Екологізація лісового господарства Карпатського регіону

Нині вже загальновизнаною є визначальна роль лісів у підтриму­ванні стабільності біосфери завдяки сприянню збереженню біорізноманіття та глобальному впливу на клімат планети (Ріо—1992). Ліси виконують важливу роль і на регіональному та місцевому рівнях як ключові елементи ландшафтів, що забезпечують їхній стабільний роз­виток, оптимальні умови життя, захист грунтів, вод і біорізноманіття від деградації.

Це істотно вплинуло на ставлення до лісових ресурсів, спричинило зміну їхньої структури і зміщення пріоритетів лісокорис­тування з економічних на екологічні. Людство вступило у нове століття з усвідомленням нас­лідків своєї діяльності і задумується над необхідністю змін у майбутньому. Технічний, інтелектуальний та економічний потенціал навіть розвинутих країн світу не в стані забезпечи­ти належний рівень екологічної безпеки для своїх громадян з огляду на екологічну ситуацію як на територіях країн-сусідів, так і на планеті загалом.

Програму щодо збереження багатогранної ролі і різноманітних функцій усіх видів лісів планети, а також відповідні принципи ведення лісового господарства визначено на конференції в Ріо у «Принципах лісівництва» [7]. Базуючись на них, концепцію сталого розвитку лісової галузі можна сформулювати як управління лісами та викорис­тання лісових угідь такими способами і з такою інтенсивністю, при яких забезпечувалися б формування та функціонування механізму підтримання стабільного розвитку екосистем лісу та ландшафту в ціло­му, їхнього біорізноманіття, продуктивності, здатності до відновлення, життєздатності та спроможності виконання ними як нині, так і в май­бутньому екологічних, економічних, соціальних та інших функцій на місцевому, національному і глобальному рівнях [8, 9]. Цієї мети можна досягти лише за умови екосистемного дотримання в лісовому господарстві міжнародних пріоритетів в управлінні: системного, міжсекторально узгодженого підходу; еколого-економічних методів господарювання; застосування ринкових механізмів стимулювання прогресивних дій; моделювання й прогнозування наслідків діяльності; використання нових інформаційних технологій; прозорості прийняття рішень з урахуванням інтересів усіх природокористувачів; належного ресурсного та інституційного забезпечення діяльності. Це має забезпе­чити ціннісно збалансоване і невиснажливе використання земельних ресурсів, оптимізацію лісистості території, захист уразливих екосис­тем, збереження та відновлення біорізноманіття, забезпечення сталого розвитку певних природно-територіальних таксонів [6].

Гонитва за економічною ефективністю, надприбутком, швидким заробітком призвела до реалізації цілої низки еколо­гічно небезпечних проектів у народному господарстві, впро­вадження на підприємствах технологій, які не враховували наслідків їхньої діяльності для довкілля, випуску окремих ви­дів продукції, що мала і має негативний вплив на здоров'я людей [4]

По суті, ідея сталого розвитку грунтується на зміні стру­ктури виробництва і споживання, притаманних промислово розвинутим країнам і копійованих більшістю інших країн. З огляду на це, "...настала потреба домовитися про шляхи за­безпечення економічного росту за умови одночасного змен­шення витрат енергії, сировини й відходів і такого збалансу­вання структур споживання в усьому світі, яке Земля могла б витримати протягом тривалого часу [1]. Стратегія сталого розвитку має передбачати комплексне розв'язання проблем соціально-економічного розвитку та охорони навколишнього природного середовища.   

Для України на сучасному етапі розвитку характерним залишається екстенсивний характер природокористування та ресурсоспоживання.

Гарантування екологічної безпеки та економічної стабі­льності в державі можливе лише за умов дотримання таких принципів сталого розвитку:

• у використанні надр: обмеження розвитку сировинних і напівфабрикатних виробництв, зменшення експорту продукції видобувних та інших ресурсо- й енергомістких галу­зей, розвиток виробництв із завершеним технологічним циклом;
• у промисловості: екологізація виробництва, зменшення йо­го техногенного навантаження на довкілля, зменшення енерго- та матеріаломісткості продукції, перехід на нові екологічно безпечні технології виробництва;
• у сільському господарстві: розвиток і модернізація пере­робної сфери, зменшення втрат при переробці продукції. формування  екологічної збалансованості сільськогосподарського виробництва у регіонах з урахуванням їх природно-ресурсного потенціалу, якісна зміна структури харчу­вання населення;
• у переробній промисловості: забезпечення економії пер­винних ресурсів і розв'язання проблем утилізації відходів виробництва через удосконалення структури розміщення виробництва, формування виробничих комплексів замкну­того циклу;
• в охороні довкілля: вдосконалення законодавства у сфері охорони довкілля, створення надійних систем моніторингу навколишнього природного середовища, реалізація еколо­гічних програм, сприяння підвищенню культури виробни­цтва, екологічна освіта населення.  

Наведене свідчить про необхідність проведення низки цілеспрямованих заходів щодо екологізації лісового госпо­дарства в таких основних напрямах [3]:

• вивчення екологічних наслідків лісокористування;
• оцінка можливостей і перспективи розвитку та впрова­дження екологічно безпечних техніки і технологій для проведення лісогосподарських операцій, що відповідає екологічним нормам в Україні;
• підготовка пропозицій з удосконалення природоохорон­ної частини чинних Правил рубок;
• забезпечення застосування екологічно обгрунтованих лі­сових операцій та створення експертної системи для ви­бору відповідних машин і технологій для окремих типів лісу.

Надалі лісова галузь України, зокрема Карпатського ре­гіону, має зберегти такі пріоритети розвитку: збереження та розширене відтворення лісів, раціональне невиснажливе лісо­користування, збереження наукової школи українського лісі­вництва, розвиток і впровадження новітніх технологій лісоза­готівель та лісопереробки, розширення площ заповідних і ре­креаційних територій.

Науково обгрунтовано, що рівень заповідності у Карпат­ському регіоні має становити не менше 20%. Тому вкрай по­трібно розширити мережу природно-заповідних територій та площ існуючих природних і біосферних заповідників, націо­нальних природних і регіональних ландшафтних парків, зака­зників, заповідних урочищ, пам'яток природи, враховуючи при цьому той факт, що лише заповіданням навіть великих площ проблему стабілізації карпатської екосистеми розв'язати не вдасться. Доцільно розширити мережу лікува­льно-оздоровчих об'єктів, які мали б становити 15% загальної площі Карпатського регіону. Варто використати позитивний досвід лісівників Польщі щодо створення лісових промоційних комплексів, покликаних не лише виконувати природо­охоронні та освітні функції, але й бути зразковими об'єктами щодо ведення лісового господарства з використанням природоощадливих технологій

Особливої актуальності в гірських регіонах України на­буває залісення невжитків (яри, крутосхили, еродовані землі тощо). Вирощування цінних порід дерев на цих землях не лише економічно вигідне, але й дає змогу захистити ґрунти, зменшити поверхневий стік, послабити руйнівну дію повеней. Для цього потрібно переглянути чинне законодавство стосо­вно лісогосподарської діяльності в захисних лісах.

Слід не забувати і про те, що ліс - це не лише деревинні ресурси, але й недеревинна продукція (живиця, гриби, плоди, ягоди, лікарська і технічна сировина тощо), а також різноманітний тваринний світ. Тому запровадження та функціонування сис­теми платного лісокористування дасть змогу створити конку­рентне середовище в галузі, ощадливо доглядати за кожним лісовим виділом, примножувати лісові багатства.[5]

Карпати - унікальний природний регіон України. Гірські краєвиди, заповідні території, ліси, розмаїття флори та фауни,бурхливі потоки, самобутність архітектури містечок і сіл, мова і традиції горян, історичні пам'ятки та багато іншого свід­чать про широкі перспективи розвитку екотуризму. Окрім цього, Карпати є одним із найбільш екологічно чистих регіо­ нів України, тут, розвинута мережа баз відпочинку, санаторіїв, курортів, якими цікавляться громадяни багатьох країн Європи. Тому екологи, економісти, соціологи пов'язують майбут­нє Карпатського регіону з розвитком рекреації, оздоровлення туризму, а відтак - з формуванням збалансованої системи природокористування та адекватної структури ресурсновиробничого потенціалу економіки .

Пріоритетними напрямами розвитку лісового господарс­тва України загалом і Карпатського регіону зокрема на най­ближчий період мають стати [4 ]:

• розширене відтворення лісів та їх раціональне використан­ня;
• технологічне переоснащення деревообробного виробницт­ва на користь матеріало-, праце- та енергоощадливих тех­нологій і з метою випуску якіснішої продукції, переробки низькосортної та вторинної сировини;
• зменшення обсягів експорту круглого лісу і збільшення об­сягів виробництва кінцевої продукції;
• впровадження різноманітних форм власності на лісозаготі­вельних і деревообробних підприємствах, стимулювання розвитку підприємництва, впровадження системи лізингу (оренди спеціального обладнання);
• впровадження системи плати за користування лісовими ре­сурсами;
• збільшення площ заповідних територій, розширення сис­теми рекреаційного використання.

Що стосується перспективного розвитку регіону Україн­ських Карпат, то основну увагу слід звернути на боротьбу з ерозією ґрунтів, запровадження екологічно безпечних техно­логій, розширення площ об'єктів природно-заповідного фон­ду для збереження генофонду рослин і тварин, інформування населення про можливі альтернативні способи ефективного використання території шляхом розвитку тваринництва, пта­хівництва, бджільництва, рибного господарства, транспорту, туризму і рекреації [2]

Слід наголосити на необхідності швидких позитивних змін у цьому напрямі. Адже кожен день, прожитий за тради­ціями споживацького ставлення до природи, загрожує додат­ковими екологічними катастрофами у майбутньому. Єдиним шляхом осягнення безпечного майбутнього, досягнення ста­лого розвитку є комплексне розв'язання та узгодження про­блем економічного розвитку суспільства..

Перспективою ста­лого розвитку має стати такий підхід до структури народного господарства, виробництва та споживання, в рамках якого біосфера розглядається не як ресурс, а як фундамент життя, забезпечення раціонального природокористування та екологі­чної безпеки - не як вимушений захід, а невід'ємна частина загальної політики держави, елемент кожного управлінського розв'язання та стиль життя усіх свідомих громадян.

Отже, головною стратегією розвитку лісового господарства є пе­рехід на збалансоване використання лісових ресурсів на екосистемній основі, яке передбачає міжсекторальне узгодження інтересів суб'єктів лісокористування відповідно до завдань міжнародної природоохорон­ної політики - створення механізмів інтегрованого управління при­родними ресурсами на екосистемній основі за участю усіх зацікавле­них сторін . Збалансованість у цьому контексті слід розуміти як забезпечення взаємозалежного дотримання економічної ефективності, екологічної безпечності та соціальної прийнятності у використанні лісових ресурсів .

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

• Голубець М. А. Екосистемологія. – Львів: Поллі, 2000.- 316 с.
• Голубець М. А. Плівка життя. – Львів: Поллі, 1997. – 186 с.
• Сабадир А.І., Зібцев С.В. Першочергові кроки в напрямку еклогізації технологій лісового господарства України // Наук. вісн. НАУ . – К., 2000.- Вип. 25. –С. 196-204.
• Фурдичко О. І. Екологічна безпека – передумова економічної стабільності // Лісовий і мисливський журнал. – 2000а. - №4-5. –С. 14-16.
• Фурдичко О. І.  Карпатські ліси: проблеми екологічної безпеки і сталого розвитку.  – Львів: Вид-во ”Бібліос”, 2002. – 192 с.
• Фурдичко О. І., Лавров В. В. Лісова галузь України у контексті збалансованого розвитку: теоретико-методологічні, нормативно-правові та організаційні аспекти: Монографія  – К.: Основа, 2009.  – 424 с.
• Програма дій ”Порядок денний на XXI століття”. -К.: Інтелсфера, 2000. – 360 с.
• Forest Certification Committee (FCC) . Development of Forest Certification in Finland. Publications of the Ministry of Agriculture and Forestry 6a/1997.ISSN 1238-2531, ISBN 951-53-1460-7.
• Principles for Sustainable Management of Global Forest. - Global Forestry Coordination and Cooperation Project, 1992. – 33 p.

УДК 330.15
Сахарнацька Л. І.    Екологізація лісового господарства Карпатського регіону [Електронний ресурс]  / [Сахарнацька Л. І.] // Збірник наукових статей “ІІІ-го Всеукраїнського з’їзду екологів з міжнародною участю”. – Вінниця, 2011. – Том.1. – С.253–255. Режим доступу: http://eco.com.ua/

Скачати в форматі pdf: