Екологія: суть, структура, наукові проблеми, прикладні завдання

Екологія – у науковому розумінні – розділ біології, що вивчає взаємовідношення живих істот та їх сукупностей між собою і з навколишнім середовищем, структурно-функціональні властивості екологічних систем, їхню історію формування, еволюцію, корисні для людини функції та можливості їх розумного використання.
         У прикладному аспекті вона є базовою для виробничої діяльності всіх галузей народного господарства, які експлуатують природні ресурси і впливають на природне довкілля й умови життя людей. Вона стала об’єктом зацікавлення не лише фахівців-екологів, але й географів, демографів, економістів, медиків, політиків та ін. Поряд з популяризацією її ідей і здобутків, це спричинилося до безпрецедентної деформації її суті, часто профанації й вульгаризації. Як писав М.Ф.Реймерс, “до екології легко приєднатися, навіть нічого в ній не розуміючи. І таких самозванців дуже багато. Всі стали “екологами”. Такого вибуху профанації знання не було в історії людства”. Екологію намагалися перетворити із розділу науки на загальнонауковий засіб пізнання будь-яких суспільних, природничих чи технологічних явищ і процесів, що відбуваються в певному середовищі. Наукову літературу заповнили такі “поняття”, як “екологія мистецтва”, “екологія культури”, “екологія суспільства (соціальна екологія), “зіпсована екологія”, “забруднена екологія”, “екологія народонаселення”, “екологія особистості”, “екологія людських популяцій”, “екологія людства”, “агроекологія”, “технологічна екологія”, “етноекологія” (загалом понад 50).
         Від часу визначення Е. Геккелем екології як “загальної науки про відношення організмів до навколишнього середовища” минуло понад 120 років. Розросталися її завдання, удосконалювалися методики, збільшувалася кількість об’єктів досліджень. Наприкінці Х1Х – початку ХХ століть основними об’єктами екологічних досліджень були рослинні і тваринні організми. У середині минулого століття найперспективнішим вважалося вивчення популяцій, і майже одночасно з ним широким фронтом розгорнулося пізнання рослинних і тваринних угруповань, біоценозів  і біогеоценозів, а згодом – й екосистем.
         Незважаючи на намагання неекологів розширити сферу компетенції екології на велике коло питань, пов’язаних із взаємодією суспільства і природи, функціонуванням систем “суспільство-техніка-природа” чи “суспільство – біосфера”, її за всіх умов  слід зберегти як біологічний розділ знань. Загальна екологія складається із чотирьох фундаментальних розділів: аутекології, демекології, синекології та екосистемології – вчення про екосистеми всіх ступенів складності – від консорції до біосфери, їх генезис, структуру, функціонування, еволюцію й динаміку.
         В основі самоорганізації, саморегуляції, еволюції, динаміки, стабільності розвитку і стійкості живих систем є генетична пам’ять і досконалі генетичні  механізми саморегуляції: на організмовому – генотип, популяційному – генофонд, екосистемному – генопласт – сукупність генотипів і генофондів усіх організмів і популяцій, що входять до складу екосистеми.
         Друга половина ХХ століття характеризується не лише відчутними антропогенними змінами в біосфері, але й у середовищі її існування, внаслідок забруднення довколаземного космічного простору, руйнування озонового екрану, провокування парникового ефекту, неконтрольованої експлуатації плівки життя. Здобутки молекулярної біології і біотехнології дали змогу людині проникнути в найдрібніші структури живого, його генетичну пам’ять. Виробнича діяльність поширилася далеко за межами біосфери. Відбуваються якісні зміни в біосфері та її довкіллі, які неможливо описати за допомогою традиційних біологічних, екологічних чи біосферологічних методів і концепцій. Для розкриття суті цих подій потрібні нові підходи і якісно нова інтерпретація глобальних перетворень.
Головними завданнями нинішньої доби є інтелектуалізація, інформатизація, кібернетизація та екологізація всіх галузей народного господарства, інтеграція та консолідація людського інтелекту на розумне управління екологічними, демографічними, економічними та іншими процесами, на попередження можливих регіональних і глобальних екологічних і соціально-економічних криз,  втілення ідеї сталого розвитку в локальних, регіональних і глобальних масштабах.
 
 
Голубець М.А. (Україна, Львів)
Екологія: суть, структура, наукові проблеми, прикладні завдання
МНПК “Перший Всеукраїнський з’їзд екологів”,  4-7 жовтня, 2006 р. 
Вінницький національний технічний університет
Секція 1 “Техногенно-екологічна безпека України і прогнозування ризиків. Переробка та утилізація промислових і побутових відходів”.
Скачати в форматі pdf: 
Оцінка: 
0
No votes yet