімко) звертають увагу на необхідність виділення "еколого-гідрологічних регіонів" із особливою специфікою господарювання в них, яке б сприяло збереженню та відтворенню біорізноманіття та охороні водних та навколоводних екосистем. Ними ж пропонується також запровадження близької до зазначеної нової категорії "ландшафт долини малої річки". Ця територія має стати джерелом відновлення та поширення біорізноманіття на суміжні території (рефугійна функція) і може бути екокоридором для об'єднання віддалених частин популяцій [12]. Інші науковці (зокрема, С.А. Генсірук [1], М.І. Гордієнко [2], О.В. Мудрак [3, 5-8], І.С. Нейко [3, 5-9]) зазначають про необхідність формування екомережі в лісових екосистемах з прив’язкою до існуючого лісотипологічного районування України.

В умовах Вінницької області, долини малих, середніх та в деяких районах і великих річок є надзвичайно перенаселеними і території їхні антропогенно порушені, що створює перешкоди в формуванні невиснажливої екомережі і унеможливлює ефективне збереження біорізноманіття.

Ліси є найбільш продуктивними автотрофними екосистемами, які відіграють ключову роль у стабілізації компонентів біосфери і є важливим чинником відновлення та оптимізації природного середовища. З огляду на це, збереження та відтворення лісових екосистем є пріоритетним напрямом формування екомережі [1-9, 11].

Необхідно відзначити, що природні ландшафти України характеризуються значним антропогенним порушенням та їх істотною фрагментацією. У цьому контексті лісові ландшафти виступають у ролі найменш порушених компонентів екомережі, які в минулому все ж зазнавали істотних антропогенних змін. Результатом цього є зміна вікової та породної структури, зниження продуктивності та селекційної якості лісостанів [9].

Каркасом регіональної екомережі Вінниччини є території й об’єкти природно-заповідного фонду (ПЗФ) та інші території, які мають особливу цінність з погляду збереження біорізноманіття. Станом на 01.01.2011 р. до ПЗФ Віннцької області належать 396 об’єктів загальною площею 57282,46 тис. га, з них лісові заповідні об’єкти становлять близько 80 % [13]. Необхідність розширення природоохоронних територій зумовлюється тим, що нині заповідні об’єкти і території межують з інтенсивно використовуваними сільськогосподарськими угіддями або прилягають до великих промислових комплексів і є своєрідними екологічними острівками, оточеними значно зміненими природними умовами [1, 3, 5].

Основний принцип розбудови екомережі – створення каркасу територій на основі компонентів ПЗФ має істотні недоліки. Одним з основних вад є те, що об'єкти ПЗФ представляють зазвичай не типові, а найбільш цінні (часто не характерні для цього регіону) об'єкти природи з рідкісними та зникаючими видами. При цьому втрачається принцип представлення та поєднання найбільш типових природних об'єктів окремого регіону [6-9].

Одним із основних аспектів створення об’єктів екомережі є виділення особливо цінних у генетико-селекційному відношенні популяцій деревних видів. До таких популяцій слід віднести об’єкти збереження генофонду insitu, зокрема генетичні резервати, плюсові насадження та плюсові дерева [6].

Генетичні резервати, плюсові насадження та плюсові дерева Вінниччини в основному розташовані у південній частині регіону. Відібрано близько 285,3 га генетичних резерватів, атестовано близько 53 га плюсових насаджень, внесено до реєстру 123 плюсових дерева, з яких – 109 дерев дуба звичайного. Більшість резерватів являє свіжу грабову діброву, 3 з них – свіжу грабову діброву із дубом скельним та 1 – вологу грабову діброву. Більша частина генетичних резерватів та плюсових насаджень відповідає своєму статусу [6].

Згідно лісотипологічного районування України, Вінниччина розташована в районі Дніпровських свіжих грабових дібров Подільського сектору та частково Правобережного [10].

Аналізуючи зведені картосхеми регіональної екомережі і лісотипологічного районування Вінницької області (рис.1.), можна зробити попередні висновки про стан збереження природного середовища та розбудови екомережі в регіоні.

Рис. 1. Стан збереження лісотипологічних районів Вінниччини в структурі регіональної екомережі

Рівні заповідності адміністративних районів Вінниччини

до 0,5%

від 0,5 до 1%

від 1 до 2%

від 2 до 3%

від 3 до 9%

1 – Свіжі і вологі грабові діброви, рідко сосново-грабові судіброви; 2 – Свіжі грабові діброви і грабово-соснові судіброви; 3 – Свіжі грабові діброви, рідше сухі і свіжі судіброви; 4 – Свіжі грабові діброви, місцями судіброви; 5 – Свіжі і сухі грабові діброви з дуба скельного, сухі судіброви; 6 – Сухі і свіжі грабові діброви з дуба скельного, сухі і бересто-пакленові діброви.

Межі лісотипологічних: - областей;  - районів;  - межі адмінрайонів

Дані карти (рис. 1.) і таблиці (табл. 1) показують, що більшість лісотипологічних районів розташовані на території адміністративних районів з найменшими рівнями заповідності. Також основним недоліком є те, що об'єкти ПЗФ Вінниччини (в тому числі й лісові) представляють зазвичай не типові, а найбільш цінні (часто не характерні для цього регіону) об'єкти природи з рідкісними та зникаючими видами. При цьому втрачається принцип представлення та поєднання найбільш типових природних об'єктів окремого регіону [9]. Згідно досліджень С.А. Генсірука [1], В центральній частині Правобережного лісостепу (Вінниччина) більшість лісових об’єктів та територій межують в притул з агроугіддями, тобто не мають буферних зон, що унеможливлює їх ефективне та дієве збереження як складову біотичного і ландшафтного різноманіття.

Таблиця 1 – Лісотипологічна репрезентативність регіональної екомережі Вінницької області

Примітка: 1 – Площа адміністративного району (тис. га); 2 – Рівень лісистості (%); 3 – Рівень заповідності (%)

Тому при формуванні просторових елементів регіональної екомережі Вінницької області в першу чергу потрібно проводити заліснення територій, що будуть відведені під екологічні коридори (сполучні території). Це забезпечить оптимізацію природного середовища, ліквідує локалізацію диз’юнктивних ландшафтів і зменшить острівний ефект між біоцентрами (ключовими територіями) регіональної екомережі і сприятиме міграції тварин в межах області. Також заліснення території призведе до створення дієвих буферних зон, що в свою чергу забезпечить підвищення рівня толерантності заповідних територій до антропогенного навантаження.

Для збільшення репрезентативності лісових ландшафтів в структурі регіональної екомережі необхідно створити  лісові екокоридори в межах вододілів між Південним Бугом і Дністром та Південним Бугом і Дніпром. Створення коридорів на стикові екосистем Придністер’я, Побужжя та Придніпров’я забезпечить міграцію копитних тварин (зубр, лось, олень благородний, дика свиня) між лісовими екосистемами півночі і півдня області, де проходять найбільші міграційні шляхи.

Особливо цінним може стати лісовий вододільний екокоридор між Дністром і Південним Бугом, оскільки він може з’єднати найбільші ключові території національного рівня проектований НПП «Кармелюкове Поділля» (Тростянецький і Чечельницький райони) на півдні і перспективний НПП «Подільське Полісся» (Калинівський, Літинський і Хмільницький райони).

Висновки. Отже, згідно проведених досліджень встановлено, що більшість об’єктів ПЗФ Вінниччини створені в лісових масивах (80%), тому є доцільним впроваджувати лісотипологічні підходи при формуванні регіональної екомережі Вінницької області в структурі національної екомережі. Для формування невиснажливої регіональної екомережі Вінниччини потрібно вирішити ряд організаційних питань:

• провести комплексну оцінку лісових масивів для подальшого внесення в структуру екомережі;
• збільшити рівень заповідності по всіх лісотипологічних районах;
• винести в натуру межі лісових заповідних територій та створити буферні зони;
• доповнити каркас регіональної екомережі різними категоріями і типами заповідності;
• усунути територіальні диспропорції об’єктів ПЗФ у всіх адміністративних районах, враховуючи фізико-географічне, геоботанічне, гідроекологічне і лісотипологічне районування;
• з’єднати всі острівні заповідні об’єкти і території;
• розробити екологічні паспорти заповідних об’єктів.

Розбудова екомережі Вінницької області згідно лісотипологічних підходів дасть змогу оптимізувати стан природного і антропогенно зміненого середовища і зберегти типові та унікальні природні комплекси екосистем Вінницького Придністер’я, Побужжя й Придніпров’я. І це буде одним з перших кроків до переходу на збалансований розвиток регіону та комплексного збереження біоландшафтного різноманіття й створення нової моделі регіональної екологічної політики.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Генсірук С.А. Ліси України / С.А. Генсірук / Наук. тов. ім. Шевченка, Укр. держ. лісотехнічний університет. – Львів, 2003. – 496 с.
2. Гордієнко М. Ліси в екомережі України / М. Гордієнко, В. Корнієнко // Розбудова екомережі України., К., 1999., С. 92-95.
3. Екологічна безпека Вінниччини. Монографія. / За заг. ред. Олександра Мудрака. – Вінниця: ВАТ “Міська друкарня” – 2008. – 456 с.
4. Єлісавенко Ю.А. Лісові антропогенні ландшафти Вінниччини в структурі регіональної екологічної мережі / Ю.А. Єлісавенко // II-й Всеукраїнський з’їзд екологів з міжнародною участю (Екологія/Есology–2009) – Вінниця, 23-26 вересня 2009 року. – Вінниця: ФОП Данилюк, 2009. – С. 211–215.
5. Мудрак О.В. Екологічна мережа Східного Поділля: необхідність створення і розбудови / О.В. Мудрак // Агроекологічний журнал. – 2009. – №2 – С. 9–16.
6. Нейко І.С. Лісова генетична компонента як основа ключових територій екологічної мережі Східного Поділля / І.С. Нейко, О.В. Мудрак // Вісник Житомирського національного агроекологічного університету. – Житомир. – 2009. – Випуск №2 (25). – С. 170–174.
7. Нейко І.С. Лісотипологічні аспекти формування національної екологічної мережі рівнинної частини України / І.С. Нейко, О.В. Мудрак // Лісівництво і агролісомеліорація. 2010. Вип. 117. – Х.: 2010. – С. 34-40.
8. Нейко І.С. Теоретико-методологічні аспекти оцінювання лісових ландшафтів у структурі екологічної мережі Поділля / І.С. Нейко, О.В. Мудрак // Агроекологічний журнал. – 2009. – червень. – С. 219–222.
9. Нейко І.С. Перспективи використання досягнень лісової типології у контексті розбудови національної екологічної мережі / І.С. Нейко // Науковий вісник НЛТУ України: Збірник науково-технічних праць. – Львів : РВВ НЛТУ України. – 2011. – Вип. 21.05. – С. 40-47.
10. Остапенко Б.Ф. Лісова типологія. Ч.2. / Б.Ф. Остапенко, В.П. Ткач. – Х.: Майдан, 2002. – 204 с
11. Попович С.Ю. Природно-заповідна справа: Навчальний посібник. – К.: Арістей, 2007. – 480 с.
12. Розбудова екомережі України / Науковий редактор академік НАН України Ю.Р. Шеляг-Сосонко. – К., 1999. – 127 с.
13. www.vineco.gov.ua. – офіційний сайт Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Вінницькій області.

УДК 504.54.062.4 (477.44)
Єлісавенко Ю.А. Лісотипологічне районування Вінниччини як основа формування регіональної екомережі [Електронний ресурс]  / [Єлісавенко Ю.А.] // Збірник наукових статей “ІІІ-го Всеукраїнського з’їзду екологів з міжнародною участю”. – Вінниця, 2011. – Том.1. – С.319–321. Режим доступу: http://eco.com.ua/

Скачати в форматі pdf: