«Звідки ви взялися?», або Як активісти вирішують екологічні проблеми і привчають до цього інших

 

Люди сортують сміття на станції переробки сміття, створеної проектом проект «Україна без сміття» ( «Україна без сміття»)
Люди сортують сміття на станції переробки сміття, створеної проектом проект «Україна без сміття» ( «Україна без сміття»)
Фото: Олександр Хоменко/hromadske

Локальний екологічний активізм в Україні — дуже поширене явище. Люди гуртуються, щоб прибирати прилеглі території та сортувати сміття, висаджувати дерева на місці згорілих лісів і зариблювати занедбані озера. Часом такий локальний екологічний активізм розростається у справжні великі громадські організації, яких в Україні чимало: «Екодія», «Єдина Планета», «Greencubator».

Активісти від Львова до Донбасу вирішують різні екопроблеми раніше, ніж до цього доходять руки державних органів і комунальних служб. Про три такі ініціативи — в матеріалі hromadske. 

Рибне місце

Бізнесмен Роман Клак все життя мешкає на Левандівці — західній околиці Львова, тож коли з дерев опадає листя, місцеве Левандівське озеро видно з його вікон.

«Озеро занепадало в мене на очах», — каже Роман.

Левандівське озеро — штучне, його створили ще в 1950-х. Однак протягом 30 років місцева влада його не доглядала. За словами Романа — просто не бачила, адже озеро розташоване далеко від центру міста. Через те, що водойма неглибока, вона швидко заростає водоростями і замулюється, а в період льодоставу все, що там росте, починає гнити — виділяються шкідливі гази, риба гине.

Місцеві жителі намагалися чистити озеро. Прочитали в інтернеті, як зробити спеціальну драгу — великі граблі, щоб діставати водорості. Але вручну робити це було важко, до того ж щороку збирати команду для такої роботи непросто, — ентузіазму навряд чи вистачило б навіть на пару років, впевнений Роман. Тому вирішили все ж звернутися до міської ради. «Ми платимо податки, тут є організація, за якою закріплене це озеро, вона мусить займатися цим на постійній основі», — каже Роман.  

В озері водиться плотвиця та краснопірка. Інші види привозять рибалки і запускають навесні. Роман почав зариблювати озеро ще років 8 тому — купував рибу у спеціалізованих господарствах і випускав її у воду. Раніше чоловік уже мав такий досвід: у 2011-2012 роках він зариблював затоплений Яворівський кар'єр, де раніше видобували сірку.

«Я тоді займався підводним полюванням і був у захваті від того, що в нашій області з'явився такий кар'єр. Хотілося його оживити. Щоб ми та інші рибалки могли колись приїхати та зловити цю рибу», — розповідає Роман.

Він каже, що вирішив зробити все офіційно: оголосив про збір коштів на сайті «АктівЛьвів», замовив рибоводно-біологічне обґрунтування заселення сома і судака в іхтіологів Львівської дослідної станції Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України.

«Понад $ 1000 мені тоді дали (зібрали за допомогою краудфандингу — ред.). Ми зарибили добре. Сом і судак — риба дорога, рідкісна, їздили по неї аж під Житомир в рибне господарство. І ви знаєте, кажуть, судак там є (в озері — ред.). І сом трапляється», — резюмує Роман. 

А навесні цього року Роман вперше організував велике зариблення на Левандівському озері. У соцмережах зібрали 20 тисяч грн ($ 720), купили і запустили в озеро понад 400 кг риби — коропа, товстолоба, амура й карася. Роман знімав озеро з дрона: «Видно, що дуже добре риба попрацювала. Вона в ґрунті шукає собі їжу, підкопує коріння водоростей і знищує їх».

Озеро Левандівка з очищеним дном
Озеро Левандівка з очищеним дном
Фото: Озеро Левандівка - риболовля, догляд і спостереження/Facebook

Однак він скаржиться, що чимало й виловили: «Озеро в місті, дуже великий пресинг рибалок: там легко ловити, бо риба росте, хоче їсти і добре клює». Разом із однодумцями Роман обходить озеро. Каже, що браконьєрських риболовецьких знарядь зараз немає, хоча кілька сіток він раніше знімав. Пояснює, що навіть лови на вудочку можуть вважатися браконьєрством, якщо один рибалка бере з водойми понад 3 кг риби. «Або ловлять маленьку рибку, яку не можна», — пояснює Роман. Він зізнається, що траплялися й конфлікти з любителями риболовлі. Якось зустрів на озері чоловіка, який раніше здавав гроші на зариблення. Побачив вилов — маленька рибка. Зробив зауваження. «А людина починає огризатися: "А хто ти такий?!". Він думає: здавав кошти, значить, уже господар».  

За рік Роман з однодумцями написав близько 40 звернень до Львівської міської ради, щоб та узаконила й обслуговувала свердловину, з якої наповнюється озеро. Її пробурили ще в 1950-х, але в 1990-х закинули. Свердловина нікому не належить, на неї немає жодного документа, пояснює Роман. «Кинули дріт, воно так і хиталося. І забули. Невідомо, в якому стані насос, труби, — все згнило. Вода тече повз труби і підмиває берег. Що, як розмиє пустку під плитами і вони впадуть? Там ходять люди, це може бути небезпечно», — каже Роман.

За його словами, зараз місцева влада йде активістам назустріч — готує документацію на свердловину, запевняє, що буде чистити озеро і хоче влаштувати там пляж.

Нові легені для Донбасу

Мешканка Сєвєродонецька Валентина Агафонова все життя займалася будівельним бізнесом. Але у 2014 році, коли українські військові звільнили місто в ході збройного конфлікту на Донбасі, вона вийшла на пенсію і почала волонтерити.

«У місті було багато військових, переселенців, атмосфера напружена. Всі одне одного тихо ненавиділи. І ми вигадали акцію: військові, переселенці та активісти міста збиралися разом і місяці три розчищали сквер. Потім, навесні, почали садити там дерева. Я написала проєкт для міжнародної організації, нам дали грошей на інструменти. А потім до мене звернулися військові з проханням висадити алею на честь хлопців, які загинули в Іловайському котлі. З цього почалася моя епопея екоактивістки», — розповідає Валентина.

У березні 2020 року вона вже стала обласною координаторкою всеукраїнської акції «Мільйон дерев за один день». Такі акції вже відбувалися в інших країнах. Молоді дерева поглинають більше вуглекислого газу і ефективно борються з глобальним потеплінням. «Ми не заради Гіннеса, не заради рекорду. Просто спільно з лісниками провели майстер-класи і почали висаджувати дерева на тих ділянках, де у нас регулярно вигорають ліси», — розповідає Валентина.

Однак через коронавірус і карантин акцію довелося перервати.

«Серпень, вересень — почалися жахливі пожежі, — згадує Валентина. — І 75% лісопосадок Луганській області (Сєвєродонецький район, Попаснянський район, Новоайдарський район) вигоріло. Коронавірус у окремих людей вбиває легені, а пожежа вбила легені всієї області».

Знищений лісовою пожежею будинок в селі Муратово Луганській області
Знищений лісовою пожежею будинок в селі Муратово Луганській області
Фото: Іван Бухтіяров/hromadske

Сєвєродонецькі активісти організували онлайн-дискусію щодо відродження лісів Луганської області, запросили українських і зарубіжних експертів. Їм порадили висаджувати саджанці з того насіння, яке сформувалося на цій території. Тож активісти розпочали збирання шишок і жолудів. За словами Валентини, самих лише жолудів місцеві жителі зібрали понад 5 тонн. І це все на волонтерських засадах: велосипедисти підказували місця, де є шишки і жолуді; зі збиранням допомагали військові, які займалися розмінуванням лісів; школярі з учителями та батьками також долучилися до акції. «Мій восьмирічний онук виходив тричі, говорив: “Бабусю, ми першого дня зібрали 150 кг, другого — 240, а потім нас ще телебачення знімало: ми стільки шишок назбирали!"», — каже Валентина.   

Зібрані шишки і жолуді активісти передали в лісгоспи, частину віддали у теплиці при школах. Однак Валентина каже, що перш ніж висаджувати саджанці, треба розчистити від суміші попелу і опалих голок вигорілі ліси, інакше рослини не приживуться: «Ми боїмося, що цю проблему ніхто не вирішуватиме з наукової точки зору. Зараз держава швиденько видасть гроші лісгоспам на закупівлю сосни, вони збагатяться, висадять і все загине. Так не можна!»

На допомогу місцевої влади Валентина не надто сподівається. Каже, що ані міської, ані обласної програми з відродження лісів немає, за скверами не доглядають, на співфінансування грошей не дають, старі дерева обрізають неправильно і навіть не приїжджають підтримати активістів, котрі самостійно висаджують дерева.

Перед новим роком активісти запустили акцію «Не купи ялинку до Нового року». «Або купи її в діжці, — каже Валентина. — Мало того, що згоріло все, нумо ще вирубаємо те, що не згоріло». А навесні 2021-го Валентина планує рекультивувати місця, які вже давно полисіли, і продовжувати висаджувати фруктові сади та тюльпани в згорілих селах як допомогу місцевим жителям. Для цього протягом осені активісти зібрали близько 1000 дерев, — щось купували і привозили підприємці, щось давали розплідники. 

Люди сортують сміття на станції переробки сміття, створеної проектом проект «Україна без сміття» ( «Україна без сміття»)
Люди сортують сміття на станції переробки сміття, створеної проектом проект «Україна без сміття» ( «Україна без сміття»)
Фото: Олександр Хоменко/hromadske

Переробляй це

Мешканка Києва Євгенія Аратовська до 2015 року працювала в сфері маркетингу. Вона була і копірайтеркою, і директоркою з маркетингу, і проєктною менеджеркою. У 2014 році зацікавилася сортуванням сміття. «Я вирішила вести блог і розповідати про свій досвід сортування іншим. Я не хотіла, щоб вони продовжували жити в вакуумі», — каже Аратовська. За рік по тому з'явився її проєкт «Україна без сміття». Тут їй дуже знадобився досвід роботи в рекламі. «Я писала про проєкт, вела перемовини й будувала його сама. Коли проаналізувала ситуацію зі сміттям в Україні, зрозуміла: якщо хочу це змінити, потрібно починати щось робити», — пояснює вона. 

 Спочатку проєкт мав просвітницьку функцію. Але розповідати — це одне, набагато краще показувати. Жінка вирішила, що необхідно відкривати сортувальну станцію, і наприкінці 2015 року Аратовська зареєструвала організацію як суспільну. Про власний заробіток на той момент не думала: «Спершу для мене важливо було мати гроші тільки для того, щоб заправити машину. Я тоді була в декреті, працював чоловік», — каже Аратовська. Свою першу зарплату в «Екопроєкті» вона отримала тільки у 2016 році.  

Євгенія Аратовская, засновниця проекту «Україна без сміття» ( «Україна без сміття»)
Євгенія Аратовская, засновниця проекту «Україна без сміття» ( «Україна без сміття»)
Фото: «Україна без сміття» 

Спочатку ідею не сприймали: «На нас всі дивилися великими очима: звідки ви взялися, хто за вами стоїть, хто фінансує?». Однак поступово організація росла: ще в 2015-му співробітники проєкту вивозили роздільно зібрані відходи з офісів, після чого їхню ініціативу й помітили. Тоді вони запропонували офісам скористатися їхніми контейнерами-коробками для макулатури. Перші 100 компаній, які подали заявку, отримували такі контейнери. Представники «Україна без сміття» приїжджали та вивозили макулатуру з офісів. У 2017-му відкрилася невелика сортувальна станція, в 2018-му замість неї постала інша, побільше. «У нас з'явився партнер, який допоміг облаштувати станцію, придбати необхідне обладнання. Нашим завданням було знайти гроші на оренду, а вона коштувала близько 50 тис. грн ($ 1 785). Таких грошей ми не мали», — каже Аратовська. Вихід знайшли: вирішили влаштувати благодійний забіг Waste Race, де зібрали понад 200 тис. грн ($ 7 142). Ці гроші пішли на перші кілька місяців оплати оренди.

Група ONUKA разом з бізнесменом Гаріком Корогодським і засновницею «України без сміття» Євгенією Аратовською презентують музикальний кліп STRUM на станції сортування сміття
Група ONUKA разом з бізнесменом Гаріком Корогодським і засновницею «України без сміття» Євгенією Аратовською презентують музикальний кліп STRUM на станції сортування сміття
Фото: «Україна без сміття» 

За словами Євгенії, запустити такий проєкт складно. «Головна проблема — ти не знаєш, де шукати гроші, щоб закрити бюджет. Держава не дає, а бізнес ризикувати не хоче. Тому енергії і знань замало, потрібно ще вміти шукати фінанси», — підкреслює Аратовська. Вона каже, що хоч населення на той момент і підтримувало благодійність, але фінансувати проєкт, пов'язаний з екологією, мало хто хотів. «Ми почали працювати з людьми, пояснювати — і тепер питання екології турбують населення теж», — говорить Євгенія.

 Впізнаваність проекту зростає. «Два роки тому у нас був проєкт спільно з "Фундація Coca-Cola". Вони запитували у людей про сортування сміття, і більшість опитаних згадували нашу організацію», — каже Аратовська. Також організація намагається активно розвивати соціальні мережі. На їхній сторінці в Instagram близько 40 тис. підписників. Засновниця проєкту говорить, що їм вдалося зібрати невелике, але лояльне ком'юніті, котрому небайдужа ситуація з екологією в Україні. «У нас на сторінці контент про сміття і відходи, але аудиторія все одно зростає», — пояснює Євгенія.

 Постійних донорів проєкт поки не має, проте, за словами Євгенії, пожертвування ростуть. Були випадки, коли за місяць організація отримувала 200 тисяч грн ($ 7 142) підтримки, але наступного могло надійти всього 50 тис. грн ($ 1 785).

 «Ми намагаємося дійти системності в цьому питанні. Людей треба тримати в тонусі та інформувати про цю проблему, тому що інтерес дуже швидко зникає. Сьогодні вони переймаються екологією, а завтра хтось захворіє в сім'ї і вони намагатимуться заощадити або направити свої пожертвування до фонду, який бореться з хворобами», — каже Аратовська.

 Бюджет організації минулого року становив близько 8 млн грн ($ 285 714) — разом із орендою приміщення, зарплатами співробітників, обслуговуванням станції. Крім пожертвувань, організація має свої проєкти, що приносять прибуток. Завдяки їм і покривається брак бюджету. «Зараз ми виходимо в нуль. Для нас головна цінність — це вчасно отримати зарплату», — розповідає Євгенія.

На її думку, сьогодні сортуванням сміття займається все більше людей, хоча п'ять років тому про це ще ніхто не говорив. Тепер на станцію в «Україну без сміття» люди їдуть самі. До карантину, за словами Євгенії, до них лише протягом вихідних приходило понад 500 людей. Під час локдауну організація запровадила платну послугу: сміття міг забрати кур'єр. Коли карантин послабили, на станцію щодня стали приїжджати не менше 150 людей.

 Консультанти допомагають розподілити сміття по контейнерах, потім його відправляють на переробку. Те, що не підлягає переробці, організація віддає на утилізацію — проєкт співпрацює з утилізатором. Тож якщо людина приносить таку сировину, вона має заплатити за її спалювання.

Якщо людина живе в іншому місті, то вторинну сировину можна надіслати організації поштою, необхідно тільки заплатити за доставку. Але Євгенія каже, що спочатку краще дізнатися про місцеві ініціативи.

 Тим, хто хоче долучитися до сортування, Аратовська радить насамперед привчити себе відокремлювати паперові, пластикові упаковки та скло від інших типів відходів. Їх потрібно вимити і скласти в чистий пакет, а потім доправити на станцію. «Тепер жоден чиновник не може сказати, що у наших людей не такий менталітет і вони не будуть сортувати сміття. Ми показали, що це не так. Якщо є майданчик для сортування та правильна комунікація з людьми — вони будуть це робити», — пояснює Євгенія.

За підтримки «Медиасети»

https://hromadske.ua/posts/zvidki-vi-vzyalisya-abo-yak-aktivisti-virishu...