Агрофізична деградація грунтів – неусвідомлена проблема сегодення

Ґрунти є природно – історичними  тілами, які виникли на певному відрізку еволюції планети в результаті взаємодії встановлених ще В.В. Докучаєвим чинників ґрунтоутворення. Вони характеризуються певними ознаками і виконують притаманні їм функції. На підставі наявності у ґрунті певних генетичних горизонтів і ознак цих горизонтів здійснюється діагностика ґрунтів з віднесенням їх до певного типу, підтипу, роду і так далі.

В ХХ столітті істотно заявив про себе новий чинник або фактор грунтотворення – антропогенний. В переважній більшості дія людини на грунт, як і на довкілля в цілому є негативною. Для запобігання руйнування ґрунтів розробляються заходи по відновленню їх природних властивостей. Зокрема з метою протидії зменшенню вмісту гумусу і поживних речовин здійснюють удобрення ґрунтів органічними і мінеральними добривами. Небажана зміна реакції ґрунтового розчину ліквідується хімічною меліорацією.

Вирощування кілька років підряд однорічних культур, особливо просапних, призводить до руйнування структури ґрунту. Для її  відновлення необхідно на кілька років поле залужити багаторічними, бажано  бобовими, травами.

Застосування оранки на однакову глибину зумовлює переущільнення підорного шару ґрунту і виконання так  званої плужної підошви. Для руйнації надмірно ущільненого шару розроблена і впроваджена система основного обробітку ґрунту з різноглибокою оранкою або з періодичним грунтопоглибленням.

Особливо багато уваги науковими закладами аграрного профілю і виробництвом приділялося і приділяється боротьбі з ерозією грунтів. У всіх розроблених і розблюваних системах землеробства обов’язковими є розділи чи підрозділи, в яких описуються заходи щодо підвищення протиерозійної стійкості грунтів.

Проведений короткий огляд найбільш відомих деградаційних явищ в грунтах свідчить, що на противагу негативним явищам розроблені відповідні заходи протидії. Вміле їх застосування дозволяє утримувати грунти у максимально наближеному до природного стані.

В останні десятиліття появився новий вид деградації грунтів – їх переущільнення на значну глибину. Цій проблемі в останні роки присвячено багато публікацій. Особливо активним в цих  дослідженнях є В.В. Медведєв і його школа [1]. Наші дослідження, проведені в різних регіонах Східно-Європейської  рівнини, співвпадають з результатами В.В. Медведева і  нема потреби їх тут описувати.

Зупинимось на мало висвітлених, або не висвітлених питаннях цієї проблеми.

Причини переущільнення були «запрограмовані» існуючою в Радянському Союзі системою розробки і виробництва нових сільськогосподарських машин для рільництва. Ці машини виготовлялись з матеріалів низької якості. Міністерством тракторного і сільськогосподарського  машинобудування СРСР було видано для конструкторів спеціальний документ «Галузеві обмежувальні нормалі» по профільному прокату, по інших матеріалах, в яких наводився низькосортний матеріал [2]. Будучи поставленими в такі умови, конструктори і машинобудівники змушені були закладати необхідний запас міцності в конструкцію за рахунок збільшення розмірів і маси окремих вузлів, машин і агрегатів. Такі машини  ставали громіздкими і маталоємкими.  Їх питомий тиск на грунт у 2-3 рази перевищував оптимальний.

На жаль, стан справ у сільськогосподарському машинобудуванні не змінився і тепер. У рекламних проспектах сучасної техніки для АПК відсутня характеристика питомого тиску агрегата чи машини на грунт.

Північноамериканські і Західноєвропейські трактори вже пів століття тому випускаються із можливістю змінювати тиск у шинах колес і, відповідно, площу контактну колеса із грунтом.  А при необхідності між переднім і заднім колесами легко і швидко надівається спеціальна резинова гусениця.

Польові дослідження  показали, що навіть застосування важкої техніки не при- зводить переущільнення глибше 40 см, якщо у господарстві висока культура землеробства і польові роботи проводяться за умови оптимальної вологості грунту.

Якщо переущільнення відбулося на  глибині 70 см і глибше – ніякими агротехнічними прийомами відродити грунт напевне неможливо. Нам відоме поле, яке останні 20 років ніяк не використовується. На ньому вже з’явились поодинокі дерева (хоч це зона північного Степу ). Проте на глибині 50-70 см грунт має не типову для чорнозему крупногоріхувату структуру. Цей горизонт  практично мертвий і водонепроникний. Щільність зложення в ньому близько 1,4 г/см3.   Напевне лише лісова рослинність потужною кореневою системою здатна повернути грунт у природне зложення.

Найнебезпечнішим наслідком  переущільнення грунтів є порушення гідролітичного режиму території.

За нормальних умов волога атмосферних опадів, просочуючись через грунти і  грунтотвірні породи, надходить у водоносні горизонти, перетворюючись у якісну питну воду. Тому вода у сільських криницях і артезіанських свердловинах славилася своєю якістю.

На даний час в результаті переущільнення грунтів талі і дощові води не практикують вглиб грунту, а стікають у гідрологічну мережу  поверхнево, змиваючи туди ж з полів агрохімікати. А вже із численних ставків і водосховищ вода надходить у водоносні горизонти. По цій причині у останні роки масово відмічається забруднення питних вод сільських територій. І це тоді, коли  агрохімічний тиск на агроландшафти знизився у 4-5 раз порівняно  з 80- ми роками минулого століття.

Існуюче в літературі твердження що погіршення питних вод сільських територій  зумовлене екологічною безграмотністю  селян, які поряд з криницями побудували хліви для худоби [3], з нашого погляду є  поверхневим.

Якщо екологи, гідрогеологи і ґрунтознавці не скажуть свого слова як фахівці, або до їх слів не прислухаються виробничники і політики, то недалекий час, коли Україна буде залежною від водопостачання з інших країн.

Висновки

  • Із відомих деградаційних процесів грунтів найменш дослідженим є переущільнення, яке в останні десятиліття набуває значного поширення.
  • Заходи по відновленню природного зложення грунту на глибинах понад 50 см., ще не відомі. Можливо єдиним ефективним заходом є заліснення території.
  • Переущільнення грунтів є основною причиною погіршення якості питних вод з підземних джерел водопостачання.

Список літератури

  1. Медведев В.В.,  Лындина Т.Е., Лактионова Т.Н. Плотность сложения почв. – Харьков, 2004. – 240 с.
  2. Сисолін П.В. Повість конструктора про стан вітчизняного сільсько-госпмашинобудування для рільництва. Кіровоград, «Код» - 2010. – 52 с.
  3. Палапа Н.В. Забруднення питної води сільських селітебних територій та заходи покращення // Агроекологічний журнал. – № 3. – 2009. С. 43-45.

УДК 631.15:332.2
Топольний  Ф. П.  Агрофізична деградація грунтів – неусвідомлена проблема сегодення [Електронний ресурс]  / [Топольний  Ф. П.] // Збірник наукових статей “ІІІ-го Всеукраїнського з’їзду екологів з міжнародною участю”. – Вінниця, 2011. – Том.2. – С.447–448. Режим доступу: http://eco.com.ua/

Скачати в форматі pdf:

Оцінка: 
0
No votes yet