Чорнобиль і сила міфу

tiz_009_zemlia.gifАмериканський фізик Січ - перший західний учений, якому свого часу дозволили жити і працювати в забороненій зоні Чорнобиля для вивчення наслідків аварії. Його доповідь про півтора року досліджень була опублікована в журналі Nuclear Safety в 1994-1995 роках.

       "Атомні електростанції - наче зірки, які світять весь день. Ми посіємо їх по всій землі. Вони абсолютно безпечні!" - заявив у 1980 році в журнальній статті академік М.А. Стирикович. Такі безрозсудні твердження звучали повсюдно в СРСР до Чорнобиля; ядерна безпека була в підпорядкуванні ідеології і гордості, а також культу прогресу.

       У 1996 році на конференції МАГАТЕ підсумовувалися уроки Чорнобиля і звучали пропозиції, як підвищити безпеку реакторів РВПК, які використовувалися на ЧАЕС і взагалі в колишньому СРСР. Я сидів за три ряди від Євгена Адамова, глави російської делегації і майбутнього міністра атомної промисловості. Коли експерти висловлювали свої рекомендації, Адамов, розлючений, як Іван Грозний, схопився на ноги і почав шпетити людей на подіумі. Вони посміли сказати, що реакторам РВПК підуть на користь подальші удосконалення в плані безпеки", - згадує Січ. У результаті розумні рекомендації було пом'якшено, ядерну безпеку відсунуто на другий план, а члени російської делегації привітали Адамова з вдалим виступом. У 2005 році Адамов був арештований за звинуваченнями в шахрайстві і службових зловживаннях, у 2008 році він був визнаний винним, а потім покарання замінили йому умовним терміном.

       Подібна бравада заохочує економію на безпеці, а якщо виникають проблеми, плодить небезпечні міфи, що створюють враження, ніби все гаразд. На Чорнобильській АЕС, де 25 років тому розплавилося ядерне паливо, створення міфів було зведене у високе мистецтво. Так, у перші дні великих викидів радіації вертольоти скинули 5020 тонн різних матеріалів на реактор, щоб його загасити. На ділі ж лише мала дещиця цих матеріалів, і те в кращому разі, потрапила в шахту реактора, оскільки джерело червоного світіння, на яке орієнтувалися вертольоти, знаходилося за 12-15 метрів від самого реактора. Речовина, що становить приблизно 75% активної зони реактора (масою близько 135 тонн) дев'ять днів горіла на відкритому повітрі, а потім розплавила нижню частину активної зони, перелилася вниз по трубах і незабаром затверділа. Це підриває головний міф про ліквідацію Чорнобильської катастрофи - культ хоробрих вертольотників, які прагнули згасити пожежу. Ліквідатори були по-справжньому хоробрими і самовідданими. На жаль, радянська влада скористалася ними, щоб створити враження, ніби хоч щось робиться для ліквідації катастрофи.
       У 1990 і 1994 року вчений Олександр Боровий показав у своїх дослідженнях, що матеріали, які скидалися з вертольотів, не прикрили активну зону реактора.
       Очевидним є й інше: якщо активна зона дійсно розплавилася і горіла на відкритому повітрі, то напевно в навколишнє середовище було викинуто більше радіоактивних речовин, ніж свідчить офіційний звіт СРСР, представлений у МАГАТЕ в серпні 1986 року. Леннарт Девелл з Studsvik EcoSafe (Швеція) в 1994 році дійшов висновку, що викиди приблизно удвічі перевищували офіційну цифру.
       Радянські чиновники також стверджували, що саркофаг - символ перемоги над катастрофою - це міцне диво інженерної справи. Але саркофаг краще назвати "сталевим тентом", нашвидку побудованим на руїнах, ніж "бетонним футляром". Він спочатку не проектувався як герметично закрита споруда. Зараз на кошти Європейського банку реконструкції і розвитку будується новий саркофаг вартістю 1 млрд доларів, який дозволить проводити дезактивацію у відносній безпеці.
       Росія могла б заради своєї міжнародної репутації розвіяти чорнобильські міфи, демонтувати 11 реакторів типу РВПК, які продовжують діяти, і зробити належний внесок в очищення Чорнобильської зони.
Александер Р. Січ

Джерело: The Wall Street Journal, УНІАН

Оцінка: 
0
No votes yet