Брудна робота: як очищають використану киянами воду

Коли вітер дме із Бортницької станції аерації, жителям Харківського житлового масиву у Києві не позаздриш. Неприємні запахи змушують людей зачиняти вікна і рідше виходити на вулицю. Ще б пак, адже на очисні споруди у Бортничах стікаються каналізаційні стоки із кожної київської квартири, із усіх установ і підприємств столиці. Щоб з'ясувати, чому не вдається уникнути «ароматів» і як проходить очищення забруднена вода, «ForUm» відправився на Бортницьку станцію аерації (БСА).
Біля входу у центральний корпус – чисто і прибрано. У безвітряну погоду неприємний запах тут ледь відчутний.

Нас зустрічає головний технолог БСА Ігор Березань, який знає станцію вздовж і впоперек. Він і веде ForUm на екскурсію.

Технолог розповідає, що перший блок станції почали зводити ще у 1965 році, другий – у середині 1970-х. Третій, найновіший, з'явився у 1986 році. «Коли будувалися перші очисні споруди, на прилеглій території були ліси і болота. Тому питання жителів Харківського масиву щодо запахів, які мучать їх з ранку до вечора, треба переадресувати містобудівникам Києва. Це вони побудували Харківський масив у районі розташування станції, а не станцію – біля житлових масивів столиці», - підкреслив він. І нагадав, що БСА – єдина очисна споруда міста, і всі каналізаційні труби Києва сходяться сюди. «Ходять розмови про те, що потрібна нова станція аерації, але якщо її, припустімо, побудують, доведеться перекладати каналізацію під половиною міста, а це гігантські суми. Тому правильніше було б просто реконструювати БСА», - зазначив Березань.

Спочатку він показує нам, як міська влада планувала усунути неприємні запахи, які випаровуються із відстійників. Згідно з пілотним проектом, над резервуарами, де проходить очищення каналізаційних вод, планувалося встановити захисні куполи. Виглядати це мало приблизно так.

«Щоб ви розуміли, всі споруди, які розташовані на станції, – комунальна власність міста Києва. За реконструкцію БСА та впровадження великих технологій щодо поліпшення роботи відповідають два комунальних управління КМДА – Головне управління комунального господарства та Головне управління капітального будівництва. Тому про те, що трапилося з проектом стосовно усунення неприємних запахів, потрібно питати у міської влади», - підкреслив технолог.

Поруч з макетом проекту розташовані «ворота» на очисні споруди. Ось сюди, у приймальний резервуар насосної станції, кілька колекторів подають стічні води. Запах стоїть ще той...

Ці величезні насоси направляють стічні води на очищення.

Спочатку із води потрібно забрати найбільше сміття – ганчірки, кульки, пластиковий посуд… Чого тільки не примудряються змити у каналізацію жителі столиці! Це – завдання для грабельного відділення. Вода проходить крізь металеві грати, за які чіпляється сміття.

Поспостерігати за власне процесом можливості немає – він схований за металевими перекриттями. Але його легко уявити – сходинки пересуваються, як гусениці у танка. Тільки дуже повільно. Як тільки нижні, невидимі нам сходинки, заб'ються, вони автоматично зрушать і винесуть сміття ось сюди.

Співробітники станції щодня вивозять на сміттєспалювальний завод «Енергія» 9 тонн виловлених із каналізаційної води відходів.

Очищена від пакетів, палиць, викинутого одягу вода слідує у пісколовки. Вже з назви можна здогадатися, для чого вони призначені: щоб видалити із води мінеральні частки. Їхня дія заснована на тому, що при русі води піщинки під дією сили тяжіння осідають на дно.

 

А це первинний радіальний відстійник. Вода сюди подається із центру і впродовж півтора-двох годин вона рухається до бортів. Цього часу достатньо, щоб очистити воду від дрібних забруднень – плаваючих у воді важких частинок, які не затримали пісколовки.

На виході – вода, у якій залишилися тільки розчинені речовини.

Дивно бачити на станції аерації чайок, адже риба тут не водиться. Але якщо згадати, що ці птахи – падальщики, які не гребують також міськими звалищами і сміттям, стає зрозуміло, що чайки тут непогано влаштувалися.

Далі вода потрапляє у резервуари під назвою аеротенки. Тут починається біологічне очищення за допомогою мікроорганізмів.

«Щоб зрозуміти, як це відбувається, наведу такий приклад. Припустімо, у лісове озеро виллють якийсь об’єм стічних вод. Тижнів через три-чотири водойма самоочиститься. Мікроорганізми намулу перероблять забруднення, залишивши чисту воду. Тут відбувається те ж саме. В аеротенки додано активний намул, який чистить воду. Але ми не можемо чекати місяць, і щоб прискорити процес, подаємо у резервуари повітря. На дні прокладені поліетиленові трубки, які насичують воду киснем, створюючи вируючу суміш. За рахунок цього розмноження мікроорганізмів прискорюється і процес очищення займає приблизно 4 години», - розповів Ігор Березань.

Але і це ще не все. Далі вода направляється у вторинний радіальний відстійник, де вже очищається від активного намулу.

А так виглядає відстійник без води. Всередині резервуара є металеві скребки, які збирають намул, що осів на дно. Частину «врожаю» повторно повертають в аеротенки, частину – вивозять на поля намулу.

Але перед тим як вивезти відходи, треба їх знезаразити. Для цього їх поміщають у спеціальні споруди – метантенки. При температурі 70 градусів осад бродить, розпадається і знезаражується. При цьому виділяється газ метан. «Сьогодні багато говорять про запровадження альтернативного палива – біогазу. Але не всі розуміють, що метантенки на БСА призначені не для отримання метану, а лише для переробки осаду. Того біогазу, який ми отримуємо, не вистачає навіть для підігріву самих метантенок», - розповів технолог станції.
А ось і «кладовища» відходів БСА. Це резервний майданчик для зберігання активного намулу. На вигляд схожий на заросле покинуте поле. Але це зоровий обман. Під засохлою верхньою кіркою – півтора метра болотяної каші.

Головні намулові поля розташовані у Бориспільському районі. Вони займають 272 гектари. Передбачалося, що на них можна буде розмістити не більше 3,5 млн кубометрів відходів. Але нині там – усі 10 млн кубів опадів. Справа у тому, що до 1985 року вивезений із БСА намул використовувався як добрива під технічні культури. Але потім Бориспільська СЕС перевірила осад на вміст важких металів і заборонила їх використання у сільському господарстві.
«Практично всі країни світу відмовилися від технології складування осаду, оскільки це дуже витратний метод, який вимагає величезних площ. У нас, наприклад, намулові поля давно переповнені, і якщо вирішення цієї проблеми не знайти, рано чи пізно станеться катастрофа. Або дамби полів не витримають навантаження і стоковий намул «розіллється», або ми не зможемо вивозити осад і БСА скидатиме недостатньо очищену воду у Дніпро», - зазначив технолог.
За його словами, найбільш ефективний метод утилізації осаду – механічне зневоднення за принципом пральної машини. «Відходи подаються на барабан, який швидко обертається. Так обсяг осаду зменшується щонайменше у 10 разів. «А якщо їх потім ще спалити, вони ще у десяток разів стануть менші. Попіл же придатний для дорожніх робіт, будівництва. Поки ж ми маємо тільки мертвий вантаж намулу і переповнені поля», - журиться технолог.

 

 Але повернімося до води. Після вторинного відстійника вона потрапляє на такі каскади.

Це – йоршові змішувачі, завдання яких – наситити воду киснем. «Стічні води на БСА, звичайно, чистяться не «до нуля». Пам'ятаєте наш приклад з лісовим озером? Так от, ми діємо все за тим же принципом – щоб вода очищалася далі, її треба наситити киснем», - розповідає Ігор Березань.

А ось – шлях на волю.

Очищена вода спрямовується у магістральний канал довжиною дев'ять з половиною кілометрів. По ньому вона потрапляє у Дніпро через систему розсіювальних випусків. «Співвідношення потоку і стічних вод – один до сорока, тобто відбувається дуже сильне розбавлення», - запевнив технолог станції.
Ігор Березань скаржиться: механізм очищення вод з 1960-х років не помінявся. А ось якість стічних вод погіршилася у рази. Особливо зросли концентрації сполук азоту і фосфору, що пов'язано з використанням сучасних миючих засобів, які містять фосфати. Тим часом усі три блоки БСА – вже досить зношені і ледве справляються з очищенням води, яка надходить на станцію. «Частина першого блоку майже повністю вийшла із ладу, деякі споруди третього зараз на ремонті», - розповів технолог. Через це станція втрачає свої потужності. У 1960-х роках БСА будувалася з розрахунком на те, щоб «осилити» півтора мільйона кубів стоків на добу. Адже тоді промисловість Києва активно розвивалася, і проектні інститути про це не забували. Але за півстоліття очисні споруди зносилися, і тепер станція може «обробити» не більше мільйона кубічних метрів каналізаційних вод на добу.
На запитання ForUm'у, чи намагаються співробітники БСА звернути увагу чиновників на існуючі проблеми, головний технолог станції тільки сміється: «Ми робимо це постійно. Бували випадки, коли ми відправляли запит до КМДА. Папір ходив по кабінетах деякий час, а потім всі наші питання оформляли в офіційний лист і переадресовували нам же».
З кожним роком столиця розростається все більше. Висотки, гіпермаркети, торгові центри, підприємства – всі вони збільшують навантаження на єдину аераційну станцію. У разі її зупинки життя у Києві та містах-супутниках стане неможливим, а Дніпру буде загрожувати екологічна катастрофа небачених масштабів. Тому залишається сподіватися, що чиновники все ж усвідомлюють ступінь небезпеки і звернуть свої погляди на БСА.

Аліна Єремеєва, фото Максима Требухова, «ForUm»

Оцінка: 
0
No votes yet